Психологія управління. 2-ге видання, доповнене (“Академвидав”)

70,00 грн.

Орбан-Лембрик Л. Е.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2010
Обсяг – 544 стор.
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Сутність сучасного управління полягає у спрямуванні ділового, творчого, лідерського потенціалу людей на досягнення спільних цілей. Однією із найважливіших передумов цього є психологічні знання про специфіку, закономірності індивідуальної і групової життєдіяльності, впливу на неї. Цією теоретичною і прикладною проблематикою займається психологія управління, що продукує знання про психологічні основи, соціально-психологічну, соціокультурну, етнопсихологічну специфіку управлінської діяльності, чинники її ефективності, джерела керівництва і лідерства, причини конфліктів в управлінні, особливості і способи їх подолання, психологічні детермінанти діяльності керівників, стилів керівництва тощо.
Означені питання різнобічно висвітлені у пропонованому навчальному посібнику, адресованому передусім студентам вищих навчальних закладів. Корисний він буде менеджерам різноманітних організацій, психологам-практикам, усім, хто цікавиться психологічними передумовами і закономірностями управління, керівництва, лідерства.

Зміст

1. Загальні засади психології управління

Психологія управління як галузь психологічної науки

Предмет, об’єкт і завдання психології управління

Структура, функції та основні категорії психології управління

Методологія і методи психології управління
Методологічні засади психології управління
Методи психології управління

2. Історія і сучасний стан розвитку психології управління

Основні джерела та передумови виникнення психології управління як самостійної галузі знання
Зародження і розвиток ідей психології управління в лоні філософії та соціології
Формування психологічних знань про управління в теорії управління та у сфері психології

Становлення і розвиток зарубіжної психології управління

Становлення і розвиток вітчизняної психології управління
Зародження і розвиток психології праці і психології управління в 20—30-ті роки ХХ ст.
Стагнація психології праці і психології управління (друга половина 30-х — 50-ті роки ХХ ст.)
Відродження психології праці і психології управління та їх розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х — кінець 90-х років ХХ ст.)
Розвиток сучасної вітчизняної психології управління на основі нової соціально-економічної парадигми, суверенності, незалежності України

Перспективи розвитку психології управління

3. Психологія особистості та організації в управлінні

Особистість у психології управління
Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні
Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління
Особливості поведінки особистості у групі
Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму

Психологія особистості керівника
Феномен керівника в історії розвитку суспільства
Керівник (лідер) як об’єкт психологічного дослідження
Управлінські ролі керівника
Мотиваційна сфера особистості керівника
Психологічні особливості стилів керівництва
Психологічні типи керівників
Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
Якості і риси керівника
Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
Проблема статі в управлінні
Ортобіоз особистості керівника
Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація

Психологія організації в управлінні
Сутність, роль і місце організації в управлінні
Соціально-психологічна характеристика організації
Психологічна характеристика групи як структурного елементу організації
Співвідношення «індивідуального» і «групового» в управлінні організаціями
Психологічні особливості спільної діяльності в організації
Психологія відповідальності в організації
Психологія впливу керівника на підлеглих як вияв його влади і авторитету в організації
Психологія управління нововведеннями в організації

4. Психологія управлінської діяльності

Психологічна структура управлінської діяльності

Морально-психологічні засади управлінської діяльності

Психологія професіоналізму управлінської діяльності

Соціокультурний і етнопсихологічний контексти управлінської діяльності

Класифікації функцій управління

Психологічний зміст функцій управління
Психологічні особливості планування і прийняття управлінських рішень
Організація діяльності
Мотивація
Соціально-психологічна функція
Функція контролю

5. Соціально-психологічні особливості управління

Соціально-психологічні параметри управління
Комунікативна природа управління
Комунікативний потенціал особистості керівника
Соціально-психологічне середовище організації

Психологія ділового спілкування в управлінні
Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
Сутність і особливості ділового (управлінського) спілкування
Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування

Психологія ділових переговорів
Призначення, функції і види переговорів
Стадії ведення переговорів
Методи, психологічні механізми і тактичні прийоми підготовки й ведення переговорів
Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу

Психологія конфліктів в управлінні та шляхи їх розв’язання
Сутність і види конфліктів в організації
Основні джерела і причини виникнення конфліктів в управлінні
Форми й типи поведінки людини в конфліктній ситуації
Принципи і методи подолання конфліктів в управлінні
Формування прийнятного соціально-психологічного клімату в організації

6. Психологія управління людськими ресурсами

Управління людськими ресурсами як психологічна проблема
Актуальність психологічних аспектів управління кадрами
Цілі і завдання психології управління людськими ресурсами
Психологія планування людських ресурсів
Психологічні особливості добору кадрів
Оцінювання діяльності персоналу

Психологічні особливості освіти, навчання та формування управлінських кадрів
Проектування освіти і навчання
Психологічні чинники ефективності навчання
Комунікативна підготовка персоналу
Психологічне забезпечення системи формування кадрів управління

Психологічне консультування персоналу організації
Підвищення психологічної культури персоналу організації засобами консультування
Психолого-акмеологічне консультування
Психологічна служба в організації

7. Психологія управління рекламною діяльністю організації та її співробітників

Рекламна діяльність організації як психологічна проблема
Сутність реклами в психології
Мотиви звернення до реклами та моделювання процесів рекламної діяльності
Психологія рекламної діяльності організації

Психологічні складові іміджу організації та персоналу
Сутність і елементи іміджу
Ефективне управління іміджем

Література
Короткий термінологічний словник

 

Уривок із навчального посібника (“Психологія управління” Орбан-Лембрик Л. Е.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади психології управління

Психологія управління як галузь психологічної науки

Психологія управління є відносно молодою галуззю наукових знань. Її зародження припало на початок ХХ ст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлінської практики, психологічних спостережень та узагальнень за розвитком і наслідками управління.

Психологія управління — галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність.

Зародившись на перехресті психологічних дисциплін, психологія управління функціонує і розвивається у нерозривному зв’язку як із багатьма суспільними науками (філософія, соціологія, політологія, педагогіка та ін.), так і з тими, що сфокусовані на проблемах управління виробництвом, підприємницькою та бізнесовою діяльністю. Особливими є її взаємозв’язки з психологічними дисциплінами: вона послуговується знаннями й багатьма методологічними прийомами загальної психології, психології особистості, психології творчості, соціальної психології, практичної психології, акмеології, вікової і педагогічної психології, психології кар’єри, психології праці, інженерної психології, економічної психології і психології бізнесу, етнопсихології (рис. 1), збагачуючи водночас їх своїми спостереженнями й узагальненнями.

Багато засадних принципів цієї галузі знань перейнято від загальної психології — психологічного напряму, що вивчає загальні, універсальні принципи для всіх об’єктів дослідження, а також акумулює в собі базові теорії. Особливу цінність для психології управління мають положення загальної психології, що стосуються характеру, здібностей, функціонування психічних процесів людини (волі, емоцій, уявлень тощо).
Психологія особистості як наука, що досліджує психологічну (інтелектуальну, вольову, емоційну) структуру особистості, загальні й специфічні закономірності її психіки, забезпечує психологію управління своїми знаннями, конкретними спостереженнями, узагальненнями й міркуваннями щодо таких функціональних характеристик особистості, як самосвідомість, самооцінка, образ «Я», життєвий шлях. Використовуючи ці набутки, психологія управління визначає особистісно-індивідуальні передумови ефективної управлінської діяльності, виробляє типологію керівників і науково обґрунтовані методики діагностики їх особистісних якостей.
Важливі для психології управління принципи, методологія, наукові надбання психології творчості, сферою інтересів якої є творчі здібності особистості й особливості їх реалізації, активізації творчого потенціалу, а також умови формування і розвитку творчих особистостей в організації. Суттєву роль для психології управління відіграє знання чинників і конкретних методик активізації творчого потенціалу особистості, групи, всього колективу організації.
Соціальна психологія, будучи сконцентрованою на різноманітних аспектах поведінки особистості як суб’єкта соціуму (людської спільноти), збагачує психологію управління своїми знаннями про відносини особистості в соціальній групі, з іншими соціальними групами, соціальними інститутами, суспільством загалом, а також конкретними методиками дослідження цих феноменів і процесів. Водночас у трактуванні поняття «відносини» психологію управління цікавить управлінський аспект взаємодії, який вона вважає одним із важливих чинників, що сприяють злагодженій діяльності колективу, організації (підприємства). Психологія управління аналізує різні аспекти поведінки працівника, групи тільки в контексті функціонування організації (підприємства), у межах якої реалізовується управлінський процес.
Широкою є сфера взаємодії психології управління з практичною психологією, яка своїм завданням убачає вироблення конкретних методик і методичних прийомів, спрямованих на розвиток умінь і навичок ділового спілкування, взаємодії спеціалістів, керівників. Психологія управління послуговується її напрацюваннями на етапі створення й реалізації методик, процедур професійного відбору, добору кадрів, формування управлінських структур, особливо тих, чия робота пов’язана зі значним соціальним (відповідальність) та економічним (гроші) ризиком. Не менш важливою є взаємодія цих дисциплін під час формування й організації роботи соціально-психологічних і соціально-акмеологічних служб, створення тренінг-програм для персоналу та керівників організацій, складання їх психологічних характеристик, психологічної експертизи інноваційних методик управління.
Акмеологія (грец. akme — вершина чогось) — галузь психологічних знань, зосереджена на проблемах удосконалення професійної діяльності, ділової взаємодії, професійного спілкування, методів запобігання професійній деформації, досягнення професійних вершин спеціалістами різних сфер життєдіяльності суспільства. Психологія управління з досвіду акмеології бере багато повчального щодо опанування секретів майстерності, формування психологічної готовності до ефективної та результативної управлінської діяльності. Найпомітніше виявляється їх зв’язок у вивченні рівня професіоналізму діяльності та спілкування. Професійне спілкування, залежно від виду міжособистісного спілкування, значно впливає на продуктивність міжособистісних взаємин та управлінської діяльності. Тобто безпосередній чи опосередкований вплив конкретного виду спілкування (мовне — немовне, ділове — неформальне, необхідне — бажане — нейтральне — небажане — тощо) виявляється в низьких чи високих результатах діяльності керівника, позитивних чи негативних їх наслідках тощо. Важливим є з’ясування взаємозалежностей комунікативної активності керівника організації з індивідуально-психологічними та особистісними особливостями її персоналу. Це відкриває суб’єкту управлінської діяльності широкі можливості у прогнозуванні характеру ділових міжособистісних контактів, взаємовпливів учасників взаємодії, в успішному розподілі обов’язків і доручень.
Вікова психологія, будучи зосередженою на дослі-дженні психологічних особливостей особистості на різних етапах формування, розвитку і зрілості, живить психологію управління конкретними спостереженнями, рекомендаціями, прогнозами щодо можливостей особистості у різні періоди свого віку, що є важливим при виборі форм і методів управлінської діяльності.
Педагогічна психологія як наука про психічні закономірності, принципи і внутрішню сутність навчання і виховання особистості є особливо цінною для психології управління у виробленні, використанні й коригуванні оптимальних управлінських методик, прогнозуванні їх наслідків.
З позицій психології кар’єри, для якої важливим є розроблення психологічних основ особистісної динаміки спеціаліста, психологія управління виявляє психологічні чинники безперервного розвитку керівників, що передбачає аналіз психологічних особливостей їх прогресу, професійної управлінської деформації, регресу; аналізує психологічні детермінанти і механізми розвитку особистості керівників; створює вікову та внутріпосадову періодизації управлінського розвитку та ін. Використовуючи ці дані, психологія управління може детально вивчати зміни управлінської діяльності на різних часових зрізах, психологічні механізми просування керівника в ієрархічній системі управління, планувати систему формування управлінських кадрів.
Пізнавальні можливості психології праці як галузі, для якої важливі особливості трудової діяльності і підготовки людини до праці, значною мірою сприяють психології управління в оптимізації управлінських процесів і відносин в організації. Але, на відміну від психології праці, психологія управління переймається не проблемами відповідності спеціаліста його професії, професійного відбору, професійної орієнтації, а відповідності працівника і його поведінки психологічному клімату, що панує в організації.
Завдяки досягненням в інженерній психології, яка вивчає інформаційну взаємодію людини з технічними засобами, психологія управління виробляє конкретні методики виявлення стійких індивідуальних властивостей, інтенсифікації діяльності керівника у процесі прийняття управлінських рішень, оптимізації функціонального змісту управлінської діяльності.
Економічна психологія, маючи предметом своїх досліджень психологічні установки, стереотипи економічного мислення людини, груп, верств населення, забезпечує психологію управління конкретними висновками як щодо їх ставлення до економічної дійсності загалом, так і стосовно конкретної економічної ситуації, що є важливим чинником у виборі управлінських засобів впливу на їх економічну поведінку. Тісно пов’язана з економічною психологією психологія бізнесу, підприємництва, що зосереджує увагу на закономірностях та особливостях функціонування особистості у підприємницькій сфері, яка передбачає ініціативність, самостійність, відповідальність, зокрема майнову, здатність на ризик тощо.
Неоціненною є взаємодія психології управління з етнопсихологією (грец. ethnos — плем’я, народ) — наукою про психічні особливості, ментальність (особливість світосприйняття) народу, властивості національного характеру. Адже у представників різних етносів існують свої усталені норми відносин, ділової поведінки, обміну інформацією тощо. Тому управлінська діяльність передбачає наявність у спеціалістів ґрунтовних знань і навичок поведінки під час міжнародних ділових переговорів, неформального спілкування з представниками різних національностей. Не менш важливим є регулювання ділової взаємодії у межах однієї етнічної групи. Сукупно все це — важливий чинник, здатний забезпечити оптимальну адаптацію суб’єктів управління в іноетнічному середовищі, у взаємодії з іноетнічним партнером, ефективне розв’язання етнічних конфліктів в організації тощо.
Цим далеко не вичерпується багатогранна взаємодія психології управління з іншими галузями психологічного знання, у процесі якої вона розширює, урізноманітнює свої пізнавальні й прикладні можливості, відповідно збагачуючи суміжні науки.

Предмет, об’єкт і завдання психології управління

Основи психології управління формувалися під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології, кожна з яких зробила свій внесок у формулювання її завдань, предмета, формування й розвиток методології.
У процесі конституювання психології управління як самостійної галузі психологічних знань виокремлюють кілька періодів:
1. Зародження ідей психології управління в надрах філософії та соціології (VІ ст. до н. е. — середина ХІХ ст.).
2. Формування психологічних знань про управління в теорії управління та у сфері психології (середина ХІХ ст. — початок ХХ ст.).
3. Зародження психології управління як самостійної науки (20—30-ті роки ХХ ст.).
Особливості цих етапів пов’язані з генезою уявлень про предмет психології управління, які, започаткувавшись на наївному рівні, з часом набули різнобічної наукової обґрунтованості.
Предмет психології управління. Розгляд процесу формулювання предмета психології управління не тільки в хронологічному, а й у хронологічно-концептуальному аспекті дає змогу дослідити його і в часі, і в межах різних наукових підходів. На різних етапах до її предмета належали такі аспекти:
— соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів, психологічні особливості діяльності керівника, психологічні проблеми добору керівних кадрів, психолого-педагогічні особливості їх підготовки і перепідготовки;
— функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів, психологічні проблеми взаємин у колективі;
— сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо) та ін.
Таке розуміння предмета психології управління зумовлене різними підходами до його тлумачення, а також тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, соціально-психологічних процесів, пов’язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням професійного і освітнього рівня працівників, зростанням матеріальних і духовних потреб тощо.
На початку 30-х років ХХ ст. психологія управління розглядала як свій предмет такі проблеми:
— добір співробітників відповідно до їх психологічних особливостей;
— вплив на психіку працівників з метою досягнення оптимальної продуктивності їх праці;
— активність людини в процесі виконання робочих завдань в організації;
— створення комфортного робочого середовища тощо.
З другої половини 30-х до 50-х років ХХ ст. дослі-дження в галузі психології управління в нашій країні не розвивалися. Це було спричинено насамперед загальною ідеологічною ситуацією. Відродившись наприкінці 50-х — на початку 60-х років ХХ ст., вони були зосе-реджені передусім на проблемах, пов’язаних з інженерною психологією. У 70-ті роки на Заході революція в управлінні зумовила розширення сфери управління як науки за межі економіки і промислових підприємств, стимулювала бурхливий розвиток психології управління. Це сприяло, хоч із певним запізненням, розвитку психології управління і на теренах колишнього СРСР. В Україні науково обґрунтований погляд на сутність і предмет цієї дисципліни викристалізувався у другій половині 80-х років ХХ ст. Управління стали розглядати як цілеспрямований вплив на систему з метою переходу її з одного стану в необхідний інший. Було сформульовано конкретні умови, що сприяють ефективному функціонуванню будь-якої системи управління:
— здатність переходити в різні стани, змінювати свої властивості;
— реальна можливість змінювати стан об’єкта управління;
— цілеспрямованість, тобто необхідність заздалегідь передбачати бажаний стан керованої системи;
— можливість вибору одного варіанта рішення із кількох;
— наявність реальних (матеріальних, трудових, інтелектуальних та ін.) ресурсів;
— забезпеченість інформацією про поточний стан виробничих справ в організації (зворотні зв’язки);
— систематичне оцінювання якості управління.
Управління, під час якого відбувається регулювання різних відносин між спільнотами людей, почали розглядати в технічному (управління технічними системами — машинами, виробництвом), економічному, соціальному аспектах.
Кожен із них передбачає участь людини в процесі управління. Особистісний чинник — важливий психологічний компонент, що наділяє індивідуальними особливостями будь-яку діяльність. Якісно нові процеси в управлінні зумовили зміни нормативних вимог до керівників, їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися в інформаційних потоках, уміння використовувати засоби ділового спілкування, створювати працездатні колективи з людей, які дотримуються різних принципів і цінностей. Керівник як особистість повинен впливати на ефективність використання природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне планування, підвищувати культуру праці, регулювати взаємини в колективі тощо.
Підвищення уваги до психології управління, попиту на її наукову та прикладну продукцію зумовили динамічний розвиток цієї галузі знання, різноманітні спроби розглядати її як феномен під різними кутами зору і в різних площинах, що спричинилося до формування наукових підходів, шкіл.