Синтаксис української мови. 2-ге видання, доповнене (“Академія”)

50,00 грн.

Шульжук К. Ф.

Тип видання – підручник
Рік видання – 2010
Обсяг – 408 стор.
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Людина із досконалим мовленням обирає лексику, підпорядковує зв’язки між словами та їх групами відповідно до норм і закономірностей української мови. У системі наук про мову цією проблематикою займається синтаксис, що досліджує словосполучення, речення, текст (синтаксичні одиниці), правила їх функціонування, роль у забезпеченні людського спілкування. Цим зумовлене предметне поле пропонованого підручника, в якому розкрито особливості синтаксису української мови, його зв’язки з морфологією, проаналізовано словосполучення, різноманітні види речень, складні форми синтаксичної організації мовлення, а також основи української пунктуації.
Для студентів вищих навчальних закладів. Корисний буде всім, хто дбає про вдосконалення свого мовлення.

Зміст

1. Загальні питання українського синтаксису

Предмет синтаксису
Типи синтаксичних одиниць
Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції
Синтаксичні зв’язки у словосполученні і реченні
Засоби вираження синтаксичних зв’язків
Типи і форми синтаксичних зв’язків
Семантико-синтаксичні відношення
Синтаксичні одиниці як одиниці мови і мовлення
Зв’язок синтаксису з лексикою і морфологією

2. Cловосполучення

Словосполучення як некомунікативна синтаксична одиниця
Типи синтаксичного зв’язку в підрядних і сурядних словосполученнях
Типи синтаксичних словосполучень за будовою
Типи підрядних словосполучень за морфологічним вираженням головного слова
Семантико-синтаксичні відношення у словосполученні

3. Речення як основна одиниця синтаксису

Речення і його основні ознаки
Речення і судження
Аспекти вивчення речення
Парадигма речення
Просте і складне речення
Типи речень за метою висловлювання та експресією
Стверджувальні і заперечні речення
Формально-синтаксична типологія простого речення

4. Просте речення

4.1. Головні члени речення
Загальна характеристика головних членів речення
Підмет і його типи
Присудок і його типи
4.2. Другорядні члени речення
Загальна характеристика другорядних членів речення
Додаток
Означення
Обставина
Парцельовані другорядні члени речення
Сучасні підходи до класифікації другорядних членів речення
4.3. Односкладні речення
Проблема односкладного речення у сучасному мовознавстві
Односкладні означено-особові речення
Односкладні неозначено-особові речення
Односкладні узагальнено-особові речення
Безособові речення
Односкладні інфінітивні речення
Номінативні речення
4.4. Неповні речення
Неповні речення в системі синтаксичних одиниць
Типи неповних речень
4.5. Еквіваленти речення
Слова-речення
Незакінчені речення
Звертання-речення
4.6. Прості ускладнені речення
Особливості простого ускладненого речення
Речення з однорідними членами
Речення з відокремленими другорядними членами
Речення зі вставними і вставленими компонентами
Речення зі звертаннями
Порядок слів у простому реченні
4.7. Семантико-синтаксична структура простого речення
Проблеми дослідження семантичної структури речення
Семантико-синтаксична структура речення
Семантично елементарні прості речення
Семантично неелементарні прості речення
Типи синтаксем у простому реченні

5. Складне речення

5.1. Типологія складного речення
Проблеми дослідження складного речення
Складне речення як синтаксична одиниця
Засоби зв’язку частин складного речення
Формально-синтаксична структура складного речення
Семантико-синтаксична структура складного речення і її взаємозв’язок з формально- синтаксичною структурою
Комунікативна організація складного речення
Класифікація складних речень
Складне речення і об’єднання речень
5.2. Складносурядні речення
Загальна характеристика складносурядних речень
Складносурядні елементарні речення
Складносурядні багатокомпонентні конструкції
5.3. Складнопідрядні елементарні речення
Розвиток учення про складнопідрядні речення
Структурні особливості складнопідрядних речень
Класифікації складнопідрядних речень
Семантико-структурні типи складнопідрядних речень
5.4. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
Загальна характеристика складнопідрядних багатокомпонентних речень
Складнопідрядні речення з неоднорідною супідрядністю
Складнопідрядні речення з послідовною підрядністю
Складнопідрядні речення з однорідною супідрядністю
Контаміновані складнопідрядні багатокомпонентні речення
5.5. Складні сполучникові речення з різними видами зв’язку
Класифікація складних сполучникових речень із сурядним і підрядним зв’язками
Складні речення із сурядністю і підрядністю
Складні речення з підрядністю і сурядністю
5.6. Складні безсполучникові речення
Проблема статусу складних безсполучникових речень
Складні безсполучникові елементарні речення
Складні безсполучникові багатокомпонентні речення
Складні сполучниково- безсполучникові речення
Період як синтаксична структура
Конструкції з чужим мовленням

6. Текст і його складники

Сутність тексту і його особливості
Складне синтаксичне ціле

7. Основи української пунктуації

Сутність пунктуації. Розвиток української пунктуації
Принципи української пунктуації
Система розділових знаків та їх основні функції
Особливості пунктуації в текстах різного функціонального призначення

Література
Короткий термінологічний словник

Уривок із підручника (“Синтаксис української мови” Шульжук К. Ф.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні питання українського синтаксису

Синтаксис є одним із розділів курсу сучасної української літературної мови. Основу його наукового вивчення закладено в працях вітчизняних мовознавців другої половини ХІХ ст. Нинішні дослідження зосереджені на системі синтаксичних одиниць, їх структурі і семантиці, синтаксичних зв’язках і семантико-синтаксичних відношеннях. Різні підходи до вивчення синтаксису уможливили аналіз синтаксичних одиниць в усіх аспектах їх вияву.

Предмет синтаксису

У граматичній системі мови синтаксису належить центральне місце, оскільки у його сфері функціонують мовні одиниці, які забезпечують спілкування людей, безпосередньо співвідносячи повідомлюване з реальною дійсністю.

Синтаксис (грец. syntaxis — побудова, поєднання, порядок) — розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування.

Термін «синтаксис» застосовують і щодо синтаксичної будови мови. Синтаксис мови — це сукупність наявних у мові закономірностей, що зумовлюють побудову та функціонування синтаксичних одиниць.
Предмет синтаксису у процесі розвитку науки про мову трактували по-різному, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Серед об’єктивних чинників — природа синтаксичних одиниць і особливості їх функціонування, взаємовідношення між окремими аспектами цих одиниць та їх функцій, специфіка будови певної мови. Суб’єктивні чинники — це усвідомлення важливості до- слідження відповідних синтаксичних явищ, ступінь зрілості науки, традиції історичного розвитку синтаксису. Стоїки (представники філософської школи епохи еллінізму) впровадили термін «синтаксис» ще в ІІІ ст. до н. е. Основним завданням синтаксису вони вважали вивчення логічного змісту висловлень. Предметом синтаксису в сучасному мовознавстві є система синтаксичних одиниць, їх структура і семантика, синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення тощо.
Стосовно синтаксичних об’єктів немає єдиної думки. Сучасна наука синтаксичними одиницями найчастіше називає словосполучення, просте речення, складне речення, висловлення. Об’єктами синтаксису є також слово (лексема) і форма слова, однак їх розглядають не тільки синтаксис, а й лексика і морфологія; тому їх характеризують лише з погляду синтаксичних властивостей. Нерідко до синтаксичних одиниць відносять і складне синтаксичне ціле.
Останнім часом в українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці — речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю (компонент речення або словосполучення). Оскільки мінімальні синтаксичні одиниці переважно є компонентами, що репрезентують найвищі морфологічні одиниці (частини мови та сукупність їх форм), то синтаксис у граматичній системі мови розглядають як вищий граматичний рівень, що перебуває над морфологічним.
У сучасному мовознавстві вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів. Переважно досліджують три аспекти: формально-синтаксичний (враховує формальну будову синтаксичних одиниць), семантико-синтаксичний, або семантичний, (враховує взаємозв’язок формальної будови і значення синтаксичних одиниць) і комунікативний. Панівним є функціональний підхід до вивчення синтаксичних явищ. Він полягає у дослідженні об’єктивно-смислового змісту речення як відображення явищ позамовної дійсності, реалізується в концепціях американських мовознавців Чарльза Філлмора (нар. 1929), Уолеса Чейфа (нар. 1927) та ін. Функціонально-синтаксична концепція Анатолія Мухіна орієнтована на виділення функціональної синтаксичної одиниці (синтаксеми) з урахуванням її диференційних семантико-синтаксичних ознак. Голландський лінгвіст Симон-Корнеліс Дік (нар. 1940) досліджує взаємовідношення функціонального і системного аспектів у синтаксисі, а чеський мовознавець Вілем Матезіус (1882—1945) — комунікативний аспект функціонального синтаксису. Він створив і вчення про актуальне членування речення.
В українському мовознавстві досліджують передусім формально-синтаксичний та семантико-синтаксичний аспекти, їх взаємодію. Найповніше ці аспекти з погляду функціонального синтаксису дослідив Іван Вихованець (нар. 1935). Він розглянув типи функціональних синтаксичних одиниць за формально-синтаксичними і семантико-синтаксичними ознаками, синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення, синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення, формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну структури речення.

Типи синтаксичних одиниць

В українській лінгвістиці виділяють три основні синтаксичні одиниці: речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю.
Речення. Є предикативною (лат. prаedicatum — сказане) одиницею, оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спонукальність, бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься з дійсністю. Воно є основною і найбільшою синтаксичною одиницею в мовній системі, напр.: Вийшла в поле руська сила, корогвами поле вкрила (І. Франко); Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? (Леся Українка); Поминули літа. Зацвітає Шевченкова круча (А. Малишко); Тоді, схилившись наді мною, сиділа ніжна Мавка цілу ніч (П. Воронько).
Словосполучення. Непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом.
Речення (як предикативна одиниця) і словосполучення (як непредикативна одиниця) різняться кількісним складом компонентів (реченням може бути й одне слово), пор.: Світає; Вечір; Тихо; слухати музику; сонячний ранок; батько і мати.
Мінімальна синтаксична одиниця. Функціонує лише в межах речення чи словосполучення, тобто є їхнім складником. Її виділяють з урахуванням синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних (смислових) відношень. У формально-синтаксичній структурі простого речення мінімальними одиницями є члени речення, у семантико-синтаксичній — синтаксеми. Члени речення виділяють на основі синтаксичних зв’язків, а синтаксеми — на основі семантико-синтаксичних відношень.
Синтаксичні одиниці перебувають в ієрархічних зв’язках. Вершиною цієї ієрархії є речення, якому підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця.
Відмінності між синтаксичними одиницями зумовлені передусім граматично, оскільки за змістом вони можуть бути лексично тотожними, пор.: Упорядковували землю (речення) — упорядковування землі (словосполучення) — землевпорядкування (мінімальна синтаксична одиниця, наприклад, у реченні У селищі здійснювались роботи із землевпорядкування). Найбільшою мірою така співвідносність виявляється в простому і складному реченнях, меншою мірою — у словосполученні і реченні, напр.: вечірня прогулянка до міста (словосполучення) — Увечері прогулювались до міста (просте речення) — Коли настав вечір, прогулювались до міста (складне речення). У наведених прикладах різні синтаксичні одиниці називають ту саму подію і диференціюються лише за граматичними відмінностями.
Синтаксичні одиниці мають лексичні (мовленнєві, індивідуальні) і граматичні (мовні, загальні) значення.
Розглянемо два ряди словосполучень: 1) сонячний ранок, високий будинок, зелена трава; 2) писати листа, читати книгу, бачити море. Кожне з наведених слово- сполучень має своє лексичне значення, що зумовлене лексичними значеннями слів, які його утворюють. Окрім того, обидва ряди словосполучень різняться граматичним значенням: предмет і його ознака (перший ряд), дія і предмет, на який вона переходить (другий ряд). Речення Робітники працюють, Учні вчаться, відрізняючись індивідуальним змістом, мають спільне граматичне значення — «суб’єкт і його діяльність».
Отже, синтаксична семантика — це типова семантика, спільне значення синтаксичних одиниць однакової будови.

Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції

До синтаксичних одиниць-конструкцій належать речення і словосполучення. Мінімальна синтаксична одиниця є складником речення або словосполучення.
З огляду на будову розрізняють елементарні і не-елементарні одиниці-конструкції. У формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах вони частково збігаються. Водночас семантично неелементарні конструкції охоплюють ширше коло синтаксичних одиниць.
Визначаючи елементарні/неелементарні речення і словосполучення, вчені, як правило, беруть за основу кількісний критерій, хоча поняття елементарності/неелементарності трактують по-різному. Це пов’язано насамперед із розбіжністю у термінології, з різним окресленням об’єкта дослідження (тільки підрядні словосполучення; підрядні і сурядні словосполучення; підрядні, сурядні і предикативні словосполучення).
Згідно з кількісним критерієм елементарні словосполучення називають простими, неелементарні — складними (рідше — ускладненими), оскільки переважна більшість простих словосполучень складається з двох повнозначних слів, складних — із трьох і більше.
Елементарні словосполучення досліджено достатньою мірою, а неелементарні описано лише фрагментарно. Спробу системного аналізу складних словосполучень здійснив український лінгвіст Григорій Удовиченко (1917), який обмежився мінімальними (трикомпонентними) складними словосполученнями. Труднощі дослідження неелементарних словосполучень зумовлені різним розумінням природи словосполучення. Так, Олександр Мельничук (1921—1997), який визначає сурядні, підрядні і предикативні словосполучення, як словосполучення розглядає і цілі прості речення. Однак, на наш погляд, має рацію І. Вихованець, який вважає словосполучення підпорядкованою реченню синтаксичною одиницею. Елементарні словосполучення будуються за певною структурною схемою, в якій поєднуються два повнозначні слова. Неелементарні (ускладнені) словосполучення є комбінаціями елементарних словосполучень на основі сурядного і підрядного зв’язків.
Елементарні/неелементарні конструкції співвідносні, але не завжди тотожні у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах з непоширеними/поширеними, неускладненими/ускладненими простими реченнями.
З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду елементарне просте речення відповідає непоширеному простому реченню, оскільки лише головні члени речення є необхідними компонентами структурної схеми, напр.: Дзвенить вода (Є. Маланюк); Ліхтарі миготять (Г. Чупринка); Люди — прекрасні (В. Симоненко); Грюкіт. Стукіт. Дзвони. Скрипи (Г. Чупринка).
Поширені речення мають у своєму складі, крім головних, другорядні члени, які не є необхідними компонентами структурної схеми, напр.: Димок від розкладених на землі вогнищ прозорими струмочками здіймався до блакитного неба (Петро Панч); Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки (Леся Українка); Треба твердо нам в бою стояти (І. Франко); Богдана любили на факультеті (О. Гончар). Трактування таких конструкцій у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах збігається лише частково.
У семантико-синтаксичному аспекті елементарні прості речення, компоненти яких зумовлені семантико-синтаксичною валентністю (лат. valentia — сила) предиката (головна синтаксема, що відповідає присудкові), є елементарними поширеними реченнями, в яких, крім головних членів, функціонують і другорядні. Отже, ці конструкції і з формально-синтаксичного погляду відповідають елементарним поширеним реченням.
Поширення таких елементарних речень відбувається за рахунок іменникових компонентів, зумовлених семантико-синтаксичною валентністю (здатністю визначати кількість залежних словоформ) предиката. За валентними можливостями предиката виділяють трикомпонентні — семикомпонентні елементарні поширені речення, а однокомпонентні — двокомпонентні відповідають звичайним непоширеним реченням. Найбільші валентні можливості мають дієслова возити, везти, завезти, нести, носити, відносити, занести та ін., напр.: Хлопчик приніс із лугу квіти матері в кімнату; Екскурсанти приїхали з Рівного до Києва поїздом.
Більшість залежних від предиката іменників (другорядних членів) перебувають у правобічній щодо предиката позиції; у лівобічній перебуває суб’єкт. Елементарні поширені односкладні речення мають значно менші валентні можливості і обмежуються переважно одним-двома керованими іменниками в ролі другорядних членів як у правобічній, так і в лівобічній позиції, напр.: Туристам видно море; Матері було сумно.
З формально-синтаксичного погляду неелементарними (ускладненими) вважають речення, в яких функціонують однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени, вставні і вставлені конструкції, звертання. Елементарними (неускладненими) є конструкції з наявними другорядними членами речення (додатками, означеннями, обставинами), що не є однорідними та відокремленими, напр.: Везе Марко Катерині сукна дорогого (Т. Шевченко); Од усього цього місця віяло дикою могутньою красою (Б. Грінченко); Трава пожовкла від посухи (Є. Маланюк); Садок ріс на волі в глибокій долині (І. Нечуй-Левицький).
З погляду семантико-синтаксичного, як і формально-синтаксичного, неелементарними (ускладненими) є речення з однорідними, відокремленими другорядними членами, вставними і вставленими конструкціями, звертаннями. Водночас до неелементарних (ускладнених) речень належать і такі, в яких наявні вторинні предикатні і субстанціальні синтаксеми прислівного та детермінантного характеру. Такі синтаксеми є похідними, вони витворилися з елементарних простих речень. Тому багато речень, що з формально-синтаксичного погляду є простими неускладненими, у семантико-синтаксичному плані є простими ускладненими, що утворилися внаслідок трансформації складних реченнєвих структур.
Найбільшу групу семантично ускладнених речень становлять речення з детермінантними (лат. determinans — який визначає, обмежує) членами, що стосуються граматичного центру речення і виражають обставинні значення, напр.: Хлопець прокинувся від вибуху; Туристи запізнилися через дощ; Всупереч прогнозам ішли дощі; На випадок негоди зупинимось у лісі.
Поширеними також є прості ускладнені речення з нейтралізованими предикатами в атрибутивній (означальній) позиції. Наголошуючи на тому, що атрибутивні (означальні) відношення ґрунтуються на перебудові базових (елементарних) речень і що глибина перебудови конструкції буває різною, І. Вихованець зазначає: «Найпростішим пере- творенням компонента у морфологізований прикметник є трансформація семантичного предиката з формально-синтаксичної позиції присудка (аналітичного або синтетичного дієслова) і набуття предикатом проміжної між семантико-синтаксичними і формально-синтаксичними функціями функції атрибута, пор.: Дівчина була струнка ® Струнка дівчина усміхалася до нас». Порівняймо: Від заходу насувалася чорна хмара (М. Коцюбинський); Море зазирає у темні ущелини (П. Загребельний); Худорлявий високий хлопець у сірому сукняному костюмі переправився через Дніпро вузьким просмоленим човном (П. Загребельний).
Існують різні підходи і до питання елементарності (неускладненості) та неелементарності (ускладненості) на рівні складного речення. Деякі чеські й словацькі мовознавці (Л. Двонч, Й. Грбачек, Я. Бауер) вважають ускладненими лише речення з різними типами синтаксичного зв’язку. На думку інших (словацький лінгвіст Ф. Кочіш), визначальним є кількісний критерій, тобто ускладненим є речення з трьох і більше предикативних одиниць.
В українському мовознавстві основну увагу приділяють дослідженню складних елементарних речень, які складаються з двох предикативних одиниць. Деякі мово- знавці багатокомпонентні (неелементарні) речення подають лише як ілюстрації до речень мінімальної структури. Нерідко неелементарні речення розглядають лише як своєрідні комбінації складних елементарних речень, у яких повторюються ті самі синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення.
Вихідними, базовими структурами в системі складного речення є елементарні речення, що складаються з двох предикативних одиниць.
З формально-синтаксичного погляду елементарними є двокомпонентні сполучникові (складносурядні і складнопідрядні) і безсполучникові конструкції незалежно від обсягу предикативних частин, наявності згорнутих пропозицій, напр.: Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю (Леся Українка); Затріщало, бризнуло росою гілля, і ним бійці почали маскувати машини (М. Стельмах); Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії (М. Рильський).