Філософія (“Академвидав”)

50,00 грн.

Пазенок В.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2008
Обсяг – 280 сторінок
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Посібник, уводячи у світ філософського знання, ознайомлює з непідвладними часу думками, ідеями, концепціями класиків філософії, сучасними інтерпретаціями філософських проблем, усталеними темами — онтологією, феноменологією, гносеологією, діалектикою тощо. Наголошується на багатовимірному, проблемно-евристичному характері філософського вчення, розкривається його методологічна важливість у різних сферах суспільного буття («Філософська проблемологія», «Прикладна філософія»). У посібнику є біографічні довідки про найвидатніших вітчизняних і зарубіжних філософів, висловлювання багатьох із них про філософію, короткий термінологічний словник.
Для студентів, магістрів вищих навчальних закладів. Прислужиться всім, хто цікавиться філософськими питаннями.

Резонанс

Віктор Пазенок: «Антропоцентризм – альфа і омега філософії»

 

Зміст

1. Філософія як форма свідомості і світогляду

1.1. Людина як суб’єкт світогляду
1.2. Магічний світогляд
1.3. Міфологічний світогляд
1.4. Світоспоглядальні мотиви протоукраїнського етносу
1.5. Релігійний світогляд
1.6. Філософський світогляд
1.7. Філософія як теорія
1.8. Філософська проблематика
1.9. Філософування як вияв філософії
1.10. Філософія як софійне знання
1.11. Філософія і практика
1.12. Функції філософії

2. Структура філософського знання

2.1. Історія (генеалогія) філософії
Становлення філософської науки
Сучасна (новітня) філософія
Українська філософія: генеза і розвиток
2.2. Філософська теорія буття (онтологія)
2.3. Філософська теорія свідомості (феноменологія)
2.4. Філософська теорія пізнання (гносеологія)
2.5. Філософська теорія взаємозв’язків і розвитку (діалектика)
2.6. Філософська теорія суспільства (соціальна філософія)
2.7. Філософія культури і культурологія
2.8. Філософська теорія цінностей (аксіологія)
2.9. Філософська теорія людини (антропологія)
2.10. Філософська теорія передбачення (прогнозологія)

3. Філософська проблемологія

3.1. Загальна характеристика теорії проблем
3.2. Проблема глобальних суперечностей
3.3. Проблема «людського виміру» дійсності

4. Прикладна філософія

4.1. Філософія економіки
Проблема визначення філософії економіки
Неоекономіка — нова соціальна реальність
4.2. Філософія права
4.3. Філософія освіти
Освіта — шлях у «суспільство знання»
Діалектика взаємозв’язку філософії освіти і педагогіки
Гуманістичний сенс філософії освіти
Соціальна функція філософії освіти
4.4. Філософія туризму
Феномен туризму як об’єкт філософського дослідження
Концептуальні виміри туризму
Філософські проблеми і суперечності туризму
Найвидатніші філософи світу і України
Філософи про філософію

Короткий термінологічний словник
Література

 

Уривок із навчального посібника (“Філософія” Пазенок В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Філософія як форма свідомості і світогляду

Філософія як теоретична та освітня дисципліна упродовж свого тисячолітнього існування зазнала різноманітних змін: періоди її популярності поступалися місцем занепаду філософських шкіл, переслідуванням філософів-вільнодумців тощо. Переломні етапи в історії людства, а саме такий переживає сучасна цивілізація, актуалізують традиційну філософську проблематику — сутність світогляду, закономірності еволюції природного світу, поступ суспільства, розвиток мислення, сенс людського життя. Вона осмислюється в контексті нових реалій сьогодення з урахуванням як позитивного досвіду людської культури, так і стратегічних прорахунків і помилок, які спричинили кризові колізії у всіх сферах суспільного буття.

Філософія з її здатністю з’ясовувати глибинні, сутнісні засади пізнання реальності, орієнтацією не тільки на розумне (раціональне), а й на мудре (софійне) ставлення до світу, покликана на основі перевіреного практикою знання і врахування тих «викликів» і «запитів», які навколишня дійсність посилає мислячому розуму homo sapiens sapiens, внести необхідні корективи в усі розділи філософського вчення, концептуально його оновити.

1.1. Людина як суб’єкт світогляду

Філософія — витвір людського розуму, породження достатньо розвинутої свідомості. Згідно з еволюційною теорією людство виникло внаслідок розвитку природи. Науки про Землю стверджують, що її вік нараховує приблизно 5 млрд років. Перші ознаки життя (бактерії, водорості) з’явилися 3,5 млрд років тому. На підставі вивчення земної кори вчені виокремлюють три основні геологічні ери, пов’язані з виникненням та еволюцією життя: палеозой («давнє життя»), мезозой («середнє життя»), кайнозой («нове життя»). У четвертинному періоді кайнозою (2 млн років тому) еволюційний шлях тваринних істот (ссавців) увінчався появою людини (homo). Тобто перша людина формувалася в природі понад 4 млрд років.

За даними антропології (науки про природу, походження і розвиток людини), предком людини були гоменіди, людиноподібні істоти — рамапітеки, які виникли приблизно 15—10 млн років тому. В антропогенезі (розвитку людини) вчені-антропологи виокремлюють чотири основні етапи:

1) поява презінджантропа — істоти, здатної первісно обробляти предмети природи, насамперед каміння, виготовляти примітивні штучні знаряддя праці (приблизно 5—2 млн років тому. Тому вона одержала назву homo habilis — людина вміла). Найрозвиненішими представниками цього типу людини були австралопітеки, залишки яких уперше були знайдені в Африці;

2) поява архантропа, тобто homo erectus, — людини прямоходячої (1,5—1 млн років тому). Відповідно до географічних назв місць, де були виявлені сліди перебування, її називали пітекантропом (о. Ява), сінантропом (Китай), атлантропом (Алжир). Характерною ознакою архантропів була наявність у їхній життєдіяльності елементів суспільної, а не стадної поведінки;

3) поява палеоантропа, уособленням якого є неандерталець (приблизно 300—200 тис. років тому). Його залишки знайдені в долині Неандерталь (Німеччина). Є свідчення, що неандертальцю були притаманні членороздільна мова, зачатки духовного, психічного життя (творча уява, відображена у наскельних малюнках, свідомі елементи ритуальної поведінки, суто людські емоції тощо). Серед неандертальців найпримітивнішими були європейські форми, більш розвинутими — передньоазійські. Не випадково давні азійські цивілізації з притаманною їм культурою виникли значно раніше, ніж європейські й американські;

4) поява неоантропа, тобто homo sapiens, — сучасної людини. За назвою місця, де були вперше знайдені її залишки (Кро-Маньйон, Франція), вона одержала назву «кроманьйонець». Від її появою завершується процес антропогенезу, який тривав понад 2 млн років; передісторія людства поступається місцем її формаційній, згодом цивілізаційній історії. За твердженням антропологів, саме на кроманьйонцях завершилася біологічна еволюція людини. Від появи кроманьйонців на Землі змінилося приблизно 1600 поколінь людини розумної (60—80 млрд осіб). Однак загалом її генотип, фізичні, психічні параметри (зокрема, обсяг і вага мозку) і якості залишилися незмінними. «Якби ми могли перенести малюка перших кроманьйонців у сучасність, то він, вихований серед нас, був би здатний для того, щоб вступити у Сорбонну, стати вченим, державним діячем або підприємцем, який своєю обдарованістю не поступався нашим сучасникам» (Е. Араб-Огли). Поява розумної людини засвідчила якісний, навіть загадковий стрибок еволюційної історії homo. У процесі становлення людини тривалий час співіснували різні її типи. Майже 10 тис. років кроманьйонці співіснували з неандертальцями, однак історичне майбутнє мала лише людина розумна, оскільки вона не лише вдало пристосовувалася до природи, а й створила «другу природу» — культуру, доповнила первинне природне середовище свого буття вторинним, штучним, що істотно прислужилося її виживанню. У процесі цього створення вона доповнила генетичну інформацію, яка передавалася від покоління до покоління біологічною спадковістю, соціально-культурною інформацією. Одним із джерел цієї комунікативної інформації була здатність людини розумної до утворення перших примітивних світоглядних уявлень, що перетворило її природне існування на природно-соціальне буття, дало змогу свідомості орієнтуватися в ньому, використовувати його у своїх потребах.

На території сучасної України перші поселення архантропів виявлено на Закарпатті. Приблизно 1 млн років тому в ашельську епоху перші пралюди з’явилися в Криму. У пізньому палеоліті (40—10 тис. років тому) територію України населяли численні спільноти мисливців та збиральників, які залишили різноманітні сліди своєї діяльності.
Першим писемним свідченням про людність теперішніх українських земель 3,5—2,5 тис. років. Про це свідчать згадки у древньоєгипетських, ассирійських, єврейських, аккадських археографічних пам’ятках. У них зустрічаються етноніми «гіпербореї», «кіммерійці», «скіфи», «таври», які мешкали переважно у Північному Причорномор’ї. Особливу увагу дослідників привертали скіфи, одним із представників яких був мудрець Анахарсіс Скіфський, про якого згадували Цицерон, Сенека, Діоген Лаертський. Скіфи — древній індоєвропейський (іраномовний) кочовий народ, який у IV ст. до н. е. створив Скіфську державу і залишив на території сучасної України багато пам’яток, серед яких виділяють курганні гробниці.

Соціальність і розумно-емоційне, образне сприйняття світу є головними ознаками людської істоти. Вона започаткувала якісно новий спосіб організації життя — колективістський, трудовий, свідомо комунікаційний (мова і пам’ять). Нова істота — людина соціальна — продемонструвала свої творчі, естетичні здібності, виробила певні правила співжиття — мораль, норми шлюбних відносин, систему заборон (табу).

Поступово між людьми виникали родоплемінні відносини, засновані на спільній (комуніалістичній) власності на предмети споживання і засоби діяльності. Спільна власність насамперед розповсюджувалась на здобуте м’ясо, а потім і на продукти збиральництва, з’явилися перші ознаки розподілу праці. Суто біологічна (тваринна) система ієрархічного домінування й управління, притаманна первісній людській спільноті, з часом поступилася системі соціальних відносин, що спричинило до виникнення первісної общини з притаманними їй соціальними механізмами розвитку свідомості людини. Вона дедалі більше замислювалася над світом, що її оточував, прагнула збагнути його. Наслідки розумової і практичної діяльності першолюдей поступово оформлялися в систему певних уявлень і знань про навколишній світ, тобто набували ознак світоглядного характеру. За словами сучасного українського антрополога В. Табачковського, потреба у «світоглядній гравітації» є однією з визначальних потреб людини.

Світогляд — система поглядів на світ і місце людини в ньому.

Про появу перших світоглядних знань (прасвітогляду) та їх зміст можна судити на основі вивчення культури первісних народів — виготовлених знарядь праці, облаштування житла, ритуалів тощо. Прасвітогляд первісної людини був синкретичним (грец. synkrВtismos — об’єднання) — нерозчленованим, суцільним, що поєднував природно зумовлені, наївно-реалістичні погляди, а також ілюзорні, фантастичні уявлення. Умови нескінченної боротьби за виживання зумовили домінування у психічному стані пралюдини побоювань, страхів. Вони стосувалися як усього внутрішнього, духовного (наприклад, сновидіння), так і зовнішнього, предметного (стихійні лиха, хижаки, вороги з інших племен). Як засіб подолання такого емоційного стану виникає певна система ритуального звернення до світу — магія, яка з виходом на історичну арену homo sapiens стає засобом подолання руйнівних почуттів, внесення в душу людини спокою й упевненості у правильності власних дій.

Магія (грец. mageia — ворожба) — віра первісної людини в можливість впливу на навколишній світ через надприродне — фетиші (зачаровані речі), духи, засоби магічних ритуалів (заклинання, жертвоприношення, піснеспіви) тощо.

Водночас з’являються групи людей (чаклуни, шамани та ін.), які перебирають на себе функцію посередника між племенем і тими природними силами, які панують над людиною, погрожують і лякають її або сприяють задоволенню її потреб.
Магія — найдревніший спосіб людського спілкування з навколишнім світом, перша спроба зрозуміти зв’язки природних сил та їх наслідки (добрі чи погані) для людини. Магічні обряди та ритуали в подальшому у трансформованому символічному вигляді закріпилися у релігії. Набуваючи форм узагальнень і пояснень, описів і розповідей, фетишистські, тотемістські, анімістичні та демоністичні елементи магічного світосприйняття з часом опановуються міфологічним світоглядом.