Опис

Психічний розвиток у дошкільному віці значною мірою проектує майбутнє людини. Ця закономірність актуалізує теоретичну і прикладну інформацію підручника, в якому розкрито сутність, основні засади, методи дитячої психології та її значення в діяльності вихователя дошкільного закладу, а також висвітлено основні психічні процеси, які зумовлюють життєдіяльність дошкільника, становлення особистості, вікові новоутворення, кризи і шляхи їх подолання. Пізнавальну і практичну цінність має інформація про психологічну готовність дитини до школи, методи опанування різних видів діяльності.

Для студентів вищих навчальних закладів. Прислужиться вихователям дошкільних навчальних закладів, батькам, усім, хто цікавиться особливостями психічного розвитку дитини в ранньому віці.

 

Зміст

1. Загальні засади дитячої психології

1.1. Сутність дитячої психології
Дитяча психологія у системі гуманітарних наук
Роль дитячої психології у діяльності вихователя дошкільного навчального закладу

1.2. Методологія і методи дитячої психології
Методологічні принципи вивчення психіки дитини
Методи науково-психологічного вивчення дітей
Застосування методів дослідження вихователем дошкільного навчального закладу

1.3. Сутність і закономірності психічного розвитку дитини
Роль біологічних і соціальних факторів у психічному розвитку дитини
Основні закономірності психічного розвитку
Діяльність як детермінанта психічного розвитку дитини
Роль навчання у психічному розвитку дошкільника
Засади періодизації психічного розвитку дітей дошкільного віку
Періоди психічного розвитку у дитячому віці
Індивідуально-психологічні відмінності дітей

2. Психологічні особливості дитини у фазі новонародженості, немовлячому і ранньому віці

2.1. Психічний розвиток дитини у фазі новонародженості
Особливості психічного розвитку новонародженого
Криза новонародженості

2.2. Немовлячий вік і його особливості
Загальна характеристика психічного розвитку немовлят
Роль рухової активності у психічному розвитку дитини
Мовленнєвий розвиток немовляти
Когнітивний розвиток дитини першого року життя
Передумови формування особистості дитини
Криза першого року життя

2.3. Особливості психічного розвитку дітей раннього віку
Ранній вік і його значення у подальшому розвитку дитини
Формування предметної діяльності у ранньому дитинстві
Зародження нових видів діяльності у ранньому дитинстві
Розвиток спілкування з дорослими і однолітками
Розвиток мовлення дитини раннього віку
Новоутворення пізнавальної сфери у період раннього дитинства
Передумови формування особистості у ранньому дитинстві
Криза трьох років

3. Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

3.1. Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку
Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці
Загальна характеристика ігрової діяльності дошкільника
Роль дорослих у розвитку ігрової діяльності дошкільника
Види ігрової діяльності дошкільника і їх роль у психічному розвитку
Види іграшок і їх вплив на психічний розвиток дитини дошкільного віку

3.2. Продуктивні види діяльності дошкільника
Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці
Вплив зображувальної діяльності на психічний розвиток дошкільників
Конструктивна діяльність дошкільника

3.3. Трудова діяльність дитини дошкільного віку
Формування психологічних передумов трудової діяльності дошкільника
Становлення трудової діяльності дошкільників
Особливості уявлень дошкільників про працю дорослих
Вплив трудової діяльності на психічний розвиток дошкільника

3.4. Становлення навчальної діяльності у дошкільному віці
Психологічні передумови формування навчальної діяльності у дошкільному віці
Умови розвитку навчальної діяльності дітей дошкільного віку
Основні рівні розвитку і готовність дошкільника до навчання

3.5. Спілкування дитини з дорослими і однолітками
Особливості спілкування дитини з дорослими
Розвиток форм спілкування у дошкільному закладі
Особливості спілкування дитини з батьками
Специфіка спілкування дитини з вихователем
Педагогічне спілкування із дошкільниками
Форми спілкування дошкільників з однолітками
Конфлікти між дітьми і їх причини

4. Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

4.1. Особливості уваги дітей дошкільного віку
Функції уваги у дошкільників
Мимовільна увага і умови її розвитку у дошкільному віці
Довільна увага дитини дошкільного віку і умови її формування
Післядовільна увага дошкільників
Розвиток властивостей уваги у дошкільному віці
Шляхи і засоби організування і підтримання уваги дошкільників

4.2. Мовлення і його розвиток у дошкільному віці
Розвиток лексичного запасу і граматичної будови мовлення дітей дошкільного віку
Розвиток звукового і синтаксичного аспектів мовлення. Усвідомлення дошкільниками звукового складу слова
Усвідомлення дошкільниками словникового складу мови
Функції мовлення дошкільників

4.3. Сенсорний розвиток дошкільників
Розвиток основних видів відчуття у дошкільному віці
Психологічні основи сенсорного розвитку дошкільників
Розвиток сенсорних еталонів у дошкільників
Розвиток у дошкільників дій сприймання

4.4. Мислення і його види у дошкільному віці
Загальна характеристика мислення дошкільників
Мислення і діяльність дошкільників
Керівництво розвитком мислення дітей

4.5. Розвиток пам’яті дітей дошкільного віку
Мимовільна пам’ять дошкільників і умови її розвитку
Довільна пам’ять і етапи її розвитку у дошкільному віці
Формування елементів логічної і інших видів пам’яті у дошкільному дитинстві
Управління розвитком пам’яті дітей дошкільного віку

4.6. Формування уяви у період дошкільного дитинства
Особливості уяви дошкільника
Розвиток видів уяви у дошкільників
Розвиток операцій уяви у дошкільному віці
Розвиток функцій уяви у дошкільників
Управління розвитком уяви дітей

5. Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

5.1. Особливості емоцій і почуттів у дошкільному віці
Розвиток почуттів у дошкільному віці
Емоційні порушення у дошкільників

5.2. Воля і її роль у поведінці дитини
Особливості розвитку вольових дій дошкільників
Встановлення відношень між метою дій і їх мотивами
Посилення регулювальної ролі мовлення у виконанні дій
Особистісний аспект розвитку волі дошкільників
Управління розвитком волі у дошкільників

6. Формування особистості дошкільника

6.1. Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку
Вплив дорослих на розвиток особистості дошкільника
Роль однолітків у розвитку особистості дитини
Психологічні основи статевого виховання дошкільників
Діяльність і розвиток особистості дошкільника

6.2. Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дитини у дошкільному віці
Загальна характеристика мотивів поведінки дитини
Роль гри у розвитку мотиваційної сфери дошкільника
Самосвідомість і самооцінка дошкільника
Управління розвитком самосвідомості у дошкільників

6.3. Моральне становлення особистості дошкільника
Умови морального розвитку особистості дитини
Розвиток моральної поведінки у дошкільному віці
Причини негативних особистісних утворень у дошкільників
Емоційне благополуччя дитини у групі

6.4. Темперамент і характер дитини дошкільного віку
Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників
Співвідношення спадкового і набутого у темпераменті дитини
Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту
Прояв властивостей темпераменту у навчально-виховній роботі з дошкільниками
Характер дитини

6.5. Розвиток здібностей у дошкільному віці
Пізнавальні здібності дошкільників
Практичні здібності дошкільників
Спеціальні здібності дошкільників
Вивчення здібностей дитини
Умови розвитку здібностей у дошкільному віці
Робота з обдарованими дошкільниками

6.6. Психологічна готовність дитини до школи
Криза шести-семи років
Формування нової внутрішньої позиції
Розвиток особистості у старшому дошкільному віці
Мотиваційна готовність дитини до школи
Емоційно-вольова готовність дитини до школи
Розумова готовність дитини до школи
Соціально-психологічна готовність дитини до школи
Формування психологічної готовності до школи у різних видах діяльності

Короткий термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Дитяча психологія” Павелків Р. В., Цигипало О. П.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади дитячої психології

Дитяча психологія є напрямом вікової психології, галуззю психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини як члена суспільства від народження до вступу до школи, встановлює вікові періоди цього розвитку і причини переходу від одного періоду до іншого. Розв’язання теоретичних завдань дитячої психології розширює можливості практичного впровадження набутих нею знань.

1.1. Сутність дитячої психології

Дитинство є періодом найшвидшого та найінтенсивнішого розвитку людини. Інші періоди не передбачають такої кількості своєрідних життєвих етапів, як раннє і дошкільне дитинство.

Упродовж 6-ти—7-ми років життя у психіці дитини відбуваються грандіозні прогресивні зміни. Пізнаючи світ і себе, вона поступово формується як особистість, розвиває свої психічні якості і властивості, внутрішній світ, у міру своїх фізичних, інтелектуальних, духовних сил включається у життєдіяльність соціуму.

За фізичними, фізіологічними і психологічними якостями немовля помітно відрізняється від дошкільника, дошкільник від підлітка, підліток від юнака, юнак від дорослої людини. Віковий розвиток особистості людини, притаманних їй психічних процесів і властивостей від пренатального (дородового) періоду до останніх днів життя вивчає вікова психологія, у структурі якої, відповідно до основних періодів життя людини, виокремлюють дитячу психологію, психологію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію юності, психологію дорослої людини і геронтопсихологію (психологія людей літнього віку). Дитяча психологія разом із педагогікою, фізіологією, педіатрією та іншими науками вивчає дитину, розвиток її психіки протягом перших семи років життя.

Дитяча психологія (грец. psychе — душа і logos — слово, вчення) — галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини на різних вікових етапах, а також закономірності переходу від одного вікового етапу до іншого.

За словами українсько-російського психолога Даниїла Ельконіна (1904—1984), дитяча психологія вивчає закономірності розвитку дитини як члена суспільства, тобто її психіку, свідомість, психічний розвиток від народження до вступу до школи. У процесі формування її як члена суспільства і як особистості відбувається розвиток дитячої психіки, свідомості від властивих немовляті елементарних форм до властивих дорослій людині розвинених форм свідомого відображення дійсності. Тому предметом дитячої психології є загальні закономірності психічного розвитку в онтогенезі (індивідуальному розвитку), його вікових періодів, причин і механізмів переходу від одного періоду до іншого, їх характерних ознак і психологічних механізмів. Її специфіка полягає в необхідності дослідження не лише психічних процесів і якостей, але і законів, закономірностей їх виникнення та становлення. Адже постійний психічний розвиток дитини, перехід від елементарних реакцій до складних і осмислених дій, оволодіння мовленням, перші прояви самостійності, попри індивідуальні відмінності, мають багато спільних ознак, які й досліджує дитяча психологія. Незважаючи на те що усі діти різні, об’єднує їх неминуча необхідність подолати певні етапи (стадії) розвитку. Дитина змінюється на кожному віковому етапі, і ці зміни є закономірними і мають свої причини.

Дитяча психологія вивчає психологічні особливості дітей кожного вікового періоду, звертаючи увагу передусім на те, що нового на певному етапі їхнього життя виникає, розвивається, чим збагачується загальний психічний розвиток дитини. Ці зміни відбуваються в діяльності дітей, їхньому спілкуванні з дорослими й однолітками, пізнанні ними навколишнього світу.

У діяльності діти вчаться бачити, слухати і чути, думати і робити висновки. Від особливостей цієї діяльності залежить розвиток сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви, здібностей, мовлення, почуттів, волі. У цьому багатоманітному процесі виникає індивідуальність, формується особистість дитини.

В Україні проблеми дитячої психології досліджує лабораторія психології дошкільника Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Зусилля її вчених зосереджені на таких питаннях: формування гуманних почуттів у дошкільнят в умовах суспільного та сімейного виховання; психологічні основи формування передумов навчальної діяльності дітей у дошкільному закладі; особливості розвитку взаємодії дитини з дорослими та однолітками в дитячому садку і родині; розвиток довільної поведінки дошкільнят; психологічне забезпечення розвитку здібностей дитини у специфічно дитячих видах діяльності; взаємодія дитячого садка та сімї для надання психотерапевтичної допомоги дітям, що постраждали від аварії на ЧАЕС.

Дитяча психологія у системі гуманітарних наук

Дитяча психологія є молодою наукою. Зародилась вона наприкінці ХІХ ст. з виходом книги німецького вченого-фізіолога Вільгельма Прейєра (1841—1897) «Душа дитини», у якій подано нотатки щоденних спостережень автора за розвитком свого сина. Попри те що ці спостереження мали здебільшого біологічну орієнтацію, В. Прейєр першим спробував об’єктивно дослідити психіку дитини, що дало підстави вважати його основоположником дитячої психології. Особливо інтенсивно розвивалася вона у ХХ ст., у результаті чого виокремилася у спеціальну галузь психологічних знань, тісно пов’язану з багатьма іншими науками.

У філософії дитяча психологія запозичила загальнофілософські методи пізнання, знання загальних законів розвитку, що дало змогу їй знайти правильний підхід до вивчення психічного розвитку дитини, розкрити процес виникнення свідомості, набуття нею соціальних якостей, залучення до вселюдського досвіду. А детальне вивчення дитячого розвитку, особливо специфіки пізнання дитиною навколишнього світу, допомагає глибше зрозуміти загальну природу людського пізнання у філософському вимірі.

Дитяча психологія послуговується загальнопсихологічними знаннями про психіку людини, без яких неможливе психологічне вивчення діяльності дитини, її психічних станів і процесів, властивостей особистості. Знання загальнопсихологічних закономірностей допомагає дослідити і спрогнозувати появу новоутворень у психічному розвитку дитини. Загальна психологія не може обійтися без відомостей про те, як виникають і розвиваються від народження психічні властивості особистості, що належить до сфери досліджень і арсеналу знань дитячої психології. Загалом багато закономірностей психіки дорослого неможливо зрозуміти, якщо не знати і не враховувати їх походження. Дані дитячої психології сприяють з’ясуванню законів розвитку психічних процесів і властивостей особистості, їх динаміки, структури і змісту.

Послуговується дитяча психологія надбаннями анатомії і фізіології, особливо даними про розвиток нервової системи і вищої нервової діяльності дитини.

Активно взаємодіє дитяча психологія з педагогікою, яка потребує знань закономірностей та особливостей психічного життя дитини, перебігу процесів у її психіці тощо. «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, — писав К. Ушинський, — то вона повинна перше пізнати її також в усіх відношеннях»1. Педагогіка може успішно розробити план виховання цілісної особистості, якщо спиратиметься на весь комплекс наук про людину, центром якого є психологія: «Ми не кажемо педагогам, дійте так чи інакше, але кажемо їм, вивчайте закони психічних явищ, якими хочете керувати, і дійте, зважаючи на закони й обставини, у яких ви хочете їх застосувати».

Психолог, вивчаючи закони психічного розвитку дитини, не може не використовувати знання з педагогіки. Адже свідомість і особистість дитини не розвивається безпричинно і спонтанно. Причини цього розвитку закорінені у змісті й організації життя дитини. Тому без педагогіки дитяча психологія втрачає предмет вивчення і базову мотивацію.

Роль дитячої психології у діяльності вихователя дошкільного навчального закладу

Психологія для педагога, за словами вітчизняного педагога Костянтина Ушинського (1824—1870), є однією з найнеобхідніших дисциплін, оскільки у процесі виховання він постійно перебуває у площині психічних явищ. Дитяча психологія, зазначав російський психолог Лев Виготський (1896—1934), повинна бути не лише консультантом і посередником педагогіки. Її завдання полягають у психологічному обґрунтуванні навчання і виховання дітей на основі спеціальних психологічних досліджень. Особливо важливими її завданнями є відображення унікальності кожного вікового етапу від народження до вступу дитини до школи, з’ясування тенденцій, закономірностей психічного розвитку дитини.

Дитяча психологія є однією з основних галузей психологічної науки в підготовці вихователів дошкільних закладів. Знання її (закономірностей психічного розвитку, розумових, вольових і емоційних якостей, здібностей та інтересів дошкільника) має важливе значення для навчання і виховання дітей дошкільного віку.

Не володіючи знаннями з дитячої психології, вихователь не зможе встановити контакт із дітьми, керувати їх розвитком, уникнути помилок у своїй роботі. Психологія допомагає мудрому вихователю знайти підхід не тільки до комунікабельних, а й до малоактивних, проблемних дітей, розпізнати багато фактів дитячої поведінки, причини стійких помилок дітей, особливості їхньої поведінки у колективі, взаємини з однолітками і дорослими тощо. Завдяки їй педагог зможе «проектувати» розвиток особистості вихованців, допомогти їм уникнути помилок і невдач, зрозуміти закономірності результатів у своїй діяльності, цілеспрямовано шукати, знаходити раціональні способи досягнення педагогічної мети.

Знання дитячої психології допомагає вихователю побачити і подолати причини, які породжують у деяких дітей труднощі при засвоєнні нового матеріалу, негативну поведінку тощо. Вивчення психічних особливостей дітей дає змогу побачити, що в одних недостатньо розвинені інтереси, пізнавальна активність, вони байдужі до навчання, другі — надто неорганізовані, не вміють зосередитися, а ще інші — не вміють думати, аналізувати, погано розуміють пояснення вихователя. З урахуванням цього педагог знаходить індивідуальний підхід до кожного учня, прагнучи в одних дітей пробудити інтерес до занять, в інших — організувати увагу чи домогтися правильного розуміння засвоюваного матеріалу, забезпечивши успішний розвиток усіх дітей групи.
Вихователь зосереджується не тільки на недоліках, а й на позитивних психічних якостях дітей: творчій ініціативі, здібностях (до музики, малювання тощо) з метою їхнього подальшого розвитку.

Вивчення психології має велике значення для роботи вихователя над собою, передусім для подолання власних недоліків, розвитку здібностей, формування професійних якостей особистості, необхідних для роботи з дітьми, без чого йому не бути уважним спостерігачем, готовим не тільки зрозуміти дитину, але й підтримати, розвинути всі її найкращі якості.
Отже, для успішного виховання і навчання дітей вихователям дошкільних закладів необхідно знати закономірності їхнього психологічного розвитку, тобто знати дитячу психологію.

1.2. Методологія і методи дитячої психології

Психологія, як і кожна наука, послуговується як загальнонауковими, так і специфічними методами — способами, які дають змогу досліджувати предмет науки. Відповідно до цілей і мети дослідження обирають певну сукупність (систему) методів, які об’єднують у методику дослідження.

Методи науки, як правило, ґрунтуються на основних закономірностях предмета дослідження.

Методологічні принципи вивчення психіки дитини

Психіка дитини надто вразлива і піддатлива зовнішнім несприятливим впливам, грубе втручання може загальмувати або викривити психічний розвиток дитини. Тому при вивченні дитячої психології послуговуються такими принципами:

1) гуманізму і педагогічного оптимізму. Провідний зміст його виражається у вимозі «Не зашкодь!». Психолог повинен передусім знати психологічні особливості, причини поведінки дитини, тактовно, чуйно, шанобливо ставитися до неї, вірити в її майбутнє. Психологічне дослідження передбачає не тільки встановлення рівня розвитку, але й вивчення його прихованих резервів;

2) науковості й об’єктивності. Цей принцип передбачає вивчення психічного розвитку, його механізмів і закономірностей відповідно до засад дитячої психології, а не інших наук чи за аналогією до психічних особливостей дорослого. При цьому важливо враховувати закони і закономірності дитячого розвитку, особливості дитячої психіки на кожному віковому етапі. Психологія виходить із того, що дитина є повноцінною людиною з притаманними їй власним баченням світу, складом думок, змістом і проявами переживань. Перед вивченням дитини і її внутрішнього світу необхідно засвоїти основні ідеї психологічної науки, оволодіти спеціальними знаннями з дитячої психології;

3) детермінізму. Будь-яке психічне явище взаємопов’язане з іншими, обумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх причин: умовами життя, вихованням, особливостями соціального оточення, характером спілкування дитини з дорослими та однолітками, специфікою її діяльності й активності. Не буває «добрих» або «важких» дітей, а є причини, які зумовлюють прояв певної якості, властивої конкретній дитині. Тому так важливо зрозуміти причини становлення психіки дитини, конкретних психологічних фактів;

4) єдності свідомості і діяльності. Свідомість формується в діяльності, «керує» нею, а ускладнення діяльності, засвоєння нових її видів збагачує і змінює свідомість. Це означає, що вивчати свідомість можна опосередковано, через вивчення діяльності дитини;

5) розвитку психіки, свідомості в діяльності. Всі психічні особливості дитини перебувають у становленні, основною умовою їх прояву і розвитку є діяльність. Вона не лише виступає однією з умов розвитку психіки, але й одним із шляхів її вивчення. Тому для вивчення психічних особливостей дитини потрібно організувати відповідну діяльність (творчу уяву, наприклад, можна зафіксувати в малюванні або при складанні казок);

6) історизму (генетичний підхід до вивчення психіки дитини). Під час вивчення явищ дитячої психології необхідно з’ясовувати, як вони виникли, розвиваються і змінюються під впливом взаємодії дитини з дорослим, її діяльності і спілкування з однолітками. Цей принцип спрямовує дослідника на аналіз впливу конкретних культурно-історичних умов на розвиток психіки дітей, становлення їхньої особистості;

7) комплексності, системності і послідовності. Вивчення дитини має відбуватися послідовно, через певні проміжки часу. При цьому необхідно досліджувати не окремі параметри, а простежувати всі аспекти розвитку, щоб не лише контролювати, але й прогнозувати його перехід, ставити педагогічні завдання. Важливо також визначити місце кожної якості у структурі психіки, її взаємозв’язок з іншими сторонами психічного розвитку. Жодна властивість не виникає ізольовано: поява однієї неодмінно стимулює появу іншої. Безсистемне дослідження не дає цілісної картини психічного розвитку дитини. Це зобов’язує дослідника не аналізувати розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі аспекти розвитку психіки дитини в їх взаємозв’язках;

8) ретельності і регулярності. Дотримання його передбачає детальне, системне відстежування процесу формування психіки дітей з використанням відповідних методів дослідження;

9) вікового, індивідуального та особистісного підходу. Загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини індивідуально, своєрідно і неповторно. Кожна дитина засвоює мовлення, вчиться ходити, діяти з предметами, при цьому шлях її розвитку залишається індивідуальним.

Важливо пам’ятати, що дитина є специфічним об’єктом дослідження. Дитяча психіка знаходиться у становленні і розвитку, вивчаючи її, необхідно керуватися методологічними принципами.

Методи науково-психологічного вивчення дітей

Рівень розвитку теорії визначає стратегії і методи, якими послуговуються у дослідженнях. Достовірні дані можна отримати лише з допомогою наукових методів, які забезпечать об’єктивність дослідження.

Наукове дослідження починається із фіксування, нагромадження фактів, які піддають теоретичному аналізу.

Психологічний факт — одержаний у процесі спостереження, експерименту дослідження результат.

Він є внутрішньою сутністю людських проявів, тому його можна вивчати тільки опосередковано. Наприклад, радість дитини від того, що вона намалювала малюнок, виражається у зовнішніх проявах: висловлюваннях, міміці, пантоміміці, а психічне явище переживання радості є невидимим. Найчіткіше об’єктивуються психічні процеси і стани в діях і мовленні дитини. Невербальні прояви (міміка, жести, інтонація) використовуються як додаткові психологічні факти. Вони виражають загальний емоційний стан, ставлення до того, що малюк робить, про що говорить. Від рівня об’єктивності зібраних психологічних фактів залежить рівень їх дослідження. З цією метою дослідник повинен володіти методами вивчення дитячої психології.

Методи вивчення дитячої психології — способи виявлення фактів, що характеризують психічний розвиток дитини.

Кожна мати, вихователь тощо мають змогу спостерігати за розвитком дитини. Однак у їхніх повсякденних враженнях головне і другорядне не вирізняється, а наука потребує достовірних і об’єктивних фактів, які не залежали б від особистого враження спостерігача і могли бути перевірені шляхом отримання їх заново іншим дослідником.

Дитяча психологія здобуває психологічні факти завдяки порівнянню особливостей дітей різного віку: вивчаючи тривалий час одних і тих самих дітей і фіксуючи зміни, що відбуваються з ними, або вивчаючи дітей кожної вікової групи, з’ясовуючи відмінності між ними на різних вікових етапах.

Методи дослідження у дитячій психології поділяють на основні (спостереження і експеримент), які забезпечують достовірну інформацію про специфіку дитячого розвитку, та допоміжні (тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод), використання яких надає інформацію ілюстративного плану для побудови гіпотез і припущень.

Психологічне дослідження починається з усвідомлення суспільної необхідності розв’язати певну проблему. Завжди актуальним є вивчення впливу діяльності, спілкування дитини з дорослими та однолітками на розвиток психіки, становлення особистості. Часто воно зумовлюється необхідністю дослідити особливості нових умов виховання і навчання дітей на певному етапі розвитку суспільства.

На основі загальних проблем визначають завдання, об’єкт і предмет конкретного дослідження. Об’єктом дослідження є контингент дітей, які перебувають у полі зору дослідника. Важливими параметрами при цьому виступають їхні вік, стать, соціальні умови виховання (вихованці дитячого садка; діти, які виховуються вдома), стан здоров’я тощо. Предмет дослідження обумовлюється суттю дослідницької проблеми; під час вивчення впливу гри на стосунки між дітьми предметом дослідження можуть бути психологічні особливості формування стосунків у групі однолітків.

Після з’ясування об’єкта і предмета дослідження формулюють дослідницьку гіпотезу — передбачення, можливу відповідь на питання, яке міститься у проблемі. Найчастіше вона встановлює можливий зв’язок між певними психічними явищами або між ними й умовами життя дітей. Гіпотеза має враховувати результати попередніх досліджень, загальні закони розвитку психіки, педагогічний досвід. Вона повинна бути доступною для перевірки, без чого неможливо довести її істинність чи хибність.

Успіх дослідження забезпечується методичною винахідливістю дослідника, вмінням оптимально поєднувати методики відповідно до поставленої мети.

Залежно від завдань вивчення особливостей психіки дитини визначають стратегію, загальний шлях психологічного дослідження. У дитячій психології такими стратегіями можуть бути: трансверсальна, лонгітюдна та експериментально-генетична (формувальна).
1. Трансверсальна стратегія — дослідження шляхом «поперечних зрізів». Для цього добирають однорідні групи дітей, які відрізняються за якоюсь суттєвою ознакою (віком, статтю, часом перебування у дошкільному закладі тощо) і порівнюють їх за рівнем розвитку певної психологічної характеристики. Наприклад, під час вивчення пам’яті підбирають дітей трьох-, чотирьох- і п’ятирічного віку. За допомогою певних методів у них вивчають основні показники пам’яті (швидкість запам’ятовування словесного або образного матеріалу, кількість засвоєних об’єктів, тривалість зберігання інформації та ін.). На основі порівняння отриманих даних роблять висновки про вікові особливості пам’яті. Ця стратегія уможливлює отримання за порівняно короткий час статистично достовірних даних про вікові відмінності психічних процесів, психічного розвитку дитини. Однак під час дослідження дітей різного віку не дає змоги дослідити процес, природу, рушійні сили розвитку, врахувати його індивідуальні особливості.

Чим менша вікова відмінність між дітьми, яких досліджують, тим більшими можливостями володіє дослідник для відстеження суттєвих зрушень у розвитку психіки дитини. Вибір груп, як правило, залежить від процесу, що опинився у полі зору дослідника, тривалості його вивчення: чим вищий темп розвитку процесу, тим меншими повинні бути проміжки між окремими «зрізами».

2. Лонгітюдна стратегія — систематичне вивчення розвитку одних і тих самих дітей протягом тривалих відрізків їхнього життя. Організовувати таке поглиблене і безперервне вивчення багатьох дітей важко, тому обмежуються невеликою їх кількістю. Лонгітюдне дослідження дає змогу пізнати якісні зміни в розвитку психічних процесів, особистості дитини, з’ясувати їх причини. Воно може бути вибірковим (вивчення однієї сторони поведінки, одного психічного процесу) і комплексним (дослідження психічного розвитку дитини загалом).

Завдання дослідника полягає у виявленні змін у психіці і поведінці дитини при переході від однієї стадії розвитку до іншої. Наприклад, за необхідності оцінити вплив програми, за якою працює дошкільний заклад, увагу зосереджують на дітях, які тільки почали його відвідувати. Їх розвиток простежують протягом 4-х—5-ти років. На основі виявлених тенденцій роблять висновок про позитивний чи негативний вплив програми на розвиток дитини.

Лонгітюдне дослідження є трудомістким і вимагає багато часу. Його результати не завжди доцільно поширювати на всіх дітей. Для отримання оптимальних висновків потрібно спочатку з’ясувати шляхом вікових «зрізів» загальні тенденції у розвитку певної психічної діяльності, потім провести лонгітюдне дослідження проблемних питань, які вимагають додаткового вивчення.

3. Експериментально-генетична (формувальна) стратегія — вивчення психіки дітей у процесі її активного формування. Ця стратегія ґрунтується на теоретичних положеннях Л. Виготського про провідну роль навчання у психічному розвитку. Під час експериментально-генетичного дослідження не лише описують або вимірюють певне психічне явище, а й активно формують його.
На основі формувальної стратегії створюють ефективні методи вивчення, виховання і навчання дітей.

Збирання психологічних фактів залежить від того, як досконало дослідник володіє методами вивчення дитячої психології. Об’єктивно зібрані психологічні факти програмують процес подальшого дослідження.

Спостереження у дитячій психології і його види

Метод спостереження полягає у систематичному і цілеспрямованому сприйманні психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов відповідно до завдань дослідження.

Спостереження — планомірне, цілеспрямоване сприймання психічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

У процесі спостереження дослідник цілеспрямовано простежує поведінку дітей у природних умовах, фіксуючи побачене. Використання його в дитячій психології ґрунтується на методологічному принципі єдності свідомості і діяльності. Оскільки психіка дитини формується і проявляється в її діяльності (дії, слова, міміка тощо), можна на основі її зовнішніх проявів робити висновки про внутрішні психічні процеси і стани.

Під час спостереження дослідник не втручається у психічні прояви, а дитина не знає, що за нею спостерігають. За інших умов вона не зможе поводитися природно і невимушено. Тому спостереження повинна здійснювати людина, до якої дитина звикла.

Не кожне навіть спеціально зафіксоване сприймання поведінки дітей можна вважати науковим спостереженням. Для цього воно повинне бути правильно побудованим, мати чітко окреслену мету, пов’язану із завданнями дослідження, характеризуватися систематичністю і планомірністю, відповідати його програмі. Особливо важливе значення має дотримання схеми спостереження, яку складають після попереднього вивчення предмета дослідження. У ній передбачають основні акти поведінки, можливі дії, словесні реакції дітей на певні впливи. Чим детальніша схема, тим точніші результати спостереження, які заносять у протокол і піддають математичній обробці.

У процесі спостереження дослідник може простежувати тільки зовнішні прояви поведінки дитини: дії з предметами, висловлювання, виразні рухи та ін. Однак психолога цікавлять не вони, а приховані за ними психічні процеси, якості, стани. При цьому важливо не тільки ретельно фіксувати особливості поведінки дитини, але й правильно їх тлумачити.

Кваліфіковані спостерігачі розмежовують матеріал спостереження і його тлумачення, яке може бути помилковим. Для цього аркуш, на якому ведуть нотатки, ділять на дві частини: зліва описують зовнішні прояви поведінки дітей, справа — їх можливі тлумачення.
Для забезпечення точності й об’єктивності спостереження використовують також кінознімання, аудіозаписи, фотографування.
Під час спостереження дослідник повинен дотримуватися таких вимог:

1) чіткого формулювання мети (визначати, які сторони поведінки, діяльності, психіки дитини необхідно спостерігати);

2) об’єктивності (необхідність фіксувати психічні явища, процеси, унеможливлювати необґрунтовані тлумачення суб’єктивних станів дитини);

3) систематичності, безперервності (це дає змогу отримати дані, що характеризують процес розвитку, а не окремі стани дитини);

4) прихованості спостереження від дитини (дотримання цієї вимоги є важливою умовою об’єктивності отриманих даних).

За масштабами спостереження бувають суцільні і вибіркові, повні і часткові. Суцільні спостереження охоплюють одночасно багато сторін поведінки дитини, вимагають тривалого часу для їхнього проведення. Вони завжди бувають вибірковими: фіксують тільки важливе, найзначущіше, особливо факти, які свідчать про нові якості і можливості дитини.

Результатами суцільних спостережень часто є щоденникові нотатки, які виступають важливим джерелом фактів при виявленні закономірностей психічного розвитку дітей. Щоденники розвитку дітей вели німецький психолог Вільям Штерн (1871—1938) — для розробки своїх гіпотез про чинники, які впливають на психічний розвиток дитини; швейцарський психолог Жан Піаже (1896—1980) — при дослідженні етапів розумового розвитку дітей раннього віку (спостереження за онуками); російська дослідниця Надія Ладигіна-Котс (1889—1963) — для порівняння особливостей розвитку дитини і дитинчат-тварин («Дитина шимпанзе і дитина людини в їхніх інстинктах, іграх, звичках і виразних рухах», 1935) та ін. Щоденники ведуть не лише спеціалісти-психологи, але й батьки. Їх часто використовують психологи і педагоги.

За допомогою вибіркових спостережень фіксують якусь одну сторону поведінки дитини або її поведінку в певні відрізки часу. Таким було спостереження англійського природодослідника Чарльза Дарвіна (1809—1882) за вираженням емоцій свого сина, результати якого були використані в його книзі «Вираження емоцій у людей і тварин» (1872).

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове спостереження — одного з них, наприклад мовлення або гри.

Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути включений у групу дітей, взаємодіяти з ними й одночасно спостерігати за їхнім розвитком або перебувати поза дитячим колективом. Залежно від участі педагога у спостереженні розрізняють включене і приховане спостереження. Під час включеного спостереження слід мати на увазі, що спостерігач є дорослою людиною, на яку діти орієнтуються у своїй поведінці.

Іноді в дитячій психології застосовують приховане спостереження, для чого використовують спеціальний прилад — «дзеркало Гезелла», яке має односторонню проникливість. Його розташовують між кімнатою, в якій перебуває дитина, і кімнатою, в якій працює дослідник. Тобто у першій кімнаті на стіні висить звичайне дзеркало, а в другій є вікно, через яке можна спостерігати за дитиною. На сучасному етапі з цією метою використовують телевізійні установки і кінокамери.

Метод спостереження незамінний для нагромадження фактів, однак потребує багато часу і зусиль. Дослідник не має права втручатися в дитячу діяльність, стимулювати необхідне психічне явище, він тільки може вичікувати і фіксувати. Не завжди він може з’ясувати причини тих чи інших проявів у психічному житті дитини. Часто він бачить те, що вже знає, залишаючи невідоме поза своєю увагою. Суттєве значення має і неможливість повторно відтворити з достатньою точністю умови, в яких спостерігався певний процес, змінювати умови розвитку психічного явища.

Метод спостереження активно використовувався для нагромадження психологічних фактів на перших етапах розвитку дитячої психології як самостійної науки.

Експеримент і його види у дитячій психології

Нерідко дослідник змушений спеціально викликати прояви дитячої психіки, які його цікавлять. На це і спрямований психологічний експеримент.

Психологічний експеримент (лат. experimentum — спроба, дослід) — спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.

В експерименті дослідник навмисно створює і видозмінює умови діяльності дитини, ставить перед нею певні завдання і на підставі того, як ці завдання розв’язуються, робить висновки про її психологічні особливості.

Умови експерименту визначаються його методикою, яка містить формулювання мети, опис матеріалу, процесу дослідження, критеріїв обробки даних. Усі елементи методики підпорядковані меті дослідження. Наприклад, якщо для експерименту потрібні картинки на білому фоні, не слід використовувати інший, бо він може зумовити фонові реакції. А коли вивчають реакції дітей на фонові подразники, то картинки спеціально роблять на кольоровому фоні.

Інструкцію експерименту (формулювання завдання) вивчають напам’ять і за необхідності розказують дитині. Вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність дослідження, дають змогу повторювати його і викликати однотипні явища, перевіряти й уточнювати отримані дані. Тому експеримент є більш об’єктивним методом, ніж спостереження. Варіювання його умовами допомагає виявляти закономірності і механізми психічного розвитку. Активна позиція дослідника, чіткі критерії фіксації аналізу, результатів є передумовами нагромадження й обробки фактичного матеріалу. Дані експерименту піддаються математичній обробці і виражаються у числових показниках. В експерименті дослідник здебільшого має справу тільки з однією стороною психіки дитини, тому не слід робити поспішних висновків, не вивчивши інших сторін, що може спричинити вироблення односторонніх уявлень про її психіку.

Результати кожного досліду записують у протокол, де зазначають загальні відомості про піддослідних, завдання експерименту, час проведення, дані про експериментатора, кількісні і якісні результати експерименту, особливості поведінки піддослідних (дії, мовлення, виразні рухи та ін.).

Найбільш точним і доказовим є лабораторний експеримент, який проводять у спеціально обладнаному приміщенні з використанням різних приладів та установок (апаратів, на яких експериментатор показує картинки, вмикає лампочки, дзвінки та інші подразники). Дитину поміщають у спеціально обладнану камеру, де вона займає визначене місце перед екраном або за столом. Іноді до її тіла прикріплюють датчики, що вловлюють зміни в судинній, м’язовій, нервовій системах дитини і передають сигнали спеціальним приладам для записування. При цьому використовують реєстрування, тобто фіксатори часу, сили, швидкості і спрямованості рухів, процесів збудження в корі головного мозку, що виникають під впливом певного подразника, загального стану дитини. Таке дослідження незвичне для дитини, яка не бачить експериментатора, оскільки він подає сигнали і спостерігає за нею через спеціальні «вічка».

У лабораторних експериментах досліджують особливості відчуттів і сприймань, швидкість реакцій на подразники, обсяг уваги тощо. Дані вимірюють і реєструють з великою об’єктивністю і точністю. Однак у незвичних умовах лабораторії дитина може показати не такі результати, як у природних, тому отримані дані нерідко є обмеженими. Щоб надати лабораторним дослідам природності, використовують ігрове моделювання експериментальних і життєвих ситуацій. Наприклад, під час дослідження рухів очей дитини та інших реакцій, для реєстрації яких необхідно закріпити на її тілі датчики, експеримент організовують, як гру в космонавти.
Найпродуктивнішим у дитячій психології вважається природний експеримент, запропонований у 1910 р. відомим російським психологом Олександром Лазурським (1874—1917). На відміну від лабораторного він зберігає переваги спостереження (природність умов), унеможливлює викривлення психічних проявів. Під час нього в активній позиції стосовно дитини перебуває дослідник, організовуючи, наприклад, гру з метою вивчення її вольових якостей.

Природні експерименти слугують для дослідження усіх психічних процесів і властивостей особистості дошкільників. Часто їх застосовують безпосередньо у групі дитячого садка (дослідник виступає у ролі вихователя, організовуючи діяльність дітей). Діти при цьому не підозрюють, що ігри, завдання, які їм запропонували, мають певну дослідницьку мету. Наприклад, дітям дають картинки, на яких зображені тварини, машини, меблі, іграшки, і пропонують розкласти їх за тематичною спрямованістю. Дослідник при цьому має змогу з’ясувати, як вони узагальнюють, на які ознаки при цьому звертають увагу. На заняттях зі старшими дошкільниками із виготовлення іграшки одній групі кажуть, що нею будуть гратися діти, другій — що іграшку вони подарують мамі, а третій — що її подарують малюкам, у яких немає іграшок. Для дітей це заняття є звичним, а досліднику допомагає визначити вплив різних мотивів на діяльність дитини.

Про переваги природного експерименту свідчить дослідження, під час якого необхідно запам’ятати і пригадати низку слів у ситуації лабораторного експерименту і в ситуації гри, виконуючи роль «покупця» (купуючи в «магазині» необхідні предмети). Аналіз отриманих результатів засвідчив, що ефект запам’ятовування у грі помітно вищий.

Широко використовують у дитячій психології формувальний експеримент, під час якого способом дослідження психічних процесів і якостей є навчання дітей, спрямоване на їх формування або вдосконалення.

Формувальний експеримент Л. Виготський назвав «експериментально-генетичним» методом дослідження, вважаючи, що об’єктивне вивчення закономірностей розвитку психічного процесу можливе лише у процесі його формування. У педагогічних дослідженнях цей метод отримав назву формувального.

Формувальний експеримент не тотожний педагогічному, який застосовують для вивчення ефективності нових програм, методів навчання і виховання дітей. Зовні вони подібні, оскільки в обох випадках дітей навчають чогось нового, а успішний результат навчання вважають підтвердженням передбачень. Відмінність полягає в характері прогнозів: психолог передбачає особливості психічних процесів, якостей, властивостей особистості, які виникають під час розвитку; педагог — те, якими шляхами можна досягнути позитивних результатів у навчанні і вихованні дітей.

У дослідженнях, проведених під керівництвом вітчизняного психолога Олександра Запорожця (1905—1981), формувальний експеримент використали для перевірки гіпотези про те, що за певних умов на якісно новий рівень можна підняти процеси сприймання, розвинути окремі сторони сенсорики дитини. Як виявилось, дошкільникам важко розрізняти звуки за висотою. Для розвитку цієї здатності проводили такий експеримент: перед дітьми розігрували сцени-драматизації, у яких брали участь великий «ведмідь-тато», що видавав низькі звуки, і «ведмедиця-мама», яка була меншою і видавала високі звуки. Потім експериментатор спільно з дітьми розігрував епізоди з життя цих персонажів: «ведмеді» ховалися в різних місцях, і дитина повинна була відшукати їх за голосом. Виявилося, що після такого навчання навіть маленькі діти (2—4 роки) починають не лише легко розрізняти за висотою голоси персонажів, але й з успіхом зазначають різницю між будь-якими звуками, що чують уперше і які зовсім не пов’язані з відомими їм предметами.

В одному дослідженні поєднують різні види експерименту. Спочатку організовують констатуючий звичайний експеримент, щоб зафіксувати в дітей рівень розвитку психічного процесу, якості у звичних умовах виховання. Потім вдаються до формувального експерименту, маючи на меті отримати новий рівень психічного процесу, якості відповідно до передбачень. Завершує дослідження звичайний, але вже контрольований експеримент, призначений з’ясувати зрушення, які відбулися внаслідок формувального експерименту.

Організація експериментального дослідження повинна відповідати певним вимогам. На етапі планування експерименту потрібно чітко сформулювати його мету, визначити вибірку дослідження (склад учасників), продумати і занотувати методики його проведення, окреслити умови, в яких він відбуватиметься (місце і час), вибрати умови і правила ігор, під час яких проявилися б найхарактерніші якості особистості дитини. Приміщення, в якому проводитиметься експеримент, має бути добре знайомим дитині, не містити зайвих предметів, які можуть відволікти її увагу; тому не слід використовувати для нього спортивний зал, театральну, зоологічну кімнату тощо. Важливо подбати про його освітлення, уникнення сторонніх подразників (звуків, запахів, нових предметів). Не варто садити дитину обличчям до вікна, щоб вона не відволікалась.

Під час експерименту слід встановити доброзичливі стосунки з дитиною, яка бере участь у дослідженні. Для цього потрібно посадити її поряд з собою, а не через стіл. У спілкуванні не бажано загострювати увагу дитини на помилках, стримано і рівно реагувати на її успіхи і невдачі під час експерименту. Темп проведення експерименту має відповідати індивідуально-психологічним особливостям дитини.

Дослідження не повинне бути тривалим (10—20 хв.). Ознаки перевтоми, нудьги, небажання дитини виконувати далі завдання є підставою для його припинення. Експеримент завжди передбачає стандартні процедури, тому не слід вносити зміни у процес його проведення. У дошкільному закладі експериментальні дослідження проводять у другій половині дня.

Бесіда у дитячій психології

Будучи методом дослідження, бесіда має чітко усвідомлену мету, відбувається з використанням заздалегідь підготовлених питань, які формулюються точно, коротко і ясно.

Бесіда — метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).

Використовують бесіду за необхідності з’ясувати знання та уявлення дитини, її думку про предмети, явища, події, людей і їхні вчинки, про себе. Проводять її з використанням додаткового матеріалу (казок, картинок, малюнків, іграшок) або у формі діалогу. Чим старші діти, тим частіше послуговуються діалогічною формою. Питання для бесіди повинні мати певну мету, бути чіткими і лаконічними, позбавленими малопоширених слів, слів з подвійним значенням. Необхідно уникати подвійних питань, оскільки дитина найчастіше відповідатиме на одне з них. Формулювання їх повинне унеможливлювати шаблонні відповіді. Бажано, щоб питання були позбавлені оцінних слів, які викликають негативне або позитивне ставлення («Тобі подобаються діти, які постійно роблять погані вчинки?»). Питання також не мають навіювати дитині певні відповіді.

Як правило, питання продумують заздалегідь і формулюють дітям у певній послідовності або змінюють їх залежно від відповіді дитини на попереднє питання. Бесіда з нешаблонним використанням питань значно продуктивніша, оскільки дає змогу врахувати індивідуальні особливості дитини. Проведення її вимагає глибокого розуміння дітей, гнучкості і винахідливості.
Бесіду повинен проводити підготовлений дослідник (тактовний, привітний, здатний відчувати індивідуальність дитини). Адже, як показує досвід, відповідь дитини залежить не лише від змісту питань, але і від її ставлення до дослідника, усвідомлення значущості теми розмови.

Тривалість бесіди має охоплювати не більше 10—15 хв. Під час розмови з дитиною слід викликати в неї інтерес до теми бесіди. Її результати детально записують або «фотографічно» фіксують у протоколі.

Під час масових досліджень, результати яких піддають статистичній обробці, використовують стандартизовані бесіди із цілеспрямовано сформульованими питаннями.

Правильно спланована бесіда (опитування) забезпечує достовірність отриманих результатів, можливість обробляти їх статистично.

Аналіз продуктів діяльності у дитячій психології

Цінну інформацію про внутрішній світ дитини, її ставлення до навколишнього середовища, особливості сприймання та інші сторони психіки отримуємо в результаті аналізу продуктів діяльності. Використання його ґрунтується на методологічному принципі єдності свідомості і діяльності, згідно з яким психіка дитини не тільки формується, але і проявляється у діяльності. Предметом аналізу є продукти зображувальної і конструктивної діяльності (малюнки, аплікації, об’ємні зображення, конструкції), музичної (виконання і творчість у пісні, танці, грі на музичних інструментах), розповіді, казки, перекази літературних творів. Не всі вони мають однакову цінність для дослідника. Діяльність дитини за прямими вказівками дорослих допомагає виявити рівень розуміння і виконання цих вказівок, ступінь уважності, сумлінності та ін. Результати самостійної діяльності, особливо створені за задумом малюнки, є значущим матеріалом для висновків про різні сторони її психічного розвитку. У результаті діяльності виражаються особливості сприймання, уявлень дітей про предмети, які вони зображають. Дитячі малюнки дають підстави для міркувань про рівень розумового розвитку їх авторів. Під час вивчення малюнків звертають увагу на сюжет, зміст, манеру зображення, процес малювання (час, затрачений на виконання малюнка, ступінь захопленості) тощо.

Аналіз продуктів діяльності дитини — метод отримання інформації про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі дослідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, аплікацій тощо).

Особливо важливим діагностичним показником є колір, який дитина використовує не стільки як зображувальний засіб, скільки як спосіб вираження свого ставлення до зображуваного. Позитивне ставлення виражається, як правило, у чистих яскравих фарбах — жовтій, оранжевій, червоній, голубій, зеленій. За змістом «гарне» в зображенні дітей — орнаменти, явища природи, приємні тварини тощо. Неприємне змальовується темними фарбами. Такими є негативні персонажі казок, осудливі соціальні типи (бруднулі, ледарі, плакси) та ін.

Аналіз малюнків дає змогу вивчити і ставлення дітей до оточення. Наприклад, під час одного дослідження дітям запропонували намалювати подарунки своїм одногрупникам. Про їх ставлення до однолітків можна робити висновки на підставі того, для кого дитина хоче намалювати малюнок і як вона його виконує. Для однолітка, до якого вона ставиться позитивно, малюнок виконується в яскравих кольорових тонах, світлими фарбами, сюжет відображає те, що їй подобається. На такий малюнок дитина витрачає багато часу. Малюнок для ровесника, якого дитина недолюблює, виконується в темних, сірих тонах, з малою кількістю фарб. На нього вона витрачає небагато часу. За змістом, кольоровою гамою, стилем малюнків можна робити висновки і про душевний стан їх виконавців.
Благодатним матеріалом для дослідження є створені дитиною казки, які свідчать про рівень розвитку її уяви, зв’язного мовлення, інтереси, сформованість етичних норм і моральних суджень тощо.

Аналіз результатів діяльності відкриває дослідникові сторони психіки дитини, недоступні для вивчення за допомогою інших методів. Однак він не дає змоги повною мірою простежити процес створення дитиною конкретного продукту. Цей метод використовують як допоміжний, оскільки, спираючись лише на його дані, дослідник може припуститися грубих помилок. Тому здебільшого його використовують як складову інших методів, наприклад експерименту, спостереження, бо для психолога має значення не тільки продукт діяльності, але і процес його створення.

Тестування у дитячій психології

Застосування тестів дає змогу отримати результати, які можна порівнювати, а отже, досягти вищого рівня об’єктивності їх аналізу. До тестів можна зараховувати лише ті, за допомогою яких фіксування ознак особистості відбувається у стандартизованих ситуаціях, що уможливлюють вміщення досліджуваних явищ у класифікаційні схеми.

Тести (англ. test — спроба, перевірка) — система завдань, за допомогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості.

Тестування як метод дослідження не вимагає багато часу, його об’єктом можуть бути як індивід, так і групи. Достатньо простим є спосіб обробки результатів. Однак тестування не дає змоги передбачити подальший розвиток дитини.

Тестування — метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.

Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах, правила виставляння яких прості й однозначні.

Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінка, рівень домагань тощо), її мотиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. Їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм.

Завдання дітям добирають такої складності, щоб усе виконати діти не змогли. На основі тестування великої кількості дітей одного віку (не менше 200) визначають середню успішність виконання тестів, яка приймається як вікова норма.

Процес перевірки тестових завдань і встановлення вікових норм називається стандартизацією тесту. Після стандартизації тест не можна змінювати (в інструкції до кожного тесту вказано, як дається кожне завдання і як оцінюються його результати). Діти, які обстежуються за допомогою тесту, повинні виконувати відповідно ті завдання і в тих самих умовах, що й діти, на чиїх показниках було визначено норму. Тому метод тестів іноді називають методом стандартизованих досліджень.

Важливе значення мають інтелектуальні тести — тести, спрямовані на визначення рівня розумового розвитку дітей. Вони складаються з незнайомих дітям завдань, виконання яких вимагає застосування різноманітних розумових дій, а їх результат дає змогу визначити, наскільки дитина цими діями володіє.

Якість інтелектуального тесту залежить від наукової обґрунтованості включених у нього завдань. Тестові завдання покликані виявляти рівень всебічного розумового розвитку, який визначає розвиток усіх його сторін. Недотримання наукового підходу до добору тестових завдань викривлює картину розумового розвитку дітей. Тестові завдання для дошкільників оформляють у вигляді звичної для них діяльності — гри, конструювання, аплікації.

Інтелектуальні тести застосовують для з’ясування впливу оточення, методів навчання і виховання на розумовий розвиток дітей. За їх допомогою можна вивчити ефективність різних програм і методів дошкільного виховання. Застосовують тести і у практичних цілях для оцінювання рівня розумового розвитку окремих дітей, виявлення дітей з відхиленнями у розвитку, визначення розумової готовності до навчання у школі. Однак короткочасне тестове обстеження дає найзагальніше уявлення про рівень розвитку дитини. Глибше його вивчення вимагає застосування інших методів.

Соціометричний метод у дитячій психології

Соціометричний метод застосовують для вивчення стосунків між дітьми, з’ясування місця, яке займає дитина серед однолітків. Під час дослідження кожна дитина відповідає на питання, які стосуються вибору партнерів для спільної роботи, відпочинку, занять (з ким би хотів сидіти за однією партою; з ким би хотів піти в туристичний похід; з ким би хотів жити в одному наметі; кого б запросив до себе на день народження тощо). Такі питання називають критеріями вибору.

Соціометричний (лат. societas — спільність, суспільство і грец. metreо — вимірюю) метод — дослідження становища кожної дитини у колективі однолітків з метою визначення взаємних схильностей, симпатій тощо.

Стосунки дітей дошкільного віку з’ясовують за допомогою так званого вибору в дії. З цією метою організовують гру «Секрет» або «Сюрприз». Дітей по одному запрошують до кімнати, де кожному дають по три речі (іграшки, картинки) і просять сказати, яка з них подобається більше за інші, яка менше, яка зовсім не подобається. Потім пропонують «по секрету» подарувати ці речі дітям у групі, (наприклад, покласти в шафу). На підставі розподілу подарунків складають матрицю та соціограму (графічне зображення стосунків у колективі), з яких видно, хто з дітей має велику популярність у групі (отримали найбільше подарунків), хто меншу, а хто зовсім не приваблює однолітків. Соціограма втілює також взаємність виборів і допомагає передбачити дружні зв’язки між дітьми або прагнення до них. Однак соціометричний метод показує тільки зовнішню картину стосунків між дітьми. Причини прихильності, антипатії встановлюють за допомогою інших методів дослідження.

Найчастіше у конкретних дослідженнях застосовують декілька методів, які взаємодоповнюють і контролюють один одного.

Застосування методів дослідження вихователем дошкільного навчального закладу

Вихователь дошкільного навчального закладу повинен уміти вивчати індивідуальні, вікові й особистісні особливості дітей, що необхідно йому для забезпечення індивідуального підходу у роботі з ними, особливо за особистісно-орієнтованої моделі взаємодії. Передбачається вміння вихователя спостерігати, фіксувати, аналізувати, зіставляти психологічні факти, тобто вивчати своїх вихованців, спостерігати за особливостями їхнього розвитку.

Вивчення дітей вихователем дошкільного закладу відрізняється від науково-психологічного дослідження. Психологічне дослідження вихователя має практичну спрямованість: він не встановлює загальних закономірностей психічного розвитку дітей, не формулює психологічних законів, не вирізняє механізмів психічного розвитку, а простежує їх прояви у кожному конкретному випадку життєдіяльності своїх вихованців, вивчає індивідуально-психологічні особливості кожної дитини, що допомагає знайти доцільні форми індивідуальної роботи. Для цього вихователь має знати загальні закономірності психічного розвитку дітей, особливості їх вікових етапів. Це допоможе зрозуміти причини поведінки дитини, помітити її нахили і створити умови для їх розвитку, вчасно зафіксувати відхилення, відшукати шляхи виховного впливу, спрямованого на подолання цих відхилень. У такий спосіб вихователь зможе допомогти дитині реалізувати свої можливості, забезпечити нормальний психічний розвиток, формування у неї новоутворень, що є передумовами переходу на новий віковий ступінь, становлення дитини як індивідуальності.

Вихователь має змогу вивчати дітей у природних умовах, оскільки його присутність звична для дитини, не порушує звичайного перебігу її життя. Навіть без спеціального наміру вивчити дитину вихователь помічає багато чого в її поведінці, складає про неї певну думку. Однак щоб мати цілісне об’єктивне уявлення про дитину, вихователю необхідно на певний час (хоч би декілька днів) зосередити на ній увагу. Вивчення має бути планомірним, послідовним оцінюванням різних сторін розвитку дитини (інтереси, взаємини з іншими дітьми, розвиток пізнавальних процесів). Обов’язковою умовою успішного вивчення дитини є чітка постановка мети.

У вивченні дітей вихователь може скористатися можливостями методів науково-психологічного дослідження — спостереження, експерименту, вивчення продуктів діяльності, бесіди.

Основним методом вивчення дітей вихователем є спостереження, у процесі якого необхідно детально занотувати дії і висловлювання дитини, які стосуються розвитку її психіки. Важливо, щоб спостереження відбувалося під час ігрової діяльності, виконання режимних дій, на прогулянці, у процесі яких дитина може максимально проявити себе.

Спостереження може включати й експериментальні прийоми. Так, вивчаючи рівень розвитку сприймання, мислення дитини, вихователь організовує дидактичну гру, яка потребує аналізу форми, кольору предметів, виконання мислительних завдань тощо. Під час дослідження розвитку уяви, комунікабельності, уміння встановлювати стосунки з іншими дітьми дитині доручають роль у сюжетно-рольовій грі. Елементи експерименту може містити завдання, яке вихователь дає на занятті всій групі.

Нерідко у процесі спостереження вихователь використовує елементи опитування. Бажано, щоб питання, які ставлять дитині, пов’язувались з діями, які вона виконує у даний момент. Не варто перетворювати бесіду на самостійний захід. При цьому слід мати на увазі, що відповіді дитини не можуть бути основним джерелом інформації про неї, вони повинні тільки уточнювати й доповнювати знання, отримані за допомогою спостереження.

Особливо важливо чітко відокремлювати під час вивчення дитини зовнішні прояви її поведінки від їх психологічного тлумачення, яке можливе на основі аналізу всієї сукупності отриманих фактів.

Не можна отримати цілісного уявлення про розвиток дитини, обмежуючись лише даними, отриманими у дитячому садку. Необхідно також знати умови виховання й особливості її поведінки у сім’ї.

Певну роль у вивченні дітей у дошкільному закладі відіграють і групові методи обстеження — тестування і соціометричний метод. Однак їх використання повинно здійснюватися під керівництвом спеціалістів-психологів.

Результатом вивчення розвитку дитини є психологічна характеристика. Під час її складання вихователю слід користуватися виробленою у дитячій психології класифікацією різних сторін розвитку психіки дитини.

Всебічне кваліфіковане вивчення дитини є передумовою успішного здійснення вихователем дошкільного закладу однієї з найважливіших функцій своєї професійної педагогічної діяльності — гностичної (пізнавальної).