Опис

У навчальному посібнику розкрито сутність, зміст, структуру, функції професійно-педагогічної комунікації відповідно до вимог сучасного інформаційного суспільства й української школи. Значну увагу приділено вербальній, невербальній, комп’ютерній комунікаціям учителя, їх засобам, можливостям, взаємозв’язку в процесі обміну інформацією. Містить запитання, короткий термінологічний словник, завдання для самостійної роботи, що дасть змогу глибше осмислити навчальний матеріал, а також особистісно-орієнтовані технології, які сприяють формуванню комунікативного досвіду педагога.

Адресований студентам вищих навчальних закладів, прислужиться педагогам-практикам.

Зміст

1. Професійно-педагогічна комунікація як феномен педагогічної діяльності

1.1. Особливості професійно-педагогічної комунікації
Сутність, суб’єкт, об’єкт професійно-педагогічної комунікації
Інформація у професійно-педагогічній комунікації
Функції професійно-педагогічної комунікації
Модель процесу комунікації
Комунікативність учителя

1.2. Педагогічне спілкування як провідна складова професійно- педагогічної комунікації
Особливості, функції педагогічного спілкування
Педагогічне спілкування як діалог
Структура педагогічного спілкування
Переконання і навіювання у процесі комунікації
Стиль педагогічного спілкування
Моделі спілкування та установка вчителя
Культура слухання
Бар’єри й ускладнення у процесі комунікації

1.3. Сприятливий соціально-психологічний клімат — основа ефективної комунікації у педагогічному колективі
Міжособистісні стосунки у педагогічному колективі
Соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі
Відносини керівника школи і вчителів
Стиль керівництва — основа комунікації керівника школи з педагогічним колективом

1.4. Педагогічні конфлікти. Їх види і причини виникнення
Сутність, джерела, причини, функції і класифікація конфліктів
Основні суперечності і конфлікти в системі освіти
Структура, сфера, динаміка педагогічного конфлікту
Інформаційні моделі конфліктної ситуації
Конфлікт у взаємодії вчителів і учнів
Міжособистісні конфлікти у педагогічному колективі

1.5. Розв’язання та усунення педагогічних конфліктів
Конфлікт педагогічної взаємодії
Поведінка вчителя у конфліктній ситуації
Методи врегулювання конфліктів і запобігання їм

2. Засоби професійно-педагогічної комунікації

2.1. Вербальні засоби професійно-педагогічної комунікації
Знакові системи як засоби комунікації
Види вербальних засобів комунікації
Усне педагогічне мовлення
Писемне мовлення вчителя
Внутрішнє мовлення

2.2. Культура мови і культура мовлення вчителя
Основні ознаки культури мови і мовлення вчителя
Техніка мовлення
Мовленнєвий етикет педагога
Мовленнєві моделі взаємодії «учитель — учень»

2.3. Невербальні засоби професійно-педагогічної комунікації
Сутність і засоби невербальної комунікації
Зовнішній вигляд і поведінка педагога
Екстралінгвістичні і просодичні засоби комунікації
Міміка
Жести
Контакт очей (візуальний контакт)
Міжособистісний комунікативний простір
Декодування вчителем невербальної інформації

2.4. Комп’ютерні засоби професійно-педагогічної комунікації
Комп’ютерні комунікації в освіті
Робота педагога з комп’ютерними мережами
Електронна пошта як засіб професійно-педагогічної комунікації
Робота вчителя з групами новин (участь у телеконференціях)
Встановлення комунікативних зв’язків завдяки участі у всесвітніх тематичних телеконференціях
Телеконференції у внутрішкільній локальній комп’ютерній мережі
Робота вчителя з електронними банками інформації, пошук матеріалів у мережі Internet
Одержання даних із FTP-серверу
Пошук психолого-педагогічної інформації за допомогою пошукового серверу Rambler
Дистанційне навчання і форми взаємодії у системі «викладач — студент»
Етичні правила комунікації у глобальних інформаційних мережах
Валеологічні аспекти роботи з комп’ютером

Додатки
Короткий термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Професійно-педагогічна комунікація” Волкова Н. П.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Професійно-педагогічна комунікація як феномен педагогічної діяльності

1.1. Особливості професійно-педагогічної комунікації

У постіндустріальному, інформаційному, суспільстві проблема комунікації є однією з найважливіших. Особливо це стосується освітньої сфери, покликаної забезпечити підготовку людини до життя у світі різноманітних зв’язків, відносин, комунікативних можливостей. Одним із джерел розвитку комунікативних можливостей особистості є професійно-педагогічна комунікація як особливий тип активного взаємообміну інформацією у професійній педагогічній діяльності.

Сутність, суб’єкт, об’єкт професійно-педагогічної комунікації

Професійно-педагогічна комунікація є основною формою педагогічного процесу, продуктивність якого обумовлюється цілями й цінностями спілкування, прийнятими всіма його суб’єктами за норму індивідуальної поведінки. Розгортається вона у процесі спільної комунікативної діяльності людей (суб’єкт-суб’єктної взаємодії), опосередкованої взаємообміном інформацією, за якої кожен з його учасників засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання і способи комунікативної діяльності, виявляє, розкриває і розвиває власні психічні якості, формується як особистість і як суб’єкт комунікації. У цьому сенсі комунікація, комунікативна діяльність є важливими чинниками психічного розвитку людини.

Професійно-педагогічна комунікація (лат. communicatio — зв’язок, повідомлення) — система безпосередніх чи опосередкованих зв’язків, взаємодій педагога, що реалізуються за допомогою вербальних і невербальних засобів, засобів ком-п’ютерної комунікації з метою взаємообміну інформацією, моделювання й управління процесом комунікації, регулювання педагогічних відносин.

Суб’єкт професійно-педагогічної комунікації є носієм активного, діяльного, творчого начала, комунікативно освіченою особистістю, здатною свідомо планувати й організовувати власну комунікативну діяльність, впливати на партнера, сприймати, аналізувати, оцінювати інформаційний, емоційний та інтелектуальний зміст його висловлювань, психофізіологічні й енергетичні стани, має розвинений емоційний інтелект, володіє комунікативними уміннями, навичками, досвідом.
Провідним суб’єктом професійно-педагогічної комунікації є учитель, професійна, в т. ч. комунікативна, діяльність якого має бути спрямована на виконання соціального замовлення — формування гармонійно розвиненої особистості. Будучи учасником будь-якого акту комунікації, він повинен дбати про навчання, виховання, розвиток особистості. Комунікативною метою учителя є не лише досягнення взаєморозуміння у спілкуванні, а й ініціювання всебічного, гармонійного розвитку інших. Цього він може досягти, усвідомлюючи унікальність і неповторність людини як індивідуальності, враховуючи динамічність змін, що відбуваються з нею, розуміючи складність і неоднозначність процесу розвитку, вміючи бачити віддалені перспективи взаємодії, вселяючи тим, із ким спілкується, впевненість в успішному оволодінні знаннями, правильному особистісному зростанні. Вчитель має усвідомлювати, що головна відповідальність за успіх комунікації покладена саме на нього як фахівця, який може і повинен знайти вихід із будь-якої комунікативної ситуації.
Суб’єктом комунікації є і соціальна група, яка, взаємодіючи із суб’єктами зовнішнього середовища, впливає на поведінку і спілкування кожного причетного до неї індивіда.
Об’єкт професійно-педагогічної комунікації становить спільна діяльність суб’єктів комунікації, результатом якої є поглиблення їх інформованості, підвищення якості комунікативної діяльності, розвиток комунікативних умінь, збагачення комунікативного досвіду.
Професійно-педагогічна комунікація реалізується як система найрізноманітніших безпосередніх та опосередкованих зв’язків суб’єктів комунікації. Особливістю безпосередніх зв’язків суб’єктів комунікації є їх прямі контакти (з єдиними часовими, просторовими характеристиками): «учитель — учень», «учитель — група учнів», «учитель — колектив учнів», «учитель — учитель», «учитель — група вчителів», «учитель — колектив учителів», «учитель — представник адміністрації», «учитель — соціальний педагог (психолог, батьки учня, представники громадськості, суб’єкти управління освітою, випадкові суб’єкти)» та ін. Нерідко безпосередні зв’язки суб’єктів комунікації постають як комбінація кількох їх типів. Наприклад, учитель може розв’язувати певні комунікативні проблеми, пов’язані з організацією навчально-виховного процесу, як з колегами, так і з учнями (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Безпосередні зв’язки суб’єктів комунікації

Опосередковані зв’язки передбачають участь посередника як передавача інформації. Вони роз’єднані в часі й віддалені у просторі: комп’ютер («учитель — комп’ютер — учитель», «учитель — комп’ютер — учень», «учитель — комп’ютер» та ін.), листування, телефонні розмови суб’єктів як передавачів інформації та ін. Наявність посередника між суб’єктами комунікації впливає на зміст і призначення інформаційних потоків (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Зв’язок між суб’єктами комунікації
за наявності посередника

Важливим компонентом професійно-педагогічної, як і будь-якої іншої, комунікації є інформаційний потік — рух у певному середовищі даних (інформації), структурованих на підставі змістово-цільового взаємозв’язку та впорядкованості, спрямованих від джерела до суб’єкта-користувача.
Прикладом опосередкованої професійно-педагогічної комунікації є дистанційне навчання, що передбачає комунікацію між викладачем і студентами (система «людина — комп’ютер — людина») за допомогою спеціальних технічних засобів (компакт-диски, комп’ютерні мережі, аудіографічна форма, відеоконференції та ін.).

Інформація у професійно-педагогічній комунікації

Інформацією (лат. informatio — роз’яснення, виклад, поінформованість) є відомості про навколишній світ, зміст будь-якого повідомлення, дані про щось. У комунікативному процесі використовують семантичну інформацію — інформацію, що має певний сенс, який можна зрозуміти й інтерпретувати за допомогою природної мови.
Інформація сприяє обміну думками і почуттями, є змістовим виразником суспільних відносин. Представники атрибутивного підходу вважають її властивістю матерії (матерія, щоб стати інформацією, має бути відображена самоорганізованою, самокерованою системою, що уявляється людиною, тобто має набути сенсу й цінності), представники функціонально-кібернетичного підходу — властивістю, що виникає і збагачується у процесі становлення, розвитку самокерованих і самоорганізованих систем (живих організмів і їхніх співтовариств, людини і людського суспільства, створених людиною кібернетичних пристроїв).
Кожен предмет або явище є джерелом інформації, тобто реально або потенційно містить певну інформацію, яку може використовувати вчитель у процесі комунікації. До найпоширеніших джерел педагогічної інформації належать:
— матеріальні об’єкти неживої природи (впливаючи на них, пристосовуючи їх до власних потреб, виступаючи щодо них суб’єктом діяльності, людина отримує інформацію);
— представники рослинного і тваринного світу (наприклад, про рослину можна мати інформацію з досвіду, спостережень і відповідно впливати на неї);
— штучні (створені людиною) засоби збереження і передавання інформації: усне мовлення, друковане слово, живопис, кіно, музика, телебачення, магніто- і фонозаписи, комп’ютерні (електронні) засоби та ін.;
— внутрішня сфера нервової системи людини (підсвідомість, що автоматично забезпечує життєдіяльність організму, зокрема інстинкти, емоції; свідомість, яка здійснює аналітичну діяльність; надсвідомість, що виражається в уяві, інтуїції, творчості);
— професійно-педагогічна інформація: як науково-педагогічна (досягнення педагогічної науки, науково-осмислений педагогічний досвід); як відомості про педагогічні процеси, що здійснюються у відповідних навчальних закладах.
Отриманню педагогом інформації сприяють засоби масової інформації, сфера вільного спілкування, освіта, навчальний процес, спілкування з викладачами, студентські інформаційні зв’язки; діагностування; педагогічне прогнозування; матеріали атестації педагогічних кадрів та ін.; статистичні, фінансові, управлінські документи, звіти, журнали, накази, інструкції тощо; посадові особи (інспектор, методист, лектор, директор, заступник та ін.); організації й установи (відділ освіти, методичний кабінет, бібліотека та ін.); заходи (семінари, наради, конференції, виставки тощо); законодавчі, управлінські, концептуальні документи; навчальна, наукова, методична, популярна та художня література; заклади культури і мистецтва. Важливим сучасним джерелом педагогічної інформації є комп’ютерна мережа Internet.
Якість професійно-педагогічної комунікації, педагогічного процесу залежить від кількості і надійності джерел інформації, які використовує вчитель.

Функції професійно-педагогічної комунікації

Професійно-педагогічна комунікація є складним видом педагогічної діяльності, спрямованої на навчання, виховання й розвиток особистості, і потребує відповідальності. Основними її функціями є термінальні, тактичні, операціональні.
Термінальні (лат. terminalis — межа, край) функції педагогічної комунікації (функції-цілі). Пов’язані вони зі стратегічними напрямами педагогічної діяльності, відображають її сутнісні цілі та завдання. Цю групу утворюють:
— навчальна функція професійно-педагогічної комунікації (передбачає оволодіння суб’єктами комунікації комунікативними знаннями, їх постійне оновлення, комунікативну рефлексію з метою ефективного діалогу в педагогічній діяльності, сприяє поглибленню, розширенню та закріпленню знань, умінь і навичок);
— виховна функція професійно-педагогічної комунікації (сприяє формуванню комунікативних, моральних якостей, які забезпечують нормативну поведінку людини, для успішної адаптації до певного соціокультурного, освітнього середовища). Її реалізація передбачає формування ціннісного ставлення, переконань, комунікативної культури;
— розвивальна функція професійно-педагогічної комунікації (створює унікальні можливості для розвитку комунікативних, особистісних якостей суб’єктів комунікації, оволодіння етичними нормами і правилами поведінки, розкриття морального змісту подій, фактів, учинків, опанування оцінних і самооцінних критеріїв, збагачення комунікативного досвіду; сприяє поступовому і послідовному переходу на якісно нові рівні культури педагогічної комунікації);
— життєзабезпечувальна функція професійно-педагогічної комунікації (створює умови для особистісної самореалізації, задоволення інформаційних і комунікативних потреб суб’єктів комунікації через збагачення культури вербальної та невербальної комунікації, розширення можливості доступу до інформації, яка постійно оновлюється, використання інформаційних і комунікативних ресурсів комп’ютерних технологій);
— функція соціалізації особистості (передбачає підготовку до встановлення взаємних стосунків із суб’єктом комунікації, колективом, соціальним середовищем через оволодіння правилами вербальної та невербальної поведінки в стандартизованих комунікативних ситуаціях; вибір найдоцільніших засобів комунікації для досягнення мети у конкретній комунікативній ситуації; відкритість і довіру між комунікативними партнерами; усвідомлення і подолання бар’єрів комунікації; вибір оптимального стилю спілкування і керівництва колективом; подолання перешкод у взаєморозумінні; врегулювання конфліктних ситуацій; усвідомлення власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків).
Процес комунікації залежить від професійної ролі педагога, яка програмує певний шаблон соціальної, професійно спрямованої поведінки («учитель — учень»). У зв’язку з цим особливе значення має його здатність урізноманітнювати рольові професійні позиції, позбавлятися «масок», уходити в роль іншого.