Опис

У навчальному посібнику розкрито загальні засади і теоретичні основи педагогічної психології, історію її розвитку в Україні і світі; психологічні основи виховання і навчання; завдання і зміст педагогічного управління психічним, особистісним розвитком учня; психологічну характеристику і психологічну структуру педагогічної діяльності; психологічні характеристики особистості вчителя, його взаємодії із соціальним оточенням, адаптації до умов професійної діяльності, причини і сутність професійної деформації; особливості психології аномальних і екстремальних випадків у педагогічній практиці. Містить завдання і запитання для самоконтролю й актуалізації знань, короткий термінологічний словник.

Для студентів вищих навчальних закладів, психологів, педагогів.

Зміст

1. Загальні засади педагогічної психології

1.1. Педагогічна психологія як галузь психологічної науки
Сутність, об’єкт і предмет педагогічної психології.
Методологічні засади і методи педагогічної психології.
Структура і функції педагогічної психології.
Мета і завдання педагогічної психології.
Місце педагогічної психології у системі психологічних наук.
1.2. Виникнення і розвиток педагогічної психології
Зародження педагогічної психології у давньому світі.
Ідеї педагогічної психології у середньовіччі та епоху Відродження.
Розвиток педагогічної психології в епоху Просвітництва.
Становлення педагогічної психологіїу XIX — на початку XX ст.
Основні тенденції розвитку педагогічної психології на сучасному етапі.
Становлення і розвиток педагогічної психології в Україні.

2. Теоретичні основи педагогічної психології

2.1. Наукові уявлення про психіку, особистість і суб’єкт — основа організації ефективної освіти.
Психологія особистості.
2.2. Основні концепції психічного і особистісного розвитку в освітньому процесі.
2.3. Роль навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини.
2.4. Основні теорії виховання і навчання.
Теоретичні засади навчально-виховного процесу.
Навчання шляхом спостереження.
Формування почуття самоефективності у навчанні.
2.5. Освіта як об’єкт педагогічної психології.
Загальна характеристика освіти.
Характеристика освітнього процесу.
Психічне здоров’я школярів як результат освіти.
Взаємодія педагога і психолога.

3. Психологія виховання

3.1. Завдання виховання особистості.
3.2. Психологічні основи керівництва процесом виховання.
3.3. Психологічні механізми виховання.
3.4. Чинники виховання.
Активність дитини у виховному процесі.
Виховання і спілкування.
3.5. Критерії вихованості і психологія виховного впливу.
Сутність критеріїв вихованості. Виховний вплив.
Роль психологічних впливів і стратегій у вихованні.
3.6. Особистісна орієнтація виховних технологій.
Гуманізація виховання.
Дитина як суб’єкт виховної взаємодії.
3.7. Вікові та індивідуальні аспекти виховання.
Виховання молодших школярів.
Виховання підлітківі старшокласників.
Індивідуальний підхід у вихованні.
3.8. Психологічні основи організації самовиховання.
3.9. Психологія перевиховання.
3.10. Вихователь як суб’єкт виховної діяльності.
Організація педагогом виховного оточення.
3.11. Виховна робота педагога з колективом учнів.
Ознайомлення з класом як умова ефективної виховної роботи.
Стосунки вчителя і класу.
Роль учителя у згуртуванні класу.
Робота вчителя із групами у класі.

4. Психологія навчання

4.1. Психологічні особливості учіння.
Види, рівні і механізми учіння і научіння.
4.2. Психологія навчальної діяльності школяра.
Загальні психологічні особливості навчальної діяльності.
Предмет навчальної діяльності.
Цілі навчальної діяльності.
Мотивація навчальної діяльності.
Психологічна характеристика навчальних дій і їх видів.
Результат навчальної діяльності.
Операції і способи навчальної діяльності.
Саморегуляція навчальної діяльності.
Засоби навчальної діяльності.
Вікові характеристики суб’єктів навчальної діяльності.
Психологія стилів навчальної діяльності.
Здатність до навчання (научуваність).
Невстигаючі учні у навчальній діяльності.
Психологічні особливості самостійної роботи як вищої форми навчальної діяльності учня.
4.3. Психологічні основи оптимізації навчання.
Загальна психологічна характеристика навчання.
Психологія викладання навчального матеріалу і керівництво розвитком учня.
Навчальна діяльність учня у психологічній структурі навчання.
Навчальні впливи у психологічній структурі методів викладання.
Психологія методів навчання. Навчання у співробітництві..
Соціально-психологічні механізми навчання.
4.4. Психологія типів і видів навчання
Психологічна характеристика типів навчання.
Психологічна характеристика видів навчання.
Психологія засвоєння і розуміння знань і понять.
Психологічні засади формування умінь.
Психологічні умови формування навичок.
4.5. Психологічна характеристика факторів ефективності навчання.
Метапізнавальні уміння як передумови ефективного навчання.
Засвоєння стратегічних знань.
4.6. Психологічні засади індивідуалізації і диференціації навчання.
Психологія індивідуалізації навчання.
Психологія диференціації навчання.
4.7. Психологія навчання обдарованих і невстигаючих дітей.
Психологічні засади роботи з обдарованими дітьми.
Психологічні основи роботи з відстаючими у навчанні дітьми.
4.8. Вікові аспекти навчання.
Молодший школяр як суб’єкт навчальної діяльності.
Психологічні особливості навчання на етапі зрілого дитинства.
Підліток як суб’єкт навчальної діяльності.
Психологія навчання старшокласників.
4.9. Психологія напрямів діяльності вчителя у сфері навчання.
Формування мотивації навчання.
Психологія опитування учнів.
Психологія оцінювання знань, умінь і навичок учня.
Психологічні основи організації самостійної навчальної роботи учнів.

5. Педагогічне управління психічним і особистісним розвитком учня

5.1. Наукові основи управління психічним і особистісним розвитком дитини.
Психологія особистісного розвитку і управління цим процесом.
Розвиток самосвідомості особистості дитини.
Розвиток спонукальної сфери учня.
5.2. Психічний і особистісний розвиток учня в умовах навчання.
Психологія розвивального навчання.
Теорія поетапного формування розумових дій.
Навчання на основі теорії Л. Занкова.
Розвивальне навчання за системою В. Давидова — Д. Ельконіна.
5.3. Особистісний розвиток учня в умовах виховання.
Особливості розвитку і виховання особистості у дошкільному віці.
Психологічні особливості розвитку і виховання особистості на етапі зрілого дитинства.
Психологічні закономірності розвитку і виховання особистості у підлітковому і юнацькому віці.
Психологічні закономірності розвитку і виховання особистості у ранній юності.

6. Психологія педагогічної діяльності і психологія вчителя

6.1. Загальна психологічна характеристика педагогічної діяльності.
Загальна характеристика педагогічної освіти.
Педагогічна діяльність у системі інших видів діяльності.
Психологічна характеристика функцій педагогічної діяльності.
6.2. Психологічна структура педагогічної діяльності.
Формальні психологічні характеристики педагогічної діяльності.
Соціально-психологічні аспекти педагогічної діяльності.
6.3. Педагог як суб’єкт педагогічної діяльності.
Суб’єкт-суб’єктна взаємодія в педагогічній діяльності.
Педагогічні уміння.
Педагогічна діяльність як процес розв’язання педагогічних завдань.
Педагогічні здібності.
Психологічна характеристика педагогічної майстерності і її рівнів.
Психологія стилів педагогічної діяльності.
6.4. Психологія особистості вчителя.
Психологічна характеристика особистості вчителя.
Професійна самосвідомість вчителя.
Стресостійкість як значуща риса особистості вчителя.
Професійна відповідність (придатність) вчителя.
6.5. Взаємодія учителя із соціальним оточенням, адаптація його до умов професійної діяльності.
Психологія авторитету учителя в учнівському колективі.
Соціально-психологічні проблеми адаптації молодого вчителя до умов педагогічної діяльності.
6.6. Індивідуальність і професійна деформація педагога.
Внутріособистісні конфлікти педагога і їх прояв у професійній діяльності.

7. Педагогічна психологія аномальних і екстремальних випадків

7.1. Педагогічна психологія аномальних випадків.
Патологія батьків і її вплив на розвиток дітей.
Затримка інтелектуального розвитку.
Розлади у дитячому і підлітковому віці.
7.2. Педагогічна психологія екстремальних випадків.
Дитина в екстремальній ситуації.
Насильство та інші ситуації, пов’язані із загрозою життю дитини.
Насильство над дітьми і його види.
Суїциди серед дітей і підлітків.
Переживання синдрому втрати.

Короткий термінологічний словник.
Література

Уривок із навчального посібника (“Педагогічна психологія” Савчин М. В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.
1. Загальні засади педагогічної психології

Ефективний освітній процес як суб’єктивна діяльність людей можливий за якнайповнішого врахування об’єктивних закономірностей міжособистісної взаємодії учня і педагога. Складність його полягає у неможливості відразу зафіксувати зримий результат, елементами якого є спосіб життя, діяльність, життєвий потенціал, духовний, моральний, інтелектуальний розвиток, психічне та фізичне здоров’я людини.

1.1. Педагогічна психологія як галузь психологічної науки

Педагогічна психологія є самостійною галуззю прикладного психологічного знання, зосередженою на пізнанні і використанні психологічного та особистісного потенціалів педагога, учня (студента) у процесі навчання, виховання, оволодіння соціальним досвідом. Основою її є психологічні закономірності і механізми освітнього процесу. Педагогічна психологія вивчає закономірності психічної діяльності людини у процесі розвитку і саморозвитку, виховання і самовиховання, навчання і самонавчання. Її засадничі принципи закорінені у проблематиці загальної психології і загальної педагогіки, з якими вона як спеціальна галузь психологічних знань має багато спільного, але відрізняється особливим предметом дослідження. Загалом вона займає проміжне місце між педагогікою і психологією, є сферою вивчення взаємозв’язків між вихованням, навчанням і розвитком підростаючого покоління.

Сутність, об’єкт і предмет педагогічної психології

Освітній процес, який досліджують різноманітні науки (педагогіка, соціологія, фізіологія, медицина, теорія управління, загальна, соціальна, вікова, педагогічна психологія та ін.), є складним, багатокомпонентним, багатофункціональним феноменом. З огляду на це німецький педагог Адольф Дістервег (1790—1866) свого часу підкреслював необхідність брати до уваги різні аспекти, які зумовлюють викладацьку діяльність: особистість учня, предмет навчання і навчальний предмет, зовнішні умови, в яких перебуває учень (час, місце тощо), фігуру вчителя.
Різноманітні зв’язки єднають її з багатьма галузями психології (загальною, соціальною, диференційною та ін.), особливо з віковою психологією, які мають спільний об’єкт вивчення — людину, але предмети їх різні: вікова психологія досліджує закономірності і механізми психічного, особистісного розвитку людини від народження до смерті; педагогічна — механізми і закономірності засвоєння людиною соціокультурного, морального, духовного тощо досвіду в освітньому процесі (навчання і самонавчання, виховання і самовиховання, розвиток і саморозвиток). Спільність об’єкта вивчення зумовлює нерозривний зв’язок педагогіки і психології, вікової і педагогічної психології, а також певну умовність їх розрізнення.
Педагогічна психологія розглядає структуру освітнього процесу як взаємодію багатьох чинників (що, як розвивають, навчають і виховують; хто, як виховує, навчає і розвиває; кого навчають, виховують, розвивають; за яких умов відбувається розвиток, виховання і навчання). Всі ці фактори однаково важливі. Складність освітнього процесу, механізмів засвоєння досвіду, діяльності вчителя щодо управління цим процесом є передумовою багатоплановості предмета педагогічної психології, що охоплює факти, ознаки, закономірності, передумови, умови, чинники процесу засвоєння людиною духовного, морального, соціального, культурного досвідів; зумовлені цим процесом особливості фізичного, психофізіологічного, психічного, інтелектуального, особистісного, духовного розвитку людини (дитини) як суб’єкта виховної, навчальної і розвивальної діяльності, які організовує, скеровує педагог за різних умов освітнього процесу.
Педагогічна психологія вивчає: закономірності розвитку психічних властивостей і якостей особистості; психологічні закономірності та індивідуальні відмінності у оволодінні знаннями, уміннями і навичками; закономірності формування у школярів творчого мислення (здібностей), становлення особистості; спричинені навчанням і вихованням зміни у психіці дитини, формування психічних і особистісних новотворень. У її структурі розрізняють теоретичну педагогічну психологію (вивчає предмет, об’єкт, принципи, методи, основні концепції навчання, виховання і розвитку); практичну педагогічну психологію (вивчає психологічні основи конкретних методів навчання, виховання і розвитку дітей, школярів та дорослих); дошкільну педагогічну психологію (вивчає психологічні основи освіти дітей до вступу до школи); педагогічну психологію середньої освіти (вивчає психологічні засади навчання, виховання і розвитку школярів та особливості педагогічної діяльності вчителя); педагогічну психологію вищої школи і безперервної освіти (вивчає психологічні основи організації освіти у вищій школі, перекваліфікації фахівців, професійного вдосконалення та самовдосконалення тощо).
Навчання та виховання є спільною діяльністю учня і вчителя, тобто їхнього організованого спілкування (взаємодії). Сукупно така діяльність охоплює: навчальну діяльність (учіння) учня (вихованця); педагогічну діяльність учителя (вихователя), виконання ним функцій організування, стимулювання і керівництва (регулювання) різними видами діяльності школяра; процес розвитку, навчання і виховання загалом. Предмет педагогічної психології постійно змінюється, оскільки безперервно оновлюються завдання, розвиваються практика навчання, виховання і розвитку, їх організаційні форми й засоби. У його сфері перебуває і проблема індивідуальних відмінностей, що передбачає виявлення їх природи, врахування в освітній діяльності, а за необхідності — корекцію тощо. Особливості предмета педагогічної психології залежать і від того, де (середня школа, професійно-технічне училище, технікум, коледж, гімназія, вищий навчальний заклад), в яких умовах і на розв’язання яких завдань спрямовані виховання, навчання і розвиток.

Педагогічна психологія — галузь психології, яка вивчає закономірності психічної діяльності людини у процесі розвитку і саморозвитку, виховання і самовиховання, навчання і самонавчання.

Отже, педагогічна психологія досліджує загальні психологічні закономірності формування особистості за цілеспрямованого здійснення педагогічного процесу, його вікову та індивідуальну специфіку, вплив на його перебіг різних чинників.
Особливу увагу вона зосереджує на зв’язках між спеціально організованим педагогічним впливом на учня та його психічним розвитком (як пов’язані між собою біологічне дозрівання організму, навчання і розвиток особистості, чи всі різновиди навчання та виховання зумовлюють особистісний розвиток дитини, чи вони сприяють набуттю нею певної сукупності знань, умінь і навичок).
Важливою проблемою педагогічної психології є виявлення і використання в педагогічній практиці сензитивних (лат. senzitivis — чуттєвий) періодів розвитку дитини — найсприятливіших періодів для формування певних психологічних властивостей і видів поведінки. Досліджує вона і закономірності формування моральної, духовної сфер особистості: становлення її моральної вихованості; особливості формування моральних уявлень, понять, принципів, переконань, почуттів, звичок; соціально-психологічні механізми, що виявляються у взаємодії вихователя і вихованців, а також вихованців між собою, тощо.
Окремими напрямами педагогічної психології є вивчення педагогічної діяльності та особистості вчителя, встановлення психологічних умов формування його професійної компетентності, розвитку педагогічних здібностей, а також психологічних аспектів різноманітних аномальних та екстремальних випадків у педагогічній практиці.

Методологічні засади і методи педагогічної психології

Отримання наукових знань про психологічні виміри навчання, виховання і розвитку значною мірою залежить від підходу дослідника до об’єкта пізнання, використовуваних ним методологічних парадигм і принципів. У пізнанні теоретичних проблем педагогічної психології дослідники дотримуються різних парадигм — моделей постановки проблем, побудови теорії, взятих за зразок розв’язання дослідницьких завдань:
а) позитивістська (природничо-наукова) парадигма. Позитивізм як філософська течія виходив з того, що наука повинна не пояснювати, а тільки описувати явища, використовуючи факти, прийоми і методи вимірювання, операційні поняття (поняття, щодо яких розроблені операції вимірювання виражених у них ознак), досконалі прийоми перевірки (верифікації) гіпотез. Тому оцінні судження (наприклад, корисно/некорисно, шкідливо/нешкідливо) не можуть бути включені ні у процес наукового дослідження, ні в інтерпретацію його результатів, оскільки це знижує якість знання, відкриває доступ для суб’єктивних висновків;
б) гуманістична парадигма. Прихильники гуманістичної орієнтації, навпаки, переконані, що наука про людину не може обійтися без ціннісних суджень. Формулюючи проблему, психолог має орієнтуватися на певні цінності життя людини і суспільства, розглядати психологічну реальність крізь призму ідеалів, переконань і цінностей, які значною мірою впливають на суть та особливості психологічних концепцій. Сповідування дослідником певних цінностей не знижує якість знання, а робить інтерпретацію отриманих даних осмисленою, дає змогу врахувати моральний і духовний контекст особистісних феноменів.
Ідея неповторності індивідуальності, на якій ґрунтується гуманістична психологія, заперечує природничо-наукову парадигму, відповідно до якої наука не може описати індивідуальність людини. Однак людська особистість неможлива без збереження її індивідуальності. Тому суспільство очікує від психології значно складнішого за структурою знання, ніж науково-природниче, відмови від тлумачення психологічного знання у світлі принципів і методів природничих наук. Вразливим місцем гуманістичної психології є її однобічність, спричинена ігноруванням природничо-наукових засад. Заперечивши загальне, універсальне, вона не показала, як постає унікальне, неповторне;
в) цільова (телеологічна, канонічна) парадигма. Справжній гуманізм психології полягає у розкритті індивідуальної неповторності людини. Адже люди є сильноспорідненими, мають всезагальну основу свого буття, поєднані цим буттям. Великою радістю для людини є відчуття своєї спільності з іншими, бачення у цій єдності опори і сенсу свого буття. Через індивідуальність, неповторність людина розвивається до всезагального, в якому взаємодіють і взаємозбагачуються всі індивідуальності. У зрілому віці вона прагне певної завершеності своїх думок, справ, переживань, реалізації життєвих планів. Будучи собою, живучи у конкретній ситуації, людина вживається у світові радість і біль, щастя і проблеми іншого, групи, нації, людства.
Телеологічна (канонічна) психологія сприяє баченню, осягненню психічного та особистісного сенсу життя людини. Каноном життєвого шляху людини є його повнота, розгорненість і завершеність. Духовне зростання особистості — це шлях, який вимагає від неї великої концентрації психічної активності на суб’єктивному рівні. На цьому шляху відбуваються перебудова змісту свідомості і самосвідомості, зміна звичних настанов та орієнтацій. Першопричина духовного самовдосконалення міститься у внутрішньому світі особистості, а його наслідком є пошук зовнішніх опор через набуття спеціальних знань, спілкування з Богом, самовдосконалення. Мета духовного самовдосконалення — досягнення гармонії між власним життям і світом через Віру, Надію, Любов.
Духовність постає як перемога добра над злом, діяльна любов до іншого. Вона невіддільна від праці і творчості, які збагачують буття людини, виявляються у періоди найвищого злету творчих можливостей особистості. Різновидом духовної праці є прагнення до істини.
Отже, у телеологічній парадигмі долається однобічність позитивістської та гуманістичної парадигм, відбувається синтез індивідуального і всезагального. Педагогічна психологія враховує особливості цих парадигм (обмеження позитивістської та гуманістичної) у пізнанні психологічних закономірностей освітнього процесу.