Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне (“Академвидав”)

70,00 грн.

Фіцула М. М.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2009
Обсяг – 560 сторiнок
Формат – 135×206 мм (84х108/32)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

У третьому виданні навчального посібника розкрито загальні засади педагогіки, теорії навчання й виховання, основи школознавства з урахуванням сучасних досягнень психолого-педагогічної науки, досвіду розбудови та особливостей реформування української школи. Подано матеріал з історії виховання, школи і педагогіки, а також розвитку шкільництва і педагогічної думки в Україні від часів Київської Русі до сьогодення.
Видання містить запитання, короткий термінологічний словник, що дасть змогу глибше осмислити навчальний матеріал.
Для студентів вищих навчальних закладів.

Зміст

1. Загальні засади педагогіки

1.1. Предмет і завдання педагогіки
Педагогіка як наука
Предмет і основні категорії педагогіки
Система педагогічних наук. Зв’язки педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки
Напрями, течії зарубіжної педагогіки

1.2. Логіка і методика педагогічних досліджень
Сутність і особливості наукових досліджень у педагогіці
Методологія педагогіки
Методи науково-педагогічного дослідження
Етапи педагогічного дослідження

1.3. Розвиток, виховання і формування особистості
Процес розвитку і формування особистості
Спадковість і розвиток
Вплив середовища на розвиток і формування особистості
Розвиток і виховання
Діяльність як чинник розвитку особистості
Зарубіжні теорії розвитку особистості

1.4. Мета виховання
Сутність мети виховання
Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості
Зарубіжна педагогіка про мету виховання

1.5. Цілісний педагогічний процес
Сутність і структура педагогічного процесу
Закономірності і принципи педагогічного процесу
Технологія педагогічного процесу

2. Теорія освіти і навчання (дидактика)

2.1. Сутність процесу навчання
Дидактика як галузь педагогіки
Процес навчання
Функції процесу навчання
Структура діяльності вчителя в навчальному процесі
Психолого-педагогічні основи навчально- пізнавальної діяльності учнів

2.2. Змiст освіти в національній школі
Сутність змісту освіти
Особливості навчальних планів, програм і підручників
Взаємозв’язок загальної, політехнічної і професійної освіти
Зміст освіти зарубіжної школи

2.3. Закономірності і принципи навчання
Закономірності навчання
Основні принципи навчання

2.4. Методи і засоби навчання
Методи навчання і їх класифікація
Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності
Методи стимулювання навчальної діяльності учнів
Методи контролю і самоконтролю у навчанні
Засоби навчання
Вибір методів навчання

2.5. Технології і форми організації навчання
Традиційні технології навчання у сучасній школі
Нові технології навчання
Поняття про форми організації навчання
Урок як основна форма організації навчання
Підготовка вчителя до уроку
Аналіз уроку
Позаурочні форми навчання
Пошуки ефективних форм навчання в зарубіжній школі

2.6. Контроль за навчально- пізнавальною діяльністю
Сутність і основні види контролю успішності учнів
Оцінювання результатів навчально- пізнавальної діяльності учнів
Зарубіжна практика контролю успішності учнів

2.7. Вибрані проблеми дидактики
Проблема навчання обдарованих дітей
Неуспішність учнів і шляхи її подолання

3. Теорія виховання

3.1. Сутність процесу виховання
Процес виховання, його специфіка,
компоненти і рушійні сили
Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання
Самовиховання, його сутність, умови, етапи, прийоми реалізації
Перевиховання, його сутність, функції, етапи, принципи реалізації
Результати процесу виховання
Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

3.2. Основні закономірності і принципи виховання
Основні закономірності процесу виховання
Основні принципи виховання

3.3. Основні напрями виховання
Розумове виховання
Формування наукового світогляду
Моральне виховання
Статеве виховання і підготовка до сімейного життя
Виховання свідомої дисципліни, почуття обов’язку і відповідальності
Правове виховання
Виховання несприйнятливості до наркогенних речовин
Екологічне виховання
Трудове виховання
Економічне виховання
Профорієнтаційна робота в школі
Естетичне виховання учнів
Фізичне виховання
Зміст виховання в зарубіжній школі

3.4. Загальні методи виховання
Сутність методу і прийому виховання
Характеристика основних груп методів виховання

3.5. Організаційні форми виховної роботи
Специфіка позакласної і позашкільної виховної роботи
Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи
Позашкільні навчально-виховні заклади
Участь сім’ї і громадськості в організації дозвілля школярів

3.6. Виховання учнівського колективу
Сутність, ознаки, функції, структура колективу
Методи згуртування учнівського колективу
Органи учнівського самоврядування
Виховний вплив колективу
Колективні творчі справи

3.7. Спільна виховна робота школи, сім’ї і громадськості
Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім’ї
Шляхи підвищення педагогічних знань батьків
Види і методи роботи з батьками учнів
Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління
Дитячі та юнацькі організації

3.8. Робота класного керівника
Завдання і функції класного керівника
Планування роботи класного керівника
Вимоги до сучасного класного керівника

4. Школознавство

4.1. Наукові засади внутрішкільного управління
Принципи управління освітою
Органи освіти, їх функції і структура
Керівництво навчально-виховно роботою школи
Планування роботи школи
Особливості внутрішкільного контролю

4.2. Методична робота в школі
Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної підготовки вчителя
Основні форми методичної роботи в школі

4.3. Вивчення і поширення передового педагогічного досвіду, впровадження досягнень педагогічної науки у практику
Сутність передового педагогічного досвіду
Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду
Втілення досягнень педагогічної науки в шкільну практику
Наукова організація педагогічної праці

5. З історії педагогіки

5.1. Педагогіка давнього світу
Виховання у первісному суспільстві
Виховання і навчання в країнах Давнього Сходу
Виховання і навчання у Давній Греції і Давньому Римі
Елементи педагогіки у філософських системах давнього світу

5.2. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей у середньовічній Європі, в епоху Відродження та Реформації
Особливості освітньо-виховної практики і педагогічної думки в епоху середньовіччя. Виникнення університетів
Школа і педагогічна думка в Європі в епоху Відродження і Реформації

5.3. Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХ ст.)
Педагогічна система Я.-А. Коменського
Розвиток педагогічної теорії і практики в працях інших видатних педагогів
Реформаторська педагогіка зарубіжних країн кінця ХIХ—ХХ ст.
Розвиток педагогічної думки в Росії у XVIII—ХIХ ст.
Прогресивна педагогіка в Росії на початку ХХ ст.

5.4. Історія української школи і педагогіки
Виховання, школа і педагогічна думка в Київській Русі
Освіта і педагогічна думка у період українського відродження (XVI — перша половина XVII ст.)
Українська педагогіка другої половини XVII — кінця XVIII ст.
Освіта і педагогічна думка в Україні першої половини ХIХ ст.
Освіта і педагогічна думка в Україні в другій половині ХIХ — на початку ХХ ст.
Освіта, шкільництво і педагогічна думка в Україні у ХХ ст.
Особливості розвитку педагогіки на сучасному етапі

Короткий термінологічний словник

Уривок із навчального посібника (“Педагогіка” Фіцула М. М.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади педагогіки

1.1. Предмет і завдання педагогіки

Педагогіка як наука

На ранніх етапах свого розвитку людство почало розмірковувати над проблемами передачі життєвого досвіду, виховання підростаючого покоління, нагромаджуючи відповідні знання, які з часом сформувалися у цілісну багатогалузеву науку — педагогіку.

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Термін походить від грецьких слів «pais» («paidos») — дитя і «ago» — веду, виховую, тобто «дітоводіння», «дітоводство». У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії цією справою займалися жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи (керівники державних виховних закладів у Спарті), педотриби (учителі гімнастики у палестрах — спеціальних школах для хлопчиків), дидаскали (учителі, які готували учнів до вистав з музикою і танцями), педагоги; у Давньому Римі — державні чиновники, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.
У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах — дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.
У Давньоруській державі педагогів називали «майстрами». Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали.

Предмет і основні категорії педагогіки

Педагогіка досліджує виховання, яке є складним і багатогранним процесом підготовки людини до повноцінного життя в суспільстві. Саме пов’язана з вихованням проблематика окреслює предмет її як науки.

Предмет педагогіки — виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Виховання як суспільне явище зародилося у зв’язку з практичною потребою пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва. Здійснюється воно через засвоєння дітьми основних елементів соціального досвіду в процесі залучення їх дорослими до суспільних відносин, системи спілкування і суспільно необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно історичний характер.
Ці особливості виховання чітко простежуються в кожній суспільно-економічній формації, відображаючи рівень розвитку виробництва і характер виробничих відносин. З розвитком суспільства, удосконаленням знарядь і засобів праці, відносин між людьми і розподілом між ними функцій у суспільному виробництві й управлінні накопичувалися знання та вміння, які передавалися наступним поколінням.
Уже в первісному суспільстві найдосвідченіші мисливці навчали хлопців полюванню, умільці з виготовлення одягу прищеплювали відповідні навички не лише власним, а й багатьом дітям громади. З розпадом первісного суспільства і посиленням влади вождів, старійшин, жерців окремих дітей стали готувати до виконання особливих функцій, пов’язаних з ритуалами, обрядами, управлінням. Так, ще в первісному суспільстві знання почали набувати спеціалізованого характеру, виокремились особи, які володіли цими спеціальними знаннями і передавали їх тим, на кого в майбутньому покладалося виконання відповідних суспільних функцій.
Виховання зберегло свою специфіку і в наступних суспільно-економічних формаціях. У рабовласницькому суспільстві дітей рабів готували до виконання різних видів обслуговуючої та важкої фізичної праці. Дітей рабовласників — до того, щоб вони могли утримувати завойоване, тобто були сильними і спритними, володіли зброєю і водночас могли насолоджуватися мистецтвом і науками. Це потребувало тривалого часу й людей, які володіли б спеціальними знаннями. Так з’явилися школи і вчителі.
За феодалізму діти феодалів здобували лицарське, переважно військово-фізичне виховання, а діти духівництва — релігійно-церковне. Дітям ремісників давали елементарну трудову, фахову підготовку спершу в межах домашнього виробництва, а згодом — у цехах та гільдійських школах.
Нині кожна країна має власну виховну систему, засновану на національних традиціях, яка залежить від рівня економічного розвитку, політичної системи.
На всіх етапах розвитку людського суспільства виховну діяльність «обслуговує» педагогічна наука, яка виконує такі функції:
1. Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів. Головними педагогічними законами є: закон обов’язкового засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду старших поколінь як необхідна умова їх входження в суспільне життя, спадкоємності поколінь, життєзабезпечення суспільства, індивіда і розвитку сил кожної особистості; закон обов’язкової відповідності змісту, форм, методів навчання і виховання вимогам розвитку виробничих сил суспільства; закон неминучих виховних наслідків у результаті взаємодії дітей зі світом у життєвих ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах; закон формування сутності дитячої особистості через її активний самовияв і самоствердження в діяльності, спілкуванні, стосунках. До закономірностей педагогічних явищ належать виховуючий характер навчання, взаємозв’язок і взаємозумовленість розвитку і виховання, вирішальний вплив діяльності людини на формування її особистості та ін.
Багатоманітність і неповторність педагогічної діяльності зумовлює вірогіднісний характер педагогічних законів. Адже різноманітні фактори, що впливають на результат, роблять їх, за словами В. Загвязінського, «законами-тенденціями, законами, які прокладають собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень, неповторних варіантів». Тому щоразу необхідний аналіз особливостей навчальної операції, мислительний синтез, зіставлення законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації.
2. Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання. Ця функція передбачає розкриття змісту й технології реалізації, наприклад, конкретного принципу навчання чи виховання, використання певного методу виховання залежно від віку школяра та ін.
3. Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії. Йдеться про виявлення передового і новаторського досвіду педагогічних колективів і окремих учителів, умов і причин ефективності їх діяльності, підготовки відповідних методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.
4. Експериментальні дослідження педагогічної діяльності. Вони мають на меті побудову моделей реформування цієї діяльності, втілення досягнень педагогічної науки в практику діяльності закладів освіти з метою її вдосконалення.
5. Вироблення педагогічної техніки. Йдеться про стиль поведінки і спілкування вчителя з учнями (як і де стояти в класі, як говорити, жестикулювати тощо).
Основні категорії педагогіки. Педагогіка, як і кожна наука, має свій понятійний апарат — систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

У педагогіці поняття «виховання» використовують у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значеннях.
Виховання в широкому соціальному значенні означає формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Стверджуючи «виховує життя», мають на увазі виховання в широкому значенні цього слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ, або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.
Виховання в широкому педагогічному значенні охоплює формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка ґрунтується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, спрямованою на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).
Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні реалізується як спеціально організований процес щодо формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через взаємодію вихователя і вихованця.
Справжнє виховання за своєю сутністю є глибоко національним. «Національне виховання, — писала український педагог Софія Русова (1856—1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів…»

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.