Опис

У підручнику розкрито теоретичні засади мовознавства, сутність його основних напрямів, розглянуто природу, функції, будову і розвиток мови, подано класифікації мов. Особливу увагу приділено характеристиці фонетики, фонології, графіки, орфографії, лексикології, граматики як розділів мовознавства.

Уміщені в кінці тем запитання і завдання, а також короткий словник лінгвістичних термінів сприятимуть кращому засвоєнню матеріалу.

Підручник адресовано студентам вищих навчальних закладів, учителям.

Зміст

1. Загальні засади мовознавства

1.1. Мовознавство як наука
Предмет мовознавства. Система мовознавчих дисциплін
Проблематика мовознавства
Методологічна основа мовознавства
Зв’язки мовознавства з іншими науками

1.2. Напрями мовознавства
Порівняльно-історичне мовознавство
Типологічне мовознавство
Ареальна лінгвістика
Функціональна лінгвістика
Психолінгвістика
Соціолінгвістика
Когнітивна лінгвістика

1.3. Природа, функції і будова мови
Мова як суспільне явище
Знаковий характер мови
Мова і інші засоби спілкування
Загальнонародна мова і її диференціація
Мовна ситуація
Мова і мислення
Мова і мовлення
Функції мови
Система і структура мови
Основні одиниці мови і їх функції

1.4. Походження і розвиток мови
Походження мови
Сутність розвитку мови
Синхронія і діахронія
Зовнішні причини мовних змін
Внутрішні причини мовних змін

1.5. Класифікації мов
Генеалогічна класифікація мов
Типологічна класифікація мов
Соціолінгвістична класифікація мов

2. Фонетика, фонологія, графіка, орфографія

2.1. Звуки мови, їх класифікація
Фонетика як наука про звуки мови
Фізичний аспект у вивченні звуків
Фізіологічний аспект у вивченні звуків
Голосні і приголосні звуки
Класифікація голосних звуків
Класифікація приголосних звуків

2.2. Фонетичне членування мовленнєвого потоку
Склад
Дифтонги
Наголос
Інтонація

2.3. Фонетичні зміни
Комбінаторні звукові зміни
Позиційні звукові зміни
Спонтанні звукові зміни
Історичні і живі звукові зміни
Фонетичні закони
Фонетична транскрипція

2.4. Фонологія
Фонологія як наука про фонеми
Фонема і звук
Фонема і її алофони
Диференційні й інтегральні ознаки фонем
Фонологічна система

2.5. Графіка і орфографія
Мова і письмо
Предметне письмо
Піктографія
Ідеографія і її розвиток
Звукове письмо
Графіка
Орфографія. Принципи орфографії

3. Лексикологія

3.1. Слово і його значення
Слово як одиниця мови
Типи слів
Межі слова
Слово і його варіанти
Значення слова
Слово, поняття, концепт
Семантика і референція
Загальні і власні назви
Внутрішня форма слова

3.2. Полісемія
Розвиток значення слова
Метафора і метонімія

3.3. Лексико-семантична система мови
Сутність лексико-семантичної системи мови
Синоніми
Антоніми
Омоніми і суміжні з ними явища
Стилістичні шари лексики
Термінологія

3.4. Розвиток лексичної системи мови
Історизми і архаїзми
Неологізми
Запозичення
Табу і евфемізми

3.5. Розділи лексикології
Семасіологія
Ономасіологія
Ономастика
Етимологія
Фразеологія
Лексикографія

4. Граматика

4.1. Загальна характеристика граматики
Об’єкт і розділи граматики
Граматичне значення
Граматична категорія. Граматичний спосіб. Граматична форма

4.2. Морфологія
Сутність морфеми
Види морфем
Морфеміка
Зміни морфемного складу слова
Способи вираження граматичних значень
Морфонологія і словотвір
Частини мови

4.3. Синтаксис
Словосполучення і синтагма
Речення
Граматичне і актуальне членування речення
Текст

4.4. Розвиток граматичної системи мови

Короткий термінологічний словник
Література

Уривок із підручника (“Вступ до мовознавства” Карпенко Ю. О.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади мовознавства

У процесі свого розвитку людство виробило для спілкування й пізнання навколишньої дійсності дуже зручний засіб — мову, яка безперервно розвивається, змінюється, збагачується разом з поступом самого людства. Цей засіб легко засвоїти, неважко користуватися ним у життєвій практиці. Але пізнати, усвідомити його сутність, будову, організацію, тобто осмислити його теоретично, нелегко. Потреби пізнання мови зумовили появу спеціальної науки — мовознавства. Почавши з простих, навіть примітивних спроб класифікації явищ мови, мово-
знавство виросло в складну, розгалужену, багатокомпонентну науку. Вона займається як теоретичним осмисленням мови, так і забезпеченням практичного її використання, як з’ясуванням особливостей людської мови взагалі, так і виявленням специфіки кожної мови зокрема, як вивченням буття, функціонування мови, так і дослідженням її розвитку, історичних змін. Суспільна значущість мовознавства з часом зростає, оскільки людство розкриває нові аспекти використання мови, глибше усвідомлює її цінність і можливості.

1.1. Мовознавство як наука

З ХІХ ст. мовознавству як науці притаманна багатокомпонентність, що виявляється у його відгалуженнях, для яких характерна тенденція до виокремлення у самостійні науки. Нині мовознавство є не просто єдиною наукою, а сукупністю споріднених наук, які мають спільний предмет вивчення — мову, але розглядають цей предмет з різних точок зору або вивчають різні його компоненти. Мовознавча наука фактично витворила цілу систему мовознавчих дисциплін.

Предмет мовознавства. Система мовознавчих дисциплін

Зацікавлення феноменом мови, а отже, й зародження первісного мовознавства, почалося приблизно шість тисяч років назад. Воно зумовлене виникненням писемності в Месопотамії, де жерці намагалися систематизувати граматику шумерської мови, та створенням ієрогліфів у Давньому Єгипті. В Індії мовознавство досягло значного розвитку у зв’язку з потребою забезпечення недоторкан-ності сакральних ведійських гімнів, що передавалися усним шляхом, і літературної мови санскриту. Відома давньоіндійська граматика «Восьмикнижжя» була створена Паніні в V ст. до н. е. Можна стверджувати, що в цей час започатковано мовознавство як науку, оскільки тоді ж (V—IV ст. до н. е.) активно зайнялися пізнанням мови давньогрецькі філософи Платон (427—347 до н. е.) та Арістотель (384—322 до н. е.).

Мовознавство, або лінгвістика (лат. lingua — мова), — наука про сутність, будову, функціонування і розвиток мови.

Мовознавство досліджує людську мову загалом і всі існуючі конкретні мови як її різноманітні вияви, індивідуальні втілення.
Предмет мовознавства. Предметом мовознавства є мова в усіх її виявах та аспектах. Це багатогранне явище, якому притаманні певні ознаки. Оскільки мова складається із сукупності різних одиниць, то її можна визначити як систему фонетичних, лексичних і граматичних засобів. Звуковий характер мови є підставою назвати її системою членороздільних звукових знаків. Для мови характерні безперервний розвиток, тісний зв’язок з мовленням, здатність виразити будь-яку інформацію. Мова має велике значення для людини, оскільки забезпечує її потреби в обміні інформацією, спілкуванні, пізнанні світу. Усе пізнане набуває мовного вираження, закріплюється в мові і завдяки цьому не забувається, залишаючись серед здобутків людства. Без мови суспільство не могло б існувати.

Мова — система фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує потреби людини у спілкуванні та пізнанні.

Мовою послуговуються усі люди, але це не означає, що всі вони є мовознавцями. Навіть практичне оволодіння кількома мовами ще не свідчить про те, що людина — мовознавець. Щоб ним стати, необхідно опанувати мову науково, в її розвитку, зв’язках, пізнати її закономірності — істотні й регулярні причинові зв’язки між явищами та властивостями мови. Існують специфічні (притаманні окремим мовам), а також загальні (характерні для багатьох мов) закономірності. Хоч мовознавство виникло дуже давно й досягло величезних успіхів у своєму розвитку, ні в українській, ні в будь-якій іншій мові світу не встановлено всіх закономірностей її функціонування й розвитку. Крім того, деякі мови вивчені побіжно або й зовсім не вивчені.
За різними даними, у світі існує 2996, 5651 або 6809 мов. Однак ці підрахунки відносні, тому що не завжди вдається розмежувати мови й діалекти. Так, тільки на острові Нова Гвінея, де спостерігається найвища концентрація мов у світі, виокремлюють від 300 до 1000 мов. Найбільш прийнятною є думка, що на земній кулі існує майже 6000 мов. Лінгвістиці відомо і багато зниклих, мертвих мов. Одні з них, наприклад латинська, збереглись у великій кількості текстів і добре вивчені, від інших, зокрема троянської, не залишилось ніяких слідів.
Усі мови мають свою специфіку, але кожна з них є засобом спілкування певного народу чи народів, мовою людей, відображає реальний світ. Це можливе завдяки тому, що, крім відмінних ознак, мови мають також спільні ознаки, мовні універсалії, які характеризують людську мову взагалі. Ними є, наприклад, звуковий характер мови, її членороздільність, існування в мові морфем, слів і речень, власних і загальних назв, різних за своїм змістом і граматичними властивостями частин мови. Крім того, існують спільні ознаки, притаманні багатьом, але не всім мовам: категорія числа (сад — сади), категорія роду (зелений — зелена — зелене).

Мовні універсалії (лат. universalis — загальний) — спільні ознаки, притаманні всім або багатьом мовам.

Універсалії, які властиві кожній мові світу, називають абсолютними, а ті, що наявні в багатьох, однак не в усіх мовах, — статистичними. Більша частина (понад сто) встановлених мовних універсалій стосується фонетичного рівня мови. Фонетичними універсаліями є такі закономірності: носовий голосний завжди з’являється внаслідок зникнення носового приголосного; у кожній мові є склади зі структурою приголосний + голосний.
Існують також граматичні (наприклад, усі мови, які мають двоїну, мають і множину), семантичні (зокрема, в усіх мовах слова можуть як звужувати, так і розширювати своє значення) й міжрівневі універсалії (наприклад, кількість фонем у мовній системі і в окремій морфемі є обернено пропорційною, тобто чим більше в мові фонем, тим коротші в ній морфеми). Ця універсалія пов’язує фонологічний рівень з морфологічним. У мовознавстві виокремився спеціальний напрям — лінгвістика універсалій, що вивчає спільні ознаки людської мови.
Система мовознавчих дисциплін. У мовознавчій науці функціонують різні дисципліни, зокрема конкретне і загальне, теоретичне і прикладне мовознавство. Конкретне мовознавство вивчає окремі мови. Так, існує україністика (досліджує українську мову), полоністика (наука про польську мову), богемістика (наука про чеську мову) та ін. Але для більшості мов наукового вчення про них поки що не створено. До сфери дослідження конкретного мовознавства належить також вивчення сімей і груп споріднених мов: наприклад, індоєвропеїстика вивчає індоєвропейські мови, славістика — слов’янські мови.
Загальне мовознавство присвячене людській мові загалом. Воно вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв’язує спільні проблеми мов, установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов.
У конкретному і загальному мовознавстві виокремлюють теоретичне і прикладне мовознавство. Теоретичне мовознавство з’ясовує сутність і природу мови, її будову й організацію, функціонування і розвиток. Воно вивчає мову як явище. Прикладом напрацювань теоретичного мовознавства може слугувати книга українських лінгвістів Івана Вихованця (нар. 1935) та Катерини Городенської (нар. 1948) «Теоретична морфологія української мови». Прикладне мовознавство займається вирішенням завдань практичного використання мови. Розуміння рідної мови її носіями ще не означає оволодіння нею. Щоб опанувати письмову форму мови, навчитися логічно й стилістично досконало висловлювати свої думки, людина повинна спеціально вивчати мову. Розроблення методики вивчення мови є сферою прикладного мовознавства. До його проблематики належать також створення та удосконалення письма і спеціальних форм передавання мови — транскрипції (точного запису звуків мови), стенографії (швидкого і точного записування за допомогою скорочень й умовних знаків) тощо. Значну увагу приділяє прикладне мовознавство науковому вивченню та коментуванню найрізноманітніших текстів, питанням перекладу. Важливим завданням цієї мовознавчої дисципліни є створення мовних довідників та словників для загального користування.
Прикладне мовознавство тісно пов’язане з логопедією — наукою про недоліки вимови та методи їх лікування. Відомості з мовознавства потрібні лікарям для лікування афазій — різних видів утрати здатності говорити чи розуміти мову.
До проблем прикладного мовознавства у XX ст. долучилось чимало нових, пов’язаних з комп’ютером (мовне спілкування людини з машиною, автоматичне розпізнавання усних і письмових текстів, автоматичні методи нагромадження та оброблення інформації, машинний переклад).