Опис

У другому виданні підручника комплексно і системно висвітлено сутність, етапи розвитку, функції і методи, технології менеджменту; управлінські рішення та підходи до їх оптимізування; інформаційні системи і комунікації; форми влади і стилі керівництва менеджерів; конфлікти, стреси і методи їх подолання; проблеми відповідальності і управлінської етики в менеджменті; організаційні зміни та організаційний розвиток тощо. Розкрито специфіку менеджменту на підприємствах зарубіжних країн, можливості його застосування в українських реаліях, а також особливості спілкування з іноземними контрагентами. Матеріал підручника ґрунтується на логіці взаємозв’язків основних категорій менеджменту, поетапної реалізації процесу менеджменту. Підручник містить також запитання, завдання для поточного контролю, теми рефератів, психологічні тести, короткий термінологічний словник.

Адресовано студентам вищих навчальних закладів, підприємцям, усім, хто цікавиться управлінською проблематикою.

Зміст

1. Сутність, значення і особливості розвитку менеджменту

1.1. Сутність і значення менеджменту
Предмет, об’єкт і суб’єкти вивчення менеджменту
Категорії «управління» і «менеджмент»
Методи дослідження у менеджменті
Менеджери і підприємці
Рівні управління
Закони, закономірності і принципи менеджменту
1.2. Історія розвитку менеджменту
Передумови виникнення науки про управління організацією
Етапи розвитку менеджменту
Розвиток управлінської науки в Україні
1.3. Організації як об’єкти управління
Сутність і класифікація організацій
Колективи (групи) працівників в організації
Фактори впливу на організацію
1.4. Процес менеджменту

2. Види і зміст управлінської діяльності

2.1. Сутність, особливості і класифікація функцій менеджменту
2.2. Планування як загальна функція менеджменту
Сутність і види планування
Технологія розроблення бюджетів на підприємстві
Загальна характеристика бізнес-планування
2.3. Організування як загальна функція менеджменту
Сутність і особливості функції організування
Побудова організацій
Аналіз і оцінювання організаційних структур управління
Формування організаційних структур управління в умовах зовнішньоекономічної діяльності
Організаційні структури управління великих підприємств в умовах ЗЕД
Організаційні структури управління дрібних і середніх підприємств в умовах ЗЕД
2.4. Мотивування як загальна функція менеджменту
Сутність і теоретико-прикладні засади мотивування
Матеріальне стимулювання праці
2.5. Контролювання як загальна функція менеджменту
Сутність і особливості контролювання
Види, методи і процес контролю
Система контролювання виробничих процесів
2.6. Регулювання як загальна функція менеджменту

3. Забезпечення результатів управлінської діяльності

3.1. Методи менеджменту
Сутність, особливості формування методів менеджменту і їх класифікація
3.2. Управлінські рішення
Сутність, класифікація і процес вироблення управлінських рішень
Оптимізація управлінських рішень
3.3. Інформація і комунікації у менеджменті
Сутність комунікацій і їх інформаційне забезпечення
Комунікації ділових партнерів
Особливості спілкування і проведення переговорів з іноземними контрагентами
3.4. Керівництво і лідерство в організації
Сутність, основні засади керівництва і лідерства
Підходи до керівництва і його етапи
Конфлікти як об’єкт керівництва
Стреси як об’єкт керівництва

4. Соціально-психологічні і економічні аспекти менеджменту

4.1. Відповідальність і етика в менеджменті
Відповідальність у менеджменті
Етика у менеджменті
4.2. Організаційні зміни, організаційний розвиток і ефективність менеджменту
Організаційні зміни і організаційний розвиток як об’єкти управління
Ефективність менеджменту
4.3. Зарубіжні системи менеджменту
Особливості японської системи менеджменту
Особливості німецької системи менеджменту
Особливості шведської системи менеджменту
Особливості фінської системи менеджменту
Особливості французької системи менеджменту

Психологічні тести
Біографічний довідник
Короткий термінологічний словник
Література

Уривок із підручника (“Основи менеджменту” Кузьмін О. Є., Мельник О. Г.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Сутність, значення і особливості розвитку менеджменту

Будь-яка соціально-економічна організація (підприємство, установа, фірма, компанія) є складною, динамічною системою, яка у своєму розвитку переживає різні етапи зрілості, виявляє різну ефективність, що залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників впливу. Стабільність функціонування організації, здатність досягати цілей, постійно адаптовуватися до нових умов, підвищувати конкурентоспроможність на ринку залежить від якості управління нею загалом і діями людей, які в ній працюють. На цій проблематиці зосереджується менеджмент як сукупність принципів, форм, методів і засобів впливу.

1.1. Сутність і значення менеджменту

Однією з головних складових успіху економічно розвинутих країн світу (США, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є використання менеджменту — науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо. Наприклад, від американців часто можна почути, що ефективну економіку США сформували автомобілі, автомобільні дороги й менеджмент.

Предмет, об’єкт і суб’єкти вивчення менеджменту

У ринкових умовах використання досягнень менеджменту є одним із найвпливовіших чинників забезпечення ефективної побудови організації, зниження трудомісткості управлінських робіт, оптимізування чисельності апарату управління, посилення управлінського впливу, зосередження зусиль працівників на досягненні поставлених цілей. Діяльність керівників нової формації (менеджерів) сприяє утвердженню підприємства на ринку, його успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Менеджер, який володіє широкими економічними знаннями, основами інформаційних і комп’ютерних технологій, технікою ділового спілкування, є особливо важливим ресурсом підприємства. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією є передумовою досягнення нею високих економічних, технологічних, соціальних та інших результатів, необхідної динаміки позитивних змін. Тому вивчення суті, закономірностей менеджменту є обов’язковою складовою підготовки фахівців економічних спеціальностей у світі.
Предметом вивчення менеджменту як науки є:
1) теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо);
2) практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо);
3) проектування систем менеджменту (формування взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи організації на керовану).
Об’єктом вивчення менеджменту є процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту та виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитися з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв’язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню в майбутніх економістів і менеджерів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.
Суб’єктами вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.

Категорії «управління» і «менеджмент»

Нерідко терміни «менеджмент» і «управління» використовують в одному і тому самому значенні. Однак між ними існує суттєва відмінність, тому їх не можна ототожнювати.

Управління — цілеспрямована дія на об’єкт для забезпечення його стійкості, зміни стану або поведінки у зв’язку зі зміною обставин.

Управляти можна технічними, соціальними, економічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо).

Менеджмент (англ. management — управління) — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою реалізації поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

На рис. 1.1 показано співвідношення між поняттями «управління» та «менеджмент».

 

Термін «менеджмент» вживають не завжди обґрунтовано, наприклад, іноді можна почути, що «на підприємстві звільнили увесь менеджмент», маючи на увазі керівників підприємства або апарат управління; що «окремий державний службовець (чиновник) є ефективним (неефективним) державним менеджером». Такі висловлювання відображають нерозуміння сутності менеджменту, який фігурує лише на мікрорівні (підприємства, товариства, об’єднання тощо). На макрорівні діють державні управлінці, які представляють державне управління як галузь знань та вмінь. Метою роботи менеджерів є забезпечення діяльності підприємства на ринку, отримання ним прибутків, залучення інвестицій, зменшення витрат та ін., а функції працівників державного управління спрямовані на розроблення державних програм розвитку, формування нормативно-правової та законодавчої бази, розв’язання проблем соціальної сфери, формування і використання державного бюджету тощо. Вимоги до кваліфікації, умінь, знань та навичок менеджерів і державних управлінців суттєво різняться, що вимагає їх спеціальної підготовки.
Феномен менеджменту викликав зацікавлення представників багатьох наук і професій. Нині у світі існує понад п’ятдесят визначень поняття «менеджмент». У його основі лежить англійське дієслово «to manage» — керувати, яке походить від латинського «manus» — рука. Парадигми менеджменту дають різнобічне трактування цього поняття і його ролі у виробничо-господарській діяльності. Наприклад, у Оксфордському словнику англійської мови є такі його тлумачення: менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками); менеджмент — це влада та мистецтво керівництва; менеджмент — це вміння й адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників); менеджмент — органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.
Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями та установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.
Із функціонального погляду менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування і досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).
За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:
а) виробничий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;
б) фінансовий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;
в) маркетинг — управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.
До основних категорій менеджменту належать функції та методи менеджменту, рівні управління, комунікації, управлінські рішення тощо.
З утвердженням в економічному житті інституту менеджерів у західному світі, передусім у США, окреслився менеджеризм — напрям економічної думки, який вивчає роль управління, менеджерів в економіці. Його представники зосереджуються на різноманітних аспектах людських стосунків, психофізіології праці, психотехніки, колективної психології, розглядають менеджерів як важливих розпорядників економічного життя суспільства. Терміном «менеджеризм» позначають і практику управління організацією найнятими менеджерами.

Методи дослідження у менеджменті

З метою з’ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.
1. Діалектичний метод вивчає явища в розвитку, а саме — взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.
2. Конкретно-історичний метод передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.
3. Системний метод постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об’єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв’язків та динамічних характеристик.
4. Аналітичний метод полягає у розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Його використовують стосовно складних явищ та об’єктів.
5. Балансовий метод використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі — складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і видатків, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.
6. Методи моделювання (вербальне, фізичне, аналогове, математичне) застосовують за неможливості через складність взаємозв’язків дослідити розвиток об’єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об’єкта і реалій його буття.
7. Експертні методи використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи (визначення в кількісній формі результатів суб’єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища).
8. Економіко-математичні методи застосовують при вивченні випадкових або ймовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних і багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне та динамічне програмування); методи математичного програмування (випукле та сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.
9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, тестування) ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.
Для розширення пізнавальних, дослідницьких можливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв’язків між основними категоріями менеджменту.

Менеджери і підприємці

Однією з центральних фігур сучасного менеджменту є менеджер.

Менеджер (англ. manager — управитель) — ринково зорієнтований управлінець, який активно впроваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Американський економіст Генрі Мінцберг виокремив десять управлінських ролей (видів діяльності), які об’єднав у три групи: міжособистісні ролі (головний керівник, лідер, ланка, яка зв’язує із зовнішніми організаціями та особами); інформаційні ролі (приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої), розповсюджувач інформації, представник (при зовнішніх контактах організації)); ролі, пов’язані з прийняттям рішень (підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення організації, ліквідатор порушень у діяльності організації, розповсюджувач ресурсів, відповідальний за переговори, які веде організація).
Кожен менеджер виконує всі ролі. Однак їх значущість визначається конкретними посадами управлінців.
Сучасний менеджер повинен володіти багатьма якостями, важливими для його успішного професійного функціонування, які можна звести до чотирьох основних груп.
1. Професійно-ділові: професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них; прагнення до професійного зростання; підприємливість; авторитетність; здатність до інновацій та розумного ризику; уміння здійснювати антикризове управління тощо.
2. Адміністративно-організаційні: оперативність; уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль; уміння залежно від ситуації змінювати стиль управлінської діяльності; уміння розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію; здатність стимулювати ініціативу; послідовність у своїх діях; уміння доводити справу до кінця; інтернальність (усвідомлення, що лише від менеджера залежить успіх справи); внутрішній контроль; уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих; усвідомлення меж своєї влади; здатність делегувати повноваження; уміння організовувати час тощо.
3. Соціально-психологічні: психологічна компетентність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертність (спрямованість зусиль, енергії на зовнішній світ); уміння керувати конфліктами, чітко висловлювати свої думки та публічно виступати; інтелектуальність; здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.
4. Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.
Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще одна ключова фігура — підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, відтворення капіталу, забезпечення результативної інноваційної та інвестиційної діяльності тощо.

Підприємець — людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації; регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (власних та позичених) і залучення матеріальних цінностей.