Більше немає причин для хвилювань, правда ж? Підлітки зачинені вдома – вони більше не тікають на дискотеки, не купують алкоголь зі своїми друзями, не прогулюють уроків. Можна не боятися сексу, наркотиків, рок-н-ролу, все залишилося там, за дверима COVID-19, а діти під чуйним контролем своїх батьків. Що в цьому може бути поганого?
Ізольовані емоції
Мій карантин минає, посилюється і послаблюється з точки зору дорослої людини. Я чудово розумію, як нам бракує спілкування, можливості пересуватись і доступності всього того, що вчора було звичним – чи то повільний похід по магазинах із подругою чи презентація нової книги в багатолюдній кав’ярні. Для підлітків все навіть складніше. Коли говорять про вплив ізоляції, згадують чи не всі вікові групи – дітей, молодь, старших людей, та з-поміж них не виділяють тих, хто вже не діти, але ще й не дорослі. Вони чудово розуміють причини карантину, можливо, навіть бояться захворіти, та їхнє життя це не полегшує. І навряд чи вдасться зайняти їх поробками чи монотонними прогулянками в сусідній сквер.
Чи не все життя підлітків перенеслося в мережу – уроки, що безперервним потоком сиплються чи не з усіх можливих каналів спілкування, друзі, однокласники, розваги – теж онлайн, цей список можна продовжувати і продовжувати. Та без доступних каналів зв’язку залишились емоції. Звісно, можна заперечити та сказати, що завжди можна поговорити з батьками, написати в щоденнику чи просто забути. Насправді – ні, не можна. Лише кілька тінейджерів із сотні прийдуть обговорити свої проблеми з батьками, решта, в кращому випадку, відкриються друзям. В гіршому – знайдуть співрозмовника десь в інтернеті.
Чому? По-перше, слова батьків, якими б вони не були, не сприймаються підлітками як спроба підтримати чи допомогти – для них це завжди спроба контролю. По-друге, проблеми в інтерпретації емоцій. Дослідження за останні 20 років показують, що підлітки набагато гірше розпізнають емоції співрозмовника, аніж дорослі люди: вони схильні плутати вияви гніву зі смутком, співчуття з любов’ю. Для них близькі та зрозумілі – не батьки, а такі ж як вони – підлітки. І чим більшою ставатиме дистанція поміж ними, тим важче підлітки проживатимуть свій перехідний період.
Не/безпека інтернету
Моя знайома нещодавно жалілася на свою доньку-підлітка, що та, мовляв, цілими днями нічого не робить. Під «нічого» вона мала на увазі, що дівчина не встає з-за комп’ютера, не допомагає з прибиранням і уникає спілкування. Ще один знайомий каже, що син зовсім нічим не цікавиться, не має жодних захоплень, лише постійне «залипання» в гаджетах з якимись новими друзями. Звісно ж, можливо, вони вчаться, а може, наполегливо шукають «споріднену душу», з котрою можна було б поділитися своїми переживаннями, ту, що не засміє, не відправляє «вчитися», не скаже «хіба ж це проблеми». І вони знаходять, та часто цей співрозмовник має на меті не вислухати, не допомогти, а лише скористатися.
Лише в США, один із семи опитаних підлітків сказав, що стикався з повідомленнями сексуального характеру в мережі. Деякі з цих дітей вказували, що продовжували спілкування з незнайомцем, незважаючи на сексуальний підтекст, оскільки потребували хоч якоїсь підтримки. Частина тінейджерів ігнорували повідомлення, та лише 1 % дітей звернулися з цією проблемою до батьків. Цьогоріч у мережі «залипли» чи не всі підлітки світу, тож справедливо буде припустити, що кількість онлайн-аб’юзерів лише зросте.
Література як вихід
Що з цим можуть вдіяти батьки? Здається, найочевиднішим буде встановити максимальний контроль за інтернет-трафіком та насолоджуватися спокоєм. Але цей шлях приведе в нікуди. З дитиною, а тим паче підлітком потрібно говорити. Враховуючи факт, що говорити з батьками тінейджери не прагнуть, можна це зробити з допомогою медіапродуктів (спільний перегляд серіалів чи ТБ-шоу) або літератури.
Нині все більше й більше янг-едалт літератури так чи інакше викриває тему безпеки в мережі. Як приклад можна розглянути підліткову повість Олени Рижко «Мишоловка», де авторка цілком реалістично зобразила необхідність інтернет безпеки. Є достатньо книг, що описують емоційний стан сучасного підлітка. Такими є новинка Оксенії Бурлаки «Розірваний кадр» і романи Заґґ Зої «Дівчина Онлайн». Що дасть така література? По-перше, дозволить тінейджеру почути поради не з уст батьків, а від їхніх однолітків, зробити висновки на помилках таких самих, як вони. А по-друге, допоможе зробити батьків ближчими, такими, що цікавляться тим самим, що і їхні діти. Чи це спрацює, на жаль, не знає ніхто, та спробувати варто.
Ізоляція, хай і вже не така сувора, – емоційне випробування для всіх, час, коли ми вразливіші та як ніколи потребуємо підтримки. Підтримаймо найрідніших.
Джерело https://opinionua.com/2020/05/28/zhittya-v-merezhi/