Менеджмент регіонального розвитку (“Академвидав”)

Гладкий О. В.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2013
Обсяг – 248 стор.
Формат – 150×220 мм (60х90/16)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Навіть у глобалізованому світі й за високого розвитку засобів зв’язку ефективність функціонування підприємства залежить від використання можливостей регіону, в якому воно розміщене, і блокування несприятливих факторів. Потужні інвестиції, кваліфіковані кадри, амбітні управлінські рішення і методи їх реалізації неспроможні компенсувати помилок, допущених при виборі місця його розташування. Принципи оптимізування підходів, мінімізування ризиків і вибору високопродуктивних рішень діяльності належать до предметної сфери і завдань менеджменту регіонального розвитку, сутність якого розкрито у пропонованому навчальному посібнику. Ідеться в ньому про теоретико-методологічні основи, методику і методи аналізу та прогнозування економічної ефективності розміщення підприємства, а також удалі практики, причини помилок і способи їх уникнення.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться спеціалістам з економічної та соціальної географії, управління розвитком міст і регіонів, регіональної економіки та менеджменту, районного та міського планування, представникам ділових кіл, усім, хто цікавиться проблемами регіонального розвитку в Україні.

Зміст

1. Загальні засади менеджменту регіонального розвитку

1.1. Теоретико-прикладні засади менеджменту регіонального розвитку
1.2. Основні закономірності і принципи менеджменту регіонального розвитку
1.3. Вітчизняні концепції менеджменту регіонального розвитку
Концепція локальних територіально-виробничих комплексів
Концепція суспільно-географічних комплексів
Концепція «центр — периферія»
Концепція диференціальної земельної ренти
Концепція регіональної конкурентоспроможності
1.4. Теорія і практика менеджменту регіонального розвитку в зарубіжних країнах

2. Регіональна економічна ефективність підприємства

2.1. Сутність економічної ефективності регіонального розвитку і розміщення підприємства
2.2. Методика і методи оцінювання регіональної економічної ефективності підприємства
Методи комплексних досліджень
Методи одиничних досліджень
Методи синтетичних досліджень
2.3. Картографічна інтерпретація регіональної економічної ефективності підприємства
2.4. Передумови і фактори формування регіональної економічної ефективності в системі менеджменту регіонального розвитку
2.5. Ринкові механізми підвищення економічної ефективності підприємства в системі менеджменту регіонального розвитку
2.6. Наукове прогнозування трансформаційних змін регіональної економічної ефективності підприємства

3. Практичні засади оцінювання регіонального розвитку

3.1. Економічна ефективність регіонального розвитку ключових промислових регіонів України
3.2. Економічна ефективність регіонального розвитку промислових агломерацій України
3.3. Регіональний аналіз розвитку промислового комплексу міст України
3.4. Оцінювання економічної ефективності функціонування промислового комплексу міст України
3.5. Регіональний розвиток та економічна ефективність малих (модульних) підприємств України
3.6. Експертне прогнозування економічної ефективності регіонального розвитку ключових промислових регіонів України

Практичні роботи з оцінювання економічної ефективності регіонального розвитку підприємства
Додаток
Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Менеджмент регіонального розвитку” Гладкий О. В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади менеджменту регіонального розвитку

У сучасній регіональній економіці та суспільній географії активно розвиваються декілька наукових напрямів, пов’язаних із досягненням універсальних стратегічних цілей і розв’язанням завдань управління територією. Актуалізується пошук найближчих тактичних цілей управління регіональним розвитком окремих підприємств і фірм, зацікавлених у комерційній успішності та ефективності свого функціонування. Суспільно-географічні та регіонально-економічні науки, основуючись на накопиченому ними досвіді регіонального планування та управління, комплексному оцінюванні ресурсів і можливостей території, аналізі передумов і факторів регіонального розвитку та застосуванні методів підвищення ефективності розміщення підприємств (як поодиноких, так і в комплексі), здатні надати комерційним структурам чимало важливих рекомендацій із метою оптимізації їх розміщення та функціонування на певній території. Ці рекомендації покликані стимулювати розвиток підприємств і підвищувати їх комерційну віддачу, ефективність функціонування в ринковому конкурентному середовищі. Саме ці аспекти належать до сфери наукових досліджень менеджменту регіонального розвитку.

1.1. Теоретико-прикладні засади менеджменту регіонального розвитку

Поняття «менеджмент регіонального розвитку» часто трапляється в наукових публікаціях географів та економістів. Йому присвятили свої праці українські науковці М. Пістун, О. Топчієв, Д. Стеченко, М. Гладій, Л. Зайцева, А. Гранберг, Н. Калюжна та ін. Серед зарубіжних авторів менеджмент регіонального розвитку проаналізовано в роботах М. Фуджити, П. Кругмана, М. Портера, Т. Деелстри, Г. Кларка і М. Фельдмен. Проте як окрема наука з управління економічною ефективністю розвитку та розміщення людської діяльності на території менеджмент регіонального розвитку в Україні детально не досліджено.
У суспільно-географічних і регіонально-економічних науках останнім часом стали широко використовувати поняття із суміжних наук у галузі економіки та управління, зокрема з основних засад менеджменту. Термін «менеджмент» з’явився у 70—80-ті роки ХХ ст. і означав комплекс наукових принципів, методів стимулювання та організаційних важелів впливу на дії людей, використання різноманітних ресурсів з метою досягнення тактичних і стратегічних цілей організації. Отже, менеджмент — наука про управління сучасним підприємством, фірмою, установою, яка ставить за мету досягнення її найвищої економічної ефективності (прибутковості) функціонування.
У суспільній географії та регіональній економіці теоретико-методологічні засади менеджменту активно застосовують у регіональному управлінні, районному та міському плануваннях, в управлінні використанням природних ресурсів та багатьох інших наукових напрямах. Поява та залучення до структури суспільно-географічних та регіонально-економічних наук менеджменту регіонального розвитку зумовлені інтеграцією географічних знань з економічними науками і науками про управління та мають комплексний, міжгалузевий, прикладний характер. Результатом такої інтеграції стало цілісне розміщення і функціонування окремих підприємств (фірм, організацій) у межах конкретної території (регіону), за допомогою якого досягаються їх найвища прибутковість і комерційна ефективність функціонування завдяки оптимальному поєднанню в певній точці простору всіх передумов і факторів, що зумовлюють найбільші прибутки підприємства. Ці знання акумулює менеджмент регіонального розвитку.

Менеджмент (англ. management — керування, організація) регіонального розвитку — наука про управління економічною ефективністю розвитку та розміщення людської діяльності на території відповідно до дії природних, соціальних, економічних передумов і факторів.

У такому визначенні враховано переважно ринкові комерційні аспекти розташування фірми на окремій території, прагнення комерційних кіл, бізнесменів та підприємців до формування найвищого рівня прибутковості їх закладів, встановлено їх взаємозалежності від земельного і природно-ресурсного потенціалів, осередків концентрації людських, фінансових, комунікаційних, науково-інноваційних, зовнішньоекономічних ресурсів, комерційного соціального обслуговування та ін. У ньому йдеться про управління не всією територією регіону чи раціональним розміщенням на території окремих видів людської діяльності, в чому деякі автори вбачають сутність менеджменту регіонального розвитку, а про конкретну фірму (підприємство) та пошук її оптимального і найбільш комерційно вигідного місцеположення. Цим менеджмент регіонального розвитку сутнісно відрізняється від інших наук із територіального управління.
Об’єктом дослідження менеджменту регіонального розвитку має бути власне регіональний розвиток підприємства
(фірми, організації), оснований на пошуку шляхів найвищої економічної ефективності залежно від вибору місцеположення на території. Предметом дослідження є управлінські важелі і методи найбільш прибуткового та економічно вигідного розміщення підприємства (фірми, організації) в регіоні, що випливають із поліваріантної оцінки ефективності розвитку фірми в окремих точках простору за конкретних умов. Таке тлумачення об’єкта і предмета менеджменту регіонального розвитку наголошує на практичній значущості цього наукового напряму, однак не заперечує широкого застосування теоретико-методологічного апарату суспільної географії, регіональної економіки та суміжних наук. Без комплексного розуміння впливу на ефективність розміщення підприємств різноманітних природних, соціальних, економічних передумов і факторів, усебічного змістовного теоретичного аналізу механізмів формування прибутковості фірми залежно від місця її розташування наукове пізнання запропонованого об’єкта дослідження є вкрай складним і суперечливим.
Метою менеджменту регіонального розвитку є розроблення комплексу управлінських важелів та рекомендацій із розміщення у просторі окремих підприємств (фірм, організацій), що сприяють підвищенню економічної ефективності (прибутковості) їх функціонування в регіоні. Для досягнення цієї мети мене-
джмент регіонального розвитку виконує кілька стратегічних і тактичних завдань:
— пошук територій формування найвищої прибутковості фірми залежно від природних, трудових, фінансових, інвестиційних, інформаційних, комунікаційних, соціально-комерційних та інших ресурсів;
— розроблення стратегії оптимального використання наявних ресурсів території відповідно до конкретних умов розміщення фірми у просторі;
— оптимізація просторових зв’язків фірми (підприємства, організації) з постачання і збуту, доступу до різних ресурсів та можливостей;
— прогнозування та проектування розвитку підприємств
(фірм, організацій) залежно від наявних і перспективних ресурсів території з метою формування найвищої прибутковості.
До завдань менеджменту регіонального розвитку не належить розроблення управлінських методів і прийомів з оптимізації власне території регіону, його ресурсів та каркасної конфігурації. Ці питання мають розглядати і вирішувати у межах науки з регіонального управління. Саме в цій науці дослідник вивчає не тільки окремі фірми та організації, а розробляє управлінські рішення з огляду на потреби державного регулювання розвитку регіонів на різних ієрархічних рівнях. Отже, регіональне управління покликане здійснювати пошук шляхів оптимізації функціональної структури окремих територій з метою створення найсприятливіших умов для розвитку різних видів діяльності і формування додаткової високої економічної ефективності господарювання (комерційного прибутку). Серед його завдань також мають бути питання раціонального використання і охорони природних ресурсів, підвищення рівня життя людей, надання соціальних привілеїв і гарантій різним категоріям громадян та ін.
Конкретні рішення з регіонального управління дослідник приймає з урахуванням особливостей проведення регіональної політики держави, яка регламентує повноваження органів регіональної влади на місцях, територіальних громад окремих місцевостей і поселень та органів місцевого самоврядування. Тобто регіональна політика більше стосується юридичних аспектів розвитку регіонів, ніж регіональне управління, і має здійснювати пошук шляхів оптимального перерозподілу балансу політичних сил на конкретних територіях
Отже, сфера застосування менеджменту регіонального розвитку має обмежуватися пошуком шляхів формування найвищої економічної ефективності регіонального розвитку підприємства (фірми, організації) залежно від вибору розміщення на території та наявних на ній ресурсів і можливостей. Це сприятиме розробленню наукової концепції ефективності регіонального розвитку підприємства та зростанню прибутковості його функціонування в ринкових умовах.

Запитання. Завдання

1. Дайте визначення поняття «менеджмент регіонального розвитку» та окресліть його відмінності від понять «регіональне управління» та «регіональна політика».
2. У чому полягають особливості об’єкта і предмета менеджменту регіонального розвитку?
3. Розкрийте мету і завдання дослідження менеджменту регіонального розвитку.
4. Як менеджмент регіонального розвитку пов’язаний з економічними та суспільно-географічними науками?

1.2. Основні закономірності і принципи менеджменту регіонального розвитку

Науки з менеджменту регіонального розвитку спрямовані на розроблення теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій з підвищення економічної ефективності та прибутковості функціонування комерційних підприємств певної території на основі оптимізації їх розташування і розміщення в просторі. Комерційна прибутковість розташування підприємства (фірми) формується на основі дії кількох об’єктивних суспільно-географічних та економічних законів, які можна умовно поділити на універсальні, загальні та спеціальні. До універсальних належать закони стадійності та циклічності економічних (суспільно-географічних) процесів, просторової диференціації та інтеграції, еволюційності та революційності, детермінізму та взаємопов’язаності. Серед загальних законів найважливішими є: закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, закон поділу праці, закон концентрації, закон спеціалізації, закон конкуренції, закон нерівномірності економічного розвитку, закон зростання продуктивності праці, закон пропорційності та ін. Група спеціальних законів прибутковості розміщення фірми охоплює закон географічного поділу та інтеграції праці, закон регіональної конкурентоспроможності, закон територіальної концентрації, закон територіальної диференціації і територіальної інтеграції, закон територіальної комплексності та закон територіальної пропорційності.
Поняття «закономірність менеджменту регіонального розвитку» визначають як цілісну дію декількох спеціальних законів, що виражають сукупність відносин між діяльністю людей і територією, на якій її здійснюють. Існує як загальна сукупність закономірностей, притаманних різноманітним регіональним утворенням, так і спеціальна, що відображає розвиток окремих територіально-виробничих комплексів. Їх встановлення та використання у практичній діяльності сприятиме формуванню додаткових прибутків підприємців від оптимізації розміщення фірми в просторі.
Питанням пошуку основних закономірностей менеджменту регіонального розвитку присвячено праці багатьох учених. Зокрема, систему загальних закономірностей регіонального управління розкрито в роботах М. Пістуна, А. Пробста, М. Паламарчука, Л. Корецького, А. Хрущова, С. Іщука, Д. Стеченка; ринково орієнтовані закономірності формування регіональної економічної ефективності функціонування підприємств (фірм) розглянули Б. Данилишин, Н. Агафонова, М. Удальцова, В. Захарченко, Г. Підгрушний тощо. Серед зарубіжних авторів основні закономірності та принципи формування регіональної комерційної прибутковості фірм досліджували М. Портера, М. Енрайт, В. Айзард, П. Кругман, М. Фуджита і Ж.-Ф. Тісс, Д. Старрет, Н. Калдор, А. Маршалл, К. Матсіяма, Р. Холл і С. Джонс, Е. Міль та ін.
Тривалий час у вітчизняних наукових дослідженнях закономірності та принципи регіонального управління (але не менеджменту) розвивались у царині жорсткого державного регулювання регіонального розвитку та планової, командно-адміністративної організації господарства. Суттєвою перевагою подібних досліджень була їх комплексність та універсальність, що створювало умови для ефективного державного регулювання і регламентування всіх складових господарства регіону. Їх недолік полягав у системно-організаційній неможливості врахування ринкових механізмів формування прибутку підприємств і розроблення механізмів стимулювання його нарощення на конкретних підприємствах регіону.
У працях М. Пістуна, Д. Стеченка, А. Пробста, М. Паламарчука, Л. Корецького та інших до основних закономірностей управління розвитком регіону зараховано:
— раціональні територіальні зв’язки;
— територіальну спеціалізацію (диференціацію) діяльності людини;
— територіальну концентрацію (інтеграцію);
— територіальну комплексність компонентів діяльності людини;
— територіальну пропорційність функціонування компонентів певної території.
Відповідно до цих закономірностей основними принципами управління регіональним розвитком є (за Д. Стеченком): історизм, єдність регіональної політики суспільства та господарського будівництва, комплексність, природно-господарська збалансованість та оптимальність, пріоритетність цілей регіонального розвитку, варіантність, узгодження інтересів різних гілок влади, пропорційність розподілу фінансових ресурсів.
Виокремлення закономірностей і принципів стало обов’язковим для суспільної географії та наук про управління регіональним розвитком. Відповідно до конкретних умов і цілей дослідження ці закономірності та принципи модернізуються і вдосконалюються, однак їх сутність залишається незмінною, діє за будь-яких умов у природно-географічних та суспільно-економічних формаціях.
А. Хрущов, М. Удальцова та С. Іщук під час дослідження регіонального розвитку промислового виробництва виокремили такі основні закономірності:
— комплексно-пропорційне розміщення промислового виробництва з метою найраціональнішого використання різних ресурсів;
— наближення промислових підприємств до джерел сировини, палива та енергії, місць зосередження трудових ресурсів і районів споживання готової продукції;
— розташування промислових підприємств з урахуванням форм суспільної організації виробництва;
— формування раціональної структури промисловості, розвиток і удосконалення функціонування промислових утворень комплексного характеру;
— розміщення промислових підприємств відповідно до вимог охорони навколишнього середовища;
— розташування промислових підприємств з урахуванням об’єктивного процесу внутрідержавного і міждержавного поділу праці.
Під час вивчення закономірностей і принципів, які є визначальними для здійснення менеджменту регіонального розвитку, наведені теорії зберігають свою пізнавальну сутність і є субстратом для нових наукових розвідок. Проте вони мають бути суттєво переглянуті та доповнені ринковими важелями формування регіональної прибутковості фірми, а також набути конкретно-прикладних ознак і характеристик, необхідних для окремих комерційно спрямованих підприємств, які функціонують на певній території. Тобто закономірності і принципи регіонального розвитку повинні розкривати механізми підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності фірми і слугувати стратегічними напрямами оптимізації її комерційної діяльності.
Деякі зарубіжні вчені акцентують на особливостях організації ринково спрямованого виробництва в межах певного регіону та територіальній диференціації економічної ефективності в його межах. Так, сучасний японський учений Масахіта Фуджита та сучасний французький економіст Жан-Франсуа Тісс наголошують на існуванні закономірності формування специфічних точок простору (переважно в межах великих міст і агломерацій), що створюють унікальні вигідні передумови для зростання високоприбуткових інноваційних промислових виробництв, не пов’язаних із добуванням, використанням і переробкою природних ресурсів. Вони отримують значні переваги розвитку та підвищують свою економічну ефективність шляхом використання переваг специфічного економічного ефекту території.
Сучасний американський економіст Давид Старрет стверджує про наявність закономірності формування в межах окремих регіонів нерівноважної просторової конкуренції виробництва, яка визначається перевагами наближення до великих багатофункціональних міст і транспортних комунікацій та сприяє інтеграції підприємств навколо них. Цю думку поділяють також деякі російські учені (М. Слука, О. Гронберг). Американський дослідник Ніколас Калдор стверджує, що конкуренція в кожному регіоні має олігополістичні ознаки, оскільки виробництво орієнтоване на постійно зростаючу прибутковість, тому кінцева економіка регіону (обмежена просторово та організаційно) може пристосувати для його специфічних умов лише обмежену кількість фірм. Обмежений простір надає конкуренції специфічної форми, оскільки кожна фірма на території конкурує лише з найближчим оточенням, отже, створює ситуацію олігополії.
Англійський економіст і політик Альфред Маршалл (1842—1924) у своїй концепції екстерналій, або зовнішніх ефектів, вів мову про закономірність формування в межах окремих регіонів ринку високоспеціалізованої робочої сили, спрямованої на виробництво нових ідей на основі акумуляції людського капіталу та особистих контактів і комунікацій. Цю думку підтримав і сучасний японський економіст Кароль Матсіяма, який виокремив закономірність «сніжного кома», за якою окремі підприємства регіону переживають постійні процеси зростання диверсифікації і спеціалізації виробничої діяльності.
Значну кількість досліджень зарубіжних авторів присвячено аналізу закономірностей формування прибутковості підприємства в межах окремих регіонів. Так, американські економісти Роджер-Едмунд Холл і Стівен-Ірвінг Джонс, виявивши процеси групування високоприбуткових підприємств навколо ядер територіальних систем (вузлів, центрів, агломерацій), виокремили закономірність зменшення продуктивності праці на душу населення із віддаленістю від ядра системи. Американський економіст Едвард Мілль (1912—1997) стверджує, що високу ефективність виробництва в межах регіональних ядер забезпечують мобільні фактори виробництва (праця і капітал), для яких існує закономірність зростання їх концентрації при наближенні до центру урбанізації та комунікацій.
Аналізуючи вітчизняний і світовий досвід наукового вивчення окремих концепцій і підходів менеджменту регіонального розвитку, можна виокремити 11 основних закономірностей регіонального розвитку.
1. Закономірність приядерної та примагістральної територіальної концентрації підприємств. Вона основана на дії об’єктивних економічних законів регіональної конкурентоспроможності та територіальної концентрації, оскільки саме на цих територіях комерційно спрямовані підприємства мають найвищі показники економічної ефективності виробництва. На її основі в межах високорозвинутих окремих регіонів із високорозвинутим ядром і магістральними комунікаціями формується специфічна поясно-секторна структура, кожен елемент якої отримує унікальні функціональні ознаки. На підприємствах кожного поясу і сектору сформувались унікальна спеціалізація та економічний ефект, що залежать від особливостей розташування в межах конкретної території. Цей процес проілюстровано на прикладі Київської агломерації, в межах якої виокремлено сім поясів і секторів територіальної концентрації промислового виробництва. Подібні структури існують і в інших агломераційних утвореннях України.
2. Закономірність посилення диверсифікації та спеціалізації виробництва. Вона сформувалась під дією законів територіальної диференціації та інтеграції. Неоднорідна економічна ефективність розміщення виробництва на території, висока насиченість комунікаціями та територіальна концентрація різноманітних суб’єктів господарювання сприяють подрібненню окремих підприємств, звуженню їх спеціалізації, посиленню диверсифікації виробництва та реалізації кінцевої і проміжної продукції в ринкових установах. Основними рушійними силами при цьому є жорстка конкуренція, дефіцит факторів економічного розвитку, зростання науково-технічних інновацій, розвинута комерційна сфера та система ринкових відносин. Підприємства великих ядер окремих регіональних утворень України характеризуються вузькою спеціалізацією на виробництві продукції високоточного машинобудування, приладобудування, транспортного машинобудування, товарів легкої і харчової промисловості (Київ, Харків, Одеса, Львів тощо), а підприємства дрібніших та поліцентричних ядер — на продукції металургії та гірничодобувного комплексу (Донецьк-Макіївка, Маріуполь, Краматорськ та ін.). При цьому кількість спеціалізованих галузей у ядрах системи значно більша, ніж на периферії. Окраїнні райони територіальних систем спеціалізуються переважно на добуванні та обробленні мінеральної сировини, легкій і харчовій промисловості, лісопромисловому виробництві. Їх спеціалізація має меншу диверсифікацію, ніж в ядрах регіонального розвитку.
3. Закономірність зростання регіональної конкурентоспроможності підприємств, що має характер олігополії. В урбанізованому, соціально розвинутому, контактно перевантаженому середовищі більшості регіональних утворень (насамперед в індустріальних районах) за гострого дефіциту деяких економічних факторів розвитку підприємств (передусім землі та капіталу) істотно посилюється конкурентна боротьба за них серед різних суб’єктів економічної діяльності. Унаслідок цього на подібних територіях ефективно розвиваються лише ті підприємства, які вдало використовують свої економічні переваги, активно впроваджують інновації, підвищують рівень конкурентоспроможності продукції тощо. Решта підприємств змушена переносити свої виробництва до віддалених нецентрових територій або здійснювати докорінну перебудову виробничого процесу, яка б дала змогу ефективно взаємодіяти з конкурентами. Наприклад, у межах Київської області висококонкурентоспроможними підприємствами (за результатами досліджень незалежних експертів) є
ІП «Кока-Кола Беверіджіз Україна Лімітед», концерн «Крафт-Фудз», концерн «Наша Ряба» та ін., у Львівській — паркетна фабрика у м. Кам’янка-Бузька, у Харківській — НВЦ «Техносинтез», ДП «Енергосталь», у Дніпропетровській — концерн
«Ерлан» у м. Підгородне, в Донецькій — ЗАТ «Донмашобладнання», завод «Донпласт» та ін.
4. Закономірність зростання праценасиченості виробництва у ядрі регіону, а фондонасиченості — на периферії. Ця закономірність пов’язана зі специфікою урбаністичної концентрації населення в регіоні, яке зосереджується переважно в ядрі та приядерній зоні системи, а також із наявністю вільних резервів (земельних, фінансових, інженерно-інфраструктурних тощо) для збільшення кількості основних засобів виробництва при наближенні до низькоурбанізованих територій.
У центральній урбанізованій частині регіону формується ринок робочої сили зі значною кількістю робочих місць, пов’язаний із високою концентрацією населення та трудовими міграціями. Оскільки інші фактори економічного зростання (переважно земельні) в ядрі регіону обмежені, то підприємства роблять ставку на зростання праценасиченості виробницт-
ва. Фондонасиченість скорочується, оскільки збільшується модульність, подрібненість підприємств унаслідок дефіциту інших ресурсів розвитку.
У периферійній частині регіону переважає ринок робочої сили із незначною кількістю робочих місць, здебільшого в результаті відтоку населення до центру (стимулами є висока заробітна плата і кращі умови праці). На цих територіях підвищується фондонасиченість виробництва, розвиваються великі підприємства, що потребують значних територій та капітальних затрат. Такі явища характерні для більшості регіонів України. Наприклад, при наближенні до ядер регіонів у периферійних поселеннях значно зростає чисельність промислово-виробни-
чого персоналу у розрахунку на одне підприємство, особливо в містах Авдіївка, Красногорівка, Докучаєвськ, Моспине (Донецька обл.), Підгородне, Новомосковськ (Дніпропетровська обл.), Южне, Іллічівськ (Одеська обл.), Вишневе, Бровари, Вишгород (Київська обл.) та ін. Натомість вартість основних засобів виробництва у розрахунку на одне підприємство збільшується у віддалених від ядра поселеннях: м. Білгород-Дністровський (Одеська обл.), містах Первомайський та Балаклія (Харківська обл.), Амвросіївка (Донецька обл.), Фастів і Кагарлик (Київська обл.) та ін.
5. Закономірність спадної економічної ефективності виробництва від центру до периферії регіону. Вона пов’язана з економічними законами територіальної концентрації та конкурентоспроможності. Економічний ефект від розміщення підприємства на території, що забезпечує високу прибутковість господарювання, найінтенсивніше виявляється саме в межах приядерної зони тяжіння та вздовж доцентрових транспортних магістралей, де для цього є сприятливі передумови. Тому деякі поселення таких територій отримали найвищі показники економічної ефективності промислового виробництва (винятки становлять лише ті підприємства, розвиток яких не залежить від конфігурації території, а орієнтується, наприклад, на місцеві природні ресурси
та ін.). У межах Київської області до них належать такі міста, як Вишгород, Бровари, Вишневе, Боярка, Буча, Ірпінь; Харківської — Зміїв, Південне, Дергачі; Львівської — Винники, Миколаїв, Пустомити; Одеської — Южне; Донецької — Авдіївка, Мар’їнка, Ясинувата та ін.
6. Закономірність зростання полігалузевої економічної ефективності в приядерній зоні регіону. Сутність її полягає в тому, що центральні території приядерної зони забезпечують високу економічну ефективність розвитку більшості галузей промислового виробництва, розташованих у їх межах. Так, при наближенні до ядра регіону багато видів економічної діяльності мають однаково високі показники рентабельності і продуктивності праці. Винятки становлять лише низькоінноваційні, ресурсозатратні галузі господарства, які неефективно використовують переваги свого розміщення. Натомість при наближенні до периферії регіону висока економічна ефективність притаманна лише обмеженому колу підприємств, що розвиваються на основі місцевих сировинних ресурсів. Наприклад, у межах приядерних територій Київської області виникли умови для зростання економічної ефективності більшості інноваційних і комерційно орієнтованих видів промислового виробництва (точне машинобудування, приладобудування, легка і харчова промисловість, лісопромисловий комплекс тощо), в той час як на периферії ефективно розвиваються лише окремі галузі промисловості (добування корисних копалин, лісопромислове виробництво, харчова промисловість тощо).
7. Закономірність зростання модульності промислового виробництва при наближенні до ядра регіону. Підприємства приядерних територій окремих регіонів характеризуються значною організаційною подрібненістю, пріоритетністю розвитку малих і середніх (модульних) виробництв, що формуються в умовах високої вартості земельних ресурсів, поширення інформаційних та інноваційних технологій і ринкових механізмів розвитку, насамперед аутсорсингу. Загальна чисельність і галузева різноманітність малих і середніх підприємств та, в більшості випадків, їх показники економічної ефективності зростають при наближенні до високоприбуткових територій ядра. Так, найбільше малих промислових підприємств спостерігається в таких містах України, як Вишгород, Боярка, Вишневе, Бровари, Буча, Дергачі, Люботин, Південне, Іллічівськ, Южне, Глиняни, Городок, Рудки, Пустомити, Підгородне, Новомосковськ, Авдіївка, Ясинувата. Як свідчать дослідження, у безпосередній близькості до ядра відповідних регіонів зростають також показники економічної ефективності їх функціонування.
8. Закономірність зростання галузевої різноманітності при наближенні до ядра регіону. Вона тісно пов’язана із загальним економічним законом поділу праці. У межах приядерних територій значно збільшується кількість різних видів економічної діяльності, активізуються міжгалузеві зв’язки, посилюється комплексна взаємопов’язаність і взаємна доповнюваність окремих під-
приємств (на основі аутсорсингу). Відповідно, збільшуються показники галузевої різноманітності господарської діяльності. Найбільші їх значення спостерігаються в містах-ядрах окремих регіонів та на тих територіях, які безпосередньо до них прилягають: Києво-Святошинському, Харківському, Пустомитівському, Овідіопольському, Шахтарському, Дніпропетровському.
9. Закономірність зростання контактності і комунікативності при наближенні до ядра регіону. Приядерні центральні території регіону унаслідок значної урбанізації та концентрації людської діяльності більше насичені контактами і комунікаціями, ніж периферійні. Причинами цього є як розвиток системи інформаційних технологій, транспорту і зв’язку, їх замкненість на ядрі системи, так і стрімке зростання контактів та зв’язків окремих суб’єктів економічної діяльності, які розвиваються з урахуванням інтересів і функціональних особливостей один одного. Серед усіх міст України найбільшу комунікативність мають ядра міст-мільйонників, великі обласні центри і транспортні вузли та середні і великі міста, розташовані у безпосередній близькості до мільйонників.
10. Закономірність скорочення частки низькоінноваційних підприємств добувної промисловості та зростання сучасних на-
укомістких виробництв, що відбувається на основі підвищення їх прибутковості. В умовах тих регіонів, де ядром є історично сформоване соціально розвинуте багатофункціональне місто, постійно зменшується кількість сировинно орієнтованих працемістких підприємств, які неефективно використовують переваги свого розміщення через свою спеціалізацію. Поліцентричні старопромислові регіони, насичені підприємствами добувної промисловості, також переживають процеси поступового скорочення частки низькоінноваційних галузей. Їх спеціалізація за ринкових умов переростає в інноваційну, науково-технічну, ринково-інфраструктурну діяльність малих підприємств, тобто віддаляється від основного виробничого процесу та починає спеціалізуватись на його окремих завершальних стадіях. Так, деякі державні машинобудівні підприємства Київської і Харківської областей почали активно розвиватися шляхом залучен-
ня іноземних технологій і підприємницького капіталу (ЗАТ «Борекс», НВЦ «Техносинтез» тощо). Те саме стосується й підприємств старопромислових районів — Донецького, Луганського та Дніпропетровського (ЗАТ «Донмашобладнання», завод «Дон-Пласт» та ін.).
11. Закономірність формування територіальної комплексності і пропорційності виробництва на основі ринкових механізмів розвитку. Вона відображає збалансований, комплексно-пропорційний розвиток регіону, який забезпечується ефективною системою менеджменту регіонального розвитку в умовах чесної конкуренції і вільного ціноутворення, прозорості розподілу ресурсів виробництва (земельних ділянок, капіталу тощо), вільної та об’єктивної інформації, неупередженої системи державного стимулювання і регулювання підприємницької активності тощо. Ця закономірність ефективно реалізується лише в умовах формування сталого економічного розвитку держави. Її виконання ускладнюється через розвиток кризових процесів в економіці як на національному, так і на міжнародному рівнях, що унеможливлюють формування комплексної системи господарювання певної території та забезпечення пропорційності відносин між окремими її елементами.
Виконання закономірностей регіонального розвитку покликане забезпечити планомірний, збалансований, науково обґрунтований розвиток окремих регіонів держави в умовах ринкової самоорганізації та обмеженого державного протекціонізму, які довели вищу ефективність, ніж командно-директивні, планові способи господарювання для комерційних і підприємницьких структур.
Пізнання і практичне застосування закономірностей менеджменту регіонального розвитку дають змогу обрати найефективніші варіанти розвитку підприємств на території, розробити заходи, спрямовані на їх раціональну організацію, найповніше використання позитивних аспектів розміщення фірм і усунення та нівелювання проблемних ситуацій і диспропорцій. З цією метою виокремлюють принципи менеджменту регіонального розвитку — конкретні правила діяльності, що розробляють відповідно до необхідності збалансованого розвитку та наявних ресурсів території в конкретний історичний період. До них належать:
— принцип раціонального використання переваг економічного ефекту території;
— принцип раціонального застосування переваг спеціалізації і концентрації виробництва;
— принцип пріоритетності розвитку науково спрямованих модульних виробництв при скороченні частки низькоінноваційних сировинних та енергомістких підприємств;
— принцип державної підтримки та економічного стимулювання розвитку пріоритетних економічно вигідних галузей спеціалізації регіону;
— принцип активізації ринкових механізмів розвитку промислового виробництва та закладів виробничої і соціальної інфраструктури;
— принцип прозорості та неупередженості при розподілі економічних факторів виробництва між суб’єктами підприємницької діяльності території;
— принцип вільного доступу різних суб’єктів підприємницької діяльності до об’єктивної ринкової і комерційної інформації;
— принцип єдності цілей при реалізації менеджерських стратегій центральних і периферійних територій регіону;
— принцип поліпшення соціальних умов життя людей і досягнення високого рівня соціального розвитку території;
— принцип раціонального природокористування та охорони природи.
Розроблення і реалізація закономірностей та принципів менеджменту регіонального розвитку сприятимуть посиленню економічної ефективності функціонування підприємств при дотриманні високих соціальних і екологічних стандартів життя людей. Пошук шляхів вирішення таких питань є основою для подальших наукових розвідок.

Запитання. Завдання

1. У чому полягає відмінність між законами і закономірностями менеджменту регіонального розвитку?
2. Які суспільно-географічні та економічні закони покладено в основу науки про менеджмент регіонального розвитку?
3. Розкрийте вітчизняні суспільно-географічні закономірності, що стали передумовою розвитку науки з менеджменту регіонального розвитку.
4. Охарактеризуйте зарубіжні закономірності менеджменту регіонального розвитку.
5. Назвіть закономірності менеджменту регіонального розвитку та охарактеризуйте їх діяльність у межах України.
6. Дайте визначення принципів менеджменту регіонального розвитку та розкрийте їх сутність і особливості застосування в Україні.