Опис

Політичне маніпулювання — парадоксальний феномен сучасності. Як потужний інструмент прихованого впливу на психіку людини і поведінку мас, воно активно використовується у боротьбі за владу, намаганнях утримати її. Однак про способи захисту від нього відомо дуже мало. Для цього потрібні комплексне розуміння його соціопсихологічної суті, природи і механізмів, знання базових принципів його використання, змісту й ефективності конкретних технологій, стратегій, методів, прийомів. Саме такі знання закумульовано у пропонованому навчальному посібнику. Особливу цінність мають висвітлені в ньому невербальне політичне маніпулювання, використання у політичній сфері нейролінгвістичного програмування і нейромаркетингу, типологія політичних маніпуляторів, захист від маніпулятивних впливів.
Для студентів вищих навчальних закладів. Прислужиться політикам, політичним технологам, політичним аналітикам, журналістам, фахівцям із паблік рілейшнз, реклами, всім, хто намагається зрозуміти глибинну сутність боротьби за політичні симпатії і політичний вибір тощо.

Зміст

1. Маніпулювання як специфічна форма політичного впливу

1.1. Суть, зміст і функції політичного маніпулювання
1.2. Використання соціально-психологічних ефектів у політичному маніпулюванні
1.3. Принципи політичного маніпулювання

2. Типологія політичних маніпуляторів

2.1. Досвід типології суб’єктів маніпулятивного впливу
2.2. Соціоніка як основа типології політичних маніпуляторів
2.3. Характерні риси та особливості типів політичних маніпуляторів
Маніпулятори-гравці
Маніпулятори-прагматики
Маніпулятори-законники (бюрократи)
Ситуативні маніпулятори

3. Мішені та об’єкти політичного маніпулювання

3.1. Класифікація мішеней політичного маніпулювання
Мішені, що ґрунтуються на механізмах психічного відображення
Мішені, які ґрунтуються на механізмах психічного регулювання
Формування штучних мішеней
3.2. Об’єкти політичного маніпулювання

4. Механізми політичного маніпулювання

4.1. Стратагеми політичного маніпулювання
4.2. Методи політичного маніпулювання
4.3. Прийоми політичного маніпулювання
Суть і загальна характеристика прийомів маніпулювання
Прийоми політичного маніпулювання, націлені на механізми психічного відображення
Прийоми політичного маніпулювання, що діють на механізми психічного регулювання

5. Технологія реалізації маніпулятивного впливу

5.1. Основні фази процесу політичного маніпулювання
5.2. Пускові механізми політичного маніпулювання
Стереотипи
Політичний міф
Політичний імідж
Політичний ритуал
Чутка

6. Невербальне маніпулювання

6.1. Суть і функції невербального маніпулювання
6.2. Невербальні засоби спілкування
Просодія та екстралінгвістика
Кінесика
Такесика
Проксеміка
6.3. Технологія, засоби і прийоми невербального політичного маніпулювання
Невербальне формування політичного іміджу та імітація емоційних станів як інструменти маніпулювання
Сутність і використання невербальних маніпулятивних прийомів
6.4. Основи адекватної інтерпретації невербальної поведінки та викриття невербального маніпулювання

7. Нейро-лінгвістичне програмування у політичній сфері

7.1. Сутність нейролінгвістичного програмування і особливості його використання
7.2. Базові пресупозиції нейролінгвістичного програмування
7.3. Збирання інформації. Репрезентативні системи
7.4. Калібрування і підлаштовування
7.5. Приєднання та ведення
7.6. Основні прийоми НЛП

8. Політичний нейромаркетинг

8.1. Сутність і особливості застосування політичного нейромаркетингу

9. Виборчі технології як форма політичного маніпулювання

9.1. Види виборчих технологій та їх особливості
Сутність та особливості виборчих технологій
Класифікації виборчих технологій

10. Захист від політичного маніпулювання

10.1. Знання особливостей механізмів психічного відображення як основа захисту від маніпулятивних дій
10.2. Несвідома та свідома форми захисту від маніпулювання
Несвідомий (напівсвідомий) захист
Свідомий захист
10.3. Пасивний і активний захист від політичного маніпулювання
Пасивний захист
Активний захист
10.4. Комплексні моделі захисту

Додаток

Методика Кейрсі (John Keirsey)

Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Політичне маніпулювання” Бойко О. Д.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Маніпулювання як специфічна форма політичного впливу

1.1. Суть, зміст і функції політичного маніпулювання

У політиці доводиться робити
багато такого, чого не слід робити.
Теодор Рузвельт

Якщо ви брешете людям,
щоб отримати їхні гроші, — це шахрайство.
Якщо ви брешете людям,
щоб отримати їхні голоси, — це політика.
Невідомий автор

Людина може піднестися
лише двома шляхами —
за допомогою власної спритності
або завдяки чужій дурості.
Жан де Лабрюйєр

Політичний вплив — один із ключових факторів у процесі захоплення, використання та втримання влади. Його суть полягає у здатності політичного суб’єкта активно стимулювати процес змін мотивів та установок інших суб’єктів політики з метою трансформації їх поведінки та дій. Політичний вплив можна здійснювати як свідомо та цілеспрямовано через механізми переконання та навіювання, так і несвідомо (спонтанно), коли зміна поведінки, переконань та установок відбувається на основі психологічних ефектів зараження та наслідування. Політична практика показала, що надзвичайно ефективним інструментом політичного впливу є маніпулювання.
Категорія «маніпулювання» різнопланова і неоднозначна. У психологічній літературі її визначають як: операцію руками, дію рук, зокрема демонстрацію фокуса, який ґрунтується на спритності рук; махінацію, обман, шахрайство; комунікативний вплив, що зумовлює актуалізацію в об’єкта впливу певних мотиваційних станів (водночас відчуттів, стереотипів тощо), що спонукають його до поведінки, бажаної (вигідної) для суб’єкта впливу. Певне узагальнення напрацювань різних авторів у сфері дослідження маніпулювання зробив сучасний російський психолог Є. Доценко. Він виокремив кілька критеріїв, які можна взяти за основу визначення поняття «маніпуляція»: родова ознака (психологічна дія); ставлення до об’єктів маніпулювання як до засобів досягнення власних цілей; прагнення отримати однобічний виграш; прихований характер дії (як самого факту дії, так і її спрямованості); використання сили (психологічної), гра на слабкостях (використання психологічної вразливості); спонукання, мотиваційне привнесення (формування штучних потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулятивної дії); майстерність і вправність у здійсненні маніпулятивних дій.
З огляду на багатозначність, багатовекторність критеріїв Є. Доценко пропонує кілька визначень категорії «маніпулювання»:
— психологічна дія, майстерне виконання якої зумовлює приховане збудження в іншої людини намірів, що не збігаються з її актуальними бажаннями;
— психологічна дія, під час якої майстерність маніпулятора використовується для прихованого «введення» у психіку адресата цілей, бажань, намірів або установок, що збігаються з тими, які має адресат у той момент;
— психологічна дія, спрямована на зміну активності іншої людини, виконана так майстерно, що вона залишається непоміченою;
— психологічна дія, спрямована на приховане стимулювання іншого до здійснення визначених маніпулятором дій;
— майстерне спонукання іншої особи до досягнення (переслідування) нав’язаної маніпулятором мети;
— психологічна дія, яку використовують для досягнення виграшу за допомогою прихованого стимулювання іншої особи до здійснення певних дій.
У науковій та навчальній літературі існує декілька визначень терміна «політичне маніпулювання», у яких автори намагалися відобразити специфіку, ключові завдання, механізм цієї форми впливу на суспільство:
1) система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку задля спрямування їх у потрібному напрямі (В. Воронкова);
2) частина технології влади, сутність якої полягає у програмуванні думок і устремлінь мас, їх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції (С. Кара-Мурза);
3) система психологічної дії, орієнтована на впровадження ілюзорних уявлень; махінація (А. Деркач, В. Жуков);
4) дії суб’єкта, що приховано створюють умови для запланованої дії об’єкта маніпулювання (О. Савельєв);
5) загальнолюдський досвід творення, збереження і реалізації тіньової влади, цілеспрямована гра на людських забобонах і упередженнях (Ю. Єрмаков).
Ключовими елементами, притаманними цій категорії, є прихованість (маскування) дії, цілеспрямований вплив на масову аудиторію, бажання маніпулятора скерувати суспільні настрої та поведінку в потрібне русло.

Політичне маніпулювання (франц. manipulation, від лат. manipulus — жменя) — комплекс психологічних, ідеологічних та організаційних дій, спрямованих на приховане корегування масової свідомості з метою стимулювання суспільної активності у потрібному маніпуляторові напрямі в боротьбі за політичну владу, її захоплення, використання, утримання.

Маніпулювання як специфічна форма політичного впливу виконує декілька функцій:
— інформаційна функція: отримання, пристрасне інтерпретування, упереджене коментування та розповсюдження відомостей про найважливіші для громадян і органів влади події;
— функція набуття (посилення) впливу: стимулювання зміни мотивів та установок партнера по спілкуванню з метою трансформації його поведінки та дій;
— функція встановлення контролю над свідомістю: фіксація у суспільній свідомості необхідних стереотипів, іміджів, міфів тощо, які в потрібний момент включають дію механізмів психічного автоматизму;
— функція регулювання: спрямування поведінки та дій об’єкта політичного маніпулювання у потрібному для маніпулятора напрямі, відволікання жертви від достовірної інформації і переорієнтація її на сприйняття сфальсифікованої інформації;
— провокативна функція: інспірування у потрібний момент конфлікту з партнером по політичному спілкуванню або у таборі опонентів;
— функція маскування: камуфлювання справжніх намірів шляхом замовчування, приховування, перекручування достовірної інформації, яка необхідна партнерові по політичному спілкуванню для прийняття правильних рішень;
— захисна (оборонна) функція: використання маніпулятивних засобів та дій під час фронтальної атаки супротивника у ситуації дефіциту психологічних та інших ресурсів;
— адаптивна функція: пристосування маніпулятивної стратегії і тактики до конкретної ситуації та специфіки партнера по політичному спілкуванню;
— мобілізаційна функція: формування комплексу спонук (інформаційних, мотиваційних, емоційних тощо), які забезпечують необхідну політичному маніпуляторові дію чи бездіяльність об’єкта маніпулювання.
Процес маніпулювання, як правило, складається з семи послідовних фаз:
1) пробудження інтересу в потенційного об’єкта маніпулювання до дій, слів маніпулятора;
2) входження маніпулятора в довіру до об’єкта маніпулятивної дії;
3) зацікавлення інтригою (можливість виграти, ді-
знатися, отримати тощо);
4) маневр відволікання (перенесення уваги об’єкта маніпулювання на другорядну деталь; повідомлення сенсаційної звістки, яка не стосується справи, тощо);
5) підміна, приховування (слова, предмета, дії);
6) констатація сфабрикованого результату;
7) приховане або відверте спонукання об’єкта маніпулювання до дій, слів, поведінки, вчинків, необхідних маніпуляторові.
Політичні маніпуляції здійснюють на міжособистісному, внутрігруповому, міжгруповому, масовому рівнях.
На міжособистісному та внутрігруповому рівнях використовують набір певних маніпулятивних прийомів, а на міжгруповому та масовому — діють уже маніпулятивні технології. На думку російського політолога М. Василика, технологія загальнодержавного маніпулювання ґрунтується на цілеспрямованому, послідовному та систематичному впровадженні у масову свідомість соціально-політичних міфів, стереотипів, ілюзій, ідей, норм тощо, які повинні сприйматися без критичного осмислення, на віру. Можливість застосування цієї дії зумовлена суперечностями масової свідомості, бурхливим розвитком нової комунікаційної техніки, зростанням рівня витонченості маніпулятивних технологій, методів, прийомів.
Політолог зазначає, що політичні маніпулятори у своїх діях використовують комплекс специфічних закономірностей масової психології:
1. Масова свідомість різниться свідомим і несвідомим розумінням суспільно-політичної дійсності. З одного боку, зростання культури, освіти, поінформованості розширює можливості раціонального осмислення суспільних проблем, з іншого — нерівномірність цих процесів, ускладнення суспільного життя, його суперечності заважають людині створити системний образ соціальних подій і проблем. Через дефіцит часу на осмислення реальності у людей формується неадекватне, деформоване, несвідоме ставлення до суспільно-політичної дійсності. У політичній практиці поєднуються обидві сторони (свідома і несвідома), але маніпулювання здійснюється саме шляхом звернення до несвідомого (насадження несвідомих політичних поглядів, культивування сліпої віри тощо).
2. Масова свідомість характеризується догматичним і критичним ставленням до дійсності. Як свідчить історичний досвід, влада, яка використовує у своїй політичній практиці маніпулювання, як правило, зацікавлена в обмеженні (забороні) критичного ставлення до політичного процесу і культивуванні догматичного, щоб забезпечити стійкість власних позицій. Саме для посилення догматизації, уніфікації мислення суспільству нав’язують систему стереотипів, міфів, іміджів тощо.
3. Поєднання в масовій свідомості звичного, традиційного та незвичайного, інноваційного відкриває можливості для маніпулювання. Навіть бажаючи змін і проголошуючи реформи, правлячі кола можуть часто використовувати маніпулятивний прийом апелювання до традицій, звичаїв, звичок, які нерідко є фундаментом стійкості політичної влади. Крім того, інноваційні ідеї слугують будівельним матеріалом для створення нових міфів, нової паралельної реальності. Така гра формує ілюзорну картину світу, яка є сприятливим ґрунтом для ефективного політичного маніпулювання.
Отже, суть маніпулювання як специфічної форми політичного впливу, полягає у штучному створенні додаткових психологічних важелів ефективної дії у процесі боротьби за владу, а зміст — у прихованому коригуванні масової свідомості; вживленні у масову свідомість штучних стимулів (мотивацій) дії; спрямуванні суспільних настроїв та громадської активності у потрібному для маніпулятора напрямі. Залежно від обставин політичне маніпулювання може виконувати інформаційну, регулювальну, провокативну, захисну, мобілізаційну, адаптивну та інші функції.
Специфічними ознаками цього виду психологічної дії є: а) своєрідність об’єкта маніпулювання: ним може бути не лише окремий громадянин або група (організація), а й усе суспільство в цілому; б) усвідомлений характер дії: на відміну від міжособового маніпулювання, яке може бути свідомим і несвідомим, політичне маніпулювання є ретельно спланованим, організованим актом; в) чітка запрограмованість маніпулятивного результату: він спрямований переважно на створення сприятливих умов для виконання одного з трьох завдань — завоювання влади, управління, втримання влади; г) активне залучення ЗМІ для впливу на суспільну свідомість: вони найефективніше поширюють необхідну маніпулятору інформацію.