Опис

Навчальний посібник побудовано відповідно до вимог кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищій школі. У кожному із залікових кредитів курсу пропонується блок матеріалів, який складається з компонента навчальної програми, орієнтовної структури залікового кредиту, переліку ключових понять змістових модулів, методичних розробок до тем (опорних проблем, рекомендованих джерел і літератури, текстів джерел), тем есе, тестових завдань, екзаменаційних питань. Крім того, вміщено короткий термінологічний словник, список базових джерел, навчальної, наукової літератури та Інтернет-ресурсів з курсу, зразки системи оцінювання навчальних досягнень студентів, есе та навчально-дослідних проектів (ІНДЗ).

Розрахований на студентів, аспірантів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться новітньою історією країн Європи та Америки.

Зміст

Самостійне навчання — найефективніший шлях до міцних знань

Компонент навчальної програми

ПЕРШИЙ ЗАЛІКОВИЙ КРЕДИТ

1. Світ між двома світовими війнами: загальні тенденції розвитку
2. Країни Європи і Америки у 1918—1939 рр.: особливості соціально-економічного і політичного розвитку
3. Друга світова війна (1939—1945 рр.)

Інформаційний матеріал, основні форми роботи
1. Версальсько-Вашингтонська система
2. Міжнародний соціалістичний рух між двома світовими війнами
3. Листопадова революція у Німеччині (1918—1919 рр.)
4. Третій Рейх: ідеологія і політична практика націонал-соціалізму
5. «Новий курс» Ф.-Д. Рузвельта в США
6. Громадянська війна в Іспанії 1936—1939 рр.
7. Рік кризи: вересень 1938 — вересень 1939 рр.
8. Друга світова війна
9. Рух Опору в країнах Європи
10. Антигітлерівська коаліція
Ключові поняття, терміни
Теми есе
Тестові завдання
Екзаменаційні питання

Компонент навчальної програми

ДРУГИЙ ЗАЛІКОВИЙ КРЕДИТ

1. Світ у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.: загальні тенденції розвитку
2. Країни Європи і Америки у другій половині ХХ ст.: особливості соціально-економічного і політичного розвитку

Інформаційний матеріал, основні форми роботи
1. Міжнародні відносини в період «холодної війни»
2. Інтеграційний процес в Європі
3. Німеччина у другій половині ХХ ст.
4. Проблеми розвитку Франції в роки П’ятої республіки
5. Велика Британія у другій половині XX ст.: проблеми внутрішньої і зовнішньої політики
6. США у другій половині ХХ ст.
7. Проблеми суспільно-політичного життя сучасної Канади
8. Післявоєнна історія Угорщини
9. Чилі в 70—80-х роках ХХ ст.: Революція 1970—1973 рр. і досвід авторитарної модернізації в період диктатури А. Піночета
Ключові поняття, терміни
Теми есе
Тестові завдання
Екзаменаційні питання

Додатки
Джерела та література
Система оцінювання навчальних досягнень студентів
Зразки навчальних проектів (ІНДЗ)
Відповіді на тестові завдання
Короткий термінологічний словник

Уривок із навчального посібника (“Новітня історія країн Європи та Америки (1918-2007)” Мицик Л. М., Кузьменко Ю. В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

Самостійне навчання — найефективніший шлях до міцних знань

Входження вищої школи України до європейського освітнього простору передбачає істотне підвищення ролі індивідуальної та самостійної навчальної, пошукової, дослідницько-експериментальної діяльності студентів, на що зорієнтований навчальний посібник з курсу «Новітня історія країн Європи і Америки». Цей курс є одним з нормативних у циклі професійно зорієнтованих дисциплін навчального плану для студентів історичних спеціальностей і логічно завершує вивчення ними всесвітньої історії.
Відповідно до вимог Болонського процесу сформовано структуру і дібрано матеріал навчального посібника: у кожному з двох залікових кредитів пропонуються компонент навчальної програми, орієнтовна структура залікового кредиту, перелік ключових понять змістових модулів, методичні розробки до тем (опорні проблеми, рекомендовані джерела і література, тексти джерел), теми есе, тестові завдання, екзаменаційні питання. Окрім того, посібник вміщує короткий термінологічний словник, список базових джерел, навчальної і наукової літератури та Інтернет-ресурсів з курсу, зразки системи оцінювання навчальних досягнень студентів, есе та навчально-дослідних проектів (ІНДЗ).
Представлена у посібнику програма курсу «Новітня історія країн Європи і Америки» відповідає вимогам державного стандарту вищої освіти. Зміст її побудовано за проблемно-хронологічним принципом, він розкриває цілісну картину історичного процесу в його єдності і суперечливості від закінчення Першої світової війни до сьогодення.
Методичні матеріали (опорні проблеми для дискусії, рекомендовані джерела і література, тексти джерел) допоможуть студентам визначити центральні найдискусійніші проблеми з кожної теми, зорієнтуватися у сучасних наукових концепціях. Вибір конкретних форм і методів вивчення запропонованих тем зумовлюватиметься специфікою навчального матеріалу, інтересами студентів, рівнем їхньої підготовки, метою й очікуваними результатами конкретного заняття, наявними інформаційно-методичними ресурсами і часом.
Розгорнута бібліографія охоплює списки рекомендованих до навчальних тем джерел і літератури та загальний перелік базових джерел, навчальних і наукових видань, Інтернет-ресурсів для вивчення всього курсу. При складанні списків джерел та літератури до тем пріоритетне значення надавалося базовій проблематиці, передусім новітнім публікаціям з дискусійних проблем. Загальний список джерел та літератури до курсу включає видання узагальнюючого, аналітичного характеру, які не представлені у бібліографії окремих тем, а також адреси найбільш значущих Інтернет-сайтів. Представлені у посібнику тексти джерел повно віддзеркалюють проблематику курсу, причому поряд із джерелами, що найчастіше використовуються у практиці навчання і викладання, подано унікальні документальні матеріали, насамперед мемуарного характеру. Словник містить основні спеціальні терміни, використані у відповідних змістових модулях.
Навчальний посібник укладено відповідно до вимог щодо основних форм самостійної та індивідуальної навчальної роботи студентів, яка охоплює підготовку до лекцій та семінарських занять, виконання індивідуальних і групових творчих проектів (ІНДЗ), написання есе. Він містить і методичні рекомендації з організації індивідуальної та групової роботи, завдання для поточного (тести) та підсумкового (екзаменаційні питання) контролю знань, модульно-рейтингову систему оцінювання успішності студентів.
Ключовим елементом підготовки до аудиторних занять та виконання індивідуальних творчих завдань є самостійна робота студентів з джерелами та науковою літературою.
Студент-історик має розуміти, що вивчення історії починається з документа. Конкретно-історична реконструкція минулого неможлива без ретельного і всебічного вивчення історичних джерел, тобто всіх решток минулого життя і свідчень про нього. Однак вони не завжди об’єктивно віддзеркалюють події, а інформацію, яку шукає історик, нерідко подають крізь призму світосприйняття їх авторів. З огляду на це необхідно враховувати особливості виникнення історичних джерел, критично оцінювати, правильно інтерпретувати їх. У процесі інтерпретації важливо зважати на зміст джерела, його достовірність, ознайомитися з його тлумаченням, поданим у передмові та коментарях (між сучасним дослідником і опублікованим джерелом завжди фігурує тлумач: редактор, укладач, автор приміток, коментарів) і на цій основі виробити власне розуміння джерела.
Від інтерпретації джерела історик переходить до аналізу його змісту, тобто розкриття всієї повноти інформації, оцінювання її достовірності. У процесі джерелознавчого аналізу він розкриває інформаційні можливості джерела, інтерпретує наявні в ньому свідчення. Далі, спираючись на результати дослідження, узагальнює отримані відомості, здійснює джерелознавчий синтез.
Формування історичного мислення через опанування новітньої історії вимагає вивчення наукових праць (монографій, статей), відомостей, уміщених в енциклопедіях та інших довідникових виданнях, тощо. Подані в навчальному посібнику списки літератури орієнтують студента на ознайомлення з найновішими досягненнями у розвитку історичних і політологічних досліджень, актуальними проблемами курсу. Однак далеко не всі історіографічні оцінки і висновки є беззаперечними, тому студент має прагнути до вироблення власної точки зору та висновків щодо винесених на обговорення проблемних питань.
Вивчення літератури варто починати з праць, які цілісно відображають проблему, а потiм переходити до аналізу досліджень, сконцентрованих на конкретних її аспектах. Аналізуючи літературу, слід відбирати лише достовірні наукові факти. Обов’язковий елемент — обмірковування знайденої iнформації, вироблення власної концепцiї. Працюючи над текстами, важливо фiксувати власнi думки, iдеї, що сприяє конструюванню нового знання.
Особливу увагу необхідно приділяти термiнологiї дослiджень. При цьому важливо проаналiзувати визначення понять рiзними вченими i порiвняти їх із сформульованими в державних стандартах, енциклопедiях, словниках.
Найскладнiшою інтелектуальною продедурою є систематизацiя наукової інформації, що передбачає врахування позицiї декількох авторiв щодо сутності та змісту історичного явища чи процесу, способів розв’язання наукової проблеми, а також виявлення в дослiдженнях суперечливих міркувань, доказів тощо. Без критичного аналізу лiтератури не обійтися при обґрунтуванні актуальності та доцільності пошукової роботи, виконанні навчально-дослідного проекту. Він покликаний не лише пов’язати дослiдження iз загальним станом історичної науки, а й порiвняти отриманi висновки з твердженнями iнших дослiдникiв, пiдтвердити актуальнiсть теми, важливість теорії автора, достовiрнiсть фактології.
Самостійна підготовка студента до лекцій з курсу новітньої історії передбачає не лише його ознайомлення з науковими дослідженнями з відповідних тем, а і їх рецензування. Особливу увагу в рецензії слiд звернути на актуальнiсть теми наукової праці; ступінь її значущості для вивчення лекційної теми, повноту її висвітлення; наявнiсть невідомої інформації з теми; достовірнiсть результатiв i обґрунтованість висновкiв автора; стиль викладу; специфіку наукової праці та опрацювання її студентом.
У рецензiї студент має спробувати об’єктивно оцiнити переваги та недоліки обраної наукової праці: вмiння автора поставити проблему, обґрунтувати її соцiальне значення; повноту висвiтлення історичних джерел, глибину їх аналiзу, володiння методологією історичного дослідження; оригiнальнiсть в осмисленнi матерiалу; обґрунтованість висновкiв.
Основними формами індивідуальної навчальної діяльності студентів у межах кожного залікового кредиту є написання есе та підготовка і захист індивідуального (групового) навчального або науково-дослідного проекту (ІНДЗ).
Есе — письмовий твір-роздум над проблемою, який віддзеркалює особисту позицію студента та систему аргументів, на яких ця позиція ґрунтується. У ньому важливо продемонструвати глибоке знання обраної проблеми, збалансоване використання інформації, підпорядкованість її центральній ідеї (тезі), взаємопов’язаність, логічність, самостійність, аргументованість викладених думок і висновків.
Підготовка до написання есе передбачає ознайомлення з літературою, яка відображає різні підходи до проблеми і бачення її, дає змогу студентові виробити власну позицію і систему її аргументації. Проаналiзований та систематизований матерiал викладається як система доказів на користь сформульованої ключової тези автора. Тема має бути розкрита без пропуску логiчних ланок, тому, починаючи працювати над есе, необхідно чітко визначити його головну iдею, а також тези, що її обґрунтовують. Їх необхiдно пiдтверджувати фактами, думками істориків, аналiзом практичного досвiду, уникаючи безсистемного їх викладення без достатнього осмислення та узагальнения. Одна теза не повинна суперечити iншій, а кожен новий доказ має бути належно аргументованим, випливати з попереднього.
Пошук практичної реалізації принципу ефективного поєднання аудиторного та індивідуального навчання студентів в умовах Болонського процесу привів до ідеї використання індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ) як одного з важливих видів позааудиторної самостійної навчальної, навчально-дослідної чи проектно-конструкторської роботи студента. Виконання їх покликане актуалізувати важливість самостійного вивчення матеріалу, систематизації, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичного застосування знань, розвитку навичок самостійної роботи. За змістом ІНДЗ є завершеною теоретичною або практичною роботою у межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних у процесі аудиторних занять, й охоплює певну кількість тем або весь зміст навчального курсу.
ІНДЗ містить елемент пошукової, частково науково-дослідної роботи і є чинником залучення студента до науково-дослідницької діяльності, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магістерської роботи тощо.
Варіантами навчально-дослідних проектів з новітньої історії можуть бути відеокліп (фільм), макет веб-сторінки (сайта), електронна презентація, електронний урок (підручник), сценарій фільму або рольової гри, соціологічне опитування, макет номера газети (журналу), в т. ч. електронних, фотоесе (альбом) тощо. Як правило, його присвячують одній темі або проблемі курсу, маючи на меті її самостійне поглиблене пізнання, використання отриманих знань для професійних або суспільних потреб. Робота над ним потребує пізнавальних, аналітичних, творчих здібностей, а також спеціальних навичок (робота з комп’ютером, аудіо- та відеоапаратурою, обробка статистичних даних тощо). Групове виконання пов’язане з чітким розподілом і кооперацією функцій учасників. Критеріями оцінювання науково-дослідного проекту є оригінальність ідеї, самостійність її розробки, змістовність, наукова обґрунтованість, практична цінність тощо.
ІНДЗ розглядається як змістовий модуль, який виконується самостійно й оцінюється як частка навчального курсу з урахуванням у загальному підсумковому рейтинговому оцінюванні студента за курс.
У навчальному посібнику також уміщено набір засобів поточного та підсумкового контролю знань студентів — тестові завдання й екзаменаційні питання. У тестових завданнях поєднуються універсальні вимоги до їх складання (відносна близькість змісту правильної відповіді та дистракторів, автономність тестових завдань за відсутності у відповіді на окреме питання
«ключа» до інших завдань та ін.) зі специфічними для вищого навчального закладу методами тестового контролю, спрямованими на ускладнення завдань для студентів порівняно з учнями середньої школи (наявність невизначеної кількості правильних відповідей у кожному завданні з множинним вибором, орієнтація на перевірку засвоєної інформації, логіки умовиводів, асоціативного мислення тощо). Тестові завдання орієнтовані на систематизацію всього змісту курсу і є цілісним комплексом, що дає змогу використовувати їх безпосередньо для організації поточного контролю та самоконтролю, а також для вибіркового діагностування рівня розвитку пізнавальних умінь і навичок студентів.
Екзаменаційні питання охоплюють усі ключові проблеми курсу в межах обох залікових кредитів і розраховані на здійснення підсумкового контролю знань студентів, який за кредитно-модульної системи організації навчального процесу може бути як обов’язковою, так і альтернативною формою навчальної діяльності.
За внутрішньої мотивації та належного методичного забезпечення правильно організована індивідуальна і самостійна робота покликана сприяти глибокому оволодінню майбутніми істориками методологією і методами наукового дослідження; розвитку творчого мислення та індивідуальних здібностей у вирішенні науково-дослідницьких і практичних завдань, налаштованості на постійне оновлення і вдосконалення знань, розвиток ініціативи, здатності застосовувати знання в практичній діяльності. Така робота приноситиме задоволення від отриманих результатів, вселятиме переконання, що найкраще запам’ятовується самотужки подолана пізнавальна дорога, а найпродуктивніші — самостійно здобуті знання.

І.

1. Світ між двома світовими війнами: загальні тенденції розвитку

1.1. Вступ: Новітня історія країн Європи і Америки: особливості навчального курсу

Поняття «новітня історія», його сучасна інтерпретація. Місце новітньої історії у загальноісторичному процесі. Сучасна західна цивілізація та її основні ознаки. Теорії «індустріального» та «постіндустріального» суспільств. Концепція тоталітаризму. Наукові дискусії щодо періодизації новітньої історії.
Предмет, періодизація та проблематика курсу «Новітня історія країн Європи і Америки», принципи його побудови. Основні джерела до курсу. Історіографія новітньої історії: сучасний стан і тенденції розвитку.

1.2. Міжнародні відносини між двома світовими війнами

Тривалий характер Першої світової війни. Жовтневі події 1917 р. і вихід Росії з війни, Брестський мир. Війна на Західному фронті, поразка Німеччини та держав Четвертного союзу. Комп’єнське перемир’я, закінчення Першої світової війни.
Версальсько-Вашингтонська система повоєнних договорів. Позиції держав-переможниць наприкінці війни. «14 пунктів» В. Вільсона. Паризька мирна конференція 1919 р. Версальський мирний договір, його зміст. Створення Ліги Націй. Мандатна система. Мирні договори з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною. Міждержавні суперечності на Тихому океані після Першої світової війни. Вашингтонська конференція 1921—1922 рр. Договори 4-х, 5-ти і 9-ти держав. Характер Версальсько-Вашингтонської системи, її історичні наслідки. Спроби ревізії Версальсько-Вашингтонських угод у 20-х рр. «Російський чинник» у європейській політиці: Генуезька конференція 1922 р., проблема довоєнних і воєнних боргів Росії, Гаазька конференція 1922 р. Рапалльський договір Росії з Німеччиною. Радянсько-німецькі відносини в 20-х рр. Лозаннська конференція 1922—1923 рр. Перегляд умов Севрського договору з Туреччиною. «Ультиматум Керзона» 1923 р. Радянсько-англійський дипломатичний конфлікт 1927 р.
«Німецький чинник» у європейській політиці: Рурський конфлікт. План Дауеса. Локарнська конференція 1925 р. Рейнський гарантійний пакт. Прийняття Німеччини до Ліги Націй. План Юнга.
Зовнішньополітичні пріоритети демократичних країн Заходу. Пакт Бріана — Келлога. Міжнародна конференція із роззброєння, її невдача.
Характер міжнародних відносин у 30-х рр. Виникнення осередків воєнної загрози. Агресія Японії проти Китаю у 1931—1933 рр. Виникнення держави Маньчжоу-Го. Поширення японської агресії у 1937—1938 рр. Збройні конфлікти на озері Хасан і річці Халхін-Гол (1938—1939 рр.). «Азія для азіатів».
Агресивна політика Третього Рейху. Зовнішньополітична ідеологія націонал-соціалізму. Державний терор — вбивство міністра закордонних справ Франції Л. Барту, югославського короля Олександра, австрійського канцлера Дольфуса. Порушення умов Версальського договору. Німецько-австрійська митна угода. Ремілітаризація Рейнської зони.
Еволюція зовнішньополітичного курсу Італії. «Фронт Стрези» (1935 р). Абіссінська війна 1935—1936 рр. і загострення відносин Італії з західними державами. Італо-албанський договір 1936 р. Зближення із Німеччиною. Втручання Італії і Німеччини у громадянську війну в Іспанії. Ідеологічні основи італійського експансіонізму. Виникнення «осі» Берлін — Рим — Токіо. Антикомінтернівський пакт 1936 р., його перетворення у Сталевий пакт 1939 р. Аншлюс Австрії (1938 р.).
Політика умиротворення і спроби створення системи колективної безпеки в 30-х рр. Вступ СРСР до Ліги Націй і радянські пропозиції щодо створення системи колективної безпеки. План «Східного Локарно». Франко-радянський та радянсько-чехословацький договори. Створення Балканської Антанти (1934 р.). Сутність політики «умиротворення агресора». Англо-німецька морська угода (1935 р.). Ліга Націй у міжнародних відносинах 30-х рр.
США в системі міжнародних відносин 30-х рр. Мораторій Гувера. Політика «доброго сусіда» щодо країн Латинської Америки. Визнання СРСР. «Ізоляціонізм» і «антиізоляціонізм».
Рік кризи: вересень 1938 — вересень 1939 р. Мюнхенська угода 1938 р. і окупація Чехословаччини у 1939 р. Ескалація фашистської агресії в Європі. Анексія Німеччиною Клайпедської області та Італією Албанії (1939 р.). Англо-франко-радянські переговори 1939 р. у М…, причини їх зриву. Пакт Молотова — Ріббентропа, його сучасні оцінки.

1.3. Суспільно-політичні рухи у 1918—1945 рр.

Типологія суспільно-політичних рухів Заходу. Еволюція консервативного руху, зміна його соціальної бази. Консервативна партія Великої Британії. Метаморфози німецького консерватизму. Консерватори у США. Християнські народні партії. Лібералізм, основні тенденції його розвитку. Занепад британського лібералізму. Неолібералізм як соціально-політичне явище.
Міжнародний робітничий рух після закінчення Першої світової війни. Змагання соціал-демократії за державну владу. Колізії між теорією і практикою робітничого руху. Розкол у лавах соціал-демократії. Утворення комуністичних партій і Комуністичного Інтернаціоналу. Основи стратегії і тактики Комінтерну. Статут та «21 умова» вступу до Комінтерну. Ідея «світової революції» в умовах післяжовтневого революційного піднесення. Міжнародна конференція соціалістів у Берні. Женевський конгрес і поновлення діяльності II Інтернаціоналу. Віденська конференція та утворення Міжнародного Робітничого Об’єднання соціалістичних партій (ІІІ Інтернаціоналу). Діяльність Амстердамського Інтернаціоналу. Спадання революційної хвилі. Комінтерн та ідея єдиного робітничого фронту. Конференція трьох Інтернаціоналів у Берліні. Конгрес соціалістів у Гамбурзі та утворення Соціалістичного Робітничого Інтернаціоналу (СРІ). Міжнародний робітничий рух у період стабілізації капіталізму. «Більшовизація» Комінтерну. Тактика «клас проти класу». Програма Комінтерну. Політика СРІ. Зростання фашистської небезпеки в Європі. Негативні наслідки для комуністичного і соціалістичного рухів сталінської концепції соціал-фашизму. VII Конгрес Комінтерну та його рішення. Боротьба за єдність дій міжнародного робітничого руху проти фашизму та війни за Народний фронт. Комінтерн та СРІ напередодні та в роки Другої світової війни.
Соціально-економічні та політичні умови зародження і розвитку праворадикальних рухів. Соціальна база фашизму. Основні ознаки фашистського руху, його ідеї.

1.4. Наука і культура країн Європи і Америки між двома світовими війнами

Соціально-економічні та політичні передумови розвитку культури Заходу у 1918—1939 рр. Боротьба демократичної і тоталітарної тенденцій у культурі. Зародження «масової культури».
Освіта. Прагматичні підходи в освіті. «Прогресивна асоціація народної освіти» в США. Національні освітні реформи. Зростання рівня загальної і професійної освіти в індустріальних країнах. Розвиток вищої освіти. Провідні університети Заходу.
Наука. Найважливіші відкриття в сфері природничих наук: фізики, хімії, біології та медицини. Нобелівські лауреати: М. Планк, А. Ейнштейн, Н. Бор. Е. Фермі, І. та Ф. Жоліо-Кюрі, І. Ленгмюр, Е. Резерфорд. Технічний прогрес. Технічні удосконалення в машинобудуванні і радіотехніці. Створення телебачення. Використання технічних досягнень у виробництві зброї та в побуті. Основні тенденції і досягнення в галузі гуманітарних наук: психології, філософії, історії, соціології. Філософська думка. О. Шпенглер. Ф. Ніцше. Екзистенціалізм. К. Ясперс, М. Хайдеггер. Марксизм. Історична наука. Школа «Анналів». Л. Февр, М. Блок.
Література. Творчість лауреатів Нобелівської премії Р. Роллана, Б. Шоу, А. Франса, Т. Манна, Дж. Голсуорсі. Головні напрями в розвитку літератури країн Заходу. Критичний реалізм. «Втрачене покоління». Е. Хемінгуей. Aнтифашистська проза. Е.-М. Ремарк. Модерністський напрям у літературі. Сюрреалізм.
Образотворчое мистецтво. Реалізм. П. Пікассо. А. Матісс. Модерністські течії в образотворчому мистецтві. Абстракціонізм. Експресіонізм. Дадаїзм. Сюрреалізм. С. Далі.
Архітектура. Функціоналізм («інтернаціональний стиль»). Хартія сучасної архітектури 1928 р. Афінська хартія 1933 р. В. Гропіус, Ф. Ллойд Райт, Ле Корбюзьє, Л. Міс ван дер Рое. Неокласицизм. Модернізм в архітектурі.
Кіно. Становлення світового кінематографа. Голлівуд. Д. Гріффіт, Т. Інс, М. Сеннет. Німе кіно. Ч. Чаплін. Поява звукової кіне-
матографії. Національні кіношколи. Історичне кіно. Дж. Форд. К. Дрейер. О. Корда. Анімаційне кіно. В. Дісней. Критичний реалізм в кінематографі Р. Клер, М. Карне. Сюрреалістичне кіно. Л. Бунюель. Кінодетективи. А. Хічкок. Кіно в тоталітарних країнах.
Театр. Трагічний театр. Г. Крег. Епічний театр Б. Брехт. «Театр жорстокості» А. Арто. «Театр абсурду» Е. Іонеску, С. Беккет.
Музика. Боротьба традиціоналізму з модернізмом. Нові течії в музиці. Імпресіонізм. «Нова діловитість» (конструктивізм). Брюїтизм. «Епоха джазу» у США. Л. Армстронг. Д. Еллінгтон. Б. Гудмен. Симфоджаз. Дж. Гершвін. Вплив американської музики у країнах Європи.

2. Країни Європи і Америки у 1918—1939 рр.: особливості соціально-економічного і політичного розвитку

2.1. Країни Європи і Північної Америки в період післявоєнної нестабільності (1918—1923 рр.)

Революційна криза і революції у країнах Центральної Європи
Основні ознаки революційної кризи та передумови революцій 1918—1919 рр. Листопадова революція в Німеччині. Фази розвитку революції, її характер, рушійні сили. Розстановка політичних сил у країні: СДПН, НСДПН, група «Спартак». Повстання у Кілі. Поширення революції по країні, повстання в Берліні. Створення Ради Народних Уповноважених, її діяльність. Дві політичні альтернативи в Листопадовій революції, їх боротьба. Всенімецький з’їзд Рад, перемога демократичної альтернативи. Створення Комуністичної партії Німеччини. Січневі бої 1919 р. у Берліні. Вибори до Національних зборів, їх робота. Баварська радянська республіка, її поразка. Результати Листопадової революції.
Революції в Австрії та Угорщині. Угорська Радянська Республіка, її поразка.

Індустріально розвинуті країни Заходу у 1918—1923 рр.
Німеччина після Листопадової революції. Веймарська конституція, її зміст. Тенденції політичного розвитку. СДПН, НСДПН та КПН у 1919—1924 рр. Окупація Рура та її наслідки для Німеччини. Політична криза 1923 р., поразка лівих сил. «Пивний путч» фашистів у Мюнхені.
Економічне та політичне становище Великої Британії після Першої світової війни. Парламентські вибори 1918 р. Уряд Ллойд Джорджа та його політика. Економічна криза 1920—1921 рр. Загострення соціальної напруженості. Конфлікт у вугільній промисловості 1921 р. Перегрупування партійно-політичних сил. Консервативні уряди Е. Бонар-Лоу і С. Болдуїна. Зовнішня політика Великої Британії. Посилення відцентрових тенденцій у Британській колоніальній імперії. «Ольстерська проблема».
Економічне та політичне становище Франції після Першої світової війни. Уряд Ж. Клемансо. Парламентські вибори 1919 р. «Національний блок».
Економічне та політичне становище Італії після Першої світової війни. «Червоне дворіччя» (1919—1920 рр.). Створення і діяльність ІКП. Зародження фашистського руху. Б. Муссоліні. Пакт умиротворення. «Похід на Рим», прихід фашистів до влади.
Еволюція зовнішньо- і внутріполітичного курсу США після Першої світової війни. Неоліберальні тенденції в політиці президента В. Вільсона. Президентство В. Гардінга, поворот до «твердого індивідуалізму». Ізоляціонізм. Зростання робітничого і масового громадського руху. «Діловий юніонізм» у політиці АФП. Створення компартії США. Рух афроамериканців, М. Гарві. Рух Р. Лафоллета.

2.2. Індустріальні країни Європи і Америки у період стабілізації (1924—1929 рр.)

Загальні тенденції розвитку капіталістичного світу в період стабілізації: циклічне піднесення економіки, зміни у структурі виробництва, раціоналізація виробництва, зміцнення кредитно-грошової системи. Якісно новий рівень концентрації виробництва і капіталу, зростання економічної могутності монополій. Подальший розвиток державно-монополістичних тенденцій. Розширення масштабів ліберального реформізму в політичному житті країн Західної Європи. Посилення фашистського руху в країнах Центральної та Південно-Східної Європи.
«Проспериті» у США. Внутрішня політика адміністрації К. Куліджа — «твердий індивідуалізм». Зміни в ідейно-політичній ситуації. Судовий процес над Сакко і Ванцетті. «Мавпячий процес». Ку-клукс-клан. Затухання робітничого руху. Поширення реформістських теорій.
Особливості стабілізації у Великій Британії. Криза традиційної двопартійної системи, занепад політичної могутності ліберальної партії. Перший лейбористський уряд Р. Макдональда, його політика. Прихід до влади консерваторів, уряд С. Болдуїна. Загальний страйк 1926 р., його значення. Мондизм.
Франція в період стабілізації. Політика уряду «лівого блоку». Колоніальні війни. Падіння уряду «лівого блоку» і створення уряду «національного єднання», його політика.
Чинники стабілізації в Німеччині. План Дауеса. «Рейнський гарантійний пакт». Посилення правих сил у політичній структурі країни. Організаційна консолідація націонал-соціалізму. НСДАП. Робітничий рух. Теорія «організованого капіталізму». Розкол у КПН.
Особливості стабілізації в Італії. Убивство Дж. Маттеотті та політична криза в країні. Консолідація антифашистської опозиції, «Авентинський блок». «Друга хвиля фашизму» (1925—1926 рр.). Латеранська угода уряду Муссоліні з Ватиканом.

2.3. Світова економічна криза (1929—1933 рр.)

«Велика депресія»: характер і походження, ознаки, наслідки. Шляхи виходу з кризи: реформізм і фашизм.
Паніка на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 року. Особливості економічної кризи в США. Антикризова політика президента Г. Гувера. Вимушений перехід від «твердого індивідуалізму» до етатизму, діяльність РФК. Загострення соціальної напруженості в США. «Голодні походи » на Вашингтон. «Гувервілі». Розгром наметового містечка на березі Потомака. Вибори 1932 р. Особливості передвиборчої кампанії Ф.-Д. Рузвельта.
Особливості світової економічної кризи у Великій Британії. Парламентські вибори 1929 р. і перемога лейбористської партії. Програма «Лейборизм і нація». Політика другого лейбористського уряду. Діяльність Міністерства по боротьбі з безробіттям. «Закон про аномалії». Вестмінстерський статут. Розкол лейбористської партії і утворення коаліційного «національного уряду» Р. Макдональда, його антикризова програма.
Особливості економічної кризи початку 30-х рр. у Франції. Антикризова політика французьких урядів та ідеї державного регулювання економіки. Дирижизм — французький варіант кейнсіанства. Правоконсервативний варіант дирижизму в політиці урядів А. Тардьє та П. Лаваля. «Захищений сектор» економіки. Посилення виконавчої влади. Нові тенденції у політичному житті, посилення фашистських сил. Робітничий рух. «Друга редакція» «лівого блоку», його прихід до влади.
Економічна криза 1929—1933 рр. в Італії. Етатизм, мілітаризація економіки, політика «автаркії». Фашистська «корпоративна система». Антифашистський рух у країні.
Особливості економічної кризи 1929—1933 рр. у Німеччині. План Юнга і позиція міжнародних фінансових кіл. Поляризація політичних сил у країні. Антикризова політика кабінету Брюнінга і результати дострокових парламентських виборів 1930 р. Причини успіху НСДАП. Політична ситуація у 1931—1932 рр. Розкол німецького робітничого руху — протистояння КПН і СДПН. Скорочення електорату ліберально-демократичних партій і «традиційних націоналістів». Результати президентських і парламентських виборів 1932 р. Прихід нацистів до влади.

2.4. Індустріальні країни Європи і Америки у 1933—1939 рр.: пошуки виходу з кризи. Реформізм

«Велика депресія» та зміна економічної психології індустріального суспільства. Формування ліберальної моделі ДМК в 30-х рр. Кейнсіанська теорія про цілі, форми та джерела державного регулювання економіки. Реформізм: сутність, типологія, основні національні різновиди в 30-х рр.
Перші «сто днів» президента Ф.-Д. Рузвельта. Відміна «сухого закону». Економічна теорія Дж. Кейнса як теоретична база «нового курсу». Реформи «нового курсу» у фінансовій, промисловій, аграрній та соціальній сферах. Динаміка соціально-економічного розвитку США в 30-х рр. Історіографія «нового курсу».
«Національний уряд» Великої Британії, його реформістська політика. Консервативні уряди С. Болдуїна і Н. Чемберлена. Монархічна криза 1936 р. Активізація ліберальної партії і розробка ідей соціального лібералізму. Особливості процесу формування моделі ДМК у Великій Британії.
Народний фронт у країнах Європи: причини створення, основні напрями діяльності, історична роль. Історіографія Народного фронту.
Фашистський путч 6 лютого 1934 року в Парижі та його провал. Формування Народного фронту у Франції. Еволюція програмних установок ФКП, СФІО та партії радикалів. Е. Даладьє. Л. Блюм. М. Торез. Парламентські вибори 1936 р. Політика уряду Народного фронту. Соціальне і робітниче законодавство. «Лівий» дирижизм: стратегія, практика, історичні перспективи. Криза Народного фронту. Дискусія з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Провал політики Народного фронту як прояв конституційної кризи Третьої республіки. Надзвичайне законодавство «уряду національної оборони» Е. Даладьє. Зміцнення дирижистських тенденцій в економіці і політиці передвоєнної Франції.
Революція 1931—1939 рр. в Іспанії: причини, характер, періодизація. Політичні передумови створення Народного фронту. Політична криза 1930—1931 рр. Пакт єдності дій у боротьбі за республіку. Падіння монархії і початок революції. Конституція 1931 р. і реформи уряду М. Асаньї. «Чорне дворіччя». Консолідація правих сил. Особливості ранньої стадії генезису іспанського фашизму. «Іспанська фаланга». Ліві сили в період «чорного дворіччя». Повстання 1934 р. в Астурії та ескалація політичної боротьби в Іспанії. Народний фронт Іспанії: партійний склад, програма. Вибори 1936 р. Діяльність республіканського уряду М. Асаньї та А. Касареса Кироги. Антиреспубліканський путч 1936 р. і початок громадянської війни. Періодизація громадянської війни в Іспанії. Втручання іноземних держав у війну. Політика урядів Народного фронту в період громадянської війни, причини його кризи і поразки. Встановлення диктатури Ф. Франко.

2.5. Фашистські режими в Європі в 30-ті роки ХХ ст.

Історіографія фашизму. Консервативна, ліберальна, соціал-демократична та ліворадикальна течії у немарксистській історіографії фашизму. Соціально-психологічна школа. Марксистська історіографія.
Типологічні характеристики фашизму. Фашистські рухи в демократичних країнах Заходу. Фашистські партії та організації в Північній, Центральній та Південно-Східній Європі. Фашистські режими. Типологія фашистських режимів. Загальні характеристики фашистських режимів. Фашизм як різновид тоталітаризму. Фашистський варіант ДМК. Станово-корпоративна система. Фашизм і громадянське суспільство. Система вождизму. Ідеологічна система фашистських режимів.
Німеччина під владою нацистів. Консолідація нацистської диктатури (1933—1934 рр.). Ліквідація політичної опозиції. Реформа державно-адміністративного устрою. Формування тоталітарної політико-правової структури. Принцип фюрерства. «Ніч довгих ножів» 30 червня 1934 року і внутрішня консолідація НСДАП. Р. Гесс. М. Борман. «Імперія СС». Г. Гіммлер. Пропагандистська машина нацистського режиму. Й. Геббельс. Уніфікація духовного життя суспільства. Церква і нацистська диктатура. Наука і мистецтво у Третьому Рейху. Економічна теорія і практика в тоталітарній Німеччині. Я. Шахт. «Органічна побудова» економіки. Динаміка економічного розвитку Німеччини у другій половині 30-х рр. Мілітаризація. Г. Герінг. Соціальна і расова політика нацистського режиму. Антифашистський рух Опору в Німеччині: етапи розвитку.
Еволюція фашистського режиму в Італії. Фашистська система ДМК. Мілітаризація. Тоталітарна диктатура. Роль Великої фашистської ради. Організація «корпоративної держави». Еволюція відносин фашистського режиму з Ватиканом. Політичний статус і роль італійської монархії в 30-х рр. Трансформація політичної природи італійського фашистського режиму в 30-х рр. Наростання кризи фашистської держави у другій половині 30-х рр. Формування політичної опозиції і специфіка італійського руху Опору.
Консолідація франкістського режиму після закінчення громадянської війни в Іспанії. Формування політико-правової системи. Особливості економічної політики Франко. Становище церкви. Роль «Фаланги». Специфіка іспанського фашизму.
Особливості фашизації Португалії. Створення партії «Національний союз». О. Салазар. Конституція 1933 р. і створення у Португалії «унітарної корпоративної республіки». «Національні профспілки». Португалія в період громадянської війни в Іспанії.

2.6. Країни Латинської Америки між двома світовими війнами

Загальні тенденції соціально-економічного розвитку країн Латинської Америки. Специфіка формування капіталістичного способу виробництва. Екстенсивний аграрно-сировинний експортний характер та монокультурність національної економіки. Латифундизм. Зростання впливу США на економіку латиноамериканських країн. Фінансова залежність від закордонних інвестицій. Компрадорський тип національної буржуазії.
Націонал-реформізм 30-х рр. Президентство І. Ірігойєна в Аргентині. Діяльність уряду Ж. Варгаса в Бразилії. Реформи Л. Карденеса в Мексиці. Соціально-економічна політика Народного фронту в Чилі. Результати реалізації націонал-реформістського курсу в регіоні. Країни Латинської Америки в світовій системі виробництва і торгівлі напередодні Другої світової війни.
Загальні ознаки суспільно-політичного розвитку країн Латинської Америки. Політична нестабільність у регіоні. Значна політична роль армії. Рух «тенентистів» у Бразилії. Каудильїзм. Режим «революційного каудильїзму» (1920—1928 рр.) в Мексиці. Державні перевороти кінця 20-х — початку 30-х років. Специфіка диктаторських режимів у регіоні. Революції, революційні рухи та громадянські війни. Революція 1930 р. у Бразилії. Революційна криза 1931—1932 рр. у Чилі. Революція 1933—1935 рр. на Кубі. Повстання на чолі з Фарабундо Марті в Сальвадорі 1932 р. Рух сандіністів у Нікарагуа 1927—1933 рр. Робітничий і страйковий рух. Компартії Латинської Америки у стратегії Комінтерну.
Активізація профашистських тенденцій у Латинській Америці в 30-х рр., різні форми проникнення в регіон держав «осі». Рухи за Народний фронт в Латинській Америці. Національно-визвольний альянс у Бразилії (1935 р.), парламентський блок «Народного фронту» в Аргентині (1936 р.), Народний фронт у Чилі (1938—1941 рр.). Країни Латинської Америки в системі міжнародних відносин між двома світовими війнами.

3. Друга світова війна (1939—1945 рр.)

3.1. Країни Європи і США у Другій світовій війні

Причини, характер, періодизація. Сучасний стан історіографії Другої світової війни.
Розширення масштабів агресії з перевагою сил агресора (1 вересня 1939 — червень 1942 років). Напад Німеччини на Польщу. Оголошення Великою Британією і Францією війни Німеччині. «Дивна війна», історіографічні концепції її походження. Радянсько-німецькі відносини у 1939—1941 рр. Договір «Про дружбу і кордон» між СРСР і Німеччиною. Реалізація таємних домовленостей щодо Східної Європи. Радянсько-фінська війна 1939—1940 рр. Берлінські переговори 1940 р. Наступ фашистських військ на Західному фронті у 1939—1940 рр. Капітуляція Данії і Норвегії. Напад Німеччини на Бельгію, Голландію та Францію. «Дюнкеркське диво». Капітуляція Франції. «Битва за Англію». Англо-американське співробітництво. Прийняття в США закону про ленд-ліз. Консолідація агресивного блоку. Берлінський пакт трьох держав. Приєднання Угорщини, Румунії та Болгарії до Троїстого пакту. Поширення агресії на Балкани. Напад Німеччини на Югославію. Агресія Німеччини та Італії проти Греції. Воєнні дії у Східній та Північній Африці у 1940—1941 рр. Облога англійської фортеці Тобрук. Напад Німеччини на СРСР. Операції на Східному фронті влітку — восени 1941 р. Причини поразок радянських військ. Битва під М… Напад Японії на американську базу Пірл-Харбор. Вступ США у війну. Окупація Японією країн Південно-Східної Азії (грудень 1941 — травень 1942 р.). Японська «східноазійська сфера процвітання».
Початок формування антигітлерівської коаліції. Угода про спільні дії у війні проти Німеччини між СРСР і Великою Британією 1941 р. «Атлантична Хартія». Московська конференція СРСР, Англії і США 1941 р. Поширення на СРСР дії закону про ленд-ліз. Декларація Об’єднаних Націй 1січня 1942 р. Візит Молотова до Лондона і Вашингтона 1942 р. Радянсько-британський союзний договір та радянсько-американська угода «Про принципи взаємодопомоги у веденні війни проти агресії» 1942 р. Суперечливість єдності антигітлерівської коаліції через принципові розбіжності військово-політичних доктрин країн-учасниць. Проблема «другого фронту» у міжсоюзницьких стосунках 1941—1942 рр.
Докорінний перелом у війні (червень 1942 р. — грудень 1943 р.). Бої на Тихому океані у травні 1942 — лютому 1943 р. Сталінградська і Курська битви на Східному фронті. Воєнні дії в Північній Африці, битва під Ель-Аламейном. Сицилійська операція. Оголошення Італією війни Німеччині. Консолідація антигітлерівської коаліції. Тегеранська конференція 1943 р.
Гітлерівський «новий порядок» у Європі. Рух Опору на окупованих територіях, його рушійні сили в окремих країнах. Посилення національно-визвольної боротьби під впливом перемог союзників. Внутрішнє становище країн Заходу під час війни. Повна мобілізація всіх ресурсів для потреб війни. Мілітаризація економіки. Внутрішня політика урядів.
Військовий розгром і крах фашистських режимів (січень 1944 — 2 вересня 1945 років). Радянський контрнаступ на Східному фронті у 1944 р. Відновлення державного кордону СРСР. «Визвольна місія» Червоної Армії в Східній Європі. Варшавське повстання 1944 р. Відкриття другого фронту в Європі. Визволення Франції і Бельгії. Битва в Арденнах. Вісло-Одерська операція радянських військ. Визволення країн Східної і Південно-Східної Європи. Віденська наступальна операція Червоної Армії. Капітуляція Італії. Берлінська операція. «Зустріч на Ельбі». Антифашистське повстання в Празі і визволення Праги Червоною Армією. Беззастережна капітуляція Німеччини.
Проблеми післявоєнного врегулювання у міжсоюзницьких стосунках СРСР, Великої Британії і США. Конференція в Сан-Франциско 1945 р. Створення ООН. Ялтинська і Потсдамська конференції 1945 р. Основні рішення з облаштування післявоєнної Європи. Початок ери «атомної дипломатії».
Розгром мілітаристської Японії. Бої на Тихому океані у 1944—1945 рр. Битва біля о-ва Лейте. Наступальна операція союзників у Бірмі. Бої за о-ви Іводзіма та Окінава. Атомні бомбардування США японських міст Хіросіма і Нагасакі. Розгром Квантунської армії у Північно-Східному Китаї та Монголії. Беззастережна капітуляція Японії.
Підсумки Другої світової війни. Людські і матеріальні втрати. Міжнародно-політичні наслідки війни. Перемога демократії над фашизмом. Нове співвідношення сил у світі. Активізація тенденції до міжнародної співпраці. Зростання суперечностей між СРСР і західними державами. Криза і поступовий розпад світової колоніальної системи.

1. Версальсько-Вашингтонська система

Опорні проблеми

1. Програми основних учасників Паризької мирної конференції (США, Великої Британії, Франції, Італії, Японії): порівняльний аналіз.
2. Психолого-політичні портрети В. Вільсона, Д. Ллойд Джорджа і Ж. Клемансо.
3. «Російське питання» на Паризькій мирній конференції.
4. «Європейське питання»: зміст та підходи до вирішення.
5. Версальський мирний договір з Німеччиною.
6. Мирні договори Версальської системи (Сен-Жерменський, Тріанонський, Нейїський, Севрський). Рішення Паризької мирної конференції й етнополітична карта Центральної і Південно-Східної Європи після Першої світової війни.
7. Утворення Ліги Націй. Мандатна система.
8. Історична місія Ліги Націй: великі надії та реальні здобутки.
9. Трактати Вашингтонської конференції: доповнення чи ревізія Версалю?
10. Роль Версальсько-Вашингтонської системи у розвитку міжнародних відносин між двома світовими війнами.

Джерела і література

Документальні матеріали зі всесвітньої історії: Практикум для студентів. — Ніжин, 2000. — С. 69—75.
Хрестоматия по новейшей истории: В 3-х т. — Т. 1. — С. 179— 190, 194—196, 202—203, 490—492, 601—603, 633—634, 719—722, 858—861, 895—897. — М., 1960.
Архив полковника Хауза: В 2-х т. — Т. 2. — М., 2004.
Горохов В. Н. История международных отношений. 1918—1939: Курс лекций. — М., 2004.
Дюрозель Ж-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів: Пер. з франц. — К, 1995 — С. 8—26.
Камінський Є., Дашкевич А. 14 пунктів В. Вільсона // У кн.: Політика США щодо України. Витоки, концептуальні основи, практична еволюція. — К., 1998.
Морозов Г. Лига Наций — взгляд через полвека // Вопросы истории. — 1992. — № 2—3.
Протопопов А. С., Козьменко В. М., Елманова Н. С. История международных отношений и внешней политики России (1648—2000). — М., 2003.
1939 год: уроки истории. — М., 1990. — С. 508.
Kissinger, H. Diplomacy. — N. Y: Touchstone Rockefeller Center, 1995 — pp. 218—245.

ТЕКСТИ ДЖЕРЕЛ

«Чотирнадцять пунктів» президента США В. Вільсона про умови миру з його послання до конгресу
8 січня 1918 р.

…Нашою програмою є програма загального миру. Ця програма, єдина можлива програма, є наступною:
1. Відкриті мирні договори, відкрито обговорені, після яких не буде ніяких таємних міжнародних угод будь-якого роду, а дипломатія завжди діятиме відверто і на очах у всіх.
2. Абсолютна свобода судноплавства на морях поза територіальними водами як в мирний, так і військовий час, крім випадків, коли деякі моря будуть частково або повністю закриті в міжнародному порядку для виконання міжнародних договорів.
3. Усунення, наскільки це можливо, всіх економічних бар’єрів і встановлення рівності умов для торгівлі всіх націй, що стоять за мир і що об’єднують свої зусилля для його підтримки.
4. Справедливі гарантії того, що національні озброєння будуть скорочені до граничного мінімуму, сумісного з державною безпекою.
5. Вільне, щиросерде і абсолютно неупереджене розв’язання всіх колоніальних суперечок, засноване на суворому дотриманні принципу, що при вирішенні всіх питань, які стосуються суверенітету, інтереси населення повинні мати однакову вагу зі справедливими вимогами того уряду, права якого мають бути визначені.
6. Звільнення всіх російських територій і таке розв’язання всіх питань, що зачіпають Росію, яке гарантує їй найповніше і вільне сприяння з боку інших націй в справі отримання повної і безперешкодної можливості ухвалити незалежне рішення щодо її власного політичного розвитку та її національної політики і забезпечить їй щирий прийом в співтоваристві вільних націй при тому образі правління, який вона сама для себе обере. І не тільки прийом, а й усіляку підтримку в усьому, в чому вона має потребу і чого вона сама для себе прагне. Ставлення до Росії з боку націй, її сестер, в наступні місяці буде пробним каменем їх добрих почуттів, розуміння ними її потреб і уміння відокремити їх від своїх власних інтересів, а також показником їх мудрості та безкорисливості їх симпатій.
7. Бельгія, — весь світ погодиться, — повинна бути евакуйована і відновлена, без спроби обмежити суверенітет, яким вона користується нарівні з усіма іншими вільними націями. Ніяка інша дія не може більш, ніж ця, послужити відновленню між народами довіри до тих законів, які вони самі встановили і визначили як керівництво для своїх взаємних стосунків. Без цього цілющого акту вся побудова і вся дія міжнародного права буде назавжди уражена.
8. Вся французька територія повинна бути звільнена і окуповані частини повернені, а лихо, завдане Франції Пруссією в 1871 році відносно Ельзас-Лотарингії, яке порушувало загальний мир майже 50 років, повинно бути виправлене, щоб мирні відносини могли знову бути встановлені на користь всіх.
9. Виправлення кордонів Італії повинно бути проведене на основі чітко визначених національних кордонів.
10. Народи Австро-Угорщини, місце яких в Лізі Націй ми хочемо бачити захищеним і забезпеченим, повинні дістати якнайширшу можливість автономного розвитку.
11. Румунія, Сербія і Чорногорія повинні бути евакуйовані. Зайняті території повинні бути повернені. Сербії повинен бути наданий вільний і надійний доступ до моря. Взаємини різних балканських держав повинні бути визначені дружнім шляхом відповідно до історично встановлених принципів приналежності і національності. Повинні бути встановлені міжнародні гарантії політичної і економічної незалежності і територіальної цілісності різних балканських держав.
12. Турецькі частини Оттоманської імперії в сучасному її складі повинні отримати забезпечений і міцний суверенітет, але інші національності, що нині знаходяться під владою турків, повинні отримати недвозначну гарантію існування і абсолютно непорушні умови автономного розвитку. Дарданелли повинні бути постійно відкриті для вільного проходу суден і торгівлі всіх націй під міжнародними гарантіями.
13. Повинна бути створена незалежна Польська держава, яка повинна включати всі території з незаперечно польським населенням, якому має бути забезпечений вільний і надійний доступ до моря, а політична і економічна незалежність якої, так само як і територіальна цілісність, повинні бути гарантовані міжнародним договором.
14. Має бути утворене загальне об’єднання націй на основі особливих статутів в цілях створення взаємної гарантії політичної незалежності і територіальної цілісності як великих, так і малих держав.
Системная история международных отношений в четырех томах. 1918 — 2000. Т. 2. Документы 1910 — 1940-х годов. — М., 2000. — С. 27—28.

Версальський договір
28 червня 1919 р.

Стаття 1. …Всі держави, домініони або колонії… можуть стати членами Ліги, якщо за їх допущення висловляться дві третини Зборів, оскільки ними будуть дані дійсні гарантії їх щирого наміру дотримуватися міжнародних зобов’язань і оскільки вони приймуть положення, встановлені Лігою відносно їх військових, морських і повітряних сил і озброєнь.
Всякий член Ліги може, після завчасного, за два роки, попередження, вийти з Ліги, за умови, що він виконає до цього моменту всі свої міжнародні зобов’язання, включаючи і зобов’язання щодо чинного Статуту.
Стаття 2. Діяльність Ліги, як вона визначена в чинному Статуті, здійснюється Зборами і Радою, при яких діє постійний Секретаріат.
Стаття 3. Збори складаються з представників членів Ліги. Вони збираються у встановлений час і у будь-який інший момент, якщо того вимагають обставини, в місці перебування Ліги або в іншому місці, яке може бути визначене. Збори займаються усіма питаннями, які входять до сфери діяльності Ліги або які зачіпають загальний мир.
Кожен член Ліги може налічувати не більше трьох представників в Зборах і має в своєму розпорядженні лише один голос.
Стаття 4. Рада складається з представників Головних Союзних держав, що об’єдналися, а також з представників чотирьох інших членів Ліги. Ці чотири члени Ліги призначаються по розсуду Зборів і на ті строки, які вони побажають обрати.
Зі згоди більшості Зборів Рада може призначати інших членів Ліги, представництво яких в Раді буде відтоді постійним. Вона може, з такої ж ухвали, збільшувати кількість членів Ліги, які будуть обрані Зборами, щоб бути представленими в Раді.
Рада збирається, коли того вимагають обставини, і, щонайменше, один раз на рік у місці перебування Ліги або в іншому місці, яке може бути призначене.
Рада відає всіма питаннями, що входять до сфери діяльності Ліги або стосуються загального миру.
Будь-який член Ліги, не представлений в Раді, запрошується надсилати для присутності в ній представника, коли до Ради вноситься питання, що особливо стосується його інтересів.
Кожен член Ліги, представлений в Раді, має у своєму розпорядженні лише один голос і має лише одного представника.
Стаття 5. Оскільки не існує безумовно протилежних ухвал даного Статуту або положень даного Договору, рішення Зборів або Ради ухвалюються одноголосно членами Ліги, представленими в Зборах.
Стаття 7. Місцем перебування Ліги встановлюється Женева.
Стаття 8. Члени Ліги визнають, що збереження миру вимагає обмеження національних озброєнь до мінімуму, сумісного з національною безпекою і з виконанням міжнародних зобов’язань, що накладаються загальним виступом.
Рада, враховуючи географічне становище і особливі умови кожної держави, готує плани цього обмеження з метою розгляду і винесення ухвали різними урядами.
Ці плани повинні скласти предмет нового обговорення, а у разі потреби перегляду, щонайменше, кожні десять років.
Після їх ухвалення різними урядами межа озброєнь, встановлена таким чином, не може бути перевищена без згоди Ради.
Стаття 10. Члени Ліги зобов’язуються поважати і зберігати проти будь-якого зовнішнього нападу територіальну цілісність і існуючу політичну незалежність всіх членів Ліги. У разі нападу, загрози або небезпеки нападу, Рада вказує заходи до забезпечення виконання цього зобов’язання.
Стаття 11. Безумовно оголошується, що будь-яка війна або загроза війни, зачіпає вона прямо чи опосередковано кого-небудь з членів Ліги, цікавить Лігу в цілому, і що остання повинна вжити заходів, здатних реальним чином захистити мир Націй. У цьому випадку Генеральний секретар негайно скликає Раду на вимогу будь-якого члена Ліги.
Крім того, оголошується, що всякий член Ліги має право дружнім чином звернути увагу Зборів або Ради на будь-яку обставину, здатну зачепити міжнародні відносини і, отже, загрожує похитнути мир або злагоду між націями, від якої мир залежить.
Стаття 12. Всі члени Ліги погоджуються, що якщо між ними виникне суперечка, що може спричинити розрив, то вони передадуть її або третейському розгляду, або розгляду Ради. Вони також погоджуються, що ні в якому випадку не повинні вдаватися до війни до закінчення тримісячного терміну після рішення третейських суддів або доповіді Ради.
Стаття 16. Якщо член Ліги вдається до війни, всупереч зобов’язанням, прийнятих в статтях 12, 13 або 15, то oil ipso facto розглядається, як той, що здійснив акт війни проти всіх інших членів Ліги. Останні зобов’язуються негайно порвати з ним всі торговельні або фінансові відносини, заборонити всі стосунки між своїми громадянами і громадянами держави, що порушила Статут, і припинити будь-які фінансові, торговельні або особисті стосунки між громадянами цієї держави і громадянами будь-якої іншої держави, незалежно від того, є вона членом Ліги чи ні.
В цьому випадку Рада зобов’язана запропонувати різним зацікавленим урядам той чисельний склад військової, морської або повітряної сили, за допомогою якого члени Ліги будуть, за приналежністю, брати участь в збройних силах, призначених для підтримки поваги до зобов’язань Ліги.
Члени Ліги погоджуються, крім того, надавати один одному взаємну підтримку при застосуванні економічних і фінансових заходів, які повинні бути прийняті згідно до цієї статті, щоб скоротити до мінімуму втрати і незручності, що можуть виникнути в наслідок їх. Вони, таким же чином, надають взаємну підтримку для протидії будь-якому спеціальному заходу, спрямованому проти одного з них державою, що порушила Статут. Вони приймають необхідні ухвали для полегшення проходу через їхню територію сил будь-якого члена Ліги, що бере участь в спільній дії для підтримки поваги до зобов’язань Ліги.
Може бути виключений з Ліги будь-який член, що виявився винним у порушенні одного із зобов’язань, що передбачені Статутом. Виключення виноситься голосами всієї решти членів Ліги, представлених у Раді.
Стаття 17. У разі суперечки між двома державами, з яких лише одна є членом Ліги або з яких жодна не входить до неї, держава або держави, що є сторонніми Лізі, запрошуються підкоритися зобов’язанням, що покладаються на її членів в цілях врегулювання суперечки, на умовах, визнаних Радою справедливими.
Якщо запрошена держава, що відмовилася прийняти на себе обов’язки члена Ліги в цілях врегулювання суперечки, вдасться до війни проти члена Ліги, то до неї будуть застосовані ухвали статті 16.
Стаття 22. Наступні принципи застосовуються до колоній і територій, які в результаті війни перестали перебувати під суверенітетом держав, що управляли ними до цього, і які населені народами, ще не здатними самостійно керувати собою в особливо скрутних умовах сучасного світу. Добробут і розвиток цих народів складає священну Місію цивілізації і необхідно включити гарантії здійснення цієї місії в чинний Статут.
Кращий метод практично провести цей принцип — це довірити опіку над цими народами передовим націям, які, завдяки своїм ресурсам, своєму досвіду або своєму географічному становищу, найкраще здатні узяти на себе цю відповідальність і які згодні її прийняти: вони здійснювали б цю опіку як Мандатарії і від імені Ліги.
Стаття 32. Німеччина визнає повний суверенітет Бельгії над повністю всією спірною територією Морене (яку називають Нейтральний Морене).
Стаття 34. Німеччина відмовляється, крім того, на користь Бельгії від будь-яких прав і претензій на території, що включають в себе повністю повіти (Kreise) Ейнен і Мальмеді.
Протягом шести місяців, після набуття чинності цього Договору, в Ейнені і в Мальмеді будуть відкриті бельгійською владою записи, і жителі названих територій матимуть право письмово висловити своє бажання бачити ці території в цілому або частково залишеними під німецьким суверенітетом.
Бельгійський уряд повинен буде довести результат цього народного опитування до відома Ліги Націй, рішення якої Бельгія зобов’язується ухвалити.
Стаття 40. …Німеччина визнає, що Велике Герцогство Люксембурзьке припинило з 1 січня 1919 року входити до складу Німецького митного союзу, відмовляється від будь-яких прав на експлуатацію залізниць, приєднується до відміни режиму нейтралітету Великого Герцогства і заздалегідь приймає будь-які міжнародні угоди, укладені Союзними та Об’єднаними державами, щодо Великого Герцогства.
Стаття 42. Німеччині забороняється утримувати або споруджувати укріплення як на лівому березі Рейну, так і на правому березі Рейну на захід від лінії, накресленої в 50 кілометрах на схід від цієї річки.
Стаття 43. Таким же чином забороняється в зоні, визначеній в статті 42, утримання або зосередження збройних сил як постійне, так і тимчасове, так само як і будь-які військові маневри, якого б роду вони не були, і збереження будь-яких матеріальних засобів для мобілізації.
Стаття 44. У випадку, якщо б Німеччина будь-яким чином порушила ухвали статей 42 і 43, вона б розглядалася, як така, що вчинила ворожий акт щодо держав, що підписали цей Договір, і як така, що прагне похитнути загальний мир.
Стаття 45. Як компенсація за руйнування вугільних копалень на півночі Франції і в рахунок суми репарацій за військові збитки, що належить сплатити Німеччині, остання передає Франції в повну і необмежену власність вільні і чисті від усіляких боргів або повинностей і з винятковим правом експлуатації, вугільні копальні, розташовані в Саарському басейні.
Стаття 49. Німеччина відмовляється на користь Ліги Націй від управління визначеною вище територією.
По закінченню п’ятнадцятирічного терміну з дня набуття чинності Договору населення названої території буде закликане висловитися щодо суверенітету, під який воно бажало б бути поставлене.

Ельзас-Лотарингія

Високі Договірні Сторони, визнавши моральним зобов’язанням виправлення несправедливості, заподіяної Німеччиною в 1871 році як праву Франції, так і волі населення Ельзаса-Лотарингії, відторгнутого від своєї вітчизни, всупереч урочистому протесту його представників на Зборах в Бордо, погодилися про нижченаведені статті:
Стаття 51. Території, які відійшли Німеччині внаслідок Прелімінарного миру, підписаного у Версалі 26 лютого 1871 року, і Франкфуртського договору від 10 травня 1871 року, повертаються під французький суверенітет з дня перемир’я 11 листопада 1918 року.
Ухвали Договорів, що встановлюють обриси кордону до 1871 року, знову набудуть сили.
Стаття 80. Німеччина визнає і суворо поважатиме незалежність Австрії в кордонах, які будуть встановлені Договором, укладеним між цією державою і Головними Союзними та Об’єднаними державами; вона визнає, що ця незалежність не може бути ліквідована без згоди Ради Ліги Націй.
Стаття 81. Німеччина визнає, як це вже зробили Союзні та Об’єднані держави, повну незалежність Чехословацької держави, яка включить автономну територію Русин на південь від Карпат. Вона заявляє про згоду на кордони цієї держави, які будуть визначені Головними Союзними та Об’єднаними державами і іншими зацікавленими державами.
Стаття 82. Кордон між Німеччиною і Чехословацькою державою визначатиметься колишнім кордоном між Австро-Угорщиною і Німецькою імперією, який існував до 3 серпня 1914 року.
Стаття 83. Німеччина відмовляється на користь Чехословацької держави від всіх своїх прав і претензій на частину Сілезькой території.
Стаття 87. Німеччина визнає, як це вже зробили Союзні та Об’єднані держави, повну незалежність Польщі і відмовляється на користь Польщі від будь-яких прав і претензій на території, обмеженій Балтійським морем, східним кордоном Німеччини, визначеним так, як сказано в статті 27 частини II (Кордони Німеччини) цього Договору, до пункту, що знаходиться приблизно в 2 кілометрах на схід від Лорцендорфа, потім лінією, яка йде до гострого кута, що утворює північний кордон Верхньої Сілезії, приблизно в 3 кілометрах, на північний захід від Зімменау, потім кордоном Верхньої Сілезії, до перетинання його з колишнім кордоном між Німеччиною і Росією, потім цим кордоном до того пункту, де він перетинає течію Німану, а відтак північним кордоном Східної Пруссії, як він визначений в статті 28 згаданої вище частини II.
Стаття 102. Головні Союзні та Об’єднані держави, зобов’язуються утворити з міста Данцига, з вказаною в статті 100 територією, Вільне місто. Воно буде поставлене під захист Ліги націй.
Стаття 104. …Включити Вільне місто Данциг в межі митного кордону Польщі і прийняти заходи щодо встановлення в порту вільної зони.
Забезпечити Польщі без будь-яких обмежень вільне користування і роботу всіх водних шляхів, доків, басейнів, набережних і інших споруд на території Вільного міста, необхідних для ввезення і вивозу Польщі.
Стаття 116. Німеччина визнає і зобов’язується поважати, як постійну і невідчужувану, незалежність всіх територій, що входили до складу колишньої Російської імперії до 1-го серпня 1914 року.
Союзні та Об’єднані держави формально обумовлюють права Росії на отримання з Німеччини будь-яких реституцій і репарацій, заснованих на принципах цього Договору.
Стаття 119. Німеччина відмовляється на користь Головних Союзних та Об’єднаних держав, від всіх своїх прав і претензій на свої заморські володіння.
Стаття 160. Найпізніше, з 31 березня 1920 року, німецька армія не повинна буде налічувати більше семи дивізій піхоти і трьох дивізій кавалерії.
З цієї миті загальний чисельний склад армії держав, що утворюють Німеччину, не повинен перевищувати ста тисяч чоловік, включаючи офіцерів і нестройових, і буде виключно призначений для підтримки на території порядку і для прикордонної поліції.
Загальний чисельний склад офіцерів, включаючи персонал штабів, якою б не була їх структура, не повинен буде перевищувати чотирьох тисяч…
Німецький Великий Генеральний штаб і будь-які інші подібні формування будуть розпущені і не можуть бути відновлені ні в якій формі.
Стаття 173. Всякого роду загальна обов’язкова військова служба буде відмінена в Німеччині.
Німецька армія може будуватися і комплектуватися тільки шляхом добровільного найму.
Стаття 176. …Новопризначені офіцери повинні прийняти зобов’язання перебувати на дійсній службі, щонайменше, протягом двадцяти п’яти років без перерви.
Стаття 180. Всі сухопутні бастіони, фортеці і укріплені місця, розташовані на німецькій території на захід від лінії, накресленої в п’ятдесяти кілометрах на схід від Рейну, будуть роззброєні…
Система укріплень південних і східних кордонів Німеччини буде збережена в її сучасному стані.
Стаття 181. Після закінчення двомісячного терміну з дня набуття чинності цього Договору сили німецького військового флоту не повинні перевищувати в озброєних судах:
6 броненосців типу «Deutschland» або «Lothringen»
6 легких крейсерів
12 контр-міноносців
12 міноносців
або рівного числа суден для заміни, побудованих, як це сказано в статті 190.
Вони не повинні містити в собі ніяких підводних суден.
Стаття 183. Після закінчення двомісячного терміну з дня набуття чинності цього Договору загальний чисельний склад осіб, причетних до німецького військового флоту і зайнятих як в екіпажах флоту, в обороні берегів, в семафорній службі, так і в береговій адміністрації і в берегових службах, включаючи офіцерів і персонал будь-якого чину і будь-якого роду, не повинен перевищувати п’ятнадцяти тисяч чоловік.
Загальний чисельний склад офіцерів і «Warrant офіцерів» не повинен перевищувати однієї тисячі п’ятисот.
У двомісячний термін від набуття чинності цього Договору, персонал, що перевищує вказаний вище чисельний склад, буде демобілізований.
Стаття 191. Спорудження і придбання будь-яких підводних суден, навіть торговельних, будуть заборонені Німеччині.
Стаття 198. Військові сили Німеччини не повинні містити в собі ніякої військової або морської авіації…
Цит. за Пономарев М. В., Смирнова С. Ю. Новая и новейшая история стран Европы и Америки. Практическое пособие. — Ч. 2. Европейская индустриальная цивилизация в ХІХ веке. «Закат Европы». — М., 2000. — С. 254—260.

Сен-Жерменський мирний договір
10 вересня 1919 р.

Стаття 27. Кордони Австрії встановлюються таким чином:
1) зі Швейцарією і з Люксембургом: існуючий кордон…
7) з Німеччиною: кордон до 3 серпня 1914 року.
Стаття 59. Австрія відмовляється… на користь Румунії від всяких прав і претензій на частину колишнього герцогства Буковинського.
Стаття 88. Незалежність Австрії не може бути відчужена без згоди Ради Ліги Націй. Внаслідок цього Австрія зобов’язується утриматися від будь-якого акта, здатного прямо або опосередковано порушити її незалежність яким би не було шляхом, особливо, і до її допущення як члена Ліги Націй, шляхом участі в справах якої-небудь іншої держави.
Стаття 120. Загальна чисельність військових сил в австрійській армії не повинна перевищувати 30 000 осіб, включаючи офіцерів і нестройові частини…
Австрійська армія буде виключно призначена для підтримки порядку на території Австрії і для її прикордонної поліції.
Цит. за Пономарев М. В., Смирнова С. Ю. Новая и новейшая история …Ч. 2. — С. 261.

Нейїський мирний договір
27 листопада 1919 р.

Стаття 48. Болгарія відмовляється на користь Головних Союзних та Об’єднаних Держав від всіх своїх прав і претензій на території Фракії. Головні Союзні та Об’єднані держави зобов’язуються до того, щоб свобода економічного виходу Болгарії до Егейского моря була гарантована.
Стаття 66. Загальна чисельність військових сил в болгарській армії не повинна буде перевищувати 207 000 осіб…
Стаття 121. …Болгарія зобов’язується сплатити… суму в два мільярди двісті п’ятдесят мільйонів (2 250 000 000) золотих франків, як таку, що є тими репараціями, тягар яких Болгарія здатна узяти на себе.
Сплата цієї суми проводитиметься… шляхом піврічних платежів.
Стаття 127. Болгарія зобов’язується… здати Греції, Румунії і Сербо-Хорвато-словенській державі протягом шести місяців після набуття чинності цього Договору, перераховані нижче категорії і кількості худоби.
Стаття 128. …Болгарія зобов’язується… здавати Сербо-Хорвато-словенській державі протягом п’яти років від дня набуття чинності цього Договору щорічно по 50 000 тонн вугілля…
Цит. за Пономарев М. В., Смирнова С. Ю. Новая и новейшая история …Ч. 2. — С. 261.

Тріанонський мирний договір
4 червня 1920 р.

Стаття 36. Угорщина відмовляється… на користь Італії від всіх прав і претензій, яких вона могла б домагатися на території колишньої австро-угорської монархії, що визнані такими, що входять до складу Італії, згідно зі ст. 36 розділ 1, мирного договору, укладеного 10 вересня 1919 р. між Союзними і Об’єднаними державами.
Стаття 104. Загальна чисельність військових сил в угорській армії не повинна буде перевищувати 35 000 осіб, включаючи сюди офіцерів і нестройові частини…
Стаття 181. Загальна вартість утримання всіх Союзних та Об’єднаних армій в окупованих територіях Угорщини в кордонах, що визначені даним Договором, буде… лежати з моменту підписання перемир’я від 3 листопада 1918 року на Угорщині.
Стаття 275. Оголошується міжнародним: Дунай від Улма, разом з усією судноплавною частиною цієї річкової системи, яка від природи слугує доступом до моря більш ніж для однієї держави.
Цит. за Пономарев М. В., Смирнова С. Ю. Новая и новейшая история …Ч. 2. — С. 262.

Трактат між Сполученими Штатами Америки, Британською імперією, Францією та Японією щодо їх острівних володінь і острівних територій в Тихому океані
Вашингтон,
13 грудня 1921 року (витяг)

Стаття І. Високі Сторони, що домовляються, погоджуються поважати в своїх взаємовідносинах право кожної з них на свої острівні володіння і острівні території в районі Тихого океану.
Стаття II. Якщо зазначені вище права зазнають загрози через наступальні дії якої-небудь іншої держави, Високі Сторони, що домовляються, зберуться для взаємного, повного і відвертого обміну думками про те, як досягти згоди з приводу найбільш дієвих заходів, які повинні бути вжиті кожною, окремо чи всіма спільно, в зв’язку з вимогами становища, що склалося.
Стаття III. Чинний трактат залишається в силі протягом десяти років з дня набуття ним юридичної сили і після закінчення зазначеного періоду він буде продовжувати залишатися в силі, однак за кожною з Високих Сторін, що домовляються, залишається право припинити його дію з повідомленням заздалегідь за 12 місяців.
Хрестоматия по новейшей истории / Под ред. Б. Г. Гафурова. — М., I960. — Т. 1. — С. 372—373.

Трактат мІж Сполученими Штатами Америки, Британською імперією, Францією, Італією та Японією про обмеження морських озброєнь
Вашингтон,
6 лютого 1922 року (витяг)

Стаття І. Держави, що домовляються, погоджуються обмежити свої озброєння на морі у відповідності до обумовленого в даному трактаті.
Стаття IV. Загальний тоннаж суден, який має бути змінений, не повинен перевищувати: для Сполучених Штатів — 525000 тонн… , для Британської імперії — 525000 тонн…, для Франції — 175000 тонн…, для Італії — 175000 тонн…, для Японії — 315000 тонн.
Стаття V. Жодна з держав, що домовляються, не буде займатися придбанням чи будівництвом, доручати будувати і допускати в межах своїх територій побудову лінійних суден, які мають більше 35000 тонн водовмісту.
Стаття VI. Жодне лінійне судно якої-небудь з держав, що домовляються, не буде оснащене зброєю калібру, що перевищує 16 дюймів (406 мм).
Стаття XII. За виключенням лінійних суден, жоден військовий корабель держав, що домовляються, нижче зазначених, не може мати зброї калібру більшого ніж 8 дюймів (203 мм).
Хрестоматия по новейшей истории / Под ред. Б. Г. Гафурова. — М., 1960. — Т. 1. — С. 373—375.

Вашингтонська угода щодо Китаю
Вашингтон, 6 лютого 1922 р.

Стаття 1. Інші, крім Китаю, держави, що домовляються, згодні: 1) поважати суверенітет, незалежність та територіальну й адміністративну недоторканість Китаю…
Стаття 3. З метою більш дієвого застосування принципу «відчинених дверей», тобто рівності можливостей, що відкриваються в Китаї для торгівлі й промисловості всіх націй, інші, крім Китаю, держави, що домовляються, згодилися в тому, що вони не будуть шукати, а також не будуть підтримувати своїх громадян у пошуках:
а) угод, що могли б сприяти встановленню на їхню користь будь-якої зверхності у правах щодо торговельного або економічного розвитку в будь-якому певному районі Китаю;
б) таких монополій або переваг, що могли б позбавити громадян будь-якої іншої держави права займатися у Китаї законною торгівлею або промислом або можливості брати участь спільно з китайським урядом або з будь-якою місцевою владою у спільних підприємствах усякого роду або підприємствах, що за своїми завданнями, діяльністю або географічним становищем були б розраховані на паралізування практичної можливості застосування принципу рівних можливостей.
Встановлено, що постанови, які передують цій статті, не повинні розумітися в значенні заборони придбання власності або прав, що необхідні для ведення особливого роду комерційного, промислового або фінансового підприємництва або для заохочення досліджень та розробок.
Китай зобов’язується керуватися принципами, що встановлені у викладених вище постановах цієї статті, при розгляді заявок на економічні права і переваги з боку урядів або громадян усіх іноземних держав незалежно від того, є вони учасниками нинішнього трактату чи ні.
Хрестоматия по новейшей истории / Под ред. Б. Г. Гафурова. — М., I960. — Т. 1. — С. 432.

В. Черчилль про Версальсько-Вашингтонську систему
Безрозсудність переможців

Після закінчення світової війни 1914 року майже всі були глибоко переконані і сподівалися, що в усьому світі запанує мир. Це сокровенне сподівання всіх народів легко можна було здійснити, твердо відстоюючи справедливі переконання і проявляючи необхідний здоровий глузд і розсудливість. Фраза «війна за припинення воєн» була у всіх на вустах, і здійснювалися заходи щодо втілення цієї формули в життя. Президент Вільсон, що уособлював, як всі вважали, авторитет Сполучених Штатів, добився того, що ідея створення Ліги Націй опанувала думками. Англійська делегація у Версалі втілила його ідеї у форму документа, який назавжди залишиться віхою на важкому шляху людства. Звитяжні союзники були у той час всемогутніми, оскільки йшлося про їх зовнішніх ворогів. Їм доводилося, щоправда, стикатися з серйозними внутрішніми труднощами і численними проблемами, на які у них не було відповіді, але на величезному просторі Центральної Європи тевтонські держави, що викликали у всьому світі смуту, були переможені, а Росію, що вже була змолочена німецьким ціпком, стрясала громадянська війна, і вона все більше підпадала під владу більшовицької, або комуністичної, партії.
…
Влітку 1919 року союзні армії стояли уздовж Рейну, а їх плацдарми вдавалися далеко вглиб переможеної, роззброєної і голодуючої Німеччини. У Парижі керівники держав-переможниць вели суперечки і дискусії відносно майбутнього. Перед ними лежала карта Європи, яку їм належало перекроїти на свій розсуд. Після 52 місяців відчайдушної боротьби, повної небезпек, доля тевтонської коаліції залежала від милості переможців, і жоден з її чотирьох учасників не міг чинити ані найменшого опору їх волі. Німеччина, ватажок і керманич злочинних сил, яку вважали головною винуватицею катастрофи, що обрушилася на весь світ, знаходилася в руках держав, що перемогли, які й самі ледве трималися на ногах після пережитих ними мук. До того ж війна, що закінчилася, була війною народів, а не урядів. Життєва енергія найбільших націй вся без залишку вилилася в гніві і кривавій бійні. Військових керівників, присутніх в Парижі, винесла туди на своєму гребені наймогутніша і найлютіша хвиля, що коли-небудь здіймалася в історії людства. Давно минули часи Утрехтського і Віденських договорів, коли аристократичні державні діячі і дипломати — як переможці, так і переможені — збиралися для ввічливих і чемних суперечок і, не відаючи тріскотні і різноголосся демократії, могли перекроювати політичні системи на основі принципів, що поділялися ними усіма. Нині керівників обступали народи, десятки мільйонів людей, доведених до несамовитості стражданнями і захоплених різними доктринами, розрахованими на маси. Вони вимагали, щоб відплата була здійснена повною мірою. І горе керівникам, піднесеним нині своїм тріумфом на запаморочливі вершини, якщо за столом конференції вони відмовляться від того, що було завойоване солдатами на сотнях кривавих полів битв!
…
Франція була знекровлена війною. Покоління французів, що з 1870 року мріяло про реванш, добилося тріумфу, але згубною для національного організму ціною. Зорю перемоги Франція зустріла виснаженою. Глибокий страх перед Німеччиною охопив французький народ наступного ж дня після його блискучого успіху. Саме цей страх спонукав маршала Фоша вимагати, щоб кордон Франції проходив по Рейну для забезпечення її безпеки від набагато сильнішого сусіда. Проте англійські та американські державні діячі вважали, що включення до французької території районів з німецьким населенням суперечило б «чотирнадцяти пунктам», а також принципам націоналізму і самовизначення, на яких повинен був ґрунтуватися мирний договір. Тому вони виступали проти вимог Фоша і Франції. Вони заручилися підтримкою Клемансо, пообіцявши йому, по-перше, спільну англо-американську гарантію оборони Франції, по-друге, демілітаризовану зону і, по-третє, повне і тривале роззброєння Німеччини. Клемансо погодився на це, незважаючи на протести Фоша і всупереч власному відчуттю. Таким чином, Вільсон, Ллойд Джордж і Клемансо підписали гарантійний договір. Сенат Сполучених Штатів відмовився ратифікувати договір. Він не зважив на підпис Вільсона. Нам, які так рахувалися з думками і бажаннями Вільсона в усьому, що стосувалося встановлення миру, без особливих церемоній було заявлено, що ми повинні були б краще знати американську конституцію. Французький народ, охоплений страхом, гнівом і сум’яттям, негайно ж відмовився від послуг Клемансо, цієї суворої, владної людини з його світовим авторитетом і винятковими зв’язками в англійських і американських колах. «Невдячність стосовно своїх великих людей, — говорить Плутарх, — є характерною рисою сильних народів». Проте з боку Франції нерозсудливо було проявляти цю рису тепер, коли вона була так гірко послаблена. Відновленню її сил дуже мало сприяло відновлення інтриг між різними угрупованнями і безперервна зміна урядів і міністрів, такі характерні для Третьої республіки, — наскільки б вигідними або утішними ці інтриги не здавалися їх учасникам.
Пуанкаре, найсильніший з наступників Клемансо, намагався створити незалежну Рейнську державу під заступництвом і контролем Франції. Ця затія не мала ані найменших шансів на успіх. Намагаючись примусити Німеччину до виплати репарацій, він не вагався з цією метою вторгнутися в Рурську область. Цей захід, звичайно, змушував Німеччину до дотримання договірних зобов’язань, але він був суворо засуджений англійською і американською громадською думкою.
Озлоблення англійців проти Німеччини, таке сильне спочатку, дуже скоро поступилося місцем такому ж сильному протилежному відчуттю. Виник розлад між Ллойд Джорджем і Пуанкаре, непристосовницький характер якого був перешкодою його твердій і далекоглядній політиці. Обидві країни розійшлися як в поглядах, так і в діях, і англійці стали посилено проявляти свою симпатію до Німеччини і навіть захоплювалися нею.
…
Ледь тільки була створена Ліга Націй, як їй було завдано майже смертельного удару. Сполучені Штати відреклися від дітища президента Вільсона, а потім його партія і його політичний курс були зметені перемогою республіканців на президентських виборах 1920 року.
Наступного ж дня після перемоги республіканців по той бік Атлантики запанували ізоляціоністські ідеї. Згідно з цими ідеями Європі треба надати можливість варитися у власному соку, і хай вона платить свої борги, як годиться згідно з законом.
На Вашингтонській конференції 1921 року Сполучені Штати внесли далекосяжні пропозиції щодо морського роззброєння, і англійський та американський уряди завзято почали топити свої лінкори і руйнувати свої військові бази. Все це робилося на основі досить дивної логіки, згідно з якою аморально роззброювати переможених, якщо і переможці у свою чергу не позбавлять себе зброї. Англія і Сполучені Штати засуджували Францію, яка була позбавлена і кордону по Рейну, і гарантійного договору за те, що вона зберегла, хоч і в сильно скороченому розмірі, свою армію на основі загальної військової повинності.
Сполучені Штати дали зрозуміти Англії, що збереження її союзу з Японією, якого японці так педантично дотримувалися, слугуватиме перешкодою в англо-американських відносинах. У зв’язку з цим союз був анульований. Цей акт справив глибоке враження в Японії і був розцінений як ляпас азіатській державі з боку західного світу. Тим самим було розірвано багато зв’язків, які в подальшому могли виявитися надзвичайно цінними для збереження миру. Таким чином, як в Європі, так і в Азії союзники швидко створювали становище, за якого в ім’я миру розчищався шлях для нової війни.
Черчилль У. Вторая мировая война. Избранные страницы. — М., 1998. — С. 146—150