Опис

Суспільство сильне своєю багатоманітністю, можливостями для саморозвитку і самовираження людини. Особливо важлива його роль у раціональному спрямуванні самостворювальної енергії дітей, підлітків, молоді. Значною мірою ця мета реалізується завдяки співучасті юної особистості у спільних зі своїми ровесниками справах, організаційному та емоційному об’єднанні намірів і сил. Допомогти їм у цьому покликані передусім школа, соціально-виховні інституції. Саме на цих особливостях дитячо-юнацького життя і педагогічної діяльності зосереджена проблематика пропонованого навчального посібника. У ньому розкрито сутність, функціональну специфіку, етапи розвитку дитячого і молодіжного рухів, діяльність дитячих і молодіжних громадських організацій, неформальних груп в Україні, способи соціально-педагогічного сприяння їхнім справам.
Для студентів вищих навчальних закладів, соціальних педагогів, організаторів дитячого та молодіжного руху.

Зміст

1. Громадські дитячі та молодіжні організації як суб’єкт і об’єкт соціально-педагогічної діяльності

1.1. Громадська організація як форма об’єднання
1.2. Дитячі та молодіжні організаціїв соціально-педагогічному просторі
1.3. Етапи створення дитячих та молодіжних громадських організацій
1.4. Структурні характеристики громадської організації

2. Історія дитячих та молодіжних організацій на території України

2.1. Зародження юнацьких об’єднань у ХVІ—ХІХ ст.
2.2. Формування громадських структур дитячо-молодіжного руху наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.
Дитячо-молодіжні організації на західноукраїнських землях
Дитячі та молодіжні організації в Наддніпрянській і Східній Україні
2.3. Комсомольсько-піонерський період розвитку дитячого та молодіжного руху
2.4. Становлення організованого дитячого та молодіжного руху наприкінці ХХ ст. — на початку ХХІ ст.

3. Основні тенденції виникнення і розвитку дитячих та молодіжних організацій в Україні на сучасному етапі

3.1. Нормативно-правова основа діяльності громадських дитячих і молодіжних організацій
3.2. Класифікації дитячих та молодіжних організацій
3.3. Варіативність програм і напрями діяльності організацій
3.4. Участь громадських дитячих та молодіжних організацій у реалізації державної молодіжної політики
3.5. Актуальні проблеми в сучасному дитячому та молодіжному русі

4. Дитячі громадські організації України

4.1. Особливості сучасних дитячих громадських організацій в Україні
4.2. Піонерський рух в Україні
4.3. Скаутський рух в Україні
Історія світового скаутизму
Мета, основні ознаки і принципи скаутизму
Пласт
Гайдівський рух
4.4. Дитячий козацький рух в Україні
4.5. Дитячі організації за інтересами
Екологічні дитячі організації
Дитячі організації туристичного спрямування
Дитячі організації спортивного спрямування
Дитячі організації військово-патріотичного спрямування
4.6. Учнівські (шкільні) організації

5. Молодіжні громадські організації України

5.1. Виникнення і характеристика сучасного організованого молодіжного руху в Україні
5.2. Студентські організації в Україні
Становлення сучасного студентського руху
Сучасні студентські організації
5.3. Молодіжні організації політичної спрямованості
Громадсько-політичні молодіжні організації
Припартійні молодіжні громадські організації
5.4. Громадські молодіжні організації за інтересами

6. Робота соціального педагога з громадськими дитячими та молодіжними організаціями

6.1. Модель професійної діяльності соціального педагога з громадськими дитячими та молодіжними організаціями
6.2. Соціально-педагогічна діагностика в громадських дитячих та молодіжних організаціях
6.3. Здійснення профілактичної діяльності в громадських дитячих та молодіжних організаціях
6.4. Надання соціально-педагогічної допомоги членам організації
6.5. Сприяння соціально-педагогічній діяльності громадської організації
6.6. Допомога керівництву організації у розробленні і реалізації програм і проектів
6.7. Взаємодія дитячих та молодіжних громадських організацій з іншими соціальними інститутами, адміністративними органами
6.8. Сприяння формуванню колективу організації

7. Інноваційні технології в діяльності громадських організацій

7.1. Паблік рілейшнз у діяльності громадських дитячих та молодіжних організацій
7.2. Організування та проведення PR-заходів
7.3. Технологія фандрайзингу в діяльності громадських дитячих та молодіжних організацій
Сутність фандрайзингу
Джерела фінансування дитячих і молодіжних громадських організацій
Створення проекту програми

8. Робота соціального педагога з неформальними молодіжними групами та об’єднаннями

8.1. Психологічні та соціальні фактори виникнення неформалізму
8.2. Витоки сучасного неформального руху в Україні
8.3. Класифікації неформальних груп і об’єднань
8.4. Характеристика основних неформальних груп
8.5. Особливості роботи соціального педагога з неформальними групами та об’єднаннями

Додатки
Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України” Лісовець О. В.) надано виключно для ознайомлення. Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Громадські дитячі та молодіжні організації як суб’єкт і об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Нині в усіх регіонах нашої держави функціонують різноманітні громадські дитячі та молодіжні організації, які з кожним роком збільшують вплив на виховання та соціальне становлення дітей, підлітків, молоді. Це дає підстави розглядати їх як суб’єкта соціально-педагогічної діяльності. Будучи окремим соціально-виховним інститутом і потенційно потужним соціалізуючим фактором, громадські дитячі та молодіжні організації є об’єктом соціально-педагогічної науки та практичної діяльності. Зростання їхнього впливу на процес формування підростаючої особистості зумовлює дослідницький інтерес до сутності, ознак та структурних характеристик цього соціального інституту.

1.1. Громадська організація як форма об’єднання

У демократичних державах конституція проголошує свободу спілок та асоціацій громадян, тобто їх право створювати об’єднання, приєднуватись до них або виходити з них. Поняття «об’єднання» охоплює багато форм громадської активності і визначається як добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами їхніх прав і свобод. Громадські об’єднання як система вільних соціальних форм життєдіяльності людей є ознакою будь-якого громадянського суспільства.
Громадське об’єднання — об’єднання, створене за ініціативою і на основі вільного волевиявлення громадян, яке не є безпосереднім структурним підрозділом державного закладу, але може функціонувати за його підтримки, у т. ч. матеріально-фінансової, і не має на меті отримання прибутку та розподіл його між членами об’єднання.
Основними формами громадських об’єднань є:
— громадська організація (характеризується спільною діяльністю громадян із метою досягнення соціально значущих цілей з обов’язковим оформленням членства, виборами керівного органу);
— громадський рух (масовий рух із громадсько корисними цілями, у якому немає членства, але є учасники і керівний орган);
— громадський фонд (створюється для формування майна на основі добровільних внесків та інших законних надходжень і використання цього майна в громадсько корисних цілях; не передбачає членів та учасників; вищий орган — правління; нагляд здійснює опікунська рада);
— громадський заклад (установа) (створюється для надання конкретного виду послуг; має засновників, учасників і споживачів послуг);
— орган громадської самодіяльності (створюється для спільного розв’язання соціальних проблем усіма зацікавленими громадянами; не має вищих органів управління на виборній основі (народні дружини, товариські суди та ін.)) тощо.
Найпоширенішою формою об’єднань є організації. У загальному розумінні організація (франц. organisation, від середньолат. organizo — надаю стрункого вигляду, влаштовую) є об’єднанням людей, які спільно реалізують програму чи досягають мети та діють за встановленими правилами і процедурами. У сучасній науці, відповідно до різних підходів щодо вивчення теорії організації, поняття «організація» тлумачать як вид кооперації людей; спільність індивідів, які взаємодіють між собою; соціальне об’єднання; соціальну групу; формалізовану структуру. Його можна розглядати у нормативно-правовому, соціологічному, психологічному та соціально-педагогічному аспектах.
В українському законодавстві (нормативно-правовий аспект) вживають термін «громадська організація» на означення об’єднання громадян для задоволення і захисту своїх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (Закон України «Про об’єднання громадян», 1992 р.).
Громадська організація — об’єднання, яке створюють за ініціативою і на основі вільного волевиявлення дітей і дорослих, не є безпосереднім структурним підрозділом державного органу, але може функціонувати на його базі і за його підтримки, не ставить своєю статутною метою отримання прибутку і розподілу його між членами організації.
Згідно з українським законодавством у громадській організації мають діяти принципи добровільного членства, рівноправності, самоврядування, законності і гласності. Їх членами можуть бути особи, які досягли 14 років. Фіксоване індивідуальне членство в громадських організаціях не обов’язкове; у випадках, передбачених статутом, у їх діяльності можуть брати участь колективні члени.
У соціологічному аспекті організацію розглядають як форму об’єднання людей із метою досягнення певних цілей на засадах позаособистісних стосунків (Соціологія: короткий енциклопедичний словник, К., 1998). Водночас поширене поняття «соціальна організація» як елемент соціальної структури — штучне інституціональне об’єднання, що посідає певне місце в суспільстві і призначене для виконання встановлених функцій (у цьому значенні соціальна організація є соціальним інститутом і розглядається як автономний об’єкт — система відносин, що об’єднує певну кількість індивідів для досягнення визначеної мети) (Социология: энциклопедия, М…, 2003).
Соціальна психологія (психологічний аспект), досліджуючи міжособистісні стосунки, мотивацію, лідерство, конфлікти в структурі організаційних відносин, тлумачить термін «організація» як диференційоване і взаємно впорядковане об’єднання індивідів і груп, що діють на основі загальних цілей, інтересів і програм (Психология: Словарь, М., 1990).
Сучасна педагогічна наука (соціально-педагогічний аспект) оперує поняттям «виховна організація», розглядаючи її як різновид соціальної організації — спеціально створеної державної або недержавної організації, основним завданням якої є соціальне виховання певних вікових груп населення (А. Мудрик). Саме в контексті цього поняття розглядають найчастіше громадські дитячі та молодіжні організації.

1.2. Дитячі та молодіжні організації в соціально-педагогічному просторі

Чільне місце в структурі соціально-педагогічної діяльності посідає соціальне виховання підростаючого покоління, спрямоване на успішну адаптацію, індивідуалізацію та інтеграцію особистості в соціумі. У сучасних умовах освітньо-виховний і соціалізуючий простір формують насамперед різноманітні соціальні інститути, які в соціології тлумачать як організовані системи зв’язків і соціальних норм, що об’єднують значущі суспільні цінності та процедури, які задовольняють основні потреби суспільства. У соціально-педагогічній науці їх трактують як стійкі типи і форми соціальної практики, яка забезпечує організацію громадського життя, стійкість зв’язків (Л. Мардахаєв). Соціальна педагогіка акцентує увагу на тих соціальних інститутах, які виконують насамперед виховні та соціокультурні функції (сім’я, школа, позашкільні заклади, об’єднання), тобто ставлять за мету засвоєння та відтворення культурних і соціальних цінностей, залучення індивідів до певної субкультури, соціалізацію індивідів шляхом засвоєння усталених соціокультурних стандартів поведінки, захисту цінностей і норм.
Одним із таких соціальних інститутів є дитячі та молодіжні громадські організації. Сформувавшись упродовж ХХ ст. як світовий соціально-виховний феномен, вони стали об’єктом дослідження багатьох наук — історії, соціології, педагогіки, психології та ін.
Як зазначає російський педагог Марина Гур’янова, дитячі і молодіжні об’єднання — різновид соціально-педагогічної діяльності дітей і молоді у відкритому мікросередовищі, тому їх потрібно розглядати як один із методів та ефективну форму соціального виховання, як самодостатній соціальний інститут, який відіграє важливу роль в особистому самовизначенні молодої людини.
У Законі України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998) наведено нормативні визначення дитячої і молодіжної громадських організацій.
Дитяча громадська організація — об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою якого є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.
Підлітки та молодь об’єднуються в молодіжні організації.Молодіжна громадська організація — об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою якого є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.
Членство в молодіжних і дитячих громадських організаціях буває індивідуальним і колективним. Колективними членами можуть бути колективи інших молодіжних та дитячих громадських організацій.
Вступ неповнолітніх віком до 10 років до дитячих громадських організацій здійснюється за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників.
Перебування в складі дитячих та молодіжних громадських організацій можливе й для осіб старшого віку за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує 10% загальної кількості членів; у складі виборних органів молодіжних та дитячих громадських організацій кількість осіб старшого віку не може перевищувати третини членів виборних органів.
Соціальна педагогіка, крім дитячих та молодіжних організацій, включає до об’єкта вивчення дитячий та молодіжний рухи, розглядаючи різні форми дитячих і молодіжних об’єднань як важливий соціалізуючий фактор.
Терміни «дитячий рух» і «молодіжний рух» вживають на означення кількох явищ:
1) сукупності дій і діяльності всіх організацій та об’єднань, до складу яких належать діти та молодь, як загального соціального явища на певній території (дитячий та молодіжний рухи України, регіону, області, району, міста);
2) соціальної активності дітей і молоді певної спрямованості, змісту діяльності (піонерський рух, скаутський рух, екологічний рух тощо). Рівень скоординованості значною мірою визначається створенням і статутним оформленням певних структур типу асоціацій, федерацій, союзів та наявністю відповідних координаційних (управлінських) органів — рад, комітетів, бюро;
3) форми об’єднання з обмеженим ступенем формалізації: нефіксованість складу учасників і відсутність регламентації зв’язків між ними, наявність лише ядра постійних учасників та ініціативного (координувального) органу, який переважно складається з дорослих і визначає зміст і форми діяльності учасників руху, представляє їхні інтереси у відносинах із державними органами, установами та іншими громадськими організаціями.
Чітко розмежувати поняття «дитяча організація», «молодіжна організація», «дитячий рух», «молодіжний рух» важко, оскільки часто вони мають у своєму складі представників й інших вікових категорій, характеризуються специфічною віковою структурою (наприклад, організації скаутського типу, які, по суті, є дитячо-молодіжними).
Український дослідник Василь Головенько пропонує вважати дитячий рух складовою молодіжного руху, не заперечуючи його право на певну самостійність. Сучасний український соціолог Микола Головатий трактує дитячі громадські об’єднання як «молодіжні організації, які працюють над вирішенням дитячих проблем». Вітчизняний фахівець у галузі соціальної педагогіки Юрій Поліщук дотримується думки, що вживання терміна «громадська дитяча організація (об’єднання)» науково не обґрунтоване, а такі об’єднання, виходячи із вікового складу та аналізу конкретної діяльності, слід вважати різновіковими громадськими молодіжними об’єднаннями соціально-педагогічного спрямування.