Опис

Володимир Даниленко відомий як прозаїк («Сон із дзьоба стрижа», «Місто Тіровиван»), автор ідей та організатор конкурсів «Золотий бабай», «Коронація слова», укладач антологій сучасної прози.
«Лісоруб у пустелі» — провокативна спроба нетрадиційного осмислення специфіки творчого життя чотирьох письменницьких поколінь української літератури після шістдесятників. Не обтяжений канонічністю погляд автора проникає в особливості літературних містифікацій, літературного легіонерства в постколоніальній Україні, залежність творчого успіху від віку літературного дебютанта, ролі столиці й провінції в національних літературах, гонорарів в українській і світовій практиці, найпомітніших явищ сучасної української поезії, прози, драматургії.
Розкомплексоване, сміливе, часто парадоксальне авторське мислення, динамічне письмо, використання фактів, які здебільшого залишаються за межами академічних досліджень і традиційної критики, роблять книгу цінною для філологів і всіх, хто цікавиться літературним процесом, психологією творчості, різноманітними аспектами життя письменника.

Резонанс

Костянтин Родик: Як читати книжки? Критики про ієрархії та фінансовий успіх

Володимир Даниленко: Зазвичай літературні вундеркінди закінчують життя як пересічні особистості

Зміст

ОСТАННІ ЛИЦАРІ СЛОВА

ПИСЬМЕНИК І ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Як починається письменник
Пробудження письменницького інстинкту
Рання творчість
Коли краще починати?
«У поета гроші завелись»
Літературні гонорари в українській і світовій практиці
Гонорари в давній Україні були натуральними
Дев’ятнадцяте століття
«Райські часи» української літератури
Після вигнання з «раю»
Чарівна флегма українського Шиви
Сучасна українська літературна містифікація
Українські літературні легіонери
Мистецтво розпускання павичевого хвоста
Комплекс Нобеля в Україні
Як працює Нобелівський комітет?
Письменники яких націй найчастіше стають лауреатами Нобелівської премії?
Чи завжди Нобелівські лауреати — найбільші достойники?
Чи світить Україні Нобель?
Колоніальна ментальність і книжковий ринок
Роль столиці й провінції в історії літератури
Столиця й провінція у французькій літературі
Столиця й провінція у російській літературі
Столиця й провінція в американській літературі
Столиця й провінція у польській літературі
Столиця й провінція в українській літературі
Коли Вітька Сруль стане Альбертом Цукерманом?

ПИСЬМЕНННИК І ПОБУТ

Із серця української літератури
«Кулінарка» як нерв літературного андеграунду кінця ХХ ст.
Два есе про Юрка Гудзя
Янгол блакитного блюзу
Останній мандрівний дяк української літератури
Про борщ, курочку і сублімовані бажання В’ячеслава Шнайдера
Лісоруб у пустелі

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ПІСЛЯ 1980 РОКУ

Покоління в українській літературі ХХ — початку ХХІ ст.
Перше літературне покоління ХХ ст.
Покоління 30-х років ХХ ст.
Покоління 40—50-х років ХХ ст.
Покоління 60-х років ХХ ст.
Шістдесятники
Постшістдесятники
Нью-Йоркська група
Покоління 70-х років ХХ ст.
Вісімдесятники
Покоління 90-х років ХХ ст.
Перше літературне покоління ХХІ ст.
Літературні самітники
Архетипи раю, ворога, героя, смерті, часу в сучасній українській поезії
Архетип раю
Архетип ворога
Міфічний ворог
Історичний ворог
Внутрішній ворог
Ворог у собі
Архетип героя
Архетип смерті
Архетип часу
Національна специфіка протікання часу
Історичний образ часу
Вікове та індивідуальне сприйняття часу
Комічна поезія
Гумористична поезія
Іронічна поезія
Сатирична поезія
Інтимна лірика
Графічні символи думок і емоцій
Сучасне українське оповідання
Ізгой у сучасній українській прозі
Богема як герой сучасної української прози
Комплекс невдахи і психологія середнього класу
Туга за втраченим смислом
У пошуках сильного героя
Театр у шухляді
П’ятдесят найкращих сучасних українських поетів, прозаїків, драматургів
П’ятдесят найкращих сучасних українських повістей і романів (покоління 70-х, 80-х, 90-х років ХХ ст. і перше покоління ХХІ ст.)
Тридцять вузликів на пам’ять сучасному українському письменнику
Ця загадкова підводна частина літературного айсберга

 

Уривок із книги (“Лісоруб у пустелі” Даниленко В. Г.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

ОСТАННІ ЛИЦАРІ СЛОВА

ПРОЧИТАВШИ ПЕРШУ КНИЖКУ ФРАНЦУЗЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ АННИ ГАВАЛЬДИ «МЕНІ Б ХОТІЛОСЬ, ЩОБ МЕНЕ ХТО-НЕБУДЬ ДЕ-НЕБУДЬ ЧЕКАВ…», ДО ЯКОЇ УВІЙШЛО ДВАНАДЦЯТЬ ОПОВІДАНЬ, Я ПОДУМАВ: ЯКБИ ВОНА ВИДАЛА ЦЕ У НАС, ТО В УКАРАЇНІ ЇЇ Б ПРОСТО НЕ ПОМІТИЛИ. У ФРАНЦІЇЇ ЦЯ КНИЖКА МАЛА ШАЛЕНИЙ УСПІХ.

У Гавальди немає ні яскравого сюжету, ні оригінальної естетики, ні екзотичного досвіду життя. Весь її досвід обмежується чоловіком і дітьми, а сюжети забуваються відразу ж після прочитання. Запам’ятовується лише вражаюча відвертість і простота, з якою письменниця розповідає свої нехитрі побутові історії, а ще — тональність розповіді. І цього було досить, щоб французька критика належно оцінила і почула її голос.

В Україні немає ні критики, здатної почути новий голос письменника, ні такого, як у Франції, суспільства, яке любить читати, що про нього пишуть, і уважно відстежує новинки літератури. Хоча в Україні щороку з’являються нові автори, та все написане ними зникає, як вода в Сахарі.

Продюсуючи літературні проекти, я відчув літературний потенціал нашої країни. Через мої руки пройшли сотні творів невідомих авторів з міст, містечок і сіл, що в пошуках слави штурмували український літературний Олімп. Серед них траплялося чимало достойників, які б легко реалізували себе в будь-якій літературі, але в Україні, спалахнувши як нові зірки, вони чомусь відразу ж згасали.

Якщо в імперіях та соціалістичних країнах створювалося сприятливе середовище для літературного бродіння, в якому визрівала не лише комерційна, а й елітарна література, то буржуазне суспільство ставиться до літератури як до звичайного бізнесу. За таких умов потужність національної літератури залежить від рівня капіталізації видавництв та сприятливого законодавчого клімату. Якщо видавництва вкладають достатньо коштів у рекламу та просування книжок і мають професійних менеджерів, то сильнішими стають створені ними літературні бренди, адже сучасна література — не стільки змагання літературних талантів, як змагання капіталів. Прикладом цього є посередній американський прозаїк Ден Браун, що став мільйонером завдяки вирахуваній маркетологами темі та значним капіталовкладенням у його роман «Код да Вінчі». Видавництво «Random Hause», яке в 2003 р. знайшло Брауна і вклало значні кошти у його рекламу, зробило роман «Код да Вінчі» комерційно найуспішнішою книжкою останнього десятиліття. Відтак малокапіталізовані видавництва мають невеликі шанси запустити на літературну орбіту світовий бестселер. А переклад сучасної української літератури за кордоном здійснюється завдяки ініціативі українських письменників, які просувають себе і своїх найближчих приятелів.

При значному літературному потенціалі в Україні лише зараз починають формуватися комерційні передумови для розвитку літератури. Розвиток книжкових супермаркетів, входження іноземного капіталу в українські книготорговельні мережі свідчать, що українська література розвивається за законами ринку, щоправда зі своєю постколоніальною специфікою. І ця специфіка пов’язана з обмеженим простором функціонування української мови, колоніальною ментальністю влади, виразників великого капіталу і широких верств населення, низькою культурою власників, топ-менеджерів і журналістів засобів масової інформації, які не орієнтуються або поверхово орієнтуються в сучасній українській літературі, не бачать у ній нічого цікавого, і тому в нас відсутня критика в масових ЗМІ, яка є в усьому світі. Саме вона формує ієрархію читацьких симпатій і впливає на розміри накладів. За відсутності професійної критики у масових виданнях ієрархію літературного процесу формують самі письменники і літературні клани, що мають власні спеціалізовані видання. Відповідно, якщо письменникові притаманний артистизм, він уміє триматися перед публікою і пов’язаний з літературним кланом, то такий письменник в Україні має всі шанси зайняти вищі щаблі в сучасній літературній ієрархії. За таких умов особливої цінності набувають позалітературні здібності письменника: артистизм, публічність, креативність, бажання виступати перед аудиторією, вміння завойовувати симпатії серед впливових людей літературного клану. В сучасній ситуації письменник може бути першокласним стилістом, добрим белетристом, вишуканим естетом, оригіналом, але якщо він не має потрібних зв’язків або живе в глибинці, то його шанси зробити кар’єру в українській літературі невисокі. Всі успішні сучасні українські автори здобули визнання не стільки завдяки літературному таланту, як завдяки публічному хисту. А такі першокласні письменники, як Ярослав Павлюк, Олександр Жовна, Микола Панасюк, Галина Пагутяк, Володимир Лис та багато інших, залишаються в тіні, оскільки не проявляють себе як публічні люди.

У суспільстві, яке ще не звільнилося від колоніальних комплексів, український письменник залишається останнім лицарем слова. Це він зажди розмовляє українською мовою, тоді як інші, вийшовши з дому на вулицю, закомплексовано переходять на російську. Це його вважають химерною істотою, що з упертістю барана продовжує пробивати закам’янілі від комплексів серця українських людей. При цьому частина українського суспільства до письменника завжди ставилася, як до пророка, і кращі наші письменники дійсно були пророками.

Тож «Лісоруб у пустелі» аналізує найпомітніші явища української літератури 80—90-х років ХХ ст. і початку ХХІ ст. в контексті тенденцій світової літератури. Чому за основу взято саме цей період? Тому що саме після 1980 р. в Україні пройшла остання хвиля політичних арештів, горбачовська відлига, девальвація радянських цінностей, розвал Радянського Союзу, утворення незалежної української держави, кучмівський застій, Помаранчева революція, постреволюційні розчарування та становлення реальної свободи слова. В цей час, як ніколи, постала проблема пошуків іншого мовлення, яке б відповідало новому часу і було суголосне внутрішньому світу сучасної людини. Таке мовлення почало закладатись у 70-ті роки ХХ ст. Предтечами нової естетики стали представники Нью-Йоркської групи та Київської поетичної школи, художній світ яких був звільнений від утопічних шор та контекстів, що виходили за межі суто приватної психології людини. У Василя Рубана є вірш, який можна вважати пограничним явищем між естетикою постшістдесятників та сімдесятників:

… недавно ці костюми обіймали нас за талії
і пасували нам, як молоде листя молодому дереву.
А зараз це ганчір’я, миють ними підлогу —
здригаюсь — моя одежа стає землею.
Недавно ми в своїх нових костюмах ішли вулицями —
на нас всі дивились заздро:
які вони молоді і які гарні в них костюми,
ці троє, що розмашисто ідуть крізь натовп.
Тільки що ми скинули три купи лахміття.
Гей! В наших м’язах ще нагрівається кров,
щоб поранити поцілунком.
В наших кишенях ще будуть гроші,
щоб купити нові костюми,
але таких елегантних молодіжних костюмів,
щоб у танці вони наздоганяли нас,
не буде, не буде.
Постоїмо мовчки, гризучи очима землю,
напружимо руки, щоб потримати мить, яка відлітає.
Побудемо хвилину голими, хвилину вічними, як боги,
і надінемо нові, сталевого кольору.

У цьому вірші вже немає дидактизму шістдесятників, фольклорного контексту Василя Голобородька, праісторизму Валерія Іллі, праслов’янських мотивів Віктора Кордуна або інших позаособистісних наративів постшістдесятників. Він дуже близький до української поезії, що розвинулась у 70—80-ті роки ХХ ст.

Сімдесятники стали першим поколінням, яке принципово не сприйняло ідеологію шістдесятників. Це затінене шістдесятниками тихе покоління дало якісно іншу літературу, яка у своїх кращих зразках вже не вірила в ідеологію, вважаючи літературу самодостатнім явищем. Сучасна українська література почалась із сімдесятників. Саме тому аналіз літератури у книжці «Лісоруб у пустелі» починається з покоління 70-х років, що разом із поколіннями 80-х, 90-х і першим поколінням ХХІ ст. формують материк літератури, вільної від впливів соцреалізму. Хоча в 70-ті роки письменник ще боявся говорити про свої справжні почуття, а поет якщо і відкривав душу, то пам’ятав, що в будь-який момент його одкровення можуть бути використані проти нього. Тому в літературі процвітали фальш та соціальна заанґажованість. Однак серед сімдесятників з’явилися такі самобутні поети, як Грицько Чубай, Неоніла Стефурак, Галина Турелик, Любов Голота, Людмила Скирда, Ганна Чубач, драматурги Ярослав Стельмах і Василь Босович, прозаїки Софія Майданська, Алла Тютюнник, Василь Шкляр, Галина Тарасюк, Валерій Ляхевич, Григорій Штонь, Юрій Покальчук. Сімдесятники започаткували принципово іншу філософію української літератури, яку розвинули пізніше покоління 80-х, 90-х років і перше покоління ХХІ ст. Тому між сімдесятниками і шістдесятниками пролягла естетична прірва, містком через яку були Нью-Йоркська група та Київська поетична школа, що мали більший вплив на естетику сімдесятників, вісімдесятників та наступних поколінь, ніж потужне покоління шістдесятих років. Фактично, шістдесятники стали останнім поколінням української радянської літератури.