Особистість у просторі духовного розвитку («Академвидав»)

60,00 грн.

Бех І. Д.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2012
Обсяг – 256 стор.
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Сучасне розуміння смисло-ціннісного ідеалу людства і моральної особистості орієнтує виховну систему на інтегрування юних поколінь у світ духовності і краси, осягнення ідеалів свободи і творчості, вироблення внутрішнього обов’язку відповідально жити і діяти. На цих засадах вибудувано структуру й організовано зміст пропонованого навчального посібника. Стратегічна його ідея — створення виховного простору, спроможного забезпечити ефективну духовно орієнтовану рефлексію, формування благочестивої особистості, для якої почуття совісті є глибинним ціннісним сенсом.
Адресований студентам вищих навчальних закладів, а також учителям, класним керівникам, методистам виховної роботи, усім, зацікавленим виховними проблемами.

Зміст

1. Освітньо-виховні домінанти в концептуальному осмисленні

1.1. Виховні закони в життєвій перспективі особистості
1.2. Образ сучасної людини в контексті орієнтирів розвивального виховання
1.3. Два наукових погляди на виховання і розвиток особистості
1.4. Світоглядно-духовний розвиток малої групи
1.5. Акценти мистецької творчості та виховання особистості
1.6. Компетентнісний підхід у зв’язках із його методологічними відповідниками

2. Категорія «совість» у посткласичному психологічному осягненні

2.1. Традиційні погляди на совість
2.2. Совість як соціокультурний феномен

3. Рефлексія і духовність особистості

3.1. Виховний контекст рефлексії в науково-дослідній спадщині
3.2. Психологічні механізми сходження особистості до духовних цінностей
3.3. Я як джерело духовного розвитку особистості
3.4. Рефлексія в духовному саморозвитку особистості
3.5. Я-концепція в кореляційних залежностях

4. Виховний простір як чинник розвитку особистості

4.1. Типологія виховного впливу
4.2. Демократизація соціобуття вихованців
4.3. Гуманізація соціобуття вихованців
4.4. Індивідуалізація соціобуття вихованців
4.5. Культивування творчих можливостей вихованців
4.6. Формування особистісно конструктивних відносин
4.7. Оптимізація виховних можливостей процесу навчання
4.8. Взаємодія школи і навколишнього середовища
4.9. Взаємодія школи і сім’ї
4.10. Міжкультурна взаємодія у розвитку вихованців
4.11. Продуктивна життєдіяльність вихованців
4.12. Учитель у виховному просторі

5. Підростаюча особистість на життєвому шляху

5.1. Соціальні межі молодшого школяра
5.2. Підліток у соціальній невизначеності
5.3. Старшокласник у контексті образу дорослого життя

6. Грані доброчинного життя особистості

6.1. Життя особистості в смисло-ціннісному пошуку
Життя в енергетиці переживань
Філософія життя як моральна філософія
Життя особистості як причетність до буття
Життя як розвивальна вчинкова система
Досягнення досконалості в достойному житті як цінності особистості
Підтримка благодійного життя як завдання особистості
Морально-ціннісне спотворення в груповому житті
Життя в контексті готовності особистості до майбутнього
Життя особистості у величі духовності
Масштаб добродійного життя особистості
Особистість у життєвому вчинковому просторі
Життя особистості у вимірі порядності — непорядності
Життя особистості в ціннісних проекціях
Життя особистості у ціннісній палкості
Духовна присутність наставника в житті групи як чинник її самореалізації
Міжособистісна допомога як життєве благо

6.2. Почуттєва палітра життя особистості
Життя особистості в атмосфері недоброзичливості
Прикрощі та турботи в житті особистості
Переживання життєвих ситуацій особистістю
Емоційний чинник психологічної нестабільності життя особистості
Життя особистості як єдине поривання
Ситуація очікування — несподіваності в житті особистості
Життя особистості в умовах емоційного неладу
Життя двох у душевному співзвуччі
Сімейне життя в граничних негативних переживаннях
Самопереживання особистості в розв’язанні життєвих проблем

6.3. Особистість як будівничий власного життя
Способи реагування особистості на життєві невдачі
Життя у спектрі спроможностей особистості
Дріб’язковість — значущість як типи життєвої спрямованості особистості
Спроможність особистості до зміни власного життя
Ставлення значущих інших до життєвих рішень особистості
Орієнтири вибору особистістю життєвого шляху
Життя у вимірах доброчинності та вимагання
Уникнення обтяжливих рішень як життєва орієнтація особистості
Несприйнятливість особистості до підступів як показник її життєвої стійкості
Ситуації самозахисту у житті особистості
Надання переваги в поданні себе іншим
Життєва витривалість у розвитку особистості
Піднесеність і марність життя особистості

6.4. Життєва феноменологія особистості
Потаємні помисли та справи в житті особистості
Мотиваційне відхилення в процесі життя особистості
Витоки вдаваної безтурботності життя особистості
Феномен «камінь спотикання» в житті особистості
Знегоди в житті особистості
Антураж у соціальному сприйнятті особистості
Життя групи в атмосфері ціннісних суперечностей
Завади благочинному життю особистості
Опосередковані стосунки в життєвих обставинах особистості
Прояви життя особистості
Життя особистості як повчання для інших
Явище подвійної прикрості — сприятливості в житті особистості
Життя особистості в приниженні та незалежності
Злагода — незлагода в житті діади
Передбачення майбутньої поведінки особистості в контексті визначення типу ставлення до неї
«Сучасна» людина в сутнісних показниках

7. Етюди про духовні обереги

7.1. Драма духовного перетворення М. Гоголя
7.2. В. Сухомлинський: життя в діалозі
7.3. В. Сухомлинський: два періоди дитинства — два образи Я
7.4. Виховні постулати О. Захаренка

Додатки
Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Особистість у просторі духовного розвитку” Бех І. Д.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Освітньо-виховні домінанти в концептуальному осмисленні

Інноваційна стратегія розвитку сучасного освітньо-виховного процесу зумовила створення технологій для забезпечення його якості, незважаючи на їхню продуктивність, вони часто-густо дають відповіді лише на часткові проблеми, пов’язані з організуванням роботи педагога. Тож постає важливе завдання оцінювання таких технологій з позиції новітніх теоретичних поглядів, які фокусували б у своїх закономірностях нові освітньо-виховні резерви для побудови реальної педагогічної практики. Створення дієвого теоретичного підґрунтя для подальших конструктивно-технологічних пошуків у сфері навчання і виховання підростаючого покоління є нагальною потребою в сьогочасному дослідницькому поступі.

1.1. Виховні закони в життєвій перспективі особистості

Створюючи теорію і практику вільного розвивального виховання, науковці мають на меті з’ясувати умови, за яких зовнішньо детермінований виховний процес можна трансформувати у внутрішньо зумовлений. Постає завдання використання позитивних надбань вихованця, що формують структуру його Я-особистісного, для подальшого духовно-морального вдосконалення. Це можливо за умови, що реальний образ Я буде дієвою внутрішньою спонукою для моральних діянь і в цьому процесі сам постійно збагачуватиметься. Для того щоб вихованця зорієнтувати на той внутрішній шлях, по якому йому слід прямувати, потрібне правильне організування виховного процесу як основи його духовного життя. Орієнтирами побудови вихованцем власного духовного життя можуть бути своєрідні закони:
1. Закон діяння особистості в духовному житті. Особистість часто не замислюється над своїм духовним призначенням, керується не вищими устремліннями, а витрачає свої сили на примітивні прагнення, які не збагачують її духовно. Потяг до духовності перебуває у неї поза актуалізованою свідомістю. Такій особистості важко дистанціюватися від різних ціннісно збіднених угруповань, щоб спрямовано зайнятися досягненням вищих цілей. Життя особистості за духовними орієнтирами — шлях складний, але в кінцевому результаті приводить до духовності та практичної самореалізації в ній.
2. Закон постійного нарощування вихованцем Я-духовного. Процес духовного вдосконалення мотивується вищими цінностями, а не меркантильними потребами, і реалізується шляхом здійснення відповідних учинків. Цього можна досягти тоді, коли життєві фрагменти постають перед вихованцем не як зовнішня вимога, а як завдання, сформульоване педагогом. Найважливіше для його розв’язання — створити колізію, щоб вихованець замислився над своїм духовним призначенням і обрав цю позицію. Послуговуючись цим законом, слід запобігати небезпеці втрати вихованцем власного духовного Я. Така втрата може відбутися непомітно, коли Я буде витіснене нижчими устремліннями.
3. Закон максимальної духовної наповненості життя особистості. Життя за цим законом вимагає від особистості, щоб кожна мить була результатом її максимального духовного напруження. Мить слід розуміти не як відтинок часу, а як «атом можливості», який дає змогу людині максимально реалізуватися у найвищих цінностях. З огляду на це вона має пережити почуття радості, насолоди, захоплення за добродійні справи. Ці переживання перетворюють людину на гармонійну духовну особистість.
4. Закон перебування у духовній аурі. Згідно з цим законом, людина не повинна бути захоплена лише зовнішньою діяльністю, а мусить мати змогу проаналізувати свій внутрішній світ, щоб глибше усвідомити його і за необхідності відкорегувати в ньому щось. Ця «робота душі» потребує усамітнення. Потреба в ній і є доказом духовності. В усі часи ця потреба існувала. Необхідна вона і нині.
5. Закон поступу від духовності до одухотвореності особистості. У процесі становлення особистість піднімається до рівня духовності, який набуває ознак одухотвореності. Одухотворена особистість намагається у спілкуванні та поведінці не відрізнятися від інших, не привертати до себе надмірної зацікавленості. Тут спрацьовує закономірність: чим більше особистість зміцнюється в одухотвореності, тим менше ризиків потрапляти в поле зору людей. Одухотворена особистість забезпечує собі певну життєву нішу, яка належатиме лише їй. За такої внутрішньої спрямованості одухотвореність може стати другою натурою особистості і супроводжуватиме її впродовж життя.
Однак залишається нез’ясованим питання: який внутрішній чинник підтримує послідовність одухотвореного життя як неперервного вчинку особистості? Є всі підстави вважати, що таким чинником є сформована морально-духовна система, яка завдяки совісті та гідності збагачується і забезпечує неперервний самореалізаційний потенціал особистості. Вона постійно підтримує стан доброчинності, не відступаючи від такої суспільно значущої за цінностями поведінкової спрямованості. Така особистість завжди обстоює свою конструктивну точку зору з усіма її ціннісними пріоритетами.
6. Закон мотиваційно-ціннісної узгодженості вчинкової життєдіяльності особистості. Він є основною характеристикою особистості, що визначає її духовно-практичний стан як неперервність перебування в добрі. У цьому зв’язку філософ С. К’єркегор зазначав: «Наскільки виняткові ті люди, чия внутрішня свідомість зберігає неперервність! Звичайно, їхня свідомість — всього лише перерва поступовості, яка спалахує при серйозних рішеннях, однак залишається замкнутою у повсякденні, але ж людина не може існувати частково як дух… це був би достатньо тваринний спосіб духовного існування». Тому під духовною всеосяжністю доцільно розуміти стан, коли кожний аспект учинкового життя мотивується вищими духовно-моральними цінностями. Ідеться як про вчинок-справу (навчання, працю, спілкування, гру тощо), так і про вчинок — моральне діяння, вчинок-думку, вчинок-почуття. Усі ці форми активності особистості повинні мати єдиний спонукальний еталон — доброчинність. Тож неможливо уявити ситуацію, коли одухотворена особистість після добрих справ свідомо долучається до тяжких асоціальних діянь, порушуючи вимоги духовності. Звичайно, вона може поза бажанням і волею відступити від усталеної ціннісної позиції. Щоб таке явище було лише випадковим, слід працювати над собою. У цьому зв’язку тактика виховання така: виховний процес має розгортатися лише у порівнянні. Про це свідчить феномен синтезу Я, де кожен його складник містить свою протилежність (щедрість — скупість).
7. Закон створення виховного простору з високою акустикою духовного світу. Він спрямовує увагу педагога на відмову від стереотипу, сутність якого полягає в тому, що Я-духовне не є цінністю. Духовна особистість часто приховує, що вона володіє Я-духовним. Однак це варто поваги і шани.
8. Закон раціональної душевної втаємниченості-відкритості. Кожній особистості, незалежно від рівня її духовно-морального розвитку, властиво зберігати в таємниці деякі свої бажання і прагнення. Оскільки вони різні за своєю значущістю, одні з них людина більше втаємничує, інші — менше, не втрачаючи різноманітних міжособистісних зв’язків, тобто вона повинна бути відкритою до інших людей. Без цієї умови особистість не може повноцінно розвиватися. Узгодженість між душевною втаємниченістю і відкритістю у підростаючої особистості необхідно виховувати, і це є одним із завдань вихователя.
9. Закон духовної гнучкості. Реалії життя особистості можуть зумовлювати два види її духовного ставлення у взаєминах з оточенням: страх і самозабуття. У різних життєвих ситуаціях перед нею постає альтернатива: прийняти певні вимоги, що суперечать її духовним поглядам, або опиратися їм. Через страх перед іншими вона може відмовитися бути собою як духовним Я або виявити комунікативну дипломатичність: не конфронтуючи з іншими, обстоювати власну позицію.
Особистість також може цілком віддатися людським турботам і забути про себе як духовну унікальність. У такому разі вона зневірюється в собі і, боячись виглядати зарозумілою, намагається бути схожою на інших. Звичайно, за такої життєвої настанови особистість втратить себе як цінність. Отже, слід приймати продуктивніше рішення щодо себе.
Необхідно зважати й на те що в житті виникають ситуації, коли людині доводиться ризикувати: чи висловлювати судження, неприємні для інших, чи обстоювати справедливість тощо. Це психологічно (а інколи й фізично) тяжкі випробовування.
Загалом ризик — це небезпека, оскільки можна й програти. Тому поширена думка: ніякого ризику — уся життєва мудрість. Однак не ризикувати означає втратити свої духовні принципи. Можна втратити принципово неважливе, а власні цінності слід обстоювати гуманними способами до кінця. До того ж людина не має морального права втратити вище Я, заради якого є сенс ризикувати.
10. Закон запобігання парадоксу у віковому становленні вихованця. За неправильного керівництва розвитком особистість лише формально реалізує переходи у вікових періодах: дошкільне дитинство — молодший шкільний вік — підлітковий вік — рання юність. Це виявляється у манері спілкування та взаємин, поведінкових цінностях тощо. Змістове наповнення цих періодів збіднене. Тому трапляється, що юнак не виходить зі стану дитинства, оскільки не готовий жити за законами дорослої людини: відповідально, піклуючись про інших, будучи самодостатнім тощо.
11. Закон «Пізнай самого себе». Він дійшов до нас з античних часів. Нині ним послуговуються у практичній психології та педагогіці. В інтерпретації Г.-В.-Ф. Гегеля цей закон означає не спонуку до пізнання власних особливостей, схильностей, рис характеру, а радше заклик до конкретного і всезагального пізнання людського духу, який виражається в історії роду. Тож вихованець повинен осмислити цінності всього історичного людства і долучитися до них. За цієї умови для нього стане цінним усе те, що є цінним для роду: доброчинні ідеали, думки, вчинки.
12. Метазакон розвивального виховання «Знання слід перетворити на діяння». Методологічним орієнтиром для реалізації цього закону є положення С. Рубінштейна: «Мотиваційного значення набуває кожне явище, оскільки його відображення завжди визначає не лише його властивості, а і його значення для людини. Тому мотивація міститься не тільки в почуттях та ін., а й у кожній ланці процесу відображення, оскільки воно завжди утримує в собі спонукальний компонент».
13. Закон загальнолюдської духовності. Протягом усієї своєї історії людство шукало об’єктивні закони, що керують становленням і розвитком світу. Не менш важливим, а то й визначальним для розуміння навколишнього світу має бути закон, який керує людським родом, його прогресивним поступом. Це закон духовності, згідно з яким кожна людина має бути помітною, шанованою, щоб іти своїм вищим людським життєвим шляхом, здобуваючи любов і повагу інших.