Опис

Підручник містить відомості щодо структури, принципів, методології релігієзнавства, його взаємодії з іншими галузями гуманітарних знань. Із використанням загальноприйнятих у релігієзнавчій науці підходів висвітлено походження, сутність, структуру релігії як феномену людського буття, подано класифікацію релігійних систем, розкрито особливості ранніх політеїстичних вірувань, національних, світових релігій, неорелігій, релігійних учень секулярного змісту та їх ролі в духовному розвитку людства.

У контексті загальнолюдських цінностей розглянуто розвиток релігійного вільнодумства, проблему свободи совісті, а також особливості релігійного життя в Україні. Адресований студентам вищих навчальних закладів, усім, хто цікавиться феноменом релігії, прагне пізнати її різноманіття.

Зміст

1. Предмет, структура і методологія курсу «Релігієзнавство»

Релігієзнавство як наука
Предмет, об’єкт і структура релігієзнавства
Понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства
Методологічні принципи релігієзнавства
Методи дослідження в релігієзнавстві

2. Феномен релігії

2.1. Сутність і основні концепції релігії
Сутність релігії
Концепції релігії
2.2. Виникнення релігії
Соціальні, гносеологічні, онтологічні і психологічні чинники релігії
Основні теорії походження релігії
Структура релігії
Головні функції релігії
Класифікація релігій
2.3. Загальна характеристика релігій світу
Первісні вірування
Національні релігії
Світові релігії
Нетрадиційні релігії, неорелігії

3. Ранні національні (народні) релігії

3.1. Давньоєгипетська релігія
3.2. Релігія народів Давнього Дворіччя
(месопотамська релігія)
3.3. Релігії народів Малої Азії
і Східного Середземномор’я
Хетська релігія
Фригійська релігія
Сирійсько-фінікійська релігія
Халдейська релігія
3.4. Релігії античного світу
Релігія Давньої Греції
Релігія Давнього Риму
3.5. Давні європейські релігії
Релігія давніх германців
Релігія давніх кельтів
Релігія давніх слов’ян
3.6. Релігії доколумбової Америки
Вірування давніх майя
Вірування ацтеків
Вірування інків
3.7. Релігії Австралії і Океанії
Вірування австралійських аборигенів
Вірування народів Океанії

4. Пізні національні релігії

4.1. Іудаїзм
Історичні умови виникнення і розвитку іудаїзму
Талмуд — священна книга іудаїзму
Філософські й моральні принципи іудаїзму
Іудейські обряди і свята
Напрями, течії в іудаїзмі
4.2. Релігії давньої Індії
Ведична релігія
Брахманізм
Індуїзм
Сикхізм
Джайнізм
4.3. Релігії давнього Китаю
Конфуціанство
Даосизм
4.4. Релігії давньої Японії
Синтоїзм
4.5. Давньоіранські релігії
Мітраїзм й анахітизм
Зороастризм (маздеїзм, авестизм, вогнепоклонство)

5. Світові релігії

5.1. Буддизм
Соціально-економічні, історичні умови виникнення буддизму
Трипітака — священна книга буддизму
Філософська концепція буддизму
Буддійське віровчення
Морально-етичні принципи буддизму
Буддійський культ
Напрями, течії буддизму
5.2. Християнство
Історичні передумови виникнення християнства
Біблія — священна книга християн
Хрест — священний знак християн
Утворення християнської церкви
Розкол у християнстві
Особливості календаря християнських свят
Християнське віровчення
Християнський культ
Православ’я
Церкви Вселенського православ’я
Давні вірування і християнство в Україні
Дохристиянські вірування українського народу
Головні дохристиянські боги давніх слов’ян
Початок християнства на українських землях. Хрещення України-Русі
Митрополія Київська і всієї Русі
Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)
Українська греко-католицька церква
Католицизм
Римо-католицька церква в Україні
Протестантизм
Ранній протестантизм
Пізній протестантизм
Тенденції в сучасному протестантизмі
5.3. Східні християнські церкви
Ассирійська церква Сходу
Християни апостола Хоми
Вірменська апостольська церква
Коптська православна церква
Ефіопська православна церква
Сирійська православна церква
Маланкарська православна сирійська церква
Маланбарська православна сирійська церква
Еритрейська православна церква
Білоруська автокефальна православна церква
Македонська православна церква
Старостильні православні церкви
Східно-католицькі церкви
Маронітська католицька церква
Італо-албанська католицька церква
Церкви, що відокремилися від Ассирійської церкви Сходу
Церкви, що відокремились від православ’я
Східно-католицькі громади, які не мають ієрархії
5.4. Іслам
Формування і поширення ісламу
Коран — священна книга мусульман
Віровчення ісламу
Свята, звичаї і обряди ісламу
Напрями, течії ісламу
Мусульманські релігійно-політичні рухи
Іслам в Україні

6. Нетрадиційні релігії і секулярні вчення релігійного характеру

6.1. Нетрадиційні релігії
Загальні особливості нетрадиційної релігійності
Неохристиянські течії, вірування на загальнохристиянській основі
Орієнтальні (східні) релігії
Езотеричні об’єднання
Неоязичництво
Синтетичні релігії
Сайєнтологічні рухи
Сатанізм
6.2. Секулярні вчення релігійного характеру

7. Вільнодумство і свобода совісті

7.1. Історичні форми
критичного розгляду релігії
Вільнодумство як форма індивідуальної і суспільної свідомості
Форми вільнодумства
7.2. Свобода совісті як загальнолюдська цінність
Сутність і умови забезпечення свободи совісті
Реалізація принципів свободи совісті в Україні

Короткий термінологічний словник

Уривок із підручника (“Релігієзнавство” Лубська М. В., Лубський В. І., Теремко В. І.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Предмет, структура і методологія курсу «Релігієзнавство»

Відколи людство почало замислюватися, звідки походить і на чому ґрунтується віра в надприродне, потойбічне, відтоді беруть початок релігієзнавчі знання, які згодом розвинулися у складну, багатоаспектну, полідисциплінарну науку — релігієзнавство, що постало на перетині різних дисциплін, живиться їх набутками, одночасно збагачуючи їх.
Різним є бачення предмета, специфіки, завдань, методологія конфесійного (зорієнтованого на апологію релігії) й академічного (досліджує релігію зі світських позицій) релігієзнавства, непростим був і розвиток їх, але спродуковані ними знання про феномен релігії, особливості релігійних систем різних народів і за різних часів розширюють горизонти бачення людиною світу і себе у світі.

Релігієзнавство як наука

Прагнення людини до пізнання світу, до самопізнання невичерпне і вічне. У процесі пізнавальної діяльності вона формує себе як особистість, набуває фахових знань, акумулює енергію для подальших інтелектуальних і духовних пошуків. Різні системи знань відкривають перед нею свої обшири. Однією з особливих систем, у координатах якої фігурують проблеми духовного самовизначення людини у світі, її розуміння і тлумачення трансцендентного (потойбічного), надприродного, є релігієзнавство.

Релігієзнавство — гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.1

Як галузь гуманітарного знання релігієзнавство сформувалося в Європі у другій половині ХІХ ст., хоч окремі знання про релігію почали з’являтися у давні часи — в Китаї, Індії, Греції. Як система наукових поглядів воно постало на межі філософії, психології, соціології, антропології, етнографії, археології, мовознавства, порівняльної міфології, фольклористики та інших галузей знань.
Основоположником релігієзнавства є англійський історик-етнограф Едуард-Барнетт Тайлор (1832—1917), який досліджував вірування первісних народів, причину появи та особливості анімізму, зв’язок первісних релігій з розвинутими релігійними системами, започаткував культурницький підхід до аналізу релігії. Найбільш відомі його праці «Первісна культура» та «Антропологія».
Релігія як особливий феномен, що концентрує в собі духовну діяльність людини, була сферою досліджень англійського філософа Герберта Спенсера (1820—1903), англійського історика, етнографа Джеймса-Джорджа Фрезера (1854—1941), австрійського психолога Зигмунда Фройда (1856—1939), французького соціолога, етнолога Леві-Брюля Люсьєна (1857—1939) та ін. Спираючись на емпіричні дані, вдаючись до раціональних методів їх інтерпретації, вони намагалися сформулювати загальнонауковий погляд на особливості зародження та розвитку релігійних уявлень, виробити універсальні засади науки про релігію. За тогочасних умов це викликало відчутний спротив європейських теологів, які побоювалися, що порівняльний аналіз різних релігій неминуче спричинить ревізію християнських цінностей. Одним із використовуваних ними аргументів було й те, що не варто вивчати релігію за допомогою раціональних методів, оскільки за своєю суттю вона є ірраціональною (позасвідомою). Однак це вже не могло ослабити уваги європейської науки до релігієзнавства. У 70-ті роки ХІХ ст. лекції з історії та філософії релігії читали у найбільших університетах Англії, Голландії, Німеччини, Франції, Італії. Релігію з різних точок зору досліджували антропологія, філософія.
На межі ХІХ—ХХ ст. у лоні релігієзнавства сформувалися відносно самостійні дисципліни: філософія релігії, історія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, остаточно окреслилися проблеми, які вони, як і релігієзнавство загалом, досліджували. У ХХ ст. наукові набутки релігієзнавства використовували не тільки світські вчені, ліберальні теологи, а й навіть релігійні ортодокси.
Певний час, під впливом марксистської доктрини, особливо в колишньому Радянському Союзі, релігієзнавство ототожнювали з критикою, дискредитацією релігії. З крахом комуністичної ідеології та політичної системи цю тенденцію було подолано.
Вчення про релігію поділяють на релігійні (конфесійні) та нерелігійні (неконфесійні). Релігійні вчення об’єднують напрями, течії, представлені теологами або дослідниками, які, хоч і не є богословами, перебувають на позиціях релігійного світогляду, вважаючи, що по-справжньому пізнати феномен релігії може лише віруюча душа. Нерелігійні дослідники у своїх студіях послуговуються методологією, інструментарієм різних галузей знань, у тому числі суто релігієзнавчими.

Предмет, об’єкт і структура релігієзнавства

Релігієзнавство належить до складних за структурою, багатоаспектних полідисциплінарних галузей знань. Його предметом є об’єктивні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування релігій, їх структурні особливості, різноманітні феномени, взаємозв’язки і взаємодія релігії з іншими галузями знань. Він охоплює не тільки трансцендентні, що ґрунтуються на вірі у потойбічне, а й світські та громадянські релігії.

Світські релігії — віровчення, які наділяють надприродними властивостями осіб (вождів) націй, держав.

Найчастіше вони формуються в тоталітарних державах і пов’язані з обожнюванням їх правителя, в імперіях, у яких нав’язується обожнювання народу-завойовника (культ імператора Риму, культ вождів марксизму-ленінізму). Нерідко причиною їх появи є підневільне становище народів, боротьба за національне і політичне звільнення.

Громадянські (цивільні) релігії — релігійна єдність громадян певної країни незалежно від їх конфесійної належності.

Вони закликають усіх громадян поклонятися Всевишньому, їх Бог — позаконфесійний, але віра в нього є обов’язковою для всіх громадян. Об’єктом релігієзнавства є стан людини, який виражає її єдність із трансцендентним, свідчить про її самовизначення у світі.
Предмет релігієзнавства значно ширший за його об’єкт. Він постійно розвивається, розростаючись за обсягом, змінюючись за структурою. Головним для нього є вироблення універсальних понять і теорій науки про релігію. Ця особливість релігієзнавства спричинилася до того, що його наукові пошуки та результати досліджень активно використовують історія, культурологія, психологія, правознавство, мовознавство, фольклористика, етнографія, мистецтвознавство, інші науки, які аналізують релігію крізь призму своїх інтересів. У своїх дослідженнях релігієзнавство неминуче звертається до філософсько-світоглядних поглядів на людину, світ, суспільство, спирається на історію природничих і суспільних наук, наукове тлумачення феномену релігії.
Релігієзнавство об’єднує в собі такі структурні системи, як філософія релігії, психологія релігії, феноменологія релігії, соціологія релігії, історія релігії, географія релігії, лінгвістичне релігієзнавство, футурологія релігії, антропологія релігії, релігійне вільнодумство, а також, на думку деяких учених, науковий атеїзм.
Філософія релігії. Як особливий погляд на релігію, вона заявила про себе тоді, як і філософія, окресливши свій предмет у XVII—XVIII ст., що було зумовлено намаганнями осмислити релігію як феномен, конституюванням філософії як виду пізнавальної діяльності.

Філософія релігії — філософське осмислення природи, сутності, сенсу релігії та Бога.

Фундатором її вважають нідерландського філософа Бенедикта Спінозу (1632—1677). Особливий внесок у її розвиток зробили англійський філософ Дейвід Юм (1711—1776), німецькі філософи Фрідріх-Іммануїл Кант (1724—1804), Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770—1831), Готхольд-Ефраїм Лессінг (1729—1781).
Філософія релігії зосереджується на проблемах релігієзнавства, пов’язаних із гносеологічними (пізнавальними) та онтологічними (буттєвими) чинниками, вивчаючи основні релігійно-філософські ідеї в їх історичному розвитку, сукупність філософських понять, принципів, які тлумачать релігію. Її представляють різноманітні концепції, що інтерпретують релігію під кутом зору герменевтики (тлумачення давніх текстів залежно від культури, в яких вони існували, і від культури суб’єкта, який здійснює інтерпретацію), феноменології (вчення про феномен, який постає як певна реальність, її самовияв і саморозкриття), екзистенціалізму (вчення, яке значення сущого виводить із існування людини), прагматизму (вчення, яке зводить суть понять, ідей до практичних операцій), позитивізму (вчення, яке єдиним джерелом пізнання вважає емпіричний досвід), матеріалізму (вчення, що проголошує матерію першоосновою всього сущого) та ін.
Психологія релігії. Ця дисципліна вивчає психологічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігійних явищ, суспільні, групові, індивідуальні потреби, почуття, настрої, традиції, їх зміст, структуру і спрямованість, місце і роль у релігійному комплексі, вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності суспільства, соціальних спільнот і особистостей.

Психологія релігії — релігієзнавча дисципліна, яка вивчає психологічні, емоційні джерела релігії, психологію віруючої людини.