Опис

Сучасний педагог повинен не лише досконало володіти своїм предметом, бути ерудованою, всебічно розвиненою особистістю, а й розуміти внутрішній світ дітей, професійно грамотно вибудовувати з ними гармонійні стосунки. Джерелом знань про особистість учителя і учня, особливості їх відносин є педагогічна психологія, основні засади якої розкрито у пропонованому посібнику. Він містить необхідну інформацію про методологічні і теоретичні основи педагогічної психології, її історію, закономірності і динаміку психічного розвитку та формування особистості, психологічні основи учіння і навчання, а також методи педагогічного управління цими процесами. Висвітлено в ньому і психологічні засади новітніх освітніх технологій, підходи до складних педагогічних ситуацій, проблем психології виховання тощо.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться психологам, педагогам, батькам, широкому колу зацікавлених читачів.

Зміст

1. Загальні основи педагогічної психології

1.1. Педагогічна психологія як галузь психологічної науки
Об’єкт, предмет і завдання педагогічної психології
Структура педагогічної психології
Зв’язок педагогічної психології з іншими науками
1.2. Виникнення і розвиток педагогічної психології
Зародження знань із педагогічної психології
Становлення і розвиток педагогічної психології

2. Методологія і методи педагогічної психології

2.1. Методологічні основи педагогічної психології
Принципи педагогічної психології
Вимоги до методу дослідження
2.2. Методи дослідження педагогічної психології
Класифікація методів дослідження педагогічної психології
Характеристика методів педагогічної психології

3. Психологія учіння

3.1. Научіння і його види
3.2. Загальна характеристика процесу учіння
3.3. Концепції учіння
3.4. Учбова діяльність школярів
3.5. Структура учбової діяльності
Компоненти учбової діяльності
3.6. Учіння і розвиток учня
Взаємозв’язок навчання і розвитку
Критерії розумового розвитку
3.7. Психологічні основи засвоєння знань
Засвоєння понять
Формування навичок і вмінь
3.8. Психологічні умови формування вміння вчитися

4. Психологія навчання

4.1. Предмет, завдання і мета психології навчання
4.2. Структура навчання
4.3. Види навчання
4.4. Типи навчання
4.5. Управління учбовою діяльністю школярів
4.6. Навчальність і її структура
4.7. Неуспішність, її попередження і подолання
4.8. Індивідуальний підхід у процесі навчання
4.9. Наочність і технічні засоби навчання
4.10. Сучасні технології навчання
Структура технології навчання
Розвивальне навчання
Інноваційні технології

5. Психологія виховання

5.1. Предмет, завдання і мета психології виховання
5.2. Теорії виховання
5.3. Психологічні механізми виховання
5.4. Виховний вплив
5.5. Психологічні основи формування особистості у процесі виховання
5.6. Діяльність і формування особистості
5.7. Психологічні основи морального виховання
5.8. Вікові особливості виховання дітей
Вплив різних видів діяльності на розвиток дитини
5.9. Самовиховання школярів
5.10. Індивідуальний підхід у процесі виховання
5.11. Критерії і показники вихованості особистості
5.12. Психологія сімейного виховання
Психологічна характеристика сім’ї
Тактики сімейного виховання
5.13. Психологічні особливості роботи з важковиховуваними дітьми

6. Психологія педагогічної діяльності та особистості вчителя

6.1. Загальна психологічна характеристика педагогічної діяльності
Психологічна структура педагогічної діяльності
Мотивація педагогічної діяльності
6.2. Учитель як суб’єкт педагогічної діяльності
Спрямованість особистості вчителя
Професійно значущі якості особистості вчителя
Педагогічні вміння
Структура педагогічних здібностей
Професійна компетентність педагога
Педагогічний такт і педагогічна майстерність учителя
Авторитет учителя
Самоосвіта вчителя
Професійна деформація педагога
6.3. Стилі педагогічної діяльності
6.4. Педагогічне спілкування
Професіоналізм у педагогічному спілкуванні
Стилі педагогічного спілкування
Психологічні бар’єри у педагогічному спілкуванні
6.5. Адаптація педагога до умов професійної діяльності
6.6. Психологічний клімат у педагогічному колективі

Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Педагогічна психологія” Степанов О. М.) надано виключно для ознайомлення. Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні основи педагогічної психології

Пошук оптимальних шляхів організації навчання і виховання підростаючого покоління, спрямованих на формування у нього інтелектуальних і особистісних якостей, що відповідають вимогам часу і потребам суспільства, триває віддавна. Спроби віднайти їх на науковій основі з’явилися на межі ХVІІ—ХІХ ст. у працях Я.-А. Коменського, Дж. Локка, Й.-Г. Песталоцці, Й.-Ф. Гербарта, Ф.-В.-А. Дістервега, Г. Сковороди, К. Ушинського, П. Каптерева та ін. Учені намагалися виявляти і вивчати загальні закономірності навчання і виховання, зокрема у засвоєнні учнями знань, формуванні навичок і вмінь, розвитку пізнавальних процесів з метою добору в навчанні правильного співвідношення чуттєвого й абстрактного для повноцінного розвитку самостійного і творчого мислення. У їх творах простежуються суттєві, хоч і розрізнені та безсистемні психологічні ідеї щодо особливостей організації навчання і виховання дітей.

1.1. Педагогічна психологія як галузь психологічної науки

Збагачення наукових знань і розширення проблематики досліджень у психології зумовили її поступову диференціацію. Унаслідок цього з’явилося багато нових галузей психологічної науки. Серед них — педагогічна психологія, яка виникла на межі педагогіки і психології. Вона зорієнтована на дослідження проблем, пов’язаних з успішною організацією навчально-виховного процесу в закладах освіти. Їх розв’язання потребує не тільки знань з педагогіки і методики викладання кожного навчального предмета, основ вікової фізіології і шкільної гігієни, а й певного рівня психологічних знань про індивідуально-психологічні особливості учнів та закономірності перебігу процесів навчання і виховання.
Без урахування психологічних закономірностей засвоєння знань, формування навичок, умінь і звичок, а також особливостей становлення і розвитку окремих якостей особистості не можна оптимально налагодити навчально-виховну роботу в освітньому закладі і досягти позитивних наслідків у роботі з учнями. Тому педагогічна психологія вивчає закономірності психічної діяльності учнів у процесах навчання, виховання і самовиховання. Вона досліджує, проектує і організовує складні освітні процеси, які, з одного боку, забезпечують соціалізацію особистості дитини через навчання, а з іншого — сприяють становленню її як індивідуальності в динаміці вікового розвитку. До її компетенції належать пошук, виявлення і вивчення ефективних способів керування процесами навчання та виховання, розроблення критеріїв розумового розвитку і вихованості, які б відповідали сучасним вимогам до рівня знань і поведінки підростаючого покоління.
Проблематика педагогічної психології охоплює психологічні проблеми, безпосередньо пов’язані з особистістю і діяльністю вчителя. Саме він є організатором навчально-виховного процесу в школі, і від його компетентності, професійності та особистісних якостей залежить результат навчання і виховання підростаючого покоління.
Гуманізація освіти й узгодження її змісту з потребами суспільної практики передбачають певні інтелектуальні та особистісні якості педагога. Він має не тільки досконало знати свій предмет і володіти методикою його викладання, а й стати для учнів зразком для наслідування. Висококваліфікований учитель, зацікавлений в ефективності своєї діяльності, мимоволі повинен бути також і психологом, оскільки без вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів не створить і не згуртує учнівський колектив, а отже, не досягне значних успіхів у навчально-виховній роботі. Допомогти йому в цьому покликана педагогічна психологія, яка має свої об’єкт і предмет дослідження, а також конкретні завдання, зумовлені педагогічною практикою.

Об’єкт, предмет і завдання педагогічної психології

У науці поняття «педагогічна психологія» почали використовувати з 1877 р. після виходу книги «Педагогічна психологія» (1876) російського педагога і психолога Петра Каптерева (1849—1922). На початку ХХ ст. книгу з такою назвою опублікував американський психолог і педагог Едвард-Лі Торндайк (1874—1949). У цих працях, які мали здебільшого теоретико-описовий характер, зароджувалась майбутня наука — педагогічна психологія.

Педагогічна (грец. paidos — дитина і ago — веду, виховую) психологія (грец. psychе — душа і lоgos — вчення) — галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності навчання і виховання підростаючої особистості та особливості діяльності вчителя.

Таке визначення є найпоширенішим у сучасній науково-методичній літературі, але воно не стало загальноприйнятим.
Сучасний російський психолог Людмила Столяренко вважає, що цим терміном нині позначають дві різні науки: галузь психології — базову науку, яка покликана вивчати природу та закономірності процесів навчання і виховання; прикладну науку, метою якої є використання досягнень усіх галузей психології для вдосконалення педагогічної практики. Іншої думки дотримувався російський психолог Борис Ананьєв (1906—1972), який розглядав педагогічну психологію як прикладну комплексну галузь знань, що посіла певне місце між психологією і педагогікою, стала сферою спільного вивчення взаємозв’язків між вихованням, навчанням і розвитком підростаючого покоління. Таке розуміння педагогічної психології не збігається з традиційним тлумаченням цієї науки, що свідчить про відсутність у дослідників єдності в поглядах на її предмет і завдання.
Об’єктом вивчення педагогічної психології є діяльність учня під цілеспрямованим впливом педагога, який створює оптимальні умови для засвоєння школярем соціокультурного досвіду людства, а також у процесі самоосвіти і самовиховання.
Предметом дослідження педагогічної психології є умови, факти, чинники, механізми та закономірності засвоєння учнем знань і вмінь, закономірності його розумового та особистісного розвитку як суб’єкта навчальної діяльності. Він постійно змінюється під впливом нових завдань, які постають перед сучасною школою, та вдосконаленням технологій навчання і виховання школярів.
Деякі психологи (Л. Виготський та ін.) основним предметом вивчення педагогічної психології вважають розкриття закономірностей засвоєння знань; виявлення співвідношення «житейських» і наукових понять як джерела соціокультурної адаптації дитини в суспільстві; дослідження мотивації учіння залежно від етапів вікового розвитку. Нині у педагогічній психології особливу увагу приділяють вивченню взаємозв’язку когнітивного, емоційно-потребного і регулятивно-вольового аспектів у структурі особистості, які забезпечують її активність, самостійність і вибірковість у процесі учіння, роблять учня реальним суб’єктом освітнього процесу.
Педагогічна психологія також вивчає вплив біологічного і соціального факторів на розвиток особистості та акцентує на вирішальній ролі у цьому процесі суспільно вироблених форм навчання і виховання, розкриває джерела і рушійні сили її розвитку, досліджує особливості та закономірності переходу учня від нижчих рівнів пізнавальної діяльності до вищих, самостійних і творчих рівнів пізнання, здійснює пошук ефективних критеріїв розумового розвитку і визначає оптимальні умови, за яких розвиток учнів відбувається найбільш прогресивно в процесі навчання. До її компетенції також належать виявлення та вивчення тих структурних змін і новоутворень у психіці дитини, які виникають під впливом різної організації навчально-виховного процесу, та розроблення ефективних методів керування розумовою діяльністю учнів, що забезпечують максимальне врахування їх індивідуально-психологічних особливостей, через упровадження у навчальний процес нових освітніх технологій (проблемне навчання, комп’ютеризація тощо).
За допомогою експериментальних досліджень педагогічна психологія виявляє вікові межі засвоєння знань, що суттєво впливає на створення нових шкільних навчальних планів і програм; розкриває фактори, які на різних вікових етапах негативно впливають на навчання учнів і є причинами зниження рівня їх успішності; розробляє психологічні вимоги до підручників і навчальних посібників, наочності та технічних засобів навчання; досліджує доступність навчального матеріалу і ефективність методів викладання; вивчає особливості праці вчителя і вимоги, які ставить суспільство до його особистісних якостей. Вона розкриває психологічні аспекти цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності і суспільно значущих якостей особистості; умови, які забезпечують оптимальний розвивальний ефект навчання; можливості врахування індивідуально-психологічних особливостей учнів; взаємини між педагогом і учнями, а також усередині учнівського колективу; психологічні основи самої педагогічної діяльності.
Неоднозначність у тлумаченні поняття «педагогічна психологія» породжує у вчених різноманітні погляди на об’єкт і предмет дослідження цієї дисципліни. Так, російський психолог Сергій Рубінштейн (1889—1960) визначав предмет педагогічної психології як дослідження процесу засвоєння знань, до якого входять сприймання матеріалу, його осмислення і запам’ятовування, що дає змогу учневі використовувати засвоєне у різних ситуаціях і при розв’язуванні різних завдань. Однак сучасний російський психолог Ніна Тализіна стверджує, що педагогічна психологія повинна насамперед вивчати процес учіння, його структуру, об’єктивні характеристики і закономірності перебігу, індивідуальні особливості учнів і умови, за яких спостерігається найбільший розвивальний ефект.
Російський учений Вадим Крутецький (1917—1991) був переконаний, що педагогічна психологія покликана вивчати закономірності в оволодінні знаннями, навичками і вміннями, досліджувати індивідуальні відмінності учнів, розкривати особливості і закономірності формування в них активного самостійного і творчого мислення, а також ті психічні новоутворення, які виникають під впливом навчання і виховання. Наближеною до цього погляду є позиція українського психолога Людмили Проколієнко (1927—1989), яка вважала, що предметом вивчення педагогічної психології мають бути загальні питання психології оволодіння знаннями, навичками і вміннями під час навчання, керування процесами учіння і навчання, формування пізнавальних процесів в умовах навчання. На її думку, до компетенції педагогічної психології слід зарахувати виявлення надійних критеріїв розумового розвитку дітей і визначення найбільш сприятливих умов, які б забезпечували цей розвиток; вивчення закономірностей формування у школярів самостійного і творчого мислення; оцінювання доступності навчального матеріалу на кожному з вікових етапів навчання і ефективність різних методів його викладання; розроблення психологічних вимог до підручників, навчальних посібників, наочності і технічних засобів навчання.
Сучасний російський психолог Тетяна Габай переконана, що відповідно до вимог системного підходу предмет педагогічної психології не можна обмежувати тільки вивченням пізнавальної діяльності учня (учінням), яка є лише однією з підсистем спільної діяльності вчителя і учня. Друга підсистема — діяльність педагога, який навчає і виховує дитину. Тому предметом педагогічної психології повинна бути і нормативна структура спільної діяльності, у якій учень сприймає і засвоює, а вчитель передає йому соціальний досвід і створює сприятливі умови для його успішного засвоєння. Натомість сучасний російський психолог Ірина Зимня стверджує, що предметом педагогічної психології мають слугувати факти, механізми і закономірності засвоєння соціокультурного досвіду людиною, інтелектуального й особистісного розвитку дитини як суб’єкта учбової діяльності, яку організовує і якою керує педагог у різних умовах освітнього процесу.
Деякі психологи (І. Зимня, Л. Проколієнко, Н. Тализіна та ін.) предмет педагогічної психології розглядають розширено. Крім загальних закономірностей процесів навчання і виховання, до нього включають вікові та індивідуальні особливості перебігу цих процесів, психологічні особливості учнів і вчителів, окремі питання психології особистості, вікової і соціальної психології та ін. Подібної думки дотримується і сучасний російський психолог Ірина Якиманська, зазначаючи, що предметом педагогічної психології «повинно бути вивчення закономірностей становлення і розвитку особистості учня у спеціально організованому освітньому процесі, метою якого є не тільки навчання, а й вивчення індивідуальності кожної дитини, створення необхідних психолого-педагогічних умов для її розкриття і цілеспрямованого впливу». Вона є послідовницею поглядів російського психолога Льва Виготського (1896—1934) про те, що педагогічну психологію не можна розглядати як загальну або вікову психологію, застосовану до процесів навчання.
Відповідно, педагогічна психологія утверджується як міждисциплінарна галузь. Розробивши цілісну теорію навчання і виховання, сучасна педагогічна психологія стала самостійною галуззю психологічної науки зі своїм предметом дослідження, методами і науковою проблематикою. Вона розвивається у загальному контексті наукових уявлень про людину, розв’язуючи при цьому специфічні завдання, до яких психологи (І. Зимня, О. Власова та ін.) зараховують:
— визначення сензитивних періодів у розвитку окремих психічних функцій і особистісних якостей дитини;
— розроблення критеріїв та показників розумового розвитку і вихованості особистості;
— установлення вікових меж засвоєння знань;
— вивчення механізмів, особливостей і закономірностей навчального і виховного впливу на розумовий та особистісний розвиток учня;
— психологічне обґрунтування змісту і методів навчання;
— виявлення зв’язку між формами і методами навчання й виховання та розумовим розвитком учня;
— формування операційного складу учбової діяльності школярів у процесі розв’язування різноманітних завдань;
— розроблення психодіагностичних методик для встановлення рівня і якості засвоєння знань, а також причин труднощів і відставання у навчанні;
— розроблення корекційних методів для роботи зі слабовстигаючими і недисциплінованими школярами;
— визначення механізмів і закономірностей розвивального навчання, зокрема розвитку теоретичного мислення;
— визначення зв’язку між рівнями інтелектуального й особистісного розвитку учня і формами та методами навчального і виховного впливів (співробітництво, активні методи навчання та ін.);
— вивчення психологічних основ педагогічної діяльності та ін.
При розв’язанні цих та інших завдань педагогічна психологія намагається з’ясувати: чи можливе активне цілеспрямоване формування особистості, які оптимальні форми, умови і механізми цього процесу. Розкриваючи психологічні механізми формування морально-вольової сфери особистості, моральних уявлень, понять, переконань і почуттів, педагогічна психологія виявляє загальні закономірності проектування особистості підростаючої людини, а також умови і специфіку організації навчально-виховного процесу на різних етапах шкільного навчання. Значну увагу приділено вивченню особливостей діяльності вчителя як організатора навчально-виховного процесу, розвитку його знань, навичок і вмінь, становленню педагогічних здібностей і підвищенню педагогічної майстерності.
Крім традиційних завдань, перед педагогічною психологією постали нові проблеми, пов’язані з появою дитячого алкоголізму, наркоманії, підліткового та юнацького сексу, зростанням правопорушень, негативного впливу масової культури і засобів масової комунікації на розвиток дітей, які потребують поглибленого теоретичного вивчення і практичного розв’язання.
Отже, педагогічна психологія досліджує психологічні аспекти управління навчально-виховним процесом і виявляє оптимальні умови формування пізнавальних процесів та соціально важливих якостей особистості, розробляє критерії і показники розумового й особистісного розвитку школярів та особливості впливу навчально-виховних технологій на різних етапах її шкільного навчання. У процесі вивчення педагогічної психології потрібно визначити її місце і роль у системі наук; проаналізувати розроблені психологічні теорії і виявити психологічні проблеми в системі відкритої освіти; дати психологічну характеристику провідних елементів педагогічної системи (учня і вчителя); обґрунтувати основні положення теорії виховання у сучасній системі освіти та застосування її на практиці; розробити основи навчання в нових освітніх середовищах, які опираються на використання засобів комп’ютерних і телекомунікаційних технологій.