Опис

У підручнику розкрито загальні засади метрології, стандартизації, сертифікації, а також особливості їх практичного використання в природоохоронній діяльності, подоланні екологічних проблем. Системно осмислено взаємозв’язок метрології, стандартизації і сертифікації, особливості функціонування цих наук у сфері прикладної діяльності, роль і завдання кожної з них у забезпеченні збереження довкілля і якості життя людства.

Засвоєнню теоретичного матеріалу сприятимуть вміщені у підручнику запитання і завдання, актуалізації та перевірці набутих знань — тестові завдання.

Адресований студентам вищих навчальних закладів.

Зміст

1. Загальні засади метрології, стандартизації і сертифікації

1.1. Взаємозв’язок метрології, стандартизації і сертифікації
1.2. Сутність і завдання метрології
1.3. Сутність стандартизації
1.4. Сутність і мета сертифікаційної діяльності
1.5. Становлення і розвиток метрології, стандартизації, сертифікації

2. Метрологія в екологічній сфері

2.1. Фізичні величини як основний об’єкт вимірювання
Основні одиниці фізичних величин
Міжнародна система одиниць вимірювання фізичних величин

2.2. Види, методи і засоби вимірювання
Методи вимірювань
Планування вимірювань

2.3. Засоби вимірювальної техніки
Класифікація засобів вимірювальної техніки
Параметри засобів вимірювальної техніки
Похибки вимірювань. Характеристика якості вимірювань
Державна система промислових приладів і засобів автоматизації
Повірка засобів вимірювальної техніки

2.4. Забезпечення єдності вимірювань
Еталони одиниць фізичних величин
Державна система забезпечення єдності вимірювань
Законодавчо-нормативне забезпечення єдності вимірювань

2.5. Методологічні засади вимірювання неелектричних величин
Вимірювання геометричних розмірів
Вимірювання хімічного складу і властивостей речовин

2.6. Методики аналізу навколишнього природного середовища
Підготовка до вимірювань
Загальна характеристика методик аналізу навколишнього середовища
Етапи опрацювання результатів вимірювань

2.7. Метрологічне забезпечення контролювання забруднення атмосфери
Параметри якості атмосферного повітря
Особливості відбору проб атмосферного повітря
Методики аналізу проб повітря
Вимірювання концентрації пилу в атмосфері
Біоіндикація

2.8. Метрологічне забезпечення контролювання якості води
Особливості контролювання якості води
Відбір проб води
Концентрування мікрокомпонентів і усунення речовин, що заважають аналізу водних проб
Автоматизовані системи контролювання якості водних об’єктів
Методики аналізу природних вод

2.9. Метрологічне забезпечення контролювання якості ґрунту
Контролювання якості ґрунту
Відбір проб ґрунту
Підготовка і аналізування проб ґрунту
Методики аналізу ґрунту

2.10. Методики і засоби вимірювальної техніки, призначені для контролювання вмісту важких металів та радіонуклідів
Нормування вмісту важких металів
Особливості методик вимірювання вмісту важких металів і радіонуклідів
Засоби вимірювальної техніки, призначені для вимірювання вмісту важких металів і радіонуклідів
Засоби вимірювальної техніки для вимірювання рівнів радіації

2.11. Статистичне оброблення результатів вимірювань

2.12. Міжнародне співробітництво у галузі метрології
Міжнародні метрологічні організації
Напрями метрологічної діяльності Держспоживстандарту в Україні і його співробітництво з міжнародними організаціями

3. Стандартизація в галузі екології

3.1. Теоретичні і методичні основи стандартизації
Загальні принципи міжнародної стандартизації
Розроблення міжнародних стандартів
Особливості стандартизації у розвинутих європейських країнах

3.2. Система стандартів охорони навколишнього середовища і якості життя людини
Роль стандартизації в охороні зовнішнього середовища
Гармонізація стандартів якості води
Стандартизація сільськогосподарської продукції

3.3. Маркування товарів
Екологічне маркування
Інформування про відповідність товарів встановленим вимогам
Штрихове кодування
Маркування харчових добавок

3.4. Державна система стандартизації в Україні
Структура державних органів як засіб забезпечення якості життя
Система стандартів охорони довкілля в Україні
Напрями розвитку стандартизації

4. Сертифікація як засіб забезпечення якості життя

4.1. Загальні принципи сертифікації
Норми і правила сертифікації
Акредитація органів сертифікації
Системи сертифікації

4.2. Сертифікація систем менеджменту якості і систем екологічного менеджменту
Менеджмент якості
Сертифікація систем екологічного менеджменту
Нагляд за якістю продукції і системами якості
Угоди про взаємне визнання як метод гармонізації вимог до якості об’єктів

4.3. Міжнародна практика організації діяльності в галузі сертифікації та акредитації
Європейські організації з сертифікації
Національні системи сертифікації в економічно розвинутих країнах

Тести
Додатки
Література
Короткий термінологічний словник

Уривок із підручника (“Метрологія, стандартизація і сертифікація в екології” Клименко М. О., Скрипчук П. М.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади метрології, стандартизації і сертифікації

Екологія як комплексна наука оперує інформацією, яку можна одержати тільки шляхом вимірювань. Вони дають змогу отримати різноманітні кількісні та якісні дані, необхідні для загальної характеристики об’єктів, явищ, процесів навколишнього середовища, порівняння їх параметрів, сприяють у виборі правильних рішень. Особливо актуалізується значення точних і всебічних вимірювань із розвитком науково-технічного прогресу, оскільки антропогенна дія на навколишнє середовище є глобальною, різнобічною і необхідно оперувати достовірною інформацією про її наслідки.
Саме метрологія, стандартизація і сертифікація покликані комплексно забезпечувати інформацією про якісні і кількісні характеристики довкілля.

1.1. Взаємозв’язок метрології, стандартизації і сертифікації

Якість сучасного природного середовища є одним із основних параметрів, які визначають якість життя людей в різних країнах, природно-кліматичних умовах тощо. Поняття «якість» охоплює систему показників, які характеризують довкілля, економіку та соціальну сферу суспільства (країни). Ці блоки показників поділяють на окремі складові. Наприклад, атмосферне повітря на вулицях міста характеризують показники вмісту оксиду вуглецю, сажі, вуглеводнів, свинцю. Якісні характеристики проживання населення в містах визначаються і показниками шумового та електромагнітного забруднення, якості водопостачання, харчової продукції тощо.
Наколишнє середовище і людське суспільство перебувають у тісному взаємозв’язку: саме діяльність людини призвела до незворотних змін довкілля, навіть до екологічних катастроф і його загальної деградації. Незадовільний стан середовища негативно позначається на здоров’ї людей, на якості їх життя загалом. Тому якісна характеристика життєзабезпечення (умов проживання населення) є актуальною для кожного громадянина, суспільства, держави.

Якість життя — інтегральна характеристика сукупності видів, форм, сфер життєдіяльності людей певного суспільства, зумовлена рівнем його виробництва, екологічної безпеки, доступності соціальних, духовних благ, економічних відносин, системи цінностей.

З точки зору екології якість життя потребує нормативного забезпечення, тобто визначення гранично допустимих концентрацій речовин у повітрі, продуктах тощо, нормування вмісту груп речовин, засобів вимірювальної техніки, методик проведення вимірювань, стандартів, методології оцінювання соціальної сфери тощо. У цьому сенсі метрологія, стандартизація, сертифікація, попри особливу специфіку кожної з них, у взаємодії і взаємозв’язку є комплексною наукою, метою якої стало встановлення (визначення) параметрів якості життя. Такою наукою, що охоплює методологічні, соціально-психологічні, системотехнічні та інші аспекти, є екологічна квалітологія.

Екологічна квалітологія (англ. qualiti — якість і лат. logos — вчення) — комплексна наука про вимірювання якісних параметрів об’єктів навколишнього природного середовища, товарів, продукції, послуг, систем екологічного менеджменту з метою управління ними.

Важливість вирішення цих питань зумовлюється процесами, що відбуваються у сучасному постіндустріальному світі: глобалізацією, жорсткою конкуренцією на світових ринках, міжнародною інтеграцією, підвищенням вимог до всіх видів промислової і харчової продукції, застосуванням міжнародних стандартів до імпорту (експорту) продукції тощо.
Проблеми якості умов життя безпосередньо стосуються кожної людини, оскільки її існування обумовлюється якістю води, продуктів харчування (вміст вологи, важких металів, харчових добавок і барвників, тара і упаковка харчових продуктів), фоновим вмістом забруднюючих речовин і електромагнітних полів у робочих приміщеннях і на вулицях та іншими чинниками. Для визначення їх вмісту та оцінювання дії, допустимих концентрацій необхідні відповідні методики, нормативи, вміння послуговуватися ними, чим переймаються метрологія, стандартизація, сертифікація, які є невід’ємними складовими діяльності людства, впливають майже на всі її аспекти. Кожна з них по-своєму використовує вимірювання — метод пізнання природи, який полягає у встановленні величин предметів, процесів, явищ, порівнянні їх з одиницями виміру. Наука і промисловість використовують їх постійно як необхідну передумову випуску якісної продукції, злагодженої роботи транспорту і зв’язку, медичних закладів, природоохоронних структур тощо.
Сучасні вимірювання, які є складовою різноманітних виробничих технологій, неможливі без стандартів, що забезпечують короткий узгоджений виклад інформації щодо сучасної технічної практики і слугують засобом передавання технологічної інформації, а також характеризують технологію чіткою, стислою мовою.
Комплекс метрологічного і нормативного забезпечення необхідний для нормальної діяльності кожної галузі виробництва, розвитку науки, управління країною загалом, окремими структурами і організаціями зокрема.
Необхідною складовою сфери управління виробництвом, контролювання показників якості всіх видів продукції є сертифікація, тобто перевірка їх на відповідність вимогам стандартів. Сертифікація супроводжує всі торгові, експортно-імпортні операції, їй підлягає будь-яка продукція.
Отже, метрологія, стандартизація і сертифікація тісно взаємопов’язані. Метрологія як наука забезпечує людство знаннями щодо проведення вимірювань найрізноманітніших параметрів (показників якості продуктів харчування, вмісту забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі тощо). Усі такі операції виконуються лише за стандартними методиками (процедурами). Порівняння отриманих значень з гранично допустимими концентраціями виконується з допомогою стандартів. Контролюючу функцію сертифікації з метою забезпечення відповідної якості продукції, довкілля, охорони здоров’я тощо здійснюють спеціальні організації, як правило державні органи.
У більшості країн світу об’єднані функції метрології, стандартизації і сертифікації виконують державні органи (в Україні — Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт)) для комплексного забезпечення потреб народного господарства, охорони довкілля, наукових досліджень, міжнародної співпраці тощо.
Питаннями метрологічного забезпечення, стандартизації і сертифікації відповідно до галузевих завдань займаються всі міністерства, державні комітети України. Відповідною екологічною проблематикою переймається Міністерство екології і природних ресурсів України. У його структурі функціонують підрозділи, що здійснюють метрологічне забезпечення контролю якості навколишнього природного середовища, різноманітних питань його стандартизації і сертифікації.

1.2. Сутність і завдання метрології

Життєдіяльність людства відбувається у тісному взаємозв’язку з навколишнім середовищем. Його пізнання є необхідною умовою існування і розвитку суспільства. Одним з інструментів такого пізнання є метрологія — наука про вимірювання.

Метрологія (грец. metron — міра і logos — слово, вчення) — наука про вимірювання, яка вивчає теоретичні і практичні аспекти вимірювань як способу пізнання у всіх галузях науки і техніки.

Метрологічні знання зародилися одночасно з утворенням першої людської спільноти, еволюціонували і поступово виокремилися в самостійну науку. Натепер надбання метрології використовують у найрізноманітніших галузях людської діяльності, зокрема в екології.
Впровадження різноманітних сучасних технологій, поліпшення охорони здоров’я і навколишнього середовища потребують залучення величезних масивів інформації про стан матеріальних об’єктів. Якість продукції також залежить від кількості та якості вимірів (отриманих в результаті вимірювань величин), за допомогою яких контролюють технологічні параметри виробничих процесів і параметри, характеристики, властивості виробів, стан довкілля тощо. Сучасна техніка і методика вимірювань сформувалася в результаті тривалого розвитку теоретичних засад і удосконалення засобів вимірювальної техніки на основі метрології, яка ґрунтується на загальних фізичних, хімічних, математичних законах, виробляючи з їх залученням власний інструментарій дослідження.
Метою метрології є створення загальної теорії вимірювань, еталонів і мір, вимірювальних приладів і вимірювальних інформаційних систем, розроблення методів вимірювальних перетворень, методик оцінювання точності результатів вимірювань, методики передачі розмірів одиниць від еталонів до зразкових засобів вимірювань та надалі до робочих засобів вимірювань.
Метрологія має власний предмет і об’єкт вивчення.
Предметом метрології є методи та методики проведення вимірювальних операцій, засоби вимірювальної техніки та способи досягнення необхідної точності вимірювання властивостей фізичних об’єктів і процесів, правила і норми, які цьому сприяють.
Об’єктом сучасної метрології є сукупність метрологічного забезпечення всіх галузей виробництва, споживання та обслуговування суспільства, його елементів (промисловості, сільського господарства, охорони навколишнього середовища, науки, комунальної сфери, транспорту тощо).
Суб’єктами метрології є особи чи організації, які здійснюють управлінську діяльність щодо об’єктів і предметів метрології.
Метрологія послуговується як загальнонауковими, так і спеціальними методами пізнання, котрі об’єднані у методики метрології — сукупність фізичних і математичних методів, що використовують для отримання інформації за допомогою вимірювань із заданими точністю та достовірністю (методика вимірювальних перетворень, методика вимірювання та опрацювання результатів спостережень, планування вимірювального експерименту тощо).
Для забезпечення достатньої точності вимірювань використовують певні засоби метрології — сукупність засобів вимірювальної техніки і контролю, які використовуються для отримання інформації про різноманітні явища, об’єкти, процеси тощо. Однією із найсуттєвіших вимог до них є здатність забезпечити точність, розширення діапазонів вимірів для всіх величин. Наприклад, сучасні технології потребують точних вимірювань температури у діапазоні кількох мільйонів градусів.
Метрологія виконує такі функції:
а) науково-технічну функцію: вирішення наукових і технічних завдань, покликаних забезпечити створення сучасних засобів і методик вимірювань, оцінювання їх точності;
б) теоретичну функцію: розроблення й удосконалення теоретичних основ метрології, в т. ч. теорій вимірювань, похибок, надійності засобів вимірювальної техніки, вимірювальних перетворень і передавання вимірювальної інформації; розроблення нових принципів та методик вимірювань, у т. ч. фізичні дослідження з метою використання найновіших досягнень науки для створення нових методик вимірювань і засобів вимірювальної техніки, підвищення точності вимірювань; створення наукових основ державних випробувань вимірювальних засобів, розроблення й удосконалення нормативної документації в галузі вимірювальної техніки (стандарти, технічні умови, інструкції та методичні вказівки); створення й удосконалення наукових основ державної служби стандартних довідкових даних і стандартних зразків, у т. ч. розроблення методик експериментального визначення найдостовірніших значень фізичних констант; розроблення й удосконалення систем збору, апробації, зберігання та розповсюдження стандартних довідкових даних; створення й удосконалення наукових основ державної служби атестації якості продукції, у т. ч. критеріїв оцінки якості продукції. Цими проблемами переймається галузь метрології — теоретична метрологія;
в) законодавчу функцію метрології: розроблення законодавчих актів, правил, вимог і норм, які регламентують усі параметри здійснення вимірювань. Засоби вимірювальної техніки, відокремлені від метрологічної бази не мають практичної цінності. Тому принципово важливі результати наукових досліджень втілюються на практиці як обов’язкові для виконання. Це зумовлює виконання метрологічними організаціями законодавчих функцій. Їх виконання контролює держава для забезпечення необхідної єдності і точності вимірювань. На цій основі сформувалася законодавча метрологія, яка вирішує такі завдання:
— створення й удосконалення законодавчих основ вимірювальної техніки;
— узаконення (стандартизація) термінів та їх визначень, систем чи сукупностей одиниць, систем еталонів, мір фізичних величин і засобів вимірювань;
— узаконення класів точності засобів вимірювальної техніки, методик оцінювання їх точності;
— узаконення стандартних довідкових даних, методик перевірки і контролю вимірювальних засобів, методик контролю й атестації якості продукції (атестація — офіційне підтвердження визнаним компетентним органом відповідності певних характеристик продукції встановленим кваліфікаційним ознакам);
г) прикладну функцію: передавання правильних значень одиниць від еталонів до робочих засобів вимірювальної техніки і мір, метрологічний контроль (метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки, акредитація вимірювальних лабораторій, метрологічна експертиза документації і звітів про науково-дослідні роботи, атестація методик вимірювань, метрологічний нагляд за забезпеченням єдності вимірювань).
На основі прикладної функції метрології сформувалася спеціальна галузь метрологічних знань і діяльності — прикладна метрологія, яка виконує такі завдання:
— організація державної служби єдності мір і вимірювань, у т. ч. організація та здійснення періодичної повірки засобів вимірювальної техніки, які експлуатуються, організація та здійснення державних випробувань нових засобів вимірювальної техніки, контролювання стану вимірювальних лабораторій підприємств;
— організація державної служби стандартних довідкових даних і стандартних зразків, у т. ч. публікація офіційних довідників із значеннями констант, властивостей речовин та матеріалів, виготовлення та випуск стандартних зразків, організація служби їх атестації;
— організація і забезпечення діяльності служби контролю за дотриманням стандартів та технічних умов у процесі виробництва, державних випробувань та атестації якості продукції.
Функції науково-теоретичної, законодавчої та прикладної метрології взаємопов’язані і спрямовані на забезпечення єдності та точності вимірювань.
Більшість розвинутих країн запровадили національні стандарти термінів і понять метрології, основні розділи яких узгоджені з міжнародними метрологічними документами, оскільки прогрес у всіх галузях науки, техніки, промисловості, сільського господарства визначається, крім економічних факторів, повнотою і достовірністю інформації про фізичні, хімічні, біологічні явища, процеси, властивості матеріалів, речовин, концентрацій, отримані тільки шляхом вимірювань. Це стосується й екології, яка використовує величезну кількість різнобічної інформації, особливо при подоланні масштабних екологічних проблем.

1.3. Сутність стандартизації

Набутий людством у процесі розвитку виробництва досвід засвідчив, що уніфікація певних виробів, деталей, процесів тощо полегшує працю і поліпшує якість продукції. З підвищенням точності вимірювань і розширенням їх діапазону, тобто з розвитком метрології, усе більше параметрів можна було уніфікувати, стандартизувати, встановити для них обов’язкові норми і вимоги.

Стандартизація (англ. standard — норма, зразок, мірило) — діяльність, спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багатократного використання стосовно реально існуючих або перспективних завдань.

Мету стандартизації безпосередньо зумовлює рівень науково-технічного розвитку суспільства (економіки, екології, соціальної сфери тощо). Загалом вона полягає у забезпеченні всіх сфер життєдіяльності суспільства нормативними документами, які, як правило, повинні відповідати його потребам, а на сучасному етапі — узгоджуватися з міжнародними стандартами. Це означає, що завданнями стандартизації є не тільки оптимальне розроблення і використання національних стандартів, а й гармонізація їх із міжнародними стандартами, забезпечення єдності вимірювань, удосконалення управління народним господарством і охорони навколишнього природного середовища, стандартизація термінології та довідкових баз даних для багатьох сфер діяльності. Тобто головним завданням стандартизації є створення нормативно-технічної документації, яка б акумулювала актуальні вимоги до якості продукції, послуг.
Стандартизація є атрибутом державності і нормативним засобом управління. Як атрибут державності стандартизація забезпечує впорядкування інформації (класифікація відходів, стандартні бланки статистичної звітності, значення напруги в електричній мережі житлових будинків); присвоєння перших трьох цифр (482 на штрихових кодах товарів України); запровадження узгоджених (гармонізованих) стандартів щодо продукції, яка експортується, та ін. Як нормативний засіб управління стандартизація використовує однакові методики вимірювання різноманітних параметрів та їх аналізування (порівняння) за встановленими межами (значеннями ГДК).
Стандартизація є виявом на практиці однієї з форм об’єктивних економічних законів розвитку суспільства (закону вартості і закону підвищення продуктивності праці). Стандартна продукція, яка випускається у великій кількості, коштує менше, ніж одиничні екземпляри. Серійне виробництво дає змогу виготовляти більшу кількість продукції і, як правило, кращої якості, тобто підвищує продуктивність праці та доходи підприємства.
Залежно від сфери (масштабу) використання стандартів розрізняють такі рівні стандартизації:
а) міжнародна стандартизація — стандартизація, здійснювана на міжнародному рівні. Різновидами її є глобальна стандартизація, відкрита для відповідних органів усіх країн (координаційний орган — Міжнародна організація із стандартизації (ІSO)), і регіональна стандартизація — стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного регіону;
б) національна стандартизація — стандартизація на рівні однієї країни. (В Україні центральним органом виконавчої влади із стандартизації є Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики);
в) галузева стандартизація — стандартизація в окремих галузях виробництва.
Предметом стандартизації є конкретна продукція, норми, вимоги, методики вимірів, позначення, правила, процедури, функції, наділені перспективою багаторазового застосування в науці, техніці, виробництві, торгівлі, при контролюванні стану навколишнього природного середовища тощо.
Об’єктом стандартизації є система відносин, яка виникає у процесі діяльності, пов’язаної із впровадженням стандартів, нормативів і положень, обов’язкових для виконання.
Суб’єктами стандартизації є органи, що займаються стандартизацією, визнані на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями яких стало розроблення, схвалення, затвердження стандартів.
В Україні суб’єктами стандартизації є:
1) Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики, який забезпечує реалізацію державної політики з питань стандартизації;
2) Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), завданням якого є розроблення науково-технічних і економічних основ стандартизації, експертиза стандартів, аналізування відповідності національних стандартів міжнародним тощо;
3) Державний науково-дослідний інститут «Система», який займається розробленням конкретних стандартів;
4) Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології і якості продукції, що забезпечує реєстрацію, централізовану інформатизацію чинних стандартів, інших нормативних документів;
5) Український навчально-методичний центр із стандартизації, метрології та якості продукції, відповідальний за підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, які працюють у сфері стандартизації;
6) технічні комітети із стандартизації (ТК), створювані за рішенням Держспоживстандарту для розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження держстандартів;
7) територіальні (обласні, міські) центри стандартизації, метрології і сертифікації, що здійснюють контроль за впровадженням і дотриманням стандартів, технічних умов.
Засобами стандартизації є спеціальні нормативні документи: стандарти, правила, інструкції, рекомендації, регламенти, класифікатори, технічні умови, кодекси усталеної практики (звід правил та ін.).

Нормативний документ — документ, що містить правила, загальні принципи, характеристики, які стосуються визначених видів діяльності або їх результатів.

Цей термін охоплює такі поняття, як «стандарт», «кодекс усталеної практики», «технічні умови».
Нормативний документ (стандарт) може бути переглянутим (заміненим) унаслідок розроблення нового нормативного документа замість чинного або внаслідок часткового коригування його змісту (доповнення, виключення). Термін його дії залежно від ситуації може бути обмеженим або продовженим.

Стандарт — документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.

Загалом стандарти акумулюють у собі технічні, господарські, економічні, юридичні, естетичні, екологічні аспекти.

Кодекс усталеної практики (звід правил) — документ, що містить практичні правила, процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.

Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом. У практиці стандартизації часто використовується такий нормативний документ, як технічні умови.

Технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги.

Технічні умови теж можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Державну систему стандартизації формує комплекс взаємопов’язаних правил і положень, які визначають методику, організацію, порядок проведення робіт зі стандартизації; розроблення, втілення, обіг стандартів; внесення змін і доповнень, перегляд стандартів; правила оформлення, побудови стандартів у всіх галузях народного господарства та на всіх рівнях управління. Вона забезпечує впорядковане функціонування різних сфер діяльності і країни загалом.
Світова практика свідчить про актуальність і значущість стандартизації як у національних масштабах, так і в міжнародних відносинах. Координацією діяльності з питань стандартизації навколишнього середовища та суміжних питань займаються Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), європейські організації зі стандартизації — CEN та CENELEC. Вони діють відповідно до програми ООН з охорони навколишнього середовища (UNEP), директиви Європейського Союзу для підприємств країн ЄС «Схема менеджменту і аудиту в галузі навколишнього середовища» (EMAS) тощо. Особлива роль у цьому контексті належить технічним комітетам: ISO/ТК 207. «Управління навколишнім середовищем», ISO/ТК 146. «Якість повітря», ISO/ТК 147. «Якість води», ISO/ТК 190. «Якість ґрунту», ISO/ТК 176. «Управління якістю і забезпечення якості» та ін. Саме в ISO та в її технічних комітетах найповніше представлена робота із стандартизації на міжнародному рівні.
В Україні Державна система стандартизації спрямована на забезпечення:
— єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації (єдині методологічні підходи);
— захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров’я та майна громадян, охорони навколишнього природного середовища (впорядкування значень критеріїв для управління ситуаціями);
— економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-
економічних показників виробництва (використання досвіду багатьох країн, в т. ч. і стандартів технологій);
— безпеки народногосподарських об’єктів з урахуванням ризику виникнення катастроф і надзвичайних ситуацій (використання новітніх засобів вимірювальної техніки);
— створення нормативної бази (тобто стандартів) та ін.
Розроблення, затвердження, застосування стандартів здійснюють підрозділи Державного комітету з технічного регулювання та споживчої політики.
В Україні застосовуються стандарти Української РСР, які використовуються як державні до їх заміни або скасування, стандарти СРСР (ГОСТ), передбачені Угодою про проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації (Москва, від 13.03.1992), міжнародні стандарти з якості та охорони довкілля. Деякі стандарти України гармонізовані з вимогами ISO, Світової організації торгівлі (СОТ), європейськими стандартами (євронормами, позначеннями ЕN): ДСТУ ISO 9000. «Управління якістю» та ДСТУ ISO 14 000. «Управління навколишнім природним середовищем».
Особливо актуальним питанням є гармонізація вітчизняної (національної) нормативної бази з міжнародною з огляду на процеси євроінтеграції, розвитку вільних економічних зон, прихід на український ринок зарубіжних інвесторів. Тому для вирішення спільних екологічних проблем необхідні стандартизовані на міжнародному рівні методики вимірювань, значення ГДК речовин в об’єктах довкілля, взаєморозуміння і визнання певних параметрів якості будь-якої продукції, що експортується або імпортується (враховуючи регіональні екологічні проблеми), тощо.
Розвиток економіки потребує тісної співпраці державних органів стандартизації з організаціями, що займаються питаннями метрології і сертифікації.

1.4. Сутність і мета сертифікаційної діяльності

Певні вимоги до продуктів людської праці існували завжди. З розвитком економічних відносин, науки, техніки, технологій необхідність дотримання параметрів, які характеризують сировину, продукцію, технологічні процеси, посилювалася. Постала потреба документального закріплення відповідності об’єкта (явища, процесу тощо) визначеним вимогам, тобто їх сертифікації.

Сертифікація (франц. certificat, від лат. certus — правильний і facio — роблю) — встановлення і документальне підтвердження того, що певний об’єкт (продукт виробництва, технологічний процес тощо) цілковито відповідає визначеним параметрам щодо його якості.

Сфера діяльності сертифікації постійно розширюється, починаючи з продуктів харчування у минулому сторіччі до сертифікації систем менеджменту якості, систем екологічного менеджменту в ХХІ ст.
Найпоширенішим видом сертифікації є оцінка відповідності, тобто сертифікація на відповідність.

Сертифікація на відповідність — дія з метою підтвердження через сертифікат відповідності або знак відповідності, що виріб чи послуга відповідають певним стандартам або технічним умовам.

Сертифікація забезпечує різноманітні економічні, соціальні вигоди. Її завданнями є ефективне контролювання усіх параметрів виготовлення чи експлуатації сертифікованого об’єкта (продукту, процесу тощо), зокрема дотримання санітарних, екологічних вимог, які унеможливлюють його шкідливість.
Метою сертифікації є запобігання реалізації небезпечної для життя, здоров’я продукції, охорона майна громадян і навколишнього середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції, створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі. Так, у міжнародній торгівлі (забезпеченні конкурентних переваг) все більшого значення набуває розроблення систем менеджменту якості та систем екологічного менеджменту відповідно на основі стандартів ISO 9000. «Управління якістю» та ISO 14000. «Управління навколишнім середовищем». Отже, екологічні вимоги до будь-якої продукції на сьогодні актуальні і підлягають екологічній сертифікації.
Предметами сертифікації можуть бути продукція, послуги, технологічні процеси, системи менеджменту якості (комплекс процедур із виготовлення продукції), системи екологічного менеджменту тощо.
Об’єктами сертифікації, в т. ч. екологічної, є організація і функціонування системи сертифікації, оцінювання і прогнозування якості продукції, товарів і послуг, об’єкти навколишнього середовища (екосистеми, території, лісові масиви, екологічно чиста продукція тощо).
Суб’єктами сертифікації є органи і організації, яким держава надає права здійснювати повноваження щодо перевіряння відповідності передбаченим вимогам сертифікованої продукції. У економічно розвинутих країнах послуги з перевірки, випробувань і сертифікації надають, як правило, кілька органів. Така ситуація призводить до певного ризику, оскільки не всі органи дотримуються загальновизнаних правил, не завжди є компетентними і неупередженими. Однак у більшості країн усі організації-виконавці випробувальних і сертифікаційних схем функціонують вільно, несуть однакову відповідальність за компетентність і неупередженість своїх дій.
Сертифікація продукції як обов’язковий інструмент технічного регулювання певних груп продукції передбачена в Україні більше як 30-ма законами. Правила і процедури її відповідають вимогам GATT/WTO (Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, нині — Світової організації торгівлі).
В Україні діє Українська державна система сертифікації продукції (скорочена назва — УкрСЕПРО) та її регіональні підрозділи — відділи сертифікації в обласних (міських) центрах метрології, стандартизації, сертифікації, які виконують роль суб’єктів сертифікації (ДСТУ 2462—94. «Сертифікація. Основні поняття. Терміни і визначення»). Особою, уповноваженою сертифікувати продукцію, є експерт-аудитор, атестований на право проведення одного або кількох видів робіт у галузі сертифікації.
Натепер сертифікація набуває найрізноманітніших форм, тому вони є предметом постійного вивчення з метою забезпечення гармонізації систем сертифікації і розвитку міжнародного співробітництва у цій галузі.
Сертифікацію поділяють на самосертифікацію, тобто добровільну сертифікацію заявника про відповідність, і сертифікацію третьою стороною — обов’язкову.

Добровільна сертифікація (самосертифікація) — сертифікація на відповідність вимогам, не віднесеним нормативними документами до обов’язкових, яка проводиться на добровільних засадах за ініціативою виробника, постачальника чи споживача продукції.

Самосертифікація полягає у виконанні виробником усіх належних функцій, засвідченні своїх дій спеціальним документом або знаком сертифікації. При цьому споживач повинен бути забезпечений інформацією про методики випробувань на підприємстві.

Обов’язкова сертифікація — сертифікація на відповідність вимогам, які віднесені нормативними документами до обов’язкових для виконання.

Для проведення сертифікації необхідно мати ліцензію — документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, за допомогою якого орган з сертифікації надає особі чи органу право застосовувати сертифікати або знаки відповідності для своєї продукції, процесів чи послуг згідно з правилами відповідної системи сертифікації.
Проведення робіт з оцінки відповідності засвідчує сертифікат відповідності — документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який засвідчує, що ідентифіковані продукція, процес, послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.
На продукцію (упаковку, тару) у разі отримання позитивних результатів ставлять знак відповідності — захищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно з правилами системи сертифікації, який засвідчує відповідність продукції, процесу, послуги конкретному стандартові чи іншому нормативному документу.
При виробництві товарів досягнути відповідності всім стандартам дуже дорого і практично неможливо. Тому си-стема сертифікації покликана забезпечити відповідність продукції оптимально дібраним показникам. Такі системи сертифікації розробляють, як правило, великі фірми. На-приклад, багато зусиль щодо сертифікації та розроблення стандартів у галузі обчислювальної техніки докладає фірма ІВМ, яка відстоює власні інтереси на національному і міжнародному рівнях.
Сертифікацію відповідності продукції певним вимогам забезпечує виконання таких видів діяльності:
1) типові випробування (визначений набір робіт);
2) нагляд шляхом контрольних випробувань зразків, придбаних на відкритому ринку (незалежний контроль);
3) нагляд за допомогою контрольних випробувань зразків на підприємстві;
4) оцінювання системи менеджменту якості постачальника (виробника);
5) випробування партії (методи статистичної вибірки);
6) стовідсоткові випробування.
Найпоширеніший тип сертифікації (схема № 5 ISO) охоплює типові випробування, оцінювання системи якості постачальника з наступним аудитом системи якості та випробування зразків із підприємств і відкритого ринку. Ця схема набула найбільшого визнання, її застосовує більшість органів сертифікації в розвинутих країнах.
Натепер усе очевиднішою стає необхідність створення єдиної системи сертифікації, узгодженої політики різних країн у цій галузі. У зв’язку з цим особливої важливості набуває міжнародна діяльність організацій ISO (Міжнародна організація зі стандартизації), OOH (Організації Об’єднаних Націй), СОТ (Світової організації торгівлі).
В ISO створений Спеціальний комітет з оцінки відповідності — CASCO. Він досліджує методи оцінювання відповідності продукції сертифікатам, координує підготовку міжнародних документів з методичного забезпечення сертифікації, сприяє розробленню національних, регіональних систем забезпечення якості і відповідного використання міжнародних стандартів, оцінює системи сертифікації та ін. Міжнародну сертифікацію продукції країни забезпечує її участь у багатосторонніх або двосторонніх угодах.

1.5. Становлення і розвиток метрології, стандартизації, сертифікації

Метрологія і стандартизація були започатковані одночасно з розвитком виробничої діяльності людини і військової справи. Обробіток землі потребував виготовлення певною мірою уніфікованих знарядь праці, а будівництво житла полегшувалося за використання однакових (стандартних) будівельних конструкцій.
Вимірювання міри і ваги були необхідними для розвитку землеробства, тваринництва, ремісництва. Першими еталонами, одиницями вимірювань ставали об’єкти, що найчастіше використовувалися і мали приблизно однакові параметри. Досі вагу алмазів вимірюють у каратах (карат — плоди рослини), довжину міряли ліктями (відстань від ліктьового згину до кінчиків пальців) і т. д. Очевидно, ці одиниці вимірювань були не стандартизованими, що спричиняло деякі непорозуміння, але їх застосування забезпечувало дотримання певних вимог у процесі різних видів людської діяльності. Уже в Єгипті за ІІІ тис. до н. е. були законодавчо встановлені одиниці довжини, площі, ваги. Будівництво каналів для зрошення, пірамід було неможливе без застосування вимірювань, особливо щодо тих деталей, які мали бути уніфікованими.
У ІІІ тис. до н. е. шумери створили шумеро-вавилонську систему обчислень, на основі якої пізніше виникла система міри і ваги. Вавилонські вчені поділили годину на 60 хвилин і хвилину на 60 секунд. У ХІІІ—ХІV ст. ремісники в Німеччині уже контролювали якість продукції, вдаючись до порівняння з вимогами, вміщеними у спеціально розроблених документах.
Англія була першою країною, де створили комітет стандартів. Основними його завданнями стало розроблення стандартів на сировину, промислові вироби, військову техніку.
У 1893 р. під керівництвом хіміка, фізика Дмитра Менделєєва (1834—1907) в Росії була створена Головна палата міри і ваги. З цього приводу Менделєєв говорив: «Наука починається з того моменту, коли починають вимірювати». Вимірювання стало одним зі способів пізнання природи, які об’єднують теорію і практичну діяльність людини.
Система мір, особливо довжини, в Україні, як і в багатьох країнах, була антропометричною ще з доісторичних часів. У княжу добу і пізніше, до кінця ХІХ ст., застосовувалися загальнослов’янські міри ваги, довжини, об’єму, площі, місткості. Основу їх становили розміри частини людського тіла або його функції (лікоть, стопа, крок, сажень), домашні або аграрні об’єкти (золотник, пуд, відро, десятина, гривня). Наприклад, у 1073 р. київський князь Святослав Ярославович при закладанні церкви у Печерську використовував як міру свій «золотий пояс» (приблизно 108 см).
У 1875 р. Російська імперія підтримала Метричну конвенцію, яку підписали повноважні представники 17 держав, а з 1900 р. почала застосовувати метричну систему мір паралельно із загальнослов’янською.
У 1799 р. Луганський завод уже виготовляв вагові гирі, які підлягали державному тавруванню (перевірці на точність та спеціальному їх позначенні). Тоді ж було засновано Міжнародне бюро мір і ваг (МБМВ).
Першу на території України Палату торговельних мір і ваг було відкрито у 1901 р. в Харкові.
Розвиток міжнародної торгівлі зумовив необхідність уніфікації (узгодження) національних стандартів. Були створені міжнародні стандарти, які враховували останні досягнення науки і техніки високорозвинутих країн. Безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандартизації почалося з 1921 р., коли була створена Міжнародна федерація національних асоціацій зі стандартизації (ІСА). У 1943 р. у межах ООН було засновано Координаційний комітет з питань стандартизації, а в 1946 р. у Лондоні — Міжнародну організацію зі стандартизації (ІСО, ISO).
У 1931 р. Українську головну палату мір та ваг було реорганізовано в Український комітет стандартизації (УКС), що мав численні лабораторії та проводив дослідні роботи. Після приєднання до СРСР Західної України і Північної Буковини у 1940 р. повірочну мережу України поповнили установи Львова, Ковеля, Рівного, Тернополя, Чернівців та ін.
Протягом 60—90-х років ХХ ст. в Україні було створено низку науково-дослідних інститутів та центрів метрології і стандартизації, заводи почали виготовляти різноманітні технічні засоби вимірів, еталони, широко видавалася наукова та освітянська література.
24 травня 1991 року, після того як Україна стала незалежною державою, було утворено Державний комітет УРСР зі стандартизації, метрології та якості продукції, який постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1992 року перетворено на Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації.
У 1992 р. Україна (Держстандарт України) приєдналась до KOOMET (СООМЕТ) — Організації державних метрологічних установ країн Центральної і Східної Європи, утвореної у Варшаві в 1991 р. Держстандарт України проводив роботи за програмами у межах п’яти міждержавних угод з метрології із країнами СНД. Указом Президента України від 1 жовтня 2002 року Держстандарт переіменовано на Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт). Натепер в Україні працює 35 державних центрів стандартизації, метрології та сертифікації, які розташовані в усіх обласних центрах, Севастополі, а також у містах обласного підпорядкування 6-ти областей. Станом на 2005 р. вони підпорядковані Державному комітетові України з технічного регулювання та споживчої політики (раніше — Держстандарт України).
Отже, зважаючи на те, що метрологія, стандартизація та сертифікація тісно переплітаються та взаємно доповнюються, історію їх розвитку можна поділити на етапи.
Перший етап (починаючи з V—ІІІ тис. до н. е. і до кінця ХІХ ст.). Це був період природного розвитку. Тоді стандартизувалися мова, писемність, були створені перші одиниці міри і ваги, тобто важливі складові в метрології і стандартизації, започаткувалася стандартизація як основа розвитку виробництва.
Другий етап (закінчення ХІХ ст. і до Другої світової війни). Науково-технічний прогрес зумовив широке використання електричної енергії, створення індустріального суспільства, було започатковано сучасну техніку управління виробництвом, що особливо актуалізувало потреби у застосуванні метрології і стандартизації.
Третій етап (після Другої світової війни і до 80-х років ХХ ст.). Період характеризується появою нових видів техніки і технології, ядерної енергії, електроніки, систем зв’язку, космічних апаратів, штучних матеріалів і т. д. Людське суспільство усвідомило, якої шкоди воно може завдати довкіллю, проблеми якості життя, охорони води, повітря, ґрунту почали вважати одними з основних. Удосконалилися засоби метрології, розширився діапазон вимірюваних параметрів, зросла точність вимірів, розвивалися міжнародні стандартизація і сертифікація.
Четвертий етап (початок 80-х років ХХ ст. і дотепер). Характерними ознаками цього етапу є переважаюча роль технічної регламентації інформаційного обміну, наявність програмного забезпечення діяльності, інформаційних мереж зв’язку і способів обробки та передавання інформації, стандартизація навколишнього середовища для проживання, витіснення локальних систем стандартизації, при-скорення технічного розвитку та збільшення обсягів торгівлі за рахунок стандартизації і сертифікації, врахування чинників довкілля у багатьох сферах життя суспільства, сертифікація систем менеджменту якості та систем екологічного менеджменту, впровадження інтегрованих систем менеджменту, стандартів з безпеки життєдіяльності та етики бізнесу у контексті рішень міжнародних конференцій у Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002) про сталий (врівноважений) розвиток.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте передумови виникнення метрології і стандартизації.
2. Визначте сутність теоретичної метрології.
3. Охарактеризуйте внесок законодавчої метрології у структуру теорії метрології і стандартизації.
4. Проаналізуйте функції науково-технічного, законодавчого, прикладного аспектів метрології.
5. З’ясуйте роль метрології в науці, народному господарстві, екології.
6. Який взаємозв’язок простежується між метрологією, стандартизацією і сертифікацією?
7. Обґрунтуйте різницю між термінами «стандарт» і «стандартизація».
8. У чому полягає сутність Державної системи стандартизації?
9. Вкажіть основні причини виникнення сертифікації.
10. У чому полягає контролююча функція сертифікації?
11. Зважаючи на характерні ознаки сучасного етапу розвитку метрології, стандартизації, сертифікації, охарактеризуйте їх значення у різних сферах життя суспільства.