Зарубіжна література для дітей (“Академвидав”)

Качак Т. Б. , Круль Л. М.

Тип видання – підручник
Рік видання – 2014
Обсяг – 416 стор.
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Зарубіжна література, допомагаючи дітям збагнути багатоманіття світу і людських доль, виводить їх на шлях порівняльного пізнання і саморозвитку. Якісне її викладання у школі під силу педагогові, який уміло поєднує у своїй діяльності знання світу дитини і надбань, витворених письменниками різних народів.
Студент, який опановує цю дисципліну і готує себе до викладання зарубіжної літератури для дітей, знайде в цьому навчальному посібнику необхідні
знання і спонуки для роботи над собою. Педагогам-практикам він цінний внутрішньою логікою, авторськими інтерпретаціями творів. Є в ньому багато привабливого для всіх, хто цікавиться адресованими дітям творами зарубіжних письменників.

Зміст

1. Зарубіжна література для дітей як сегмент світової літератури

1.1. Зарубіжна література для дітей як пласт світової літератури і навчальна дисципліна
Сутність літератури для дітей
Специфіка літератури для дітей
Функції літератури для дітей
1.2. Історія літератури для дітей
1.3. Вивчення і критична рецепція текстів для дітей

2. Доісторична та історична спадщина народів світу в дитячому читанні

2.1. Біблія для дітей
2.2. Міфи Давньої Греції
2.3. Фольклорні роди і жанри

3. Французька література для дітей

3.1. Витоки французької літератури для дітей
Франсуа Рабле
3.2. Твори письменників XVII ст. у колі дитячого читання
Шарль Перро
Жан Лафонтен
Франсуа Фенелон
П’єр Корнель
Мольєр (Жан-Батіст Поклен)
3.3. Зародження традицій літератури для дітей у письменстві XVIII ст.
Жан-Жак Руссо
3.4. Французька література ХІХ ст. для дітей
Жорж Санд (Аврора Дюпен)
Едуард Лефевр де Лабуле
П’єр Лашамбоді
Віктор-Марі Гюго
Александр Дюма
Жуль Верн
Гюстав Емар (Олівер Глуа)
Бернарден де Сен-П’єр
Фредерік Стендаль (Марі-Анрі Бейль)
Проспер Меріме
Альфонс Доде
Гектор Мало
3.5. Література початку ХХ ст. для дітей
Антуан-Марі-Роже де Сент-Екзюпері
Марсель Еме
3.6. Французька поезія для дітей від Середньовіччя до ХХІ ст.
Поль Верлен
Гійом Аполлінер
Моріс Карем
Робер Деснос
Жак Превер
Клод Руа
П’єр Гамарра
Мадлен Лей
Жак Шарпантро
Жан-Люк Моро
3.7. Творчість сучасних французьких письменників для дітей

4. Російська література для дітей

4.1. Виникнення і становлення російської літератури для дітей
Передісторія російської літератури для дітей
Становлення літератури для дітей у Росії
4.2. Російська література ХVІІ ст. для дітей
4.3. Розвиток літератури для дітей у ХVІІІ ст.
4.4. Російська література ХІХ ст. для дітей
Російська періодика для дітей ХІХ ст.
Розвиток жанрів казки та байки
Іван Крилов
Російська поезія ХІХ ст. для дітей
Олександр Шишков
Олександр Мерзляков
Михайло Лермонтов
Олександр Пушкін
Василь Жуковський
Петро Єршов
Художня проза для дітей у ХІХ ст.
Володимир Одоєвський
Лев Толстой
Максим Горький (Пєшков Олексій Максимович)
4.5. Письменство для дітей у Росії ХХ ст.
Корній Чуковський (Микола Корнійчуков)
Самуїл Маршак
Олексій Толстой
Аркадій Гайдар (Аркадій Голіков)
Віталій Біанкі
Микола Носов
4.6. Сучасна російська література для дітей
Михайло Яснов

5. Німецька література для дітей

5.1. Витоки і становлення німецької літератури для дітей
5.2. Література доби Відродження
5.3. Твори для дітей письменників XVIIІ—XIX ст.
Проза для дітей XVIIІ—XIX ст.
Рудольф-Еріх Распе
Крістоф-Мартін Віланд
Брати Грімми
Ернст-Теодор-Амадей Гофман
Вільгельм Гауф
Поезія XVIII—XIX ст. для дітей
5.4. Розвиток німецької літератури для дітей у ХХ ст.
Ганс Фаллада
Отфрід Пройслер
Еріх Кестнер
Джеймс Крюс
Петер Хертлінг
Міхаель-Андреас-Гельмут Енде
5.5. Німецька література для дітей кінця ХХ — початку ХХІ ст.
Кірстен Бойє
Корнелія Функе

6. Література для дітей письменників Великої Британії

6.1. Джерела англійської літератури для дітей
6.2. Твори для дітей епохи Просвітництва
Даніель Дефо
Джонатан Свіфт
6.3. Англійська поезія ХVІІІ—ХІХ ст. для дітей
6.4. Початок ХХ ст. як «золотий вік» англійської літератури для дітей
Льюїс Керролл (Чарльз Латвідж-Доджсон)
Чарльз Діккенс
Роберт-Льюїс Стівенсон
Оскар Вайлд
Джозеф-Редьярд Кіплінг
Беатрікс Поттер
Джеймс-Метью Баррі
6.5. Фантастична і пригодницька англійська література для підлітків
Герберт-Джордж Велс
Артур-Конан Дойл
6.6. Англійська література для дітей ХХ ст.
Алан Мілн
Вільям-Сомерсет Моем
Рафаель Сабатіні
6.7. Поетичні твори ХХ ст. для дітей
6.8. Англійська проза для дітей другої половини ХХ — початку ХХІ ст.
Роальд Дал
Клайв-Степлс Льюїс
Джон-Роналд-Руел Толкін
Доналд Біссет
Джеральд-Малком Даррелл
Памела-Ліндо Треверс
Джоан Ейкен
Джаклін Вілсон
Джеремі Стронг
Джоан-Кетлін Ролінг

7. Скандинавська література для дітей

7.1. Фольклорні джерела скандинавських літератур
Норвезький фольклор
Шведський фольклор
Фольклор Данії
7.2. Скандинавські дитячі письменники ХІХ ст.
Ганс-Христіан Андерсен
Захаріас Топеліус-молодший
Сельма-Оттілія-Лувіса Лагерлеф
Ельса Беськов
7.3. Скандинавські дитячі письменники ХХ ст.
Марія Гріпе
Туве Янсон
Астрід-Анна-Емілія Ліндгрен
Барбру Ліндгрен
7.4. Сучасна скандинавська література для дітей

8. Італійська література в дитячому читанні

8.1. Витоки і становлення італійської літератури для дітей
Джамбаттиста Базиле
Карло Гоцці
8.2. Італійська література для дітей ХІХ ст.
Карло Коллоді (Лоренціні)
Едмондо де Амічіс
8.3. Італійська література ХХ—ХХІ ст. для дітей
Джованні Піреллі
Сільвіо Д’Арцо (Еціо Кампароні)
Італо Кальвіно
Джанні Родарі
Марчелло Арджіллі
Рене Реджані
Лука Новеллі
Муні Вітчер (Роберта Ріццо)

9. Польська література для дітей

9.1. Передісторія польської літератури для дітей
9.2. Польська література ХІХ ст. для дітей
Марія Конопніцька
9.3. Творчість польських письменників ХХ ст. для дітей
Януш Корчак (Генрік Гольшміт)
Юліан Тувім
Ян Бжехва (Ян-Віктор Лесман)
9.4. Сучасна польська література для дітей

10. Література письменників Північної Америки для дітей

10.1. Фольклор народів Америки
10.2. Література США доби романтизму у дитячому та юнацькому читанні
Ранній американський романтизм (1820—1830)
Джеймс-Фенімор Купер
Зрілий (пізній) американський романтизм (1840—1850)
Едгар-Аллан По
Натаніел Готорн
Герман Мелвілл
Генрі-Водсворт Лонгфелло
Емілі-Елізабет Дікінсон
10.3. Реалістична література ХІХ ст. для дітей
Марк Твен (Семюель Клеменс)
Гаррієт Бічер-Стоу
Мері Додж
Луїза Олкотт
Томас-Бейлі Олдріч
Френсіс-Брет Гарт
10.4. Американська література для дітей початку ХХ ст.
Джек Лондон
Джеймс-Олівер Кервуд
О’Генрі (Вільям-Сідні Портер)
Ліман-Френк Баум
Елеонор Ходгман-Портер
10.5. Американська література для дітей першої половини ХХ ст.
Джером-Девід Селіджер
Арнольд Лобел
10.6. Американська література для дітей другої половини ХХ ст.
Джек Керуак
Моріс Сендак
10.7. Американська поезія для дітей другої половини ХХ ст.
Доктор Сьюз (Теодор Сьюз-Гейзел)
Джон Чіарді
Шел Сільверстейн
10.8. Пригодницька і фантастична література для дітей ХХ—ХХІ ст.
Кетрін Патерсон
Крістофер Паоліні
Рей-Дуглас Бредбері
Урсула Ле Гуїн
Енн Брамарес

Уривок із підручника (“Зарубіжна література для дітей” Качак Т. Б., Круль Л. М.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Зарубіжна література для дітей як сегмент світової літератури

1.1. Зарубіжна література для дітей як пласт світової літератури і навчальна дисципліна

Зарубіжна література для дітей — пласт світової літератури, написаної письменниками різних національностей різними мовами і адресованої дітям; це твори світової літератури, які увійшли до кола дитячого читання. Однак і досі нерозв’язаними залишаються не тільки проблеми розбіжностей тлумачення понять «література для дітей» і «дитяча література», окреслення специфічних ознак цієї літератури, а й проблема критичного переосмислення запропонованих юним читачам творів, з яких формувався своєрідний канон. Професійних інтерпретацій потребують перекладені українською мовою твори для дітей сучасних зарубіжних письменників, тексти-адаптації.

Сутність літератури для дітей

Література для дітей — це не тільки «певна сукупність літературних творів, написаних або адаптованих для дітей із цілком певною метою: звертатися до дитячої уяви, емоцій та почуттів, впливати на дитячі пізнавальні здібності, розвивати смаки та вподобання, розважати дитину» (за О. Папушею). Це також одна із філологічних дисциплін, яку викладають у вищих навчальних закладах. Як правило, вона складається із двох частин: української літератури для дітей та зарубіжної літератури для дітей. Предмет вивчення курсу — історія і теорія української та зарубіжної літератур для дітей. Метою навчальної дисципліни «зарубіжна література для дітей» є вивчення історії літератури різних народів, адресованої дітям, інтерпретування художніх творів, що увійшли до кола дитячого читання.
Завдання «Зарубіжної літератури для дітей» полягає в ознайомленні студентів із особливостями розвитку дитячої літератури в низці національних літератур; висвітленні біографічних та креативних аспектів найвідоміших авторів книжок для дітей; аналізуванні творів зарубіжних письменників, які ввійшли до кола дитячого читання, перекладені українською мовою і запропоновані навчальною програмою з читання та зарубіжної літератури сучасним школярам; сприянні формуванню у студентів знань, вмінь і навичок інтерпретації різних за тематикою і жанровою природою художніх творів.
Вивчення зарубіжної літератури для дітей тісно пов’язане з методикою читання у молодших класах і методикою викладання зарубіжної літератури у старших, а також літературою, педагогікою і психологією, історією і культурологією, філософією.
Тлумачення терміна «дитяча література» — досить суперечливі. У сучасних словниках і довідниках літературознавчого характеру наведено два різні визначення. Ю. Ковалів у першому томі «Літературознавчої енциклопедії» розрізняє «дитячу літературу» і «літературу для дітей» і подає таке трактування: «Дитяча література — усна і писемна словесність, творена дітьми. До неї належать безпосередньо пов’язані з грою різні жанри фольклору… Поняття “дитяча література” охоплює також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо), опубліковані в періодиці для дітей».
У «Лексиконі загального та порівняльного літературознавства» Людмила Сердюк вказує інше визначення, вважаючи, що «дитяча література — художні, наукові, науково-популярні твори, які написані для дітей. Найчастіше в це поняття включаються також твори «дорослої» літератури, що назавжди ввійшли в коло дитячого читання». Це тлумачення у «Літературознавчій енциклопедії» Ю. Ковалів пропонує для позначення поняття «література для дітей».
Проблему дефініцій поняття «дитяча література» висвітлює у дисертаційній роботі та низці статей О. Папуша. Літературознавець стверджує, що «у площині здорового глузду поняття “дитяча література” виникає на перетині трьох уявлень — про дитячий твір (як результат цілеспрямованої діяльності людини), дитяче читання (як взаємодію дитини з текстом твору — читання, слухання, перечитування, переказування, доповнення і т. д.) та дитячу книгу (як канонізовану форму, фізичний спосіб існування твору)». Термін «текст для дітей» обґрунтовує і Наталя Марченко.
У контексті аналізу художніх творів, написаних письменниками для дітей і тих, що ввійшли до кола дитячого читання, літературознавці послуговуються обома термінами. Однак з огляду на більшу точність доречно було б вживати термін «література для дітей».
«Коло дитячого читання» — поняття, яке використовують на позначення сукупності художніх текстів різних жанрів, що не були адресовані дитині-читачу, але які читають школярі. Це, як правило, класика світової літератури. Так, саме в старшому шкільному чи юнацькому віці європейські педагоги рекомендують прочитати, наприклад, «Сід» П. Корнеля, «Мікромегас» Вольтера, «Севільський цирульник» П. Бомарше, «Страждання молодого Вертера» Й.-В. фон Гете, «Малюк Цахес» Е.-Т.-А. Гофмана, «Етруська ваза», «Коломба», «Кармен» П. Меріме, «Ваніна Ваніні» Стендаля, романи В. Скотта, Ф. Купера, Ж. Верна,
А. Дюма та ін.
Твори «дорослої» літератури про дітей теж привертають увагу юного читача. Завдяки художній актуалізації та всебічному висвітленню образу дитини, показу дитинства як особливого періоду життя людини такі твори впливають на тематичні, жанрові та образно-наративні тенденції, стають рушієм еволюції літератури для дітей. У цьому контексті розглядають, наприклад, «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Підліток» Ф. Достоєвського, «Дитинство. Отроцтво. Юність» Л. Толстого, «Поезія і правда» Й. В. фон Гете, «Над прірвою у житі» Д. Селінджера та ін.

Специфіка літератури для дітей

Література для дітей як складова частина літератури має свою специфіку: відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтується на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Її особливості зумовлені віковими потребами читачів, адже кожен художній твір розрахований на певну категорію реципієнтів, адресований дітям певних вікових груп: молодшої та середньої дошкільної (3—7 років), старшої дошкільної та молодшої шкільної (7—11 років), середньої шкільної (7—11 до 14—15 років) та старшої шкільної (15—18 років) груп. Цей поділ умовний, бо не завжди можна провести межу між віковими групами, що залежить від розвитку дитини, її природних здібностей, навичок, культури читання тощо. Часто твір презентовано для читачів молодшої та середньої чи середньої і старшої шкільних груп. Однак деякі дослідники літератури для дітей виступають проти такого поділу. Наприклад, О. Папуша вважає, що «такі приписи, як “для дошкільників” чи “для молодшого шкільного віку” є уніфікованими читацькими адресами, “табелями про ранги”, за допомогою яких дорослі позбавляються зайвого клопоту розуміти індивідуальність (а отже, — і дбати про особистість)».
Найхарактернішими ознаками дитячої літератури, на думку авторів підручника з дитячої літератури Д. Білецького та Ю. Ступака, слід вважати:
а) наявність у творі предметного, конкретно-життєвого художнього образу;
б) ліризм розповіді;
в) динамічність розвитку сюжету;
г) багатство, точність та емоційність мови.
Названі ознаки властиві й літературі, адресованій дорослому читачеві, але особливо важливі для дитячих творів, адже без них ці твори не можуть мати успіху в дітей.
Книги для дітей завжди доповнювали малюнками та ілюстраціями. Першою ілюстрацією дитячої книги була гравюра в «Граматиці слов’янській» (1569) Лаврентія Зизанія, згодом з’явилася гравюра в азбуці 1637 р. Різнокольоровими малюнками супроводжувалися азбуки-прописи — довгі звитки, призначені для навчання дітей письму. Одним із кращих зразків був «Лицевой буквар» (1694) Каріона Істоміна — справжня живописна поетична енциклопедія, де вірші і гравюри, доповнюючи один одного, створювали єдине ціле. Пізніше ця традиція перейшла у журнали. У ХІХ ст. найбагатше було проілюстровано журнал «Детский музеум» (1815 — 1829), який складався із 154 книг, заповнених кольоровими гравюрами з короткими поясненнями російською, французькою та німецькою мовами.
У 1938 р. Асоціація бібліотечного обслуговування дітей запровадила щорічну премію США — медаль Кальдекотта, котру вручають художникові, який створив найкращу ілюстровану книгу для дітей. Сучасні дитячі книжки ілюструють талановиті художники, але їх вклад у розвиток книжки для дітей тільки нині починають вивчати. Цьому сприяє не тільки підхід до літератури для дітей як до повноцінного об’єкта дослідження, а й активна популяризація книжок для дітей та дитячого читання громадськими організаціями, видавництвами, бібліотеками тощо.
У 2008 р. оргкомітет конференції «Дитина читає…» виступив із ініціативою створення Всеукраїнського Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, діяльність якого спрямована на популяризацію та розвиток літератури для дітей. Подібні завдання розв’язує і Міжнародне наукове товариство з дослідження літератури для дітей та юнацтва (IRSCL). Центр щорічно проводить Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час» та літературний фестиваль «Дивокрай», реалізовує проекти «Творче читання», «Багатомовне читання», «Смачне читання», «Люди-легенди», «Від великого до малого», «Авторські читання», «Вся Україна читає дітям!» (2013), спрямовані на залучення дітей до книги та читання.

Функції літератури для дітей

Однією із проблем сучасної школи є проблема витіснення дитячої книжки з життя школярів ПК та ЗМІ. У сучасного юного покоління змінюється «модель читання». Перед майбутніми вчителями стоїть важливе завдання — зацікавити і спонукати дітей до читання, ознайомлювати їх із кращими зразками літератури для дітей, вчити не тільки отримувати пізнавальну та естетичну насолоду від читання, а й вміти проаналізувати прочитане і дати йому оцінку.
Дитяча книжка чи то українського, чи то зарубіжного автора не тільки розширює кругозір дитини, ознайомлює її з новими і цікавими подіями, явищами, а й допомагає сформувати знання, уміння й навички літературознавчого, естетичного, етичного характеру, здатність засвоювати художні цінності, готує до самостійної зустрічі з мистецтвом слова, до самоосвіти і самовиховання.
Оскільки література для дітей враховує вікові потреби і можливості маленьких читачів, вона тісно пов’язана з педагогікою. Однак не можна вбачати у ній тільки «педагогічне заняття», бо така позиція спотворює її суть, виводить за межі мистецтва, обмежує освітньо-виховне значення.
Отже, традиційними функціями дитячої літератури педагоги та керівники дитячого читання вважають виховну та освітню. Виховувати кращі моральні якості дитини, сприяти формуванню цілісної, всебічно розвинутої особистості — мета дитячої книжки. Їй притаманні дидактичність, педагогічна наснаженість, що й вирізняє її з-поміж інших текстів.
Комунікативна функція привертає дитину до книги, допомагає краще зрозуміти себе, навчає висловлювати свої думки та почуття. Тексти пропонують приклади мовленнєвої поведінки, розширюють словниковий запас читачів, формують мовленнєвий досвід. Спілкування з книгою, а отже, з її автором має допомагати дитині подолати не тільки комунікативні бар’єри у повсякденному житті, а й невпевненість у собі. Чудовим прикладом реалізації цієї функції є образ книги у творі німецького письменника М. Енде «Нескінченна історія» про те, як читання і книги змінюють головного героя Бастіана. Він утікає з дому, ховається на шкільному горищі, щоб почитати книгу, і потрапляє у її світ — Світ Фантазії. Йому там комфортно, бо він — герой. Бастіан пише чудові твори-історії. Письменник звертає увагу читачів на те, що треба не боятися фантазувати, а уявляти власні світи, домислювати те, про що читаєш, і творити свою нескінченну історію.
Естетична функція літератури є не менш важливою, адже через читання відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрями, відчуття краси поетичного чи прозового твору. Зважаючи на те, що у своєму естетичному розвитку дитина проходить етапи ознайомлення, пізнання і творчості, роль літератури для дітей у цьому процесі очевидна.
Науковці виокремлюють і риторичну функцію такої літератури. Читаючи, дитина стає співавтором письменника. Є багато прикладів, коли враження від читання, отримані в дитинстві, ставали поштовхом до власної творчості. Названі функції посилює гедоністична (функція естетичної насолоди, задоволення).
В. Богат, автор книжки для дітей «У спекотній Африці», низки статей з розвитку творчого мислення у дітей 4 — 6 років, так висловлюється про літературу для дітей: «Література для дітей — це насамперед етичний складник у формуванні дитини, те, що розвиває не лише її культурний потенціал, а й здібності, зокрема творчі. Я представляю таку літературу для дітей, що дає змогу їм не просто дізнаватися про щось нове, а й завдяки методам розвитку творчого мислення стимулює і розвиває їхній творчий потенціал».

1.2. Історія літератури для дітей

Становлення і розвиток літератури для дітей у багатьох аспектах відображають розвиток світової літератури від найдавніших часів і дотепер. Кожна національна література по-своєму впливає на розвиток дитячої літератури, але література для дітей будь-якої країни починається з усної народної творчості, яку пізніше записують і систематизують у збірники;
з народної казки, що перетікає у жанр літературної казки; з національних літературних традицій і постулатів народної педагогіки, які розвивають у своїй творчості письменники, що пишуть для дітей.
Теоретичне обґрунтування необхідності створення літератури для дітей першим запропонував чеський педагог-гуманіст Ян-Амос Коменський (праця «Велика дидактика», 1633—1638), а його книгу «Світ у малюнках» (1658) вважають першою книжкою для дітей. На думку інших європейських дослідників, першою книжкою для дітей став виховний роман «Дзеркало юного хлопчика» Йорга Вікрама, а першим художнім твором про дитину — «Ласарільйо з Берегів Тормеса» (1554) невідомого письменника-іспанця.
Писана література для дітей виникла всередині ХVІІ ст. у Західній Європі, а у ХVІІІ—ХІХ ст. — у Росії. У цей період з’явилися і перші спроби її дослідження, визначення особливостей, що випливають з освітньо-виховних завдань. Проте художні твори, що увійшли у золотий фонд дитячої літератури, були написані раніше. Ані в античній, ані у середньовічній літературі не поширювались твори, спеціально призначені для читання дітьми. Однак у філософських трактатах того часу порушено питання про виховне, пізнавальне та естетичне значення літератури у житті дитини. Пізніше, коли виникли школи та бібліотеки, у коло дитячого читання увійшли «житія святих», біблійні притчі тощо. Епоха Відродження презентувала літературу, адресовану молодшому читачеві: італійський поет Понтано — колискові пісні, твір «П’ятиліток» (ХV ст.), а італієць Фаерн — «Цікавий збірник», куди ввійшло близько ста байок для дітей (ХVІ ст.).
Більшість літературознавців часом становлення літератури для дітей вважають ХІХ ст. На його початку дослідники почали активно записувати фольклор, виникла наука фольклористика, з’явилися збірники легенд, народних і літературних казок
(Я. та В. Гріммів, В. Гауфа, Е.-Т.-А. Гофмана, Г.-Х. Андерсена, Жорж Санд, Л.-А. фон Арніма і К. Брентано та ін.).
У фольклорі кожного народу втілені наміри дорослих не тільки розважати, а й виховувати дитину за допомогою повчань у формі колискових пісень, жартів, загадок, потішок, приказок і казок. Саме тому у фольклорі багатьох країн так багато спільних ознак. Отже, усна література — перша складова частина зарубіжної літератури для дітей.
У ХVІІ ст., спираючись на міську середньовічну літературу, фабліо і тваринний епос, почав писати байки Ж. Лафонтен. Літературні опрацювання народних казок, що підштовхнули розвиток літератури, адресованої дітям, незважаючи на те, що вони містять і звернення до дорослих читачів, започаткував Ш. Перро.
Доба Романтизму не тільки сприяла розвитку фольклорних літературних традицій, а й популяризувала казку як жанр. Швидко поширювалися чарівні казки, казки про тварин та побутові. Ці жанри цікавили німецьких письменників і дослідників (Я. та В. Грімми, Т. Бенфей, Й. Вольте), яких вважають засновниками казкознавства як відгалуження фольклористики, а також французьких (П. Себійо, Е. Коскен, Ж. Бедьє, П. Сентів), російських (Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, О.Веселовський, І.Худяков), українських фольклористів (І. Срезневський, І. Рудченко, М. Драгоманов, О. Потебня, В. Гнатюк та ін.).
Романтизм сприяв розвитку дитячої літератури, оскільки пропагував світлі начала добра, любові, високі морально-етичні цінності, а головний герой тогочасних творів, окрім того, що мав найкращі риси, часто був сміливим юнаком, дитиною-підлітком. Письменники-романтики висвітлювали психологію юних персонажів, їх переживання і почуття.
До кола дитячого читання увійшли художні твори на історичну тематику В. Скотта, В. Гюго, Е. Хемінгуея та інших письменників.
Багато творів, написаних для дорослих читачів, теж стали надбанням літератури для дітей — «Робінзон Крузо» Д. Дефо та «Мандри Лемуеля Гуллівера…» Дж. Свіфта, «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, «Дон Кіхот» М. Сервантеса.
Для читачів молодшого шкільного віку тексти адаптують. Адаптація — це різновид опрацювання, спрощення літературного твору шляхом трансформації його внутрішньої будови та функцій, пристосування для сприймання дітьми. Скорочуються незрозумілі для молодшого читача складні філософські, описові місця, авторські відступи та розмірковування. Такими є розраховані на сприйняття школярів «Біблії для дітей», адаптації різними мовами «Дон Кіхота», «Мандрів Гуллівера», «Робінзона Крузо» (перша з них — «переказ» Б. Грінченка та М. Загірньої «Робінзон. Оповідання про те, як один чоловік по чужих краях мандрував і як він сам на острові серед моря жив»).
Адаптації українською мовою міфології та епосу для дітей здійснили: К. Гловацька — «Міфи давньої Греції», «Гомерова Іліада», «Гомерова Одіссея»; В. Близнець — «Повість минулих літ»; І. Сидоренко — «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле. Казки «Коли ще звірі говорили» та «Лис Микита» І. Франка є теж зразком адаптації текстів.
Адаптація тексту також передбачає вкраплення додаткових пояснень у самому тексті чи примітках, зміну важливих змістово-композиційних складників (нещаслива розв’язка у «Червоній Шапочці» Шарля Перро і варіанти щасливого кінця в її переробках). У спрощеному тексті можливі також вставні пояснення архаїчних, діалектичних, чужомовних слів чи спеціальних термінів.
У ХІХ ст. активізувалася перекладацька діяльність, що сприяло не тільки розширенню кола дитячого читання творами зарубіжних письменників, а й впливало на тенденції розвитку літератури для дітей кожної країни. Так, наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. П. Грабовський перекладав для дітей казки Андерсена, твори Роберта Бернса; Б. Грінченко (крім «Робінзона Крузо») — казки Захаріуса Топеліуса, книжку «Серце» Едмондо де Амічіса; Марія Грінченко — «Пригоди Тома Сойєра» М. Твена, казки Г.-Х. Андерсена, М. Салтикова-Щедріна,
Д. Маміна-Сибіряка, роман Гаррієт Бічер-Стоу; Настя Грінченко — «Пригоди Гекльберрі Фінна» М. Твена. Твори для дітей російською мовою перекладала Марко Вовчок, а українською — Леся Українка.
Як правило, з перекладами творів зарубіжних дитячих письменників українських читачів ознайомлювали насамперед періодичні видання, призначені і для дітей, і для дорослих, що містили «дитячу сторінку», рубрику.
Наприкінці ХІХ ст. у коло дитячого читання увійшли твори реалістичного спрямування, в центрі яких — образ і світ дитини, її проблеми, переживання, спосіб життя, боротьба з жорстокими обставинами. Головними героями у таких творах, як правило, є діти робітників, бідняків: Олівер Ч. Діккенса, Том Сойєр, Гекльберрі Фінн, принц і жебрак М. Твена та ін. Популярність серед читачів мали тексти біографічного характеру, присвячені висвітленню дитячих років, опису середовища та аналізу становлення особистості головного героя («Підліток» Ф. Достоєвського, «Дитинство. Отроцтво. Юність» Л. Толстого, «Дитячі роки Багрова-внука» С. Аксакова, «Дитинство» М. Горького, «Дитинство Микити» О. Толстого, «Дитинство Тьоми», «Гімназисти» М. Гаріна-Михайлова, «Історія маленького лорда» Ф. Бернета, «Без сім’ї» Г. Мало та ін.).
На початку ХХ ст. на хвилі модернізму письменники відроджували традиції романтичної літератури, актуалізуючи тенденції течій експресіонізму, імпресіонізму, символізму, екзистенціалізму. Твори цього часу Дж. Конрада, Дж. Лондона,
О. Генрі, Етель-Ліліан Войнич нині стали програмовими для учнів середніх і старших класів загальноосвітньої школи, хоча за радянських часів їх гостро критикували.
У зарубіжній літературі другої половини ХХ — початку ХХІ ст. виразно помітні як традиційний реалістичний, так і постмодерний напрями. Це стосується і дитячої літератури, яку презентують твори часто фантастичного, містичного, героїчного змісту. Основна традиційна тема боротьби добра і зла розвивається у протистоянні реальних та вигаданих персонажів, синтезі умовного та дійсного, реального і вигаданого, гри і серйозності, минулого, сучасного і майбутнього тощо. Стильова еклектика, жанрова дифузія та синтез, постмодерні принципи колажності, мозаїчності композиційної побудови творів характерні і для творів, що ввійшли до кола дитячого читання. Як приклад можна навести романи Дж.-Р.-Р. Толкіна, Туве Янсон, Джоан Ролінг, Кетрін Петерсен, К. Паоліні та ін. Особливо популярним є жанр «фентезі», який фактично забезпечив справжній ренесанс зарубіжній літературі для дітей та юнацтва. Автори таких дитячих книжок стають лауреатами престижних літературних премій, а їхні твори — світовими бестселерами (книги про Гаррі Поттера Джоан Ролінг чи «Ерагон» К. Паоліні, «Володар кілець» Дж.-Р.-Р. Толкіна та ін.).
Сучасна дитяча література фактично позбавлена тематичного обмеження, адже у творах висвітлюються теми морально-етичного, психологічного, історико-культурного, суспільно-побутового спрямування. Любов до природи, людини, праці тісно переплітається із проблемами боротьби добра і зла (зокрема, рятування людства від можливих загроз), темами повернення до народних традицій з метою удосконалення себе і світу, висвітлення внутрішнього світу дитини, процесів її соціалізації та адаптації у дорослому світі.
Тематика тісно пов’язана із жанровою формою твору. Для дитячої літератури властива така сама система жанрів, що й літературі загалом. У кожну епоху домінували різні жанри.
Із найдавніших часів у коло дитячого читання ввійшли твори таких жанрів, як повчання, міфи, перекази, біблійні легенди, казки. Перші твори, написані спеціально для дітей, нагадували підручники, навчальні посібники з елементами розповіді, образності, розважальності. Наприклад, видання байок Езопа у ХVІІ ст. супроводжувались поясненням смислу, тлумаченнями. У ХVІІІ ст. активно розвивалися повісті та романи, байки та вірші про науку, а романтизм ХІХ ст. запропонував жанр казки та історичного роману. Жанрова система ХХ ст. під впливом модернізму та постмодернізму набула ознак синтетичності та дифузності, що позначилося і на жанрових характеристиках літератури для дітей. Новели, оповідання, повісті та романи першої половини ХХ ст. зазнали впливу екзистенціалізму, експресіонізму, імпресіонізму, авангардної літератури тощо.
Жанр фентезі на початку ХХІ ст. став популярним і в літературі для дітей. Реальність переплітається з казковими, міфічними та віртуальними світами, де діють свої закони і правила. Інтертекстуальність (особливо елементів античної та середньовічної літератури), нове прочитання традиційних сюжетів та образів, актуалізація ірраціональних мотивів чарівництва, магії — художні ознаки творів жанру фентезі. У літературі для дітей жанр фентезі започаткував Дж.-Р.-Р. Толкін книгою
«Гобіт, або Подорож туди й назад». Твори для дітей та юнацтва у різних жанрових різновидах фентезі (героїчному, високому, низькому, готичному, християнському, окультному) із середини ХХ ст. створюють й інші зарубіжні письменники, зокрема Урсула Ле Гуїн, М. Енде, Корнелія Функе, К.-С. Льюїс.
Крім того, що кожна історико-літературна епоха диктує свої закони жанрово-стильового та тематичного аспектів розвитку дитячої літератури, існує і залежність жанрової природи твору від адресата. Як зазначає Людмила Сердюк, «для молодшого та середнього дошкільного віку — казки, маленькі вірші, книжки-малюнки на теми з навколишньої дійсності; для старшого дошкільного та молодшого шкільного віку — ілюстровані казки про тварин, байки, вірші й оповідання класиків і сучасних письменників; для середнього та старшого шкільного віку — науково-художня, пригодницька й фантастична література, художні біографії».