Опис

«Поза межами болю» Осипа Турянського поряд із романами «Смерть героя» Р. Олдінгтона, «На західному фронті без змін» Е.-М. Ремарка, «Прощавай, зброє!» Е. Хемінгвея визнаний одним із кращих творів світової літератури про Першу світову війну і «втрачене покоління». Трагічна боротьба за життя у пащі смерті, спротив нелюдським інстинктам задля збереження людського задають йому напружену епіко-ліричну інтонацію. «Дума пралісу» — алегорична повість про «українське дводушшя» та інші комплекси українства.

…Одначе я вбив сорок мільйонів людей! Ось як воно: у світовім пожарі воскрес великий народ із вікової неволі й почав собі ставити свій власний храм волі. І будував він сей храм зі своїх власних здорових дубів, підпер його своїми власними кремезними плечима і споював його своєю власною, могутньою, мужицькою душею. Та хоч я син сього народу, та проте я, заражений і прокажений чужою школою, ворожою душі мойого народу, забув,  не відчув і не зрозумів народної душі. Хоча жорстокі сусіди давали мені раз у раз ударами в моє рабське лице докази, що се таке народ і його неволя, я замість боротися, мудрував над тим, чи ми народ, чи ні й чи наше життя кому потрібне, чи ні?  Я, провідник народу, хотів поставити храм волі не з рідного дерева і ґраніту, тільки з піску облудного пустомельства. Будував його не так, як залізний закон життя домагається, тільки так, як сього чужа й мертва схоластичнабуква хоче.  Я не присвятив храму волі святій Єдності народу, тільки посадив на його вівтарі неситого божка, якому на ім’я — Черево. Народ не чуття, огонь одної, жагучої, святої, спільно народної душі, що тільки одна в силі побороти цілий світ ворогів і навіть саме пекло покорити — все те було мені чуже, марне, пусте. Я вчив, що світ, життя, народ і його воля — се тільки матерія, забувши при тому, що і стерво — теж матерія. Тому з народного змагання за волю я здер проміння святості та остервив його! І сам я став найвірнішим апостолом божка Черева: ще вчера революціонер, я сьогодні сиджу спокійно на чужині та й рахую гроші, які я украв із розваленої святині народної волі…

О. Турянський. «Дума пралісу».  1922