Основи психолінгвістики (ВЦ “Академія”)

50,00 грн.

Куранова С. І.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2012
Обсяг – 208 стор.
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Психолінгвістика — наука про взаємозв’язки мови і мислення, вплив мови на психічний розвиток людини, психологічну зумовленість мовних явищ. Досліджує вона і формування мовної свідомості, діяльність людини як мовної особистості, закорінену у психічне національну специфіку мовленнєвої поведінки і соціального символізму. Розкриття цих питань в контексті найновіших досягнень психологічної і лінгвістичної науки та відповідно до сучасних методологічних вимог становить концептуальну основу, проблемну структуру і зміст навчального посібника.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться всім, хто цікавиться психологічними основами мислення, мовного розвитку і мовної діяльності людини.

Зміст

1. Загальні основи психолінгвістики

1.1. Психолінгвістика як наука
Сутність, предмет і завдання психолінгвістики
Взаємозв’язки психолінгвістики з іншими науками
1.2. Історія становлення психолінгвістики
Період наукових контактів психології та лінгвістики (початок ХІХ — середина ХХ ст.)
Формування психолінгвістики як науки (50—70-ті роки ХХ ст.)
Період змін у проблематиці психолінгвістики (80-ті роки ХХ ст. — донині)
1.3. Методи психолінгвістичних досліджень
Експериментальні методи у психолінгвістиці
Дискурс-аналіз у психолінгвістиці

2. Психолінгвістичний аналіз мовлення

2.1. Мовлення як реалізація мови
2.2. Психолінгвістичні моделі породження мовлення
2.3. Психолінгвістичні теорії породження мовлення
2.4. Психолінгвістичні аспекти сприйняття мовлення
2.5. Психолінгвістичні проблеми сприйняття та оцінювання тексту
2.6. Мовленнєві акти в аналізі спілкування

3. Основи етнопсихолінгвістики

3.1. Сутність етнопсихолінгвістики
3.2. Національно-культурна специфіка мовленнєвої і немовленнєвої поведінки
3.3. Соціально-психологічні аспекти етнопсихолінгвістики
Роль соціалізації у формуванні мовної особистості
Особливості поведінки в міжкультурній комунікації
Соціально-символічна регуляція поведінки співрозмовника
3.4. Теорії міжкультурної комунікації
Теорія широко- і вузькоконтекстних культур Е. Холла
Теорія культурних вимірів Г. Хофштеде
Теорія культурної грамотності Е. Хірша
3.5. Багатомовність в аспекті етнопсихолінгвістичних досліджень

4. Мовна особистість у психолінгвістиці

4.1. Вікова психолінгвістика
Мовленнєві центри головного мозку
Періоди мовного становлення особистості
Універсальні закономірності у процесах найменування та узагальнення
4.2. Комунікативна поведінка мовної особистості
4.3. Типологія мовних спільнот і особистостей
4.4. Норма і патологія в мовленні

Тестові завдання
Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Основи психолінгвістики” Куранова С. І.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні основи психолінгвістики

1.1. Психолінгвістика як наука

Мову та інтелект, зв’язок між мовою і мисленням, вплив на свідомість за допомогою мови, загальні закономірності розвитку мовлення в онтогенезі, формування мовної свідомості, функціонування мовної особистості вивчає психолінгвістика. Як наука вона виникла порівняно недавно, проте вже посіла належне їй місце серед інших наук завдяки власній міждисциплінарності, новітнім підходам та результативності досліджень.

Сутність, предмет і завдання психолінгвістики

Наукова думка ХХ — початку ХХІ ст. значною мірою зосереджена на антропоцентричних дослідженнях. Поведінка, мовні, мотиваційні, психічні, психологічні та інші особливості людини нині є основними предметами вивчення гуманітарних наук. У ХХ ст. було здійснено фундаментальні дослідження фізіології та функцій мозку, психіки та психології людини. Цей період ознаменувався також розвитком філософської думки, зокрема екзистенціалізму, постмодернізму, появою мистецтва «потоку свідомості», впливом східних учень, ідей фройдизму та неофройдизму. Науковці почали вивчати homo sapiens насамперед як особистість, що має складний внутрішній світ. Цим значною мірою зумовлені поява та розквіт таких наукових галузей, як комунікативна і когнітивна лінгвістика, когнітивна психологія, етнопсихолінгвістика, а також досліджень мовних картин світу, мовної свідомості, концептосфер.
Особливе місце серед них посідає психолінгвістика, що має міждисциплінарний характер. Лінгвістика традиційно займається науковим описом структури, форм та значень звуків, слів, словосполучень і речень. Психологія досліджує способи оволодіння цими системами та їх функціонування в реальному спілкуванні, коли люди вимовляють і розуміють речення. Психолінгвістика вивчає глибинні знання та здібності, необхідні людині для того щоб опанувати мову в дитинстві і впродовж життя послуговуватися нею.

Психолінгвістика (грец. psyсhe — душа і франц. linguistique — наука про мову) — наука, яка вивчає процеси утворення, сприйняття та формування мовлення у їх взаємодії із системою мови, а також розробляє моделі мовленнєвої діяльності та психофізіологічної мовленнєвої організації людини, перевіряє їх у процесі психологічних експериментів.

Оскільки психолінгвістика є синтетичною наукою, представники її наукових шкіл по-різному підходять до тлумачення її предмета. Теоретичні уявлення кожної психолінгвістичної школи формуються з психологічних уявлень про процеси мовленнєвого спілкування, продукування та сприйняття мовленнєвих висловлювань, засвоєння мови дитиною, а також із лінгвістичних уявлень про структуру мови та структуру мовленнєвого висловлювання. Поняттєвий апарат кожної з них містить психологічні та лінгвістичні складники. Своєрідність кожної психолінгвістичної школи полягає в оригінальності психологічної теорії, взятої за основу дослідження психологічних особливостей, та лінгвістичних даних, застосовуваних при аналізі мовного компонента. Цим зумовлені відмінності щодо визначення предмета психолінгвістики представниками різних напрямів цієї науки. Зокрема, американський дослідник Ч. Осгуд предметом психолінгвістики вважав процеси кодування та декодування повідомлень (за такого підходу за основу процесу комунікації взято модель К. Шеннона). Представники трансформаційної психолінгвістики (насамперед Н. Хомський та Дж. Міллер) її предметом вважали процеси оволодіння, використання формальних мовних структур та втілення в мовних формах смислу повідомлення. Для їх опису Н. Хомський запропонував поняття «глибинний та поверхневий рівні висловлювання». Д. Слобін — представник американської психолінгвістичної школи, який продовжував та розвивав ідеї Н. Хомського та Дж. Міллера, — визначав предметом психолінгвістики глибинні знання та здібності, необхідні людині для оволодіння мовою в дитинстві і послуговування нею впродовж життя. На думку О. О. Леонтьєва, — засновника радянської школи психолінгвістики (теорії мовленнєвої діяльності), — предметом цієї науки є структура і функціонування мовленнєвих механізмів людини у їх співвідношенні зі структурою мови, тобто процеси породження і сприйняття мовлення, при цьому основним поняттям є «діяльність» (звідси «діяльнісний підхід», «мовленнєва діяльність»). Найточніше предмет психолінгвістики визначила білоруська дослідниця О. Уланович — вербальна організація та вербальна поведінка людини. За такого підходу до сфери психолінгвістики залучають проблеми мовленнєвої здатності, мовної свідомості, мовленнєвого розвитку людини, механізмів породження і сприйняття мовлення, когнітивні процеси, дослідження мовленнєвої поведінки мовної особистості, питання, пов’язані з комунікацією (вербальною, міжкультурною тощо).
З огляду на такий підхід завданнями психолінгвістики слід вважати:
— розроблення загальних теоретичних моделей породження і сприйняття мовлення;
— вивчення імовірнісної структури мовленнєвих процесів;
— дослідження вербальних асоціацій;
— визначення факторів розпізнавання мовлення;
— дослідження та опис дитячого мовлення;
— вивчення проблем психолінгвістики тексту;
— розроблення загальнотеоретичних проблем етнопсихолінгвістики та проблем мовленнєвого впливу;
— дослідження феномена мовної особистості.
О. О. Леонтьєв до практичних завдань психолінгвістики зарахував навчання рідної та іноземної мов, мовленнєве виховання дошкільників та розроблення проблем логопедії; виявлення та лікування порушень мовлення, пов’язаних із захворюваннями мозку; дослідження проблем мовленнєвого впливу; розроблення практичних аспектів судової психології та криміналістики. Близькою є позиція О. Уланович, яка визначає такі завдання психолінгвістики: організування мовленнєвого розвитку дітей у дошкільний період; навчання іноземних мов; логопедію, навчання розумово відсталих дітей, глухих, сліпих, дітей із вродженими мовленнєвими патологіями; поновлення мовлення при його порушеннях (зокрема, лікування різноманітних форм афазії та її ускладнень); міжкультурні комунікації; інженерне моделювання мовленнєвого спілкування.
Отже, для дослідження мисленнєвих процесів, які є основою оволодіння мовою та її використання, психолінгвістика послуговується теоретичними прийомами психології і лінгвістики. За предметом дослідження вона ближча до лінгвістики, а за методами — до психології.

Взаємозв’язки психолінгвістики з іншими науками

Психолінгвістика активно використовує надбання різноманітних галузей знань. Як складова лінгвістики, вона взаємодіє з розділами традиційного мовознавства (фонетикою, граматикою, лексикологією, стилістикою) та сучасними його напрямами (когнітивною, комунікативною лінгвістикою, прагмалінгвістикою, соціолінгвістикою, лінгвістичним аналізом тексту), а також із психологією, культурологією, етнологією, теорією комунікації, медициною. Зв’язок психолінгвістики з фонетикою — наукою, що вивчає звукову будову мови, зумовлений тим, що обидві науки досліджують мовлення, однак предмети дослідження у них різні. Предметом вивчення фонетики є звукові засоби мови у всіх їх виявах та функціях, зв’язок між звуковою формою мови та письмом. Тому дані фонетики важливі для психолінгвістичних досліджень процесів породження та сприйняття мовлення. Дані граматики — розділу мовознавства, що вивчає систему морфологічних категорій та форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотворення, використовують у психолінгвістичних дослідженнях, що спираються на ідеї генеративної лінгвістики — одного з відгалужень формального напряму в лінгвістиці, що ґрунтується на описі мови у вигляді формальних моделей певного типу.
Вивчати словесні асоціації, різні види афазій допомагає лексикологія — наука про словниковий склад, лексику мови. Важливим і для лексикології, і для психолінгвістики є дослідження лексиконів конкретних мов у їх співвідношеннях із дійсністю. У словах, їх значеннях безпосередньо закріплений життєвий досвід соціуму в певну епоху. У зв’язку з цим такі проблеми, як співвідношення лексики та культури, лінгвістична відносність (вплив лексики на «сприйняття світу»), взаємозв’язок лінгвістичних та екстралінгвістичних компонентів є спільними для лексикології та психолінгвістики.
Психолінгвістика тісно пов’язана зі стилістикою, основним предметом якої є стиль у всіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо), жанри спілкування, співвідношення тексту з позатекстовими підсистемами мови, використання мови в різних ситуаціях, передумови успішного здійснення мовленнєвих актів. Ці проблеми цікаві також і психолінгвістиці. Вона використовує відомості з теоретичної стилістики щодо проблем мовленнєвого акту та тексту як його результату (знання про вибір автором мовленнєвих засобів, утілення в тексті авторської ідеї тощо), матеріали зі стилістики адресата щодо інтерпретації задуму автора мовлення. Спільними для обох галузей знань є проблеми співвідношення мови та мислення, концепція мовної «картини світу».
Зв’язок психолінгвістики з лінгвістикою тексту, предметом якої є правила побудови зв’язного тексту та його смислові категорії, що реалізуються згідно з цими правилами, зумовлений тим, що обидві науки виявляють спільний для адресанта і адресата фонд знань (пресупозиції). Правила побудови цілісного та зв’язного тексту також належать до сфери інтересів психолінгвістики.
Психолінгвістика перебуває у тісному зв’язку з когнітивною лінгвістикою, оскільки вона також досліджує функціонування мови як різновиду когнітивної діяльності, як загального пізнавального механізму репрезентації і трансформування різних видів інформації з використанням мовних знаків.
Досліджуючи процеси породження, формування та сприйняття мовлення, психолінгвістика звертається до комунікативної функції мови, яку вивчає комунікативна лінгвістика, що зосереджена на процесах спілкування людей з використанням живої природної мови, а також усіх наявних складових комунікації. Крім цього, для опису психолінгвістичних процесів (наприклад, породження та сприйняття мовлення) часто використовують ті самі моделі комунікації, що і для репрезентації процесів спілкування (наприклад, модель Г. Ласвелла, модель К. Шеннона та В. Вівера, трансакційну модель В. Шрамма та ін.).