Основи педагогічної ергономіки (“Академвидав”)

50,00 грн.

Карапузова Н. Д., Зімниця Є. А., Помогайбо В. М.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2012
Обсяг – 192 с.
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Навчальний процес спричинює великий тиск на організм і психічну сферу дитини. За неправильного організування навчального середовища та навчальної діяльності такі навантаження утруднюють її розвиток і шкодять здоров’ю. Запобігти цьому допомагають знання і дотримання вимог педагогічної ергономіки, яка досліджує різноманітні аспекти гармонізації взаємовпливів довкілля і людини в навчально-виховному процесі. На висвітленні цих питань зосереджений матеріал пропонованого навчального посібника. У ньому розкрито сутність і завдання педагогічної ергономіки, зміст ергономічних вимог до створення сприятливого навчального середовища, методи оптимізування умов навчальної діяльності учня, роль у цій справі педагога.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться працівникам освітньо-виховних установ, небайдужим до функціонального простору дитини батькам і всім, хто переймається питаннями адаптації людини в соціумі.

Зміст

1. Педагогічна ергономіка як галузь педагогіки

1.1. Загальні засади ергономіки
Сутність ергономіки
Становлення ергономіки як науки
Місце ергономіки в системі наук

1.2. Теоретико-методологічні основи педагогічної ергономіки
Сутність педагогічної ергономіки
Розвиток ергономічних досліджень у педагогіці
Методи досліджень у педагогічній ергономіці
Міждисциплінарні зв’язки педагогічної ергономіки

1.3. Інформаційний вплив на учня у процесі навчання
Зовнішня інформаційна структура організму учня
Внутрішня інформаційна структура організму учня
Апаратні можливості організму школяра
Сутність педагогічної інформації

1.4. Основні інформаційні канали організму учня
Загальна характеристика сенсорних систем
Ергономічні вимоги до інформаційних можливостей аналізаторів учнів

1.5. Нейрофізіологічні механізми навчальної діяльності

1.6. Ергономічне організування функціонального простору в школі
Навчальне середовище як ергономічний фактор
Ергономічне забезпечення інформаційно-предметного середовища навчального кабінету початкової школи
Санітарні вимоги до організування навчального середовища у початковій школі

2. Ергономічний підхід в організуванні навчального процесу

2.1. Ергономічні особливості розумової діяльності учнів
Функціональний стан і функціональний комфорт
Динаміка працездатності школярів
Профілактика втоми у навчальному процесі
Проблема монотонності у навчально-виховному процесі
Раціоналізація режимів праці та відпочинку учнів

2.2. Забезпечення сприятливих ергономіко-педагогічних умов праці учнів

2.3. Кольорове оформлення шкільних інтер’єрів
Вплив кольору на організм людини
Загальні принципи кольорового оформлення навчального середовища

2.4. Дидактичні засоби створення комфортного навчального середовища
Психологічні та фізіологічні основи використання засобів наочності у навчальному процесі
Класифікації та загальні властивості засобів навчання
Ергономічні вимоги до засобів навчання

2.5. Ергономічні основи організування робочого місця школяра
Статика та динаміка людського тіла
Ергономічні особливості організації робочого місця школяра
Використання конторок у навчальному процесі

2.6. Ергономічний аспект організування роботи учнів за комп’ютером
Організаційно-педагогічні рекомендації з використання комп’ютера
Ергономіко-гігієнічні вимоги до організування робочих місць учнів
Ергономіко-гігієнічні вимоги до роботи з основним обладнанням комп’ютера
Світлотехнічна специфіка роботи за комп’ютером
Вимоги до режиму праці дітей за комп’ютером
Ергономічний аспект комп’ютерної гри для дітей

Додатки
Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Основи педагогічної ергономіки” Карапузова Н. Д., Зімниця Є. А., Помогайбо В. М.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Педагогічна ергономіка як галузь педагогіки

1.1. Загальні засади ергономіки

Людині властива природна потреба працювати. Одним із основних способів досягнення високої продуктивності трудової діяльності є підвищення її ефективності та якості, тому і постала необхідність наукового дослідження проблем трудової діяльності людини.

Сутність ергономіки

Структура будь-якої діяльності, крім суб’єкта та її процесу, охоплює засоби, предмет праці, умови її здійснення. Їх досліджували різні науки, а з накопиченням знань про трудову діяльність між ними почали виникати контакти, оскільки у всіх сферах життя психологічні компоненти невіддільні від фізіологічних, гігієнічних, соціальних тощо. Крім того, діяльність людини вивчають у взаємодії з функціонуванням обладнання у конкретному робочому середовищі. На основі синтезу отриманих у різних галузях науки та практики знань виникла ергономіка.

Ергономіка (грец. ergon — робота, діяльність і nomos — закон природи, правило, принцип) — наука, яка комплексно вивчає виробничу діяльність людини з метою її оптимізації.

Об’єктом вивчення ергономіки є трудова діяльність людини, а предметом досліджень — системи «людина — знаряддя праці — предмети праці — виробниче середовище». Мета цієї науки полягає у вивченні властивостей та можливостей людини у процесі трудової діяльності у певному трудовому середовищі для створення таких умов, методів і форм праці, які сприяли б продуктивній, прогнозованій, безпечній для здоров’я людини праці та забезпечували всебічний розвиток особистості. Для цього необхідне всебічне врахування людських факторів за модернізації діючих та створення нових техніки, технології, належних умов діяльності. Тому сучасну ергономіку поділяють на три розділи: мікроергономіку, мідіергономіку та макроергономіку.
Мікроергономіка вивчає та проектує системи «людина — машина», наприклад інтерфейси програмних продуктів.
Мідіергономіка зосереджена на вивченні і проектуванні систем «людина — колектив», «колектив — організація», «колектив — машина», «людина — соціальне середовище», дослідженні виробничих взаємодій на робочих місцях і виробничих завдань. Вона також покликана розробляти структуру організації та приміщень, укладати розклади робіт; правила гігієни та безпеки праці.
Макроергономіка досліджує та проектує цілісні робочі системи загалом, зважаючи на всі зовнішні та внутрішні чинники: технічні, соціальні, організаційні. Метою макроергономіки є гармонійна, узгоджена, надійна робота всієї системи і всіх її компонентів.
Основним принципом ергономіки є принцип системності, який полягає у визначенні сукупності всіх компонентів трудової діяльності як цілісної системи.
Ергономіка розвивається на основі таких специфічних принципів:
1) раціонального організування діяльності людей у людино-машинних системах управління та оброблення інформації;
2) доцільності, який передбачає правильний розподіл функцій між людиною і технічним засобом;
3) надійності, що забезпечує поліпшення функціонування системи шляхом підвищення точності та оперативності виробничих дій людини;
4) оптимізації, що полягає в інформаційному забезпеченні та прийнятті адекватного рішення в системах управління;
5) цілісності, який передбачає, що виробничу систему вивчають як єдине функціональне ціле.
Для повної характеристики ергономіки необхідно визначити ергономічні показники трудового процесу, які гарантують ефективність, безпеку та комфортність праці:
— антропометричні та біомеханічні (відповідність знарядь праці розмірам, формі тіла, силі робочих рухів);
— фізіологічні та психофізіологічні (відповідність трудових процесів швидкісним, енергетичним, зоровим і слуховим можливостям);
— психологічні (відповідність трудових процесів закріпленим і сформованим навичкам, можливостям сприйняття, пам’яті та мислення);
— гігієнічні (температура, фізико-хімічний склад повітря, освітлення, шуми та інші завади);
— естетичні (реалізуються в художньо-структурних оформленнях робочих місць, знарядь праці та виробничих середовищ).
Натепер ергономіка поступово охоплює все більше галузей і перестає бути строго пов’язаною з виробничою діяльністю. У 2007 р. Міжнародна Ергономічна Асоціація (The International Ergonomics Association) визначила ергономіку як сферу використання наукових знань про людину у проектуванні предметів, систем та навколишнього середовища.

Становлення ергономіки як науки

Ергономіка як наука сформувалася кілька десятиліть тому, хоча можна вважати, що ергономічне мислення було притаманне людині здавна. Ще первісні люди, виготовляючи примітивні кам’яні знаряддя, намагалися надавати їм зручну форму, щоб вони не вислизали з рук і мали відповідні робочі поверхні залежно від призначення. «Спеціально відібране каміння, кістяні ложки, найпростіші знаряддя і посуд є результатом специфічних усвідомлених реакцій на взаємодію між людиною та середовищем. Різниця між первісною епохою і нашим часом полягає переважно у ступені складності. Ця складність, — наголошував сучасний американський вчений Дж.-М. Крістенсен (1976), — є основою для існування ергономіки». Протягом багатьох віків предмети побуту і знаряддя праці людина вдосконалювала, надаючи їм раціональнішої форми.
Розвиваючись, ергономіка пройшла два етапи становлення, які умовно можна назвати корективним та проективним, і вступила в третій — креативний.
Корективний етап (кінець ХІХ ст. — поч. ХХ ст.) характеризувався тим, що людина щодо машинного компонента була не визначальним, а доповнюваль-
ним елементом. Американський інженер Ф.-В. Тейлор (1856—1915) першим науково обґрунтував трудову діяльність людини, розглядаючи її як елемент технологічної системи виробництва. Ідеї тейлоризму стали основою досліджень у галузі фізіології, психології та гігієни праці. Американські дослідники Ф.-Б. Гілбрет (1868—1924) та Л.-Е. Гілбрет (1878—1972) поліпшили методи Ф. Тейлора, зосередившись на вивченні підвищення ефективності праці через усунення зайвих рухів. Ергономіка на цьому етапі займалася питаннями пристосування людини до технологічних процесів, машин і середовища, її тренування у цьому напрямі.
Особливістю проективного етапу (сер. ХХ ст. — кінець ХХ ст.) становлення ергономіки стала зміна функції людини в роботі машин з доповнювальної на визначальну, формувальну. Дослідники зосередилися на пристосуванні машин до психологічних, фізіологічних, антропометричних характеристик людини, її потреб, мотивів тощо. Психологів, фізіологів, гігієністів праці, інженерно-технічний персонал виробництва, фахівців із безпеки праці об’єднало тісне співробітництво у пошуках форм і методів комплексних досліджень людини у процесі праці. Міждисциплінарні дослідження стали основою виникнення сучасної ергономіки.
Принципово новий комплексний підхід до вивчення трудової діяльності людини передбачає розв’язання триєдиного завдання: підвищення продуктивності праці, збереження здоров’я та розвиток особистості людини.
Першим спеціалістом з ергономіки можна вважати італійського лікаря Б. Рамацінні (1639—1714), який активно досліджував причини хвороб та травм людини у зв’язку з її трудовою діяльністю.
Польський натураліст В. Ястшембовський (1799—1882) ще у 1857 р. запропонував термін «ергономія» на означення науки про працю, яка ґрунтується на закономірностях науки про природу.
Радянський вчений М. Бернштейн (1896—1966) проблеми оптимізації трудової діяльності людини розглядав із системно-структурних позицій. Він одним із перших застосував термін «система» у ергономіці та визначив її основні ознаки — структуру, цілісність, взаємозв’язки та взаємозалежності елементів. М. Бернштейн стверджував, що будь-який виробничий процес здійснює система, яка складається зі знарядь праці та працівника. Системний підхід дає змогу використовувати в ергономічних дослідженнях поєднання методів різних наук, на межі яких виникають і розв’язуються якісно нові проблеми вивчення системи «людина—машина».
У роки Другої світової війни поява складних військових технічних систем, які перевищували психофізіологічні можливості людини, стала потужним поштовхом міждисциплінарних досліджень. Постала необхідність у проектуванні обладнання з урахуванням меж людських можливостей, до чого було залучено різноманітних спеціалістів. Це прискорило становлення ергономіки як самостійної галузі науки.
У Радянському Союзі ергономіка з’явилася в 50-ті роки ХХ ст. завдяки зусиллям Б. Ананьєва, В. Денисова, Г. Зараковського, В. Зінченка, А. Леонтьєва, Б. Ломова, В. Муніпова, О. Ухтомського та ін.
Із 1993 р. спеціалістів з ергономіки в Україні об’єднує Всеукраїнська ергономічна асоціація — колективний член Міжнародної ергономічної асоціації, місією якої є випереджувальний розвиток ергономічної науки та практики з метою поліпшення якості життя через розширення їх впливу на суспільство. Українська асоціація займається навчанням, тренуванням, психологічною підтримкою, пошуком, підбором, прогнозуванням надійності персоналу, ергономічною експертизою та ін.
Сучасна ергономіка перебуває на креативному етапі розвитку, що розпочався на межі ХХ та ХХІ століть і спрямований на створення таких систем трудової діяльності, які б давали змогу максимально використати потенціал кожного її елемента, а отже, і системи загалом, досягнути продуктивності праці, забезпечивши комфортність при роботі в системі та збереження здоров’я людини.
На сучасному етапі розвитку ергономіки визначено пріоритети наукових досліджень:
— ергономіка робочого місця;
— психофізіологічне забезпечення діяльності;
— інтерфейс «користувач — комп’ютер»;
— офтальмоергономіка (галузь ергономіки, яка займається комплексним вивченням зорової системи людини в умовах трудової діяльності);
— екоергономіка (всебічне врахування факторів навколишнього середовища, що діють на людину як у процесі виробничої діяльності, так і в невиробничій сфері);
— ергодизайн (комплексні ергономічні дослідження «людського чинника» у зв’язку з дизайнерськими розробками).
У межах ергономіки виокремилися такі основні напрями: фізична ергономіка, когнітивна та організаційна.
Фізична ергономіка розглядає антропометричні, анатомічні, фізіологічні, біомеханічні характеристики та їх вплив на фізичну діяльність людини. Дослідження зосереджені на робочій позі, вантажних роботах, монотонних рухах, роботі, яка викликає розлади опорно-рухової системи; організації робочого місця, безпеці та здоров’ї людини.
Когнітивна ергономіка вивчає розумові процеси — сприйняття, пам’ять, мислення, моторні реакції, оскільки вони найбільше впливають на взаємодію людини з іншими елементами системи діяльності. Предметами досліджень цієї галузі ергономіки є також розумова діяльність, процеси прийняття рішень; робота, яка вимагає високої кваліфікації; особливості взаємодії між людиною та комп’ютером; професійний стрес, надійність людського організму. При цьому наголошується на безперервному навчанні людини у зв’язку з постійним удосконаленням соціотехнічних систем.
Організаційна ергономіка спрямована на оптимізацію соціотехнічних систем, зокрема їх організаційної структури, особливостей внутрішньої та зовнішньої діяльності. Питаннями організаційної ергономіки є комунікація, управління трудовими ресурсами, проектування діяльності і робочого часу, колективна робота, нові парадигми організації праці, віртуальні організації, дистанційна робота і управління якістю.
Дослідження проблем трудової діяльності, спрямованих на оздоровлення праці та підвищення її ефективності, охоплюють фактично всі аспекти життєдіяльності. Стрімке поширення ергономічних досліджень у різних галузях діяльності зумовило утворення нових напрямів, таких як авіаційна, виробнича, медична, педагогічна ергономіка тощо.