Основи комунікативної лінгвістики. 2-ге видання, доповнене (“Академія”)

50,00 грн.

Бацевич Ф. С.

Тип видання – підручник
Рік видання – 2009
Обсяг – 376 стор.
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Це перший в Україні підручник, у якому з позицій сучасної науки про мову систематизовано розглянуто найактуальніші проблеми комунікативної лінгвістики, розкрито її предмет, завдання, категорії, методологію, загальні закони спілкування за допомогою мови, організацію засобів мовного коду тощо. Предметом особливої уваги є власне мовні елементи комунікації. Враховано найновіші гіпотези, що сформувалися в межах когнітивної лінгвістики, прагмалінгвістики, психолінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності. Подано також зразки аналізу комунікативних ситуацій, спеціальні запитання, завдання, що сприятимуть глибшому засвоєнню матеріалу, оволодінню основними законами міжособистісного спілкування.
Для студентів вищих навчальних закладів, учителів-словесників. Прислужиться фахівцям з паблік рілейшнз, менеджменту, реклами.

Зміст

1. Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна

Інформація і комунікація в сучасному суспільстві
Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв’язки з іншими галузями знання
Предмет і завдання комунікативної лінгвістики
Методи комунікативної лінгвістики

2. Природа, компоненти і форми комунікації

2.1. Природа спілкування і комунікації
Спілкування і комунікація. Функції спілкування
Відмінності спілкування людей і тварин
Спілкування як діяльність. Типи спілкування
Основні закони спілкування
Особливості міжособистісного спілкування
Тенденції розвитку сучасного спілкування
Моделі комунікації
2.2. Компоненти комунікації
Елементарні компоненти і засоби комунікації
Канали комунікації. Комунікативний шум
Вербальні компоненти спілкування
Невербальні компоненти спілкування
Ситуативний контекст спілкування. Зворотний зв’язок у комунікації
2.3. Форми мовного спілкування
Класифікація форм мовного спілкування
Діалог і його організація
Організація полілогу
2.4. Породження і сприйняття мовлення як основа комунікації
Породження мовлення як процес
Моделі, етапи і рівні породження мовлення
Проблеми, пов’язані з процесом сприйняття мовлення
Слухання і його роль у комунікації
2.5. Загальна характеристика складових комунікативного акту
Сутність комунікативного акту
Прагматичні аспекти комунікації
Компоненти комунікативного акту, пов’язані з учасниками спілкування
Гендерні аспекти спілкування
Комунікативні інтенції. Стратегії мовленнєвого спілкування
Мовна й комунікативна компетенції мовців
Комунікативний кодекс

3. Засоби мовного коду в комунікації

3.1. Складові комунікативного акту, пов’язані з мовним кодом
Дискурс як процес і найзагальніша категорія організації мовного коду в спілкуванні
Типи дискурсів
Текст як результат і одиниця комунікації. Текст і дискурс
Типологія текстів
Інформація в дискурсах і текстах
Експліцитна та імпліцитна інформація в комунікації3
Мовленнєвий жанр
Мовленнєвий акт у структурі повідомлення
Перформативи і констативи. Сутність прагматичних перформативів
Імплікації та імплікатури дискурсу. Непрямий мовленнєвий акт
Імпліцитна інформація в мовленнєвих актах
Зіставлення пресупозицій та інших типів імпліцитної інформації
3.2. Складові комунікації, пов’язані з риторикою мовлення і ситуацією спілкування
Стиль спілкування. Мовна особистість у комунікації
Усне і писемне спілкування. Функціональний стиль мовлення
Комунікативно-риторичні якості мовлення
Етикет мовленнєвого спілкування
Регістр як категорія комунікації
Тональність як складова мовленнєвого спілкування
Атмосфера спілкування
3.3. Комунікативні девіації (невдачі)
Сутність і природа комунікативних девіацій
Типологія комунікативних девіацій

4. Міжкультурна комунікація

Вплив національно-культурних чинників на процес спілкування
Аспекти мовного коду в міжкультурній комунікації
Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету. Комунікативні табу
Національно-культурні особливості вияву і організації мовленнєвого жанру
Національно-культурна специфіка максим спілкування
Невербальні особливості міжкультурної комунікації
Невдачі у міжкультурній комунікації

5. Аналіз комунікативних ситуацій

Комунікативний паспорт учасників спілкування
Комплексний комунікативний аналіз і його складові

Короткий термінологічний словник
Література

Уривок із підручника (“Основи комунікативної лінгвістики” Бацевич Ф. С.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна

Усе життя людини ґрунтується на спілкуванні. Тому сучасні високорозвинуті суспільства все активніше використовують різноманітні комунікативні технології. Сформувалась і активно розвивається нова галузь гуманітарного знання — теорія комунікації, важливою складовою якої є комунікативна лінгвістика, що досліджує загальні закони спілкування людей за допомогою природної мови, організацію засобів мовного коду та інших семіотичних (знакових) систем у процесах комунікативної взаємодії особистостей, вплив на засоби мови психічних, соціальних, когнітивних, культурних та інших чинників, а також різноманітних ситуативних складових комунікації. Свідоме ставлення носіїв мови до своєї комунікативної діяльності, уміння аналізувати причини конфліктів або невдач у спілкуванні дають змогу гармонізувати їхні міжособистісні стосунки.

Інформація і комунікація в сучасному суспільстві

На початку XXI ст. стало очевидним, що інтелектуальний потенціал людства, кожної країни і нації значною мірою визначається їх інформаційними можливостями. Місце і роль будь-якої держави в світовій спільноті передусім пов’язані з її спроможністю виробляти, споживати і застосовувати нові знання й технології. Ці процеси безпосередньо залежать від чотирьох складових: науки, освіти, виробництва та бізнесу, спільним інструментом яких є інформаційні й комунікаційні технології. Міжнародний досвід розвитку таких технологій свідчить про їхній вплив на стосунки людей у суспільстві, взаємозв’язки різноманітних державних і приватних інституцій, ринки, конкурентні стратегії, інновації, фінансові та інші послуги, працевлаштування, освіту, регіональний розвиток, розвиток держав загалом.
Сучасні комунікативні технології надають людині можливість швидко і якісно передавати та отримувати інформацію, спілкуватись у будь-яких сферах і на будь-яких відстанях, розвивати свій бізнес, шукати нових бізнес-партнерів, ефективно керувати організаціями, установами, налагоджувати їх зв’язок з іншими інституціями тощо. Тобто йдеться про комунікації — соціальну взаємодію за допомогою мовних і паралінгвальних (міміка, жести тощо) засобів з метою передавання інформації. Знання законів комунікації сприяє розвитку комунікативної компетентності — рівня досвіду взаємодії з людьми, що потрібно для успішного функціонування в професійному середовищі й суспільстві. У сучасних суспільствах саме інформацію, знання визнають найважливішими продуктами. Американський мільярдер Дж.-Д. Рокфеллер свого часу зазначав: «Уміння спілкуватись з людьми — це товар, який можна купити так само, як ми купуємо цукор чи каву… і я заплачу за це вміння більше, ніж за будь-що інше в світі».
Комунікація — важливий чинник існування суспільства загалом. Рух інформації забезпечує утворення, функціонування і нормальний розвиток будь-якого суспільства. Тому питання організування процесів спілкування, комунікативних процесів є надзвичайно важливим для будь-якої держави, яка бажає себе бачити серед передових суспільств. Україна, яка здобула незалежність лише на початку 90-х років ХХ ст., зацікавлена у динамічному розвитку власної інформаційної інфраструктури, удосконаленні наявних засобів комунікації. Правильна організація інформаційно-комунікативних потоків неможлива без з’ясування природи процесів комунікації, вивчення їх закономірностей, складників, побудови їх моделей тощо. Саме на це скерована одна з найважливіших галузей сучасного гуманітарного знання — теорія комунікації (комунікативістика).
Сучасні теорія комунікації і комунікативна лінгвістика зосереджені на гуманітарних і технологічних проблемах, пов’язаних з мовними, психологічними, соціальними, політичними аспектами взаємодії людей в суспільстві, зокрема зв’язками з громадськістю (паблік рілейшнз); міждержавними, міжпартійними, міжкорпоративними, міжособистісними переговорами (теорія й практика переговорів, врегулювання конфліктів); створенням іміджів держав, установ, організацій, окремих людей (іміджелогія); умінням створювати тексти, які б були зрозумілими, переконливими для різних верств людей, допомагали їх організувати (спічрайтерство); спрямуванням засобів мови на людей з метою нормалізації їх психічних і психологічних станів (нейролінгвістичне програмування); необхідністю створення теоретичних і практичних засад реклами (рекламознавство); випрацюванням основ, а в перспективі й принципів оптимального співіснування носіїв різних мов у суспільстві; вирішенням різноманітних мовно-культурних конфліктів (прикладна соціолінгвістика) та багатьма іншими.
Однією з найбільш «комунікативно містких» сучасних сфер застосування теорії і практики комунікації є паблік рілейшнз (ПР) — тип комунікативної практики, спрямованої на встановлення взаєморозуміння і доброзичливих, довірливих стосунків між найрізноманітнішими суб’єктами суспільного життя будь-якої держави: окремими людьми, групами людей, партіями, організаціями, підприємствами, корпораціями, суспільством загалом. Український теоретик комунікації Георгій Почепцов називає такі її сфери використання: корпоративна комунікація, менеджмент проблем, пабліситі продукти, відносини з інвесторами, фінансові комунікації, лобіювання, суспільні відносини, відносини з мас-медіа, комунальні проблеми, менеджмент кризи, менеджмент подій, спонсорування, різноманітні послуги.
Найважливішими функціями ПР є: планування і постійна діяльність як складова менеджменту; врегулювання взаємозв’язків між організаціями і громадськістю; моніторинг рівня свідомості, думок, ставлення і поведінки як всередині, так і поза межами певної організації; аналіз впливу політики, різноманітних процедур і дій влади на спільноту; модифікація елементів політики, процедур і дій влади, якщо вони вступають у конфлікт з інтересами людей, організацій тощо; консультування різних прошарків населення щодо дій влади, політиків, окремих корпорацій тощо; встановлення і підтримування двосторонніх відносин між організаціями і спільнотою; вплив на суспільну думку членів організацій і поза ними; вплив на нові і/або вже наявні відносини між організаціями і спільнотою.
Окреслені сфери і функції ПР засвідчують широкий комунікативний спектр його використання. Саме цим зумовлена гостра потреба в сучасній Україні у фахівцях сфери ПР (менеджер ПР), а також багатьох нових професіях, тісно пов’язаних з ПР, зокрема іміджмейкер, спіндоктор, конфліктолог, переговірник, кризисник, спічрайтер, прес-секретар, фахівець зі слухів, рекламіст, психотерапевт та ін.
Теорія комунікації і комунікативна лінгвістика все активніше проникають у традиційні сфери життя людей, зокрема в сферу побутового міжособистісного спілкування. Його визначальною ознакою є діалогізм, який віддзеркалює нову демократичну основу міжлюдських стосунків, зацікавлене ставлення до особи Іншого. Уже й у цій сфері людського буття у зв’язку з розвитком психоаналізу, нейролінгвістичного програмування, з одного боку, а також з появою служб сім’ї — з іншого, виникають нові комунікативні проблеми і завдання (наприклад, як спілкуватися з підлітком-наркоманом). Відповіді на такі запитання мають давати не лише психологи чи соціологи, а й лінгвісти, фахівці з проблем організації мови в комунікації з різними типами особистостей.
Сфера виробничої комунікації традиційно була в полі зору інженерної психології. Однак останнім часом уже проводять серйозні дослідження у галузі комунікативного менеджменту, прикладної риторики. Усе більше усвідомлюється фахівцями важливість правильно вибудуваної виробничої комунікації для досягнення повного взаєморозуміння всередині організації, а також між організацією і навколишнім світом. Це спілкування відбувається на індивідуальному рівні (керівник — підлеглий, колега — колега), груповому (виробнича нарада, збори трудового колективу), публічному і масовому. Ці рівні спілкування мають свої комунікативні особливості, з якими має бути обізнаний кожен. Адже, наприклад, стиль спілкування (мовного і невербального) керівника з підлеглими, взаємодія співробітників у процесі виконання спільного завдання, написання службових документів тощо можуть як поліпшити роботу підприємства, так і зашкодити їй. Теорія й практика комунікативного менеджменту і прикладної риторики покликані опрацьовувати практичні рекомендації з високоефективного спілкування у межах підприємств, компаній, корпорацій тощо.
У зв’язку з бурхливим розвитком ринкових відносин сформувалась нова сфера прикладних досліджень — теорія й практика бізнес-комунікації, або ділового спілкування. Останніми роками активно проводять дослідження у сфері політичної комунікації, або політичного дискурсу. Велика кількість партій і політичних організацій стала причиною виникнення безлічі дискурсів (текстів), які створюються членами цих партій та організацій; актуальною стає проблема орієнтації людей у комунікативному політичному просторі. У межах теорії комунікації, комунікативної лінгвістики, лінгвістичної прагматики також активно розвивається політична лінгвістика та аналіз політичного дискурсу.
Сфера наукового дискурсу — традиційний об’єкт дослідницьких інтересів лінгвістів. Якщо раніше, як правило, досліджували специфіку мови наукових публікацій, то тепер учених цікавить ширше проблемне коло: від створення віртуального глобального наукового співтовариства (через Інтернет) до організації комунікативних подій типу наукових конференцій і конгресів. У багатьох країнах організування наукової комунікації стало предметом бізнесу.
Освітній дискурс також розкриває нові грані у зв’язку з диференціацією освіти, появою ринку освітніх послуг, виникненням потреби в рекламі і зв’язку з громадськістю в освітніх закладах. Набір у вищий навчальний заклад, зустрічі з майбутніми студентами, професійна орієнтація, консультаційні послуги, тестування, спілкування викладача зі студентом (сфера педагогічного дискурсу) — це напрями комунікації освітніх закладів зі своїми споживачами.
Фахівці з теорії комунікації та комунікативної лінгвістики активно працюють у сферах шоу-бізнесу, спортивного, туристичного бізнесу, медичного і правничого (юридичного) спілкування (дискурсу). Гіпноз, нейролінгвістичне програмування, відновлювальні психотерапевтичні бесіди — усе це стає предметом дослідження в сучасній комунікативно зорієнтованій лінгвістиці.
Сфера релігійного спілкування (фідеїстичного дискурсу), яка тісно пов’язана із символічною і сугестивною функціями мови, також стосується проблеми комунікації. У цій сфері важливими є розуміння й інтерпретація релігійних текстів (дискурсів); недаремно герменевтика (теорія інтерпретації) виникла через необхідність тлумачити старі тексти Святого Письма.
Отже, теорія комунікації і комунікативна лінгвістика значною мірою формуються під впливом різноманітних прикладних сфер, у межах яких комунікативна дія, інтеракція особистостей відіграють провідну роль. Комунікація постає одним з базових механізмів і невід’ємною складовою соціокультурного процесу, забезпечуючи можливість формування соціальних зв’язків, керування спільною життєдіяльністю людей і регулювання її окремих сфер, нагромадження досвіду й передавання його наступним поколінням.
Сучасне суспільство стає надзвичайно залежним від комунікації. За прогнозами провідних теоретиків комунікації, роль спілкування, руху інформації в сучасному суспільстві з часом буде лише посилюватись. Тому з’явилася нагальна потреба глибокого розуміння сутності й механізмів спілкування, комунікації загалом і насамперед комунікації з використанням засобів живої природної мови. Саме ці проблеми розглядає сучасна комунікативна лінгвістика.

Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв’язки з іншими галузями знання

Комунікативна лінгвістика є складовою сучасної розгалуженої науки про мову — мовознавства.

Мовознавство (лінгвістика) — наука про природну людську мову загалом і всі мови світу як її індивідуальних представників.

Як наука комунікативна лінгвістика почала активно формуватися в другій половині ХХ ст. і вже чітко окреслила свій предмет дослідження, зв’язки з іншими науками, виробила власні методи аналізу.

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасної лінгвістики, пов’язаний із міждисциплінарними проблемами, предметом дослідження якого є процеси спілкування людей із використанням живої природної мови та урахуванням усіх складників комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, гендерних, контекстних, ситуативних, семіотичних та ін.).

У центрі уваги комунікативної лінгвістики перебувають засоби природної мови, які розглядаються в процесах міжособистісного, групового, масового та інших типів спілкування.
У полі зору комунікативної лінгвістики — питання про загальні закони комунікації, її специфіку залежно від різних умов (соціальних, культурних тощо), структуру мови (мовного коду) у процесах спілкування, закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, залежність організації мовного коду від позамовних (ситуативних — у широкому сенсі слова) явищ, етапи і закономірності породження і сприйняття мовлення в різних комунікативних умовах, причини комунікативних невдач, а також про методи дослідження мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації.
Як навчальний курс комунікативна лінгвістика охоплює розділи, пов’язані з:
а) природою, компонентами і формами комунікації (зокрема, комунікацією як діяльністю, основними законами комунікації, тенденціями розвитку сучасного спілкування, каналами комунікації, вербальними та невербальними компонентами спілкування, контекстом і ситуацією спілкування, зворотним зв’язком у спілкуванні тощо);
б) складовими комунікативного акту в міжособистісному спілкуванні: мовним кодом (дискурсом, текстом, мовленнєвим жанром, мовленнєвим актом, повідомленням), елементами інших знакових систем (жестами, мімікою, позами, інтонацією, темпом мовлення та ін.), ситуативними елементами комунікації (регістром, тональністю, атмосферою спілкування тощо);
в) породженням і сприйняттям мовлення, а також причинами, механізмами і типами комунікативних невдач;
г) складовими комунікації, пов’язаними з риторикою мовлення (стилем спілкування, комунікативно-риторичними властивостями мовлення, функціональними стилями мовлення тощо);
ґ) проблемами міжкультурної та інших типів комунікації (соціалізацією особистості, універсальним та ідіоетнічним у спілкуванні, комунікативними стереотипами, комунікативними табу тощо);
д) практичними аспектами аналізу комунікативних ситуацій (складовими комунікативного паспорта учасників спілкування, комплексним комунікативним аналізом конкретних ситуацій спілкування та ін.).
Отже, комунікативна лінгвістика — розділ сучасної гуманітарної сфери знань, який органічно синтезує лінгвістичні, психологічні, філософські, логічні та інші підходи до живої людської мови у спілкуванні.
Спираючись на основні категорії лінгвістики і теорії мовленнєвої діяльності (мова, мовлення, слово, лексема, речення, номінативна одиниця, комунікативна одиниця, стиль, діалект, ідіолект, двомовність, рівні мовної системи, мовні девіації, культура мовлення тощо; задум, реалізація мовного задуму, внутрішнє мовлення, зовнішнє мовлення, вербалізація, породження і сприйняття мовлення, смисл та ін.), комунікативна лінгвістика оперує власним категоріальним апаратом. Його ядро — базові поняття: комунікація, спілкування, комунікативний акт, інформація, комунікативний смисл, комунікативна діяльність, мовний код, вербальні й невербальні засоби спілкування, інтеракція, трансакція, комунікативний крок у діалозі та ін. Навколо них концентрується відповідна лінгвокомунікативна проблематика.
Наведена схема ілюструє, що осердям комунікативної лінгвістики є категорії, пов’язані з організацією мовного коду в спілкуванні. Усі інші категорії «працюють» на цю сферу. У цьому виявляються специфіка комунікативної лінгвістики, її відмінність від психолінгвістики, соціолінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності та інших напрямів і галузей сучасної науки про мову.
Комунікативна лінгвістика — галузь знань, яка динамічно розвивається. Вона тісно пов’язана з філософією (передусім теорією пізнання і аналітичною філософією, а останнім часом — з комунікативною філософією), логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою (загальною теорією комунікативних систем), інформатикою, кібернетикою, психологією, культурологією, етнологією і етнографією, риторикою, когітологією, теорією штучного інтелекту. Як складова лінгвістики вона постійно взаємодіє з усіма розділами традиційного мовознавства (фонетикою, граматикою, лексикологією, стилістикою), а також з новітніми напрямами лінгвістичних досліджень, зокрема теорією мовленнєвої діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, етнопсихолінгвістикою, лінгвокогітологією, функціональною лінгвістикою, структурною та прикладною лінгвістикою, інженерною лінгвістикою та ін. Найтіснішими є зв’язки комунікативної лінгвістики з мовознавством, теорією інформації, комунікативістикою, функціональною лінгвістикою, психолінгвістикою, теорією мовленнєвої діяльності та соціолінгвістикою.