Опис

Навчальний посібник адресований студентам, які прагнуть якомога детальніше, глибше, системніше опанувати теоретичні основи менеджменту, самостійно осмислити проблемні питання науки і практики управління. У рубриці «Коротко про основне» лаконічно розкрито ключові положення кожної теми; у рубриці «До джерел» — з принципово важливими фрагментами фундаментальних праць, присвячених менеджменту. Спонукає до роздумів інформація в рубриці «Є над чим подумати». Прикладний матеріал, корисні поради рубрик «Напередодні самостійних занять», «Лабораторні заняття», «До практики», «Перевір себе», «Крок у науку» допоможуть підготуватися до семінарів, практичних занять, іспитів та самостійних досліджень. Для тих, хто прагне перевірити власну ерудицію, стануть у нагоді кросворди і словограми з рубрики «На дозвіллі».
Прислужиться також викладачам, фахівцям-практикам, усім, хто цікавиться проблемами та особливостями сучасного менеджменту.

Зміст

1. Сутність, значення і особливості розвитку менеджменту

1.1. Сутність і значення, предмет та об’єкт менеджменту
1.2. Історія розвитку менеджменту
1.3. Організації як об’єкти управління. Процес менеджменту

2. Види і зміст управлінської діяльності

2.1. Функції і технологія менеджменту
2.2. Планування як загальна функція менеджменту
2.3. Організування як загальна функція менеджменту
2.4. Мотивування як загальна функція менеджменту
2.5. Контролювання як загальна функція менеджменту
2.6. Регулювання як загальна функція менеджменту

3. Забезпечення результатів управлінської діяльності

3.1. Методи менеджменту
3.2. Управлінські рішення
3.3. Інформація і комунікація в менеджменті
3.4. Керівництво та лідерство в організації

4. Соціально-психологічні та економічні аспекти менеджменту

4.1. Відповідальність і етика в менеджменті
4.2. Організаційні зміни та ефективність менеджменту

Додатки

1. Класики менеджменту
2. Психологічні тести
3. Зразки трудових документів

Відповіді на тестові завдання
Відповіді на кросворди і словограми
Термінологічний словник

Уривок із навчального посібника для самостійної роботи студента (“Менеджмент” Кузьмін О. Є., Мельник О. Г., Петришин Н. Я.) надано виключно для ознайомлення. Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Сутність, значення і особливості розвитку менеджменту

1.1. Сутність і значення, предмет та об’єкт менеджменту

Коротко про основне

1. Управлінська діяльність визначає успіхи організації на внутрішньому і зовнішньому ринках, якість інституційних і структурних змін, здатність адаптуватися до все нових ринкових умов конкуренції. За будь-яких обставин вигідніші позиції на ринку здобувають підприємства та організації з ефективними, розвинутими системами менеджменту. Однією з основних складових успіху економічно розвинутих країн (США, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є використання науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент — результативний засіб формування і реалізації ринкових стратегій, залучення інвестицій, упровадження нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.
Предметом менеджменту як науки є:
1) теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо);
2) практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо);
3) проектування систем менеджменту — формування взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керівної системи організації на керовану.
Об’єктом вивчення менеджменту є процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій.
Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів забезпечують послідовне ознайомлення з усіма управлінськими категоріями, виявлення взаємозв’язків між ними, розуміння характеру та особливостей здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.
2. Між менеджментом і управлінням існує чітка відмінність. Управління — цілеспрямована дія на об’єкт із метою впливу на його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління і передбачає управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією та ін.) та цілеспрямований вплив на них задля виконання поставлених завдань і досягнення цілей.
На сьогодні відомо понад п’ятдесят визначень поняття «менеджмент». Загалом його трактують як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.
Із функціональних позицій менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення цілей організації.
За напрямом здійснення менеджмент поділяють на такі види:
а) виробничий менеджмент, спрямований на створення комплексної системи виробництва з метою забезпечення певного рівня прибутковості;
б) фінансовий менеджмент, орієнтований на формування системи залучення, розподілу і використання ресурсів;
в) маркетинговий менеджмент, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення і пропонування відповідних товарів та послуг.
Серед основних категорій менеджменту — «організація», «функції управління», «рівні управління», «методи менеджменту», «стилі керівництва», «комунікації», «управлінські рішення» тощо.
3. Виявленню тенденцій розвитку, вивченню законів та формуванню принципів менеджменту сприяє застосування таких методів дослідження:
— діалектичного методу, що вивчає взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності;
— конкретно-історичного методу, який передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і факторів, які впливали на виникнення змін; виявлення тенденцій розвитку явища тощо;
— системного методу, що охоплює сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об’єктів з огляду на всі наявні взаємозв’язки та динамічні характеристики;
— аналітичного методу, в основу якого покладено розчленування цілого на частини і розгляд їх як цілого. Його використовують стосовно явищ та об’єктів, що характеризуються високим рівнем складності;
— балансового методу, який застосовують для вимірювання впливу факторів на узагальнювальний показник. Ґрунтується на складанні балансів, що є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень та витрат, активів та пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та фактори, що зумовили такий стан речей;
— методів моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного). Ними послуговуються, коли неможливо через складність взаємозв’язків дослідити розвиток об’єкта під впливом різноманітних факторів. При цьому використовують імітаційні моделі, що повинні бути адекватними та максимально наближеними до оригіналу;
— експертних методів. Застосовують за неможливості кількісно виявити певні оцінювані параметри;
— економіко-математичних методів. З їх використанням досліджують явища, що мають випадковий або імовірнісний характер, виявляючи закономірності серед випадковостей. Вони охоплюють методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення), методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей), методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо), економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування), методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо), методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи), методи теорії ймовірностей тощо;
— соціологічних методів (анкетування, інтерв’ювання, тестування тощо), що ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.
4. Однією із центральних фігур сучасного менеджменту є менеджер — управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту та пропозицій, уміло перебудовує виробничо-господарську діяльність, беручи до уваги вимоги ринку.
Американський економіст Г. Мінцберг виокремив десять управлінських ролей (видів діяльності), поєднавши їх у три групи:
1) міжособистісні ролі — головний керівник; лідер; ланка, що зв’язує із зовнішніми організаціями та особами;
2) інформаційні ролі — приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої); поширювач інформації; представник (за зовнішніх контактів організації);
3) ролі, пов’язані з прийняттям рішень, — підприємець, який шукає можливості вдосконалення організації; ліквідатор порушень у діяльності організацій; розповсюджувач ресурсів; відповідальний за переговори організації.
Спеціалісти в галузі менеджменту виокремлюють чотири групи якостей менеджера, що характеризують його в сучасних умовах:
— професійно-ділові якості (високий професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них; прагнення до професійного зростання; підприємливість; авторитетність; уміння розумно ризикувати; здатність до інновацій та здійснення антикризового управління тощо);
— адміністративно-організаційні якості (оперативність; уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль, змінювати стиль управлінської діяльності залежно від ситуації, розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію, стимулювати, викликати ініціативу; послідовність у своїх діях; здатність доводити справу до кінця; інтернальність (розуміння, що від менеджера залежить успіх справи); внутрішній контроль; уміння формувати цілісну команду, використовувати знання підлеглих; усвідомлення меж своєї влади; здатність делегувати повноваження; уміння організовувати час тощо);
— соціально-психологічні якості (психологічна компетентність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертність та інтерактивність; здатність керувати конфліктами; уміння зрозуміло висловлювати свої думки та публічно виступати; інтелектуальність; здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі; схильність створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння формувати та підтримувати свій імідж тощо);
— моральні якості (патріотизм; національна свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до людей тощо).
5. Крім менеджера, важливу роль у ринковій економіці відіграє підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, результативної інноваційної та інвестиційної діяльності щодо формування заново створеного капіталу тощо. Отже, підприємець — це людина, готова йти на ризик, зацікавлена в нововведеннях, новаторстві, примноженні багатства, змінах в організації; він регулює процес створення нового, цінного; бере на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення від досягнень.
Основна відмінність між менеджером та підприємцем полягає в тому, що підприємець генерує ідею, впроваджує її за власні або позичені кошти в життя (засновує підприємство, фінансує процеси) та наймає менеджера для керівної роботи, а менеджер здійснює управління організацією, яку створив підприємець.
Певною мірою ролі менеджера і підприємця подібні. Нерідко підприємець, започаткувавши нове підприємство, очолює його, тобто є менеджером. У свою чергу менеджер може відкрити свою справу і стати підприємцем. Однак ролі менеджера та підприємця однакові тільки тимчасово, тобто через певний час функції працівника конкретизуються і він обійме відповідну посаду в організації. Тривале поєднання ролей «підприємець — менеджер» можливе лише на невеликих підприємствах.
6. Об’єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці, який може бути горизонтальним (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальним (координація управлінської роботи). Вертикальний поділ призводить до створення рівнів управління.
Американський соціолог Т. Парсонс виокремив такі рівні управління:
1) інституційний рівень, представниками якого є директор і його заступники; президент фірми і віце-президенти; ректор і проректори. Вони задовольняють інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації;
2) управлінський рівень, який представляють завідувач відділу, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо. Вони забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, і відповідають за доведення більш детальних завдань до підрозділів та їх виконання;
3) технічний рівень, представниками якого є майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець та ін. Вони відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх реалізації.
Рівням управління відповідають такі групи менеджерів (керівників): керівники низової ланки (операційні управлінці); керівники середньої ланки; керівники вищої ланки.
7. В управлінській діяльності керуються такими законами (об’єктивними, стійкими, загальними та повторюваними зв’язками між явищами, процесами) менеджменту:
1) законом спеціалізації управління, що передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких його складових, як права, повноваження, компетентність, відповідальність тощо;
2) законом інтеграції управління, що має на меті досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом використання правил, процедур, графіків, ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва;
3) законом оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, покликаним формувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень із метою досягнення високих результатів та сприятливого психологічного клімату в організації;