Опис

Стереотипне розуміння статі, різноманітні упередження щодо відносин чоловіків і жінок у суспільній та міжособистісній сферах формувалися тисячоліттями. Тривалий час вони виконували важливу регулятивну функцію. Цивілізаційний прогрес значною мірою позбавив актуальності погляд на чоловіків і жінок як на «сильну» і «слабку» половини людства. Нове бачення цієї проблеми пропонують гендерні концепції, що проголошують рівноправність статей як передумову суспільної гармонії. Цей принцип покладено в основу пропонованого навчального посібника, у якому, крім загальнотеоретичних, методологічних питань, розкрито соціально-психологічні основи гендерної ідентичності, гендерної соціалізації, гендерних відмінностей, вплив гендерних стереотипів на розвиток особистості, соціально-психологічну феноменологію гендерних ролей.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Буде корисний психологам, соціологам, педагогам, усім, хто цікавиться гендерною проблематикою.

Зміст

1. Основні засади гендерної психології

1.1. Гендерна психологія як наука
Структура гендерного знання
Предмет і завдання гендерної психології
Методи дослідження в гендерній психології
1.2. Історія становлення гендерної психології
Роль фемінізму в розвитку гендерної теорії
Розвиток гендерної проблематики в зарубіжній психології
Парадигми гендерних досліджень
Гендерні дослідження в пострадянській психології
1.3. Гендер у психологічному вимірі
Гендер як соціальна категорія
Відмінності та співвідношення понять «стать» і «гендер»
Психологічна стать особистості
Основні теорії гендеру

2. Соціально-психологічні основи гендерної ідентичності

2.1. Концепції гендерної ідентичності
Проблема ідентичності особистості у психологічній науці
Гендерна ідентичність
Маскулінність, фемінність, андрогінність як гендерні властивості особистості
Підходи до формування гендерної ідентичності
Етапи формування гендерної ідентичності
Види гендерної ідентичності
2.2. Гендер і сексуальність
Зв’язок сексуальності з гендерною ідентичністю
Концепції сексуальності
Сценарії сексуальності
Трансформація чоловічої і жіночої сексуальності
Сексуальні права особистості
Порушення сексуальних прав особистості
2.3. Інверсія статевих орієнтацій. Трансгендер
Гомосексуалізм як гендерна інверсія
Бігендерність
Інтерсексуальність
Транссексуалізм
Трансвестизм
Підходи до пояснення гендерних інверсій

3. Гендерна соціалізація, гендерні стереотипи та ролі

3.1. Загальні проблеми гендерної соціалізації
Сутність і чинники соціалізації особистості
Основні інститути та агенти гендерної соціалізації
3.2. Роль гендерних стереотипів у життєдіяльності особистості
Соціально-психологічна природа стереотипізації
Гендерні стереотипи як соціально-психологічні феномени
Психологічні та соціальні функції гендерних стереотипів
Гендерні стереотипи в мові, ЗМІ та рекламі
Вплив гендерних стереотипів на розвиток особистості
3.3. Соціально-психологічна феноменологія гендерних ролей
Традиційні гендерні ролі
Норми жіночої гендерної ролі
Норми чоловічої гендерної ролі
Гендернорольові дисгармонії
Гіпергендерна рольова поведінка
Сексизм

Психологічний практикум
Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Гендерна психологія” Ткалич М. Г.) надано виключно для ознайомлення. Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Основні засади гендерної психології

На початку XXI ст. перед світовим співтовариством постало завдання досягти фактичної рівності жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя. У багатьох країнах відбувається кардинальне переосмислення їх соціальної ролі в суспільстві, розгорнуто діяльність із забезпечення їхніх прав і реалізації можливостей. Рівноправну участь жінок та чоловіків у політичному та економічному житті демократична громадськість вважає необхідною умовою прогресу в соціально-економічному розвитку, розв’язанні актуальних політичних, соціально-культурних, расових, етнічних, а також соціально-психологічних проблем.

1.1. Гендерна психологія як наука

Універсальний характер гендерних досліджень у суспільних науках передбачає цілісність системи гендерних знань у психології, визначення предмета, структури та змісту цієї галузі наукового знання, створення адекватної системи методів і принципів організації та проведення досліджень з урахуванням історичного, культурного та соціального контексту.
Гендерна психологія є новим науковим напрямом у системі психологічного знання, у якій дослідження гендерного контексту мають виокремити психологічну складову різноманітних проблем формування та розвитку особистості, суспільства і світу.

Структура гендерного знання

У психології структуру сучасного гендерного знання утворюють гендерологія та більш ранні дослідження у сфері фемінології, гендерна психологія і психологія гендерних відносин. Гендерна психологія є частиною гендерології як міждисциплінарного напряму в суспільних науках, а психологія гендерних відносин належить до складу гендерної психології.

Гендерологія (англ. gender — рід, стать і грец. logos — учення) — міждисциплінарна наукова галузь, яка вивчає психологічну і соціологічну проблематику гендерного розвитку особистості.

Вона досліджує жіноче і чоловіче як психологічні утворення та конструкти культури. Цим зумовлена особлива зацікавленість гендерології проблемами статі в європейській суспільно-політичній, філософській, соціологічній та психологічній думці, класичних теоріях гендерної соціалізації, гендерної антропології та медико-біологічними даними про статеву диференціацію, особливості статевого диморфізму та психофізіології статевих відмінностей, гендерного аналізу виборчих систем та електоральної поведінки тощо. Вона пов’язана з анатомією і фізіологією людини, віковою, диференціальною, соціальною психологією, психологією особистості, психологією і соціологією сім’ї та шлюбу, культурологією, валеологією.
Категорію «стать» гендерологія трактує в соціально-психологічному сенсі як специфічні культурні та поведінкові характеристики, що визначають соціальну поведінку чоловіків і жінок. Усупереч поширеній думці вона не є синонімом ні сексології (лат. sexus — стать і logos — слово, вчення) — науки, що вивчає прояви людської сексуальності, статеве життя, а також розвиток і здійснення сексуальної функції індивідуумом, ні фемінології.

Фемінологія (лат. femina — жінка і грец. logos — учення) — наука про місце і роль жінок у суспільстві, яка досліджує сукупність психологічних, соціально-економічних, політичних, правових, соціокультурних умов, що сформувалися в суспільстві для реалізації спільних із чоловіками і специфічних інтересів жінок, забезпечення їх життєдіяльності в усіх сферах суспільного життя.

Основним об’єктом фемінології є жіноцтво як відносно цілісна і стійка соціальна спільність. Вона аналізує соціально-психологічні та культурні чинники особистісного становлення жінки, особливості жіночої психології і жіночого елементу в суспільній свідомості, економічні та політичні аспекти становища жінки в суспільстві, її соціально-психологічні ролі в родині. Методи, напрацьовані фемінологією, активно використовує гендерологія.
Важлива роль у системі гендерних знань (гендерології) належить гендерній психології, актуальність та необхідність розвитку якої сьогодні ні в кого не викликають сумніву.

Гендерна психологія (грец. psyche — душа і logos — учення) — галузь психологічного знання, яка вивчає набуті в процесі соціалізації характеристики гендерної ідентичності, що детермінують соціальну поведінку людей залежно від їх статевої належності.

Витоки багатьох питань, що постають у психологічній практиці, пов’язані з проблемами гендерної соціалізації особистості, її гендерними можливостями та гендерною політикою держави. Гендерна психологія досліджує різноманітні аспекти гендерної ідентичності, засвоєння гендерних ролей, гендерної соціалізації, формування гендерних стереотипів, а також диференціації гендерних відмінностей у сім’ї і соціумі. Соціальні та етнокультурні аспекти гендерного розвитку також не залишаються поза її увагою. Адже поняття «гендер» належить до змісту соціальної психології, психології сім’ї, психології статі, психології сексуальності, політичної психології тощо.
Розвиток гендерної психології передбачає не лише розроблення теоретичних підходів, концепцій та положень. Це важлива складова консультативної допомоги особистості у розв’язанні проблем гендерного характеру, аналізу психологічних, соціально-культурних і суспільно-економічних явищ.
Важливим напрямом сучасної гендерної психології є вивчення гендерних відносин, їх особливостей, сутності та складових.

Психологія гендерних відносин — прикладна галузь соціальної психології, що досліджує закономірності диференціації та ієрархічності міжстатевих відносин.

Цей науковий напрям перебуває у стадії становлення, все очевидніше виявляючи себе як самостійна галузь психологічного знання. Його появі передувало психологічне вивчення міжособистісних і міжстатевих відносин. Як інтегративна галузь знань, психологія гендерних відносин використовує напрацювання психології, соціології статі, соціальної психології.
Гендерні відносини є об’єктом дослідження багатьох сучасних наук. Соціально-психологічний аналіз суттєво збагачує систему знань про гендер, якими володіють історія, соціологія, політологія, лінгвістика та інші суспільні дисципліни. Своїми спостереженнями, відкриттями і висновками гендерна психологія набуває важливого значення для багатьох галузей соціально-психологічної практики, які потребують міждисциплінарного підходу та розвитку сучасної гендерної теорії.

Сучасна гендерна теорія — система наукових поглядів на відносини, ролі, норми, статуси, цінності чоловіків і жінок, їхнє соціальне життя, життєвий досвід, набуття та реалізацію ними соціально-рольових характеристик.

Гендерна теорія є міждисциплінарним науковим напрямом, оскільки гендерними проблемами переймаються філософія, культурологія, етнографія, психологія, соціологія, педагогіка, антропологія та ін. На сучасному етапі вона покликана розв’язувати такі завдання:
1) вивчення жінок і чоловіків як активних суб’єктів творення соціального світогляду, розвитку соціальних відносин, світобачення, можливостей особистості;
2) аналіз соціально-економічних, суспільно-політичних, культурних, психологічних та інших умов, що зумовлюють та відтворюють сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві;
3) розкриття соціальних ролей та позицій чоловіків і жінок, формування засад і методів їх соціального зрівняння в усіх сферах життя;
4) пошук можливостей входження жінок у чоловічо-домінантну систему, збагачення її новими властивостями з урахуванням інтересів і потреб обох статей;
5) пошук нових форм упорядкування соціальних відносин в інтересах жінок і чоловіків.
На цих завданнях ґрунтується гендерний підхід у психології — методологічна основа досліджень у суспільних науках, орієнтована на втілення ідеї рівності людей незалежно від їх статевої належності. Його особливість полягає у врахуванні інтересів обох соціально-статевих груп і досягненні гендерної рівності. Стратегія реалізації цього підходу побудована на забезпеченні однакових можливостей задоволення інтересів жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя, наданні їм рівних прав і можливостей.
У межах гендерного підходу міжстатеві відносини проаналізовано з позицій влади і домінування на рівні суспільних (у політичній, економічній сферах) і психологічних (у сфері міжособистісної та міжгрупової взаємодії) відносин. Категорію «гендер» витлумачено як властивість соціальних відносин, один із значущих елементів суспільного устрою, оскільки чоловіки і жінки не тільки біологічно різні, а й соціально нерівні. Ця нерівність стосується їх можливостей в усіх сферах життя.
Індикаторами гендерних характеристик поведінки стають соціальні очікування, ролі і вимоги суспільства до статевої поведінки. Прийняття позиції, що біологічна стать не є першопричиною психологічних характеристик поведінки і соціальних ролей особистості, дає змогу по-новому реконструювати Я-образ і життєві сценарії, нав’язані особистості системою статеворольових уявлень. Також завдяки цьому підходу чоловіки і жінки можуть по-новому оцінити свої можливості і домагання, визначити перспективи життєтворчості, активізувати особистісні ресурси для вибору суб’єктивних стратегій самореалізації та оптимізації міжособистісних відносин.
Український дослідник Володимир Кравець, аналізуючи варіативність гендерного підходу у психологічних дослідженнях, виокремлює гендерно-чутливий, гендерно-нейтральний, гендерно-стереотипізований та гендерно орієнтований підходи.
Гендерно-чутливий підхід передбачає зосередженість досліджень на індивідуальних відмінностях і відмінностях у поглядах чоловіків та жінок на статусну рівність між гендерами.
Ідею рівності статей підтримує гендерно-нейтральний підхід. Гендерні відмінності його представники визнають незначними, пропагують гіпотезу про те, що індивідуальні відмінності набагато ширші, ніж гендерні.
За гендерно-стереотипізованим підходом відмінності визнаються, а рівність статей заперечується. Вважають, що жінки та чоловіки повинні підтримувати статеві відмінності та відповідати існуючим гендерним нормам, цінностям, правилам, які декларує суспільство.
Гендерно орієнтований підхід не заперечує значення і впливу біологічної статі, але надає перевагу впливу соціуму на формування та розвиток гендерної ідентичності та гендерних відносин особистості.
Із зазначених підходів саме гендерно орієнтований найбільшою мірою відповідає сучасному розумінню категорії «гендер» і спрямованості досліджень у цій галузі.

Предмет і завдання гендерної психології

Гендерна психологія як галузь психологічного знання перебуває на початках свого формування, що ускладнює остаточне визначення її предмета, сутнісніх особливостей. Багато вчених вважають її напрямом соціальної психології, яка, за словами американської дослідниці Шон-Меган Берн, досліджує індивідуальні, групові, суспільні норми, що обумовлюють реакції на статеві відмінності. Отже, соціальна психологія гендеру — галузь психологічного знання, основною метою якої є вивчення гендерних установок, ролей, забобонів, дискримінацій, а також соціальних ролей і суспільних норм щодо чоловіків та жінок. За структурою соціальна психологія гендеру найбільш підготовлена для розгляду психології гендерних відносин, оскільки вона трактує відносини типу «особистість — особистість», «особистість — група», «група — група», «особистість — суспільство» і «особистість — культура».
Певні соціально-психологічні дослідження гендеру як в зарубіжній, так і у вітчизняній науці більше пов’язані не з вивченням реальних проблем, а з просуванням принципу рівних прав обох статей. Це зумовлено зацікавленістю соціально-психологічних досліджень гендеру проблематикою феміністичного руху та політики гендерної рівності.
У вітчизняній науці гендерна психологія як галузь наукового знання сформувалася на перетині диференціальної психології (галузі психології, що вивчає типологічні відмінності та індивідуальні особливості людини в її психічному стані, поведінці, діяльності, вчинках, інтелекті та здібностях, систематизує різні методи їхньої діагностики, а також кількісно оцінює ці відмінності в різних сферах життєдіяльності людини) і психології розвитку (галузі психології, що досліджує психологічні зміни людини із дорослішанням, психіку і людський організм у всі вікові періоди і на всіх стадіях з урахуванням біологічних, антропологічних, соціологічних і психологічних чинників, що впливають на цей розвиток). Із зародженням гендерного напряму у вітчизняній науці (90-ті роки ХХ ст.) основним джерелом її ідей були психологія статі (розділ диференціальної психології) та визначений статевою належністю індивіда психосоціальний розвиток особистості (розділ психології розвитку). Це зумовило тодішнє розуміння предмета гендерної психології, до якого зараховували два основні блоки інформації: психологія статевих відмінностей і гендерна соціалізація.
У психології статевих відмінностей розглядався весь спектр психологічних відмінностей представників чоловічої і жіночої статей: у когнітивній, мотиваційній, емоційній, поведінковій та інших особистісних сферах. Вона використовувала традиційний для психології поняттєвий апарат, новими на той час були поняття «маскулінність», «фемінність», «андрогінність», «гендерні стереотипи» та ін.
У дослідженнях з гендерної соціалізації переважно аналізувалася роль соціальних інститутів у статеворольовому розвитку представників чоловічої і жіночої статі.
На сучасному етапі гендерна психологія охоплює такі напрями досліджень:
а) психологія гендерних відмінностей, що спрямована не так на пізнання відмінностей у психологічних характеристиках та особливостях поведінки чоловіків і жінок, як на їх роль в індивідуальному життєвому шляху, самореалізації чоловіків і жінок. Не байдужа вона і до чинників психологічної подібності;
б) соціально-психологічні основи гендерної ідентичності, зокрема проблеми особистісної ідентичності, психологічні теорії гендерної диференціації, етапи формування та види гендерної ідентичності, а також прикладні аспекти (зв’язок жіночої та чоловічої сексуальності з гендерною ідентичністю, інверсія статевих орієнтацій та ін.);
в) гендерна соціалізація, у полі зору якої перебувають основні етапи, механізми та агенти гендерної соціалізації, роль батьків у вихованні дітей, сімейні та позасімейні джерела гендернорольової соціалізації, гендерні аспекти впливу ЗМІ на формування особистості;
г) гендерні ролі та характеристики особистості, вивчення яких пов’язане з аналізом соціально-психологічних особливостей, норм традиційних (жіночих та чоловічих) гендерних ролей, а також гіперрольової гендерної поведінки, сексизму та його варіацій (гетеросексизму, мовного сексизму), форм дискримінації чоловіків і жінок;
ґ) прикладні аспекти гендерної психології, зосереджені на практичному застосуванні знань із гендерної психології в різних галузях психологічної науки: віковій психології, психології професійного розвитку, організаційній та економічній психології, політичній психології, психології спорту та ін.
Нині втратили свою актуальність проблеми пізнання відмінностей між психологічними характеристиками чоловіків і жінок, обґрунтування доцільності взаємодоповнення чоловічих та жіночих соціальних ролей, утвердження ідей, пов’язаних із традиційними еталонами «правильної» гендерної ідентичності. Нині дослідження гендерної психології зосереджені переважно на аналізі особистісних проблем чоловіків і жінок, спричинених диференціацією їх психологічних характеристик та ієрархічністю соціальних ролей, статусів, позицій у міжособистісній взаємодії та суспільному житті, а також ситуацій, проблем і факторів, що утруднюють самореалізацію чоловіка і жінки в сімейній та професійній сферах, здійснення необхідної психокорекційної практики.

Предмет гендерної психології — особливості психіки особистості, пов’язані з її гендерною належністю, фактори та умови їх формування і розвитку на інтраіндивідуальному, міжособистісному, груповому та суспільному рівнях.

Як зазначає російський соціальний психолог Ірина Клецина, визначити предмет та завдання гендерної психології на сучасному етапі її розвитку — доволі складне завдання, оскільки ця галузь психологічного знання робить лише перші кроки на шляху свого розвитку. Завдання гендерної психології пов’язані з конкретизацією предмета обґрунтуванням методів та визначенням принципів дослідження, а також наповненням відповідним змістом поняття «гендер» з урахуванням соціокультурних, особистісних чинників його формування.
Основними змістовними завданнями гендерної психології є:
— аналіз природи гендерних відмінностей, соціокультурних факторів та умов, що їх породжують;
— вивчення подібності в психологічних характеристиках та особливостях поведінки чоловіків і жінок;
— дослідження особистісних передумов успішної самореалізації чоловіків і жінок у невідповідних статі сферах життєдіяльності (наприклад, жінок у професійній сфері, чоловіків у сімейній);
— аналіз крос-культурних чинників конструювання гендеру.
Гендерно орієнтовані навчальні дисципліни внесені в навчальні плани вищих навчальних закладів недавно. Серед них: гендерна педагогіка та психологія; психолого-педагогічні проблеми гендерних відносин; гендер у сферах суспільного життя; трансформаційні процеси в постсоціалістичних країнах Європи та становище жінок; гендерні студії; основи гендерної рівності. Вивчення цих дисциплін дає змогу майбутнім фахівцям ознайомитися з історією, умовами, причинами виникнення гендерного руху та основними етапами його розвитку; зорієнтуватися в новітніх гендерних теоріях, взаємозв’язку гендерних проблем із біологічними, психологічними та соціокультурними чинниками; проаналізувати формування гендерних відносин у політичній, правовій і економічній сферах та сфері міжособистісної взаємодії.

Методи дослідження в гендерній психології

На початку XX ст. у дослідженнях, що передували становленню гендерної психології, використовували такі загальнонаукові методи дослідження, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, експеримент, спостереження та ін.
Методи аналізу (розчленування цілого на частини) і синтезу (дослідження взаємозв’язку, єдності цілого, утвореного з певних частин) є основою будь-якого дослідження загалом і гендерної психології зокрема.
Індукція як метод сходження від конкретного до загального давала змогу аналізувати популярні вислови про чоловіків і жінок. Однак надійність результатів, основаних на думках досліджуваних, як правило, була низькою.
Дедукція як метод дослідження допомагає вивчити частини цілого. У загальній психології встановлені за його допомогою закономірності застосовували з урахуванням статі досліджуваних. При цьому існувала небезпека, що не будуть взяті до уваги деякі специфічні риси (зокрема жінок), оскільки передбачалося, що всі досліджувані схожі один на одного, тобто їхню поведінку та психологічні особливості можна пояснити загальними закономірностями. Особливо популярним цей метод був у французьких дослідників.
Експериментальний метод полягає в організації формального дослідного процесу, під час якого експериментатор у контрольованих умовах здійснює систематичні спостереження за реакціями досліджуваних на змінювані фактори. З його допомогою вивчають гендерні відмінності в пізнавальній сфері.
Метод спостереження передбачає безпосереднє дослідження реальності. Спрямований він на ідентифікацію, найменування, порівняння, опис і класифікацію окремих явищ та їх сукупності, а також цілеспрямоване, організоване, певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкта. Предметом спостереження є аспекти психічного, які піддаються безпосередньому вивченню.
Біографічний метод, яким активно послуговуються гуманітарні науки, використовували для аналізу видатних історичних діячів, однак можливості його застосування до жінок обмежені, тому що серед них не так багато відомих історичних осіб, історичні ролі чоловіків і жінок висвітлено нерівномірно і відмінності між знаменитими та незнаменитими жінками і знаменитими та незнаменитими чоловіками неоднакові, оскільки жінці важче стати популярною, ніж чоловікові.
Оскільки гендер не є суто психологічною категорією, а гендерні дослідження мають міждисциплінарний характер, то гендерна психологія послуговується методами різних наук, насамперед соціологічних, педагогічних, лінгвістичних, психологічних, соціально-психологічних.
Соціологічні методи — наукові підходи та дослідницькі прийоми, які дають змогу пояснити соціальні явища, зібрати та узагальнити інформацію про них, спрогнозувати їх розвиток і керувати ними. Серед основних соціологічних методів, які використовують у гендерних дослідженнях, — анкетні опитування, експертні опитування, аналіз документів та ін.
Педагогічні методи — дослідження реального досвіду організації освітнього процесу, особливостей соціалізації особистості. Традиційними педагогічними методами є спостереження, вивчення досвіду, першоджерел, аналіз шкільної документації, учнівської творчості, а також бесіди, педагогічний експеримент.
Лінгвістичні методи допомагають розв’язувати дослідницькі завдання, пов’язані з мовленням, словом і текстом. Психолінгвістичні методи, які застосовують у гендерній психології (семантичний диференціал, семантичний інтеграл, семантичний аналіз слів та текстів), спрямовані на вивчення мовних повідомлень гендерного характеру, особливостей механізмів породження і сприйняття мовлення, функцій мовної діяльності в суспільстві, дослідження зв’язку між мовними повідомленнями і гендерними властивостями учасників комунікації, аналіз мовного розвитку у зв’язку із загальним розвитком особистості.
Нині в гендерній психології застосовують весь арсенал психологічних методів, що дають змогу дослідити психологічні особливості особистості: спостереження, експеримент, анкетування, інтерв’ювання, тестування, моделювання та ін. До методів психологічної самодіагностики належать: гендерний аспект власного соціально-психологічного портрета, гендерна біографія як варіант біографічного методу, що спрямована на реконструкцію індивідуального соціального досвіду. У процесі написання гендерної автобіографії людина може усвідомити характеристики своєї гендерної ідентичності, а також шляхи та способи їх формування.
Дослідження гендерної ідентичності особистості проводять за допомогою таких соціально-психологічних методів:
1) фокус-група. Це метод інтерв’ювання жінок і чоловіків, спрямований на отримання суб’єктивних думок респондентів стосовно свого гендерного образу, норм та цінностей, які становлять основу його формування, щодо сутності понять «маскулінність», «фемінність» та ін.;
2) глибинне інтерв’ю, яке проводять для з’ясування переконань, мотивів, установок, цінностей, почуттів і ставлення чоловіків та жінок до власної гендерної ідентичності, гендерного образу. З його допомогою одержують неформалізовану інформацію якісного характеру;
3) контент-аналіз, що дає змогу аналізувати можливі теми, спрямовані на дослідження гендерної ідентичності: сучасна жінка, сучасний чоловік, тіло в житті чоловіка, тіло в житті жінки, жінки і чоловіки в ЗМІ та реальному житті;
4) семантичний диференціал, який використовують як метод побудови індивідуальних або групових семантичних просторів у розумінні та навантаженні особистісним смислом понять «жіноче» і «чоловіче», категорій «фемінність» і «маскулінність»;
5) тестування, опитування. Вони представлені двома найбільш відомими методами дослідження гендеру: статеворольовим опитувальником С. Бем, який дає змогу визначити психологічну стать особистості (дослідити рівень фемінності, маскулінності та андрогінності, а також недиференційовану стать особистості як варіант порушення гендерної ідентичності), та методикою дослідження гендерної ідентичності (МДГІ) Л.-Б. Шнейдер, створеною за принципом прямого та ланцюгового асоціативного тесту і спрямованою на визначення типу гендерної ідентичності (передчасна ідентичність, дифузна ідентичність, мораторій, досягнута позитивна ідентичність, псевдопозитивна ідентичність). Тестування використовують також у диференціальному аналізі гендеру;
6) проективні методи. Вони є спеціальною технікою експериментального дослідження тих особливостей особистості, які найменш доступні безпосередньому спостереженню чи опитуванню і найменш усвідомлюються. Основу будь-якого проективного методу становить невизначеність стимульного матеріалу, яка надає досліджуваному відносну свободу у виборі відповідей та тактик поведінки.
Широко використовують малюнкові тести, метод незакінчених речень («Я — жінка (чоловік)…») та ін. Застосування малюнкових тестів для виявлення особистісних особливостей людини основане на принципі проекції, тобто на винесенні назовні своїх переживань, уявлень, прагнень та ін. Малюючи певний об’єкт, людина мимоволі, а іноді і свідомо, передає ставлення до нього. У гендерній психології використовують весь арсенал цих тестів (малюнок сім’ї, неіснуючої тварини, автопортрет та ін.). Метод незакінчених речень застосовують в експериментально-психологічній практиці давно. Існує безліч його варіантів. У гендерних дослідженнях він зазвичай охоплює незакінчені висловлювання, які характеризують певною мірою систему ставлення респондента до сім’ї, представників своєї або протилежної статі, сексуальні стосунки, страхи і побоювання, почуття провини, свідчать про ставлення людини до минулого і майбутнього, зачіпають взаємини з батьками та друзями, власні життєві цілі та ін.;
7) вербально-комунікативні методи. Це група засобів отримання та використання психологічної інформації на основі мовленнєвого спілкування. До основних із них належать:
— бесіда — метод дослідження поведінки особистості у формі діалогу між двома людьми, в процесі якого дослідник виявляє психологічні особливості досліджуваного;
— опитування — спосіб цілеспрямованого отримання первинної інформації за допомогою відповідей досліджуваного на питання;
— анкетування — вербально-комунікативний метод, у якому засобом збирання даних від респондента є спеціально оформлений список питань — анкета;
— інтерв’ювання, що полягає у проведенні розмови між психологом і суб’єктом за попередньо розробленим планом, який може бути більшою або меншою мірою формалізований. У гендерній психології цей метод застосовують у вигляді глибинного інтерв’ю, яке призначене для виявлення прихованих (глибинних) почуттів, цінностей і мотивів респондента. Це неформальна особиста розмова, проведена за наміченим планом і заснована на спонуканні респондентів до тривалих і розважливих суджень щодо досліджуваної проблеми.
На основі загальнонаукових методів та методів інших наук вироблено систему основних методів, за допомогою яких формуються гендерні знання:
а) теоретичний метод, що є основним у методології гендерного підходу, оскільки дає змогу пов’язати сукупність здобутих знань у концептуальне та системне бачення. Він передбачає впорядкування та систематизацію знань про гендер на основі принципів логічної побудови цілісної концепції та визначення місця цих знань у системі суспільствознавчих наук. За допомогою цього методу окреслюють існуючі проблеми, уточнюють предмет і мету вивчення, визначають місце гендерних знань у кожній окремій науковій галузі гуманітарного напряму;
б) емпіричні методи — науково-дослідницькі прийоми психологічної роботи, які передбачають безпосередній контакт дослідника з об’єктом дослідження. До основних емпіричних методів належать спостереження, експеримент, бесіда, опитування, психологічне тестування, моделювання;
в) соціально-психологічний метод, що спрямований на вивчення соціально сконструйованих жіночих і чоловічих ролей, відносин та ідентичності, статевих особливостей, психологічних характеристик тощо;
г) метод математичної статистики, який передбачає кількісний аналіз емпіричних даних. Специфіка статистичного опрацювання результатів психологічних досліджень, у т. ч. і гендерних, полягає в тому, що аналізована база даних характеризується великою кількістю показників різних типів, їх високою варіативністю, що зумовлено впливом неконтрольованих випадкових явищ, необхідністю урахування об’єктивних і суб’єктивних факторів, складністю кореляційних зв’язків між змінними;
ґ) комплексний метод — методологічний напрям дослідження, в якому об’єкт дослідження (гендерні характеристики особистості, групи, суспільства) розглядають як сукупність компонентів, що підлягають вивченню за допомогою відповідних методів.
В емпіричних психологічних дослідженнях гендеру найчастіше послуговуються експериментальним методом і спостереженням, а також проективними та вербально-комунікативними методами (бесіда, анкетування, опитування, інтерв’ювання).
Для дослідження вікових особливостей гендерних стереотипів для кожної вікової групи теж використовують відповідні методи. Гендерні стереотипи дошкільників вивчають за допомогою асоціативного експерименту, асоціативного експерименту з картинками, роботи з казкою, спостереження за діяльністю дітей і діями вихователя; гендерні стереотипи молодших школярів — шляхом опитування (якими мають бути хлопчики та дівчатка); спостереження за ходом уроку; спостереження на перерві; проективних методів — статичний малюнок хлопчика і дівчинки та динамічний (у процесі діяльності); асоціативного експерименту. Анкету, роботу зі списком характеристик, творення казок, статичний і динамічний малюнки чоловіка та жінки, фокус-групу, метод незакінчених речень використовують для дослідження гендерних стереотипів підлітків і студентів.
Отже, арсенал методів дослідження гендеру постійно поповнюється, але гендерна психологія, як і загальна теорія гендеру, потребують подальшої систематизації методичного апарату та розроблення валідних і надійних засобів вимірювання гендерної специфіки особистості та всіх вагомих напрямів її розвитку.

1.2. Історія становлення гендерної психології

Відмінності між чоловіками і жінками завжди цікавили мислителів. Одними з перших звернулися до цього питання давні греки, передусім Платон (427—347 до н. е.) і Арістотель (384—322 до н. е.), які дотримувалися протилежних поглядів на сутність чоловічого і жіночого. Платон, якого вважають автором поняття «андрогін», що означає поєднання однаково сильно виражених фемінних та маскулінних рис в одній особистості, проповідував ідею рівноправності статей. Арістотель, ототожнюючи відносини між чоловіком і жінкою з відносинами пана та раба, співвідносив жіноче начало з пасивною, покірною матерією, чоловіче — з активною, панівною формою взаємодії. Нерівність статей він вважав природною, біологічно зумовленою, як і відмінності поведінки чоловіків та жінок.
У середньовічну добу основними ознаками понять «чоловік» і «жінка» вважали соціальний статус, соціокультурні ролі, а не анатомо-фізіологічні особливості. В основі цієї системи поглядів на відмінності між статями були релігійні уявлення про тлінність і нестабільність усього тілесного, а також запропонована античним медиком Галеном (130—210 до н. е.) теорія, що проголошувала одностатеву модель людини. Згідно з нею жіночий організм розглядали як недосконалий чоловічий.
З розвитком природничих наук одностатева модель людини поступилася в епоху Відродження місцем двостатевій, за якою психологічні та соціальні відмінності між статями пояснювалися специфікою анатомічної будови чоловічого і жіночого організмів.
Біологічну зумовленість відмінностей між чоловіками і жінками вважали незаперечною до кінця XIX ст. Цієї позиції дотримувалися, наприклад, французький мислитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), німецькі філософи Імануїл Кант (1724—1804), Артур Шопенгауер (1788—1860) та ін.
Трактування особливостей розвитку чоловіків і жінок було докорінно переглянуте під впливом феміністичних ідей XVIIІ—XIX ст., які суттєво прислужилися виокремленню гендерних досліджень як самостійного наукового напряму в суспільних науках.