Опис

У посібнику на основі положень теорії макроекономіки, головних принципів ринкової економіки розкрито сутність, особливості розміщення, функціонування продуктивних сил України як одного з найважливіших чинників національної економічної системи. Значну увагу зосереджено на аналізі взаємозв’язків між працею та капіталом у процесі створення національного продукту, а також різних аспектів їх впливу на гуманізацію соціальних відносин. Розглянуто актуальні сьогоденні проблеми вітчизняної економіки.
Уміщені в посібнику тематичні ситуаційні завдання сприятимуть більш глибокому засвоєнню теоретичних положень, активізації та актуалізації економічного мислення.

Для студентів, аспірантів, викладачів, фахівців, які займаються питаннями теоретичної та практичної економіки, економічної політики, управління і соціального розвитку.

Зміст

1. Загальні засади національної макроекономіки

1.1. Методологія національної макроекономіки
Сутність національної макроекономіки Питання національної макроекономіки в Конституції України
Національно-економічне мислення
Показники національної макроекономіки
Оцінка продуктивності та ефективності національної економіки

2. Національні продуктивні сили

2.1. Теорія формування і розміщення продуктивних сил
Сутність продуктивних сил
Економічні закони і розміщення продуктивних сил
Економічне районування і територіальна структура господарства
Методологія економічного районування
Методи аналізу територіальної організації економічної системи
2.2. Чинники продуктивних сил
Людина і продуктивна праця
Вплив науково-технічного прогресу на віддачу основного капіталу
Фінанси і капітальні вкладення
2.3. Національно-господарський комплекс України
Національна економічна система
Промисловий комплекс
Паливно-енергетичний комплекс
Металургійний комплекс
Машинобудівний комплекс
Хімічний і нафтохімічний комплекс
Лісопромисловий комплекс
Агропромисловий комплекс
Будівельний комплекс
Транспортний комплекс
Соціальний комплекс

3. Національний продукт

3.1. Валовий випуск
Виробнича функція та її властивості
Гранична віддача одиниці праці
Гранична віддача одиниці капіталу
3.2. Національний доход
Утворення доходу
Проміжне споживання
Додана вартість і валовий внутрішній продукт (ВВП)
Структура ВВП за галузями економіки
Виробництво ВВП на душу населення
3.3. Розподіл доходу
Головна тотожність національних рахунків
Використання загального доходу

4. Національний ринок

4.1. Національний попит
Попит і виробництво
Попит і споживання
4.2. Національна пропозиція
Пропозиція і попит
Регулювання національної пропозиції
4.3. Проблеми українського ринку
Тіньовий рух грошей і товарів
Інфляція
Безробіття

5. Міжнаціональний ринок

5.1. Відкрита економіка
Розрахунок національного доходу у відкритій економіці
Рахунок руху капіталу і рахунок поточних операцій
5.2. Регулювання потоків рахунка руху капіталу
5.3. Регулювання потоків рахунка поточних операцій
5.4. Міжнаціональна інтеграція
Особливості інтеграції в Європі
Уроки європейської інтеграції для України

6. Стратегія економічного зростання

6.1. Теорія економічного зростання
Закон товаровиробництва і виробнича функція
Норма нагромадження капіталу та обсяг виробництва
Джерела економічного зростання
6.2. Національно-економічна стратегія і політика
Стратегія національно-економічної збалансованості
Пріоритети національно-економічної політики
6.3. Стратегія структурних перетворень
Особливості і принципи структурних перетворень
Логіка реструктуризації
Оптимізація структури національного продукту

Література
Короткий термінологічний словник

Уривок із навчального посібника (“Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка” Заблоцький Б. Ф.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади національної макроекономіки

Економічні системи країн світу відрізняються особливостями організації, рівнем пізнання об’єктивних економічних і суспільних законів, рівнем і способом економічного та соціального мислення, підприємництва, торгівлі тощо. Національно-економічне мислення, в основі якого мають бути об’єктивні економічні та суспільні закони, моделювання економічних і соціальних процесів, логіка мислення суб’єктів економічних систем різного рівня організації, аксіоми економічного мислення, становить об’єкт дослідження національної макроекономіки, завданням якої є обґрунтування, аналіз, прогнозування економічних явищ, удосконалення економічної політики держави.
Рівень національно-економічного мислення визначається системою якісних і кількісних показників національної економіки. Макроекономічні показники є основою національних рахунків, за допомогою яких отримують інформацію про реальний стан затрат праці та капіталу, обсягу і структури виробленого продукту, спроможності національного продукту задовольнити матеріальні та соціальні потреби суспільства.
Теорія макроекономіки має свій особливий предмет, термінологію, статистичні дані й логіку міркувань. Особливість цієї науки полягає в тому, що її предметом є вивчення в окремій країні рівня пізнання об’єктивних економічних законів, способу економічного мислення і структури господарської діяльності, від яких залежать реальні економічні та соціальні результати.
Теорія національної макроекономіки покликана пояснити дію об’єктивних економічних законів, розкрити їх вимоги щодо розбудови господарської системи у даній країні, сформувати основи національного економічного мислення і створення механізму високоефективного виробництва на всіх рівнях організації економічної системи країни. Явища, які вона вивчає, стосуються життя кожної людини країни.
Стан національної економіки впливає на політичний клімат у країні, соціальне і моральне самопочуття людей. Тому метою теорії національної макроекономіки є не лише з’ясування, пояснення стану економічних явищ у країні, а й формування наукових засад удосконалення національної економічної політики й економічної системи загалом.

1.1. Методологія національної макроекономіки

Макроекономіка як наука ґрунтується на взаємодії теорії та спостережень. В основу теорії покладено дію об’єктивних економічних законів, а результатами спостережень за функціонуванням економічних систем, об’єктів перевіряють її положення.
Основою національної макроекономіки є взаємодія положень теорії загальної макроекономіки і спостережень за економічними процесами в окремій країні. Теорію національної макроекономіки певною мірою розвивають усі країни світу.

Теорія національної макроекономіки — наука, яка обґрунтовує розвиток економічної системи окремої країни як єдиного цілого на основі пізнання дії об’єктивних економічних законів і дотримання їх вимог при організації виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту.

Кожна країна світу свого часу опиняється перед необхідністю формування і оптимізації теорії та методології національної макроекономіки. Особливо гостро постає ця проблема у кризові періоди, коли за незначний проміжок часу відбувається принципово якісний прорив як у координатах економічного мислення, так і в реальному бутті економічних об’єктів та систем. Наприклад, помітний крок уперед зробила теорія макроекономіки в період великої світової економічної кризи 1929—1932 рр. І це невдовзі стало відчутним на практиці: країни, які ефективно використали новітні на той час напрацювання макроекономіки, досягли високих темпів і рівня економічного зростання.
Методологія національної макроекономіки, будучи вкоріненою в теорію загальної макроекономіки, пропонує аналіз концепції побудови національної економічної системи, національно зорієнтованих економічного мислення, макроекономічної політики держави тощо. Якщо теорія загальної макроекономіки обґрунтовує причинно-наслідкові зв’язки економічних і соціальних процесів загалом, то методологія національної макроекономіки розкриває рівень усвідомлення суб’єктами державного і господарського управління дії об’єктивних економічних законів, а також відповідності прийнятих ними рішень цим законам. Глибоке пізнання економічних законів, широкий діапазон економічного мислення — суттєві передумови ефективної господарської діяльності.

Методологія національної макроекономіки — система принципів, підходів, методів, прийомів вивчення законів і закономірностей формування, розвитку, територіальної організації виробництва та сфери послуг, ринків товарів, послуг і споживання, капітальних вкладень і економічного зростання в окремій країні.

Методологія ринкової економіки будується на таких принципах:
— формування національно свідомих, професійно підготовлених, економічно мислячих фахівців виробництва, сфери послуг та управління всіх рівнів;
— ефективного використання живої праці, засобів виробництва, предметів праці, тобто ефективності всіх видів капіталу;
— раціонального розміщення капітальних вкладень на всій території з метою вирівнювання стану економіки окремих регіонів;
— гуманізації соціальних відносин і захисту малозабезпечених верств населення.
Методологія національної макроекономіки досліджує об’єктивні закономірності функціонування та розвитку виробництва, сфери послуг, відтворюваність одних і невідтворюваність інших виробничих ресурсів; чинники, що зумовлюють спеціалізацію регіонів, тенденції розвитку в минулому і напрями розвитку на перспективу тощо.
Завдання національної макроекономіки випливають із предмета вивчення реального стану елементів продуктивних сил і наслідків їх функціонування.
Теорія національної макроекономіки дає прикладні знання про реальний стан економічного потенціалу країни, механізм функціонування продуктивних сил, товаровиробництва тощо. Вона налаштовує на аналіз причинно-наслідкових зв’язків, узагальнення закономірностей соціально-економічних процесів, вироблення висновків, пропозицій, прогнозів.
У своїх оцінках, прогнозах ця галузь науки виходить з того, що головним завданням для країни має бути створення максимально можливого обсягу національного продукту — джерела національного багатства і добробуту людей, враховуючи, що економічні результати тісно пов’язані з рівнем інтелекту, способом мислення суб’єктів управління і виробництва.
Ринкова економіка кардинально змінює систему організації виробництва й управління. Головним її суб’єктом стає «продуктивна людина», яка володіє капіталом, свободою вибору підприємницької діяльності, здатністю та готовністю до праці. Суб’єкт управління й суб’єкт виробництва співпрацюють з метою створення необхідного національного продукту, який за обсягом і структурою задовольнятиме потреби, сприятиме зростанню добробуту суспільства.
Отже, головним чинником ринкової економіки є економічно, творчо мисляча, економічно і політично вільна продуктивна людина. Це особливо актуально для України, оскільки вона успадкувала неадекватний вимогам об’єктивних економічних законів спосіб мислення суб’єктів державного і господарського управління економікою. Реальним підтвердженням є стан економіки і рівень життя людей на межі ХХ—ХХІ ст.
Усе це зумовлює необхідність формувати принципово інший тип мислення, в основі якого мають бути такі засади:
— пріоритет економічної свободи людини, економічної незалежності нації, забезпечених приватною власністю на капітал, національною власністю на природні ресурси і на створений національний продукт;
— усвідомлення значущості державно-політичного суверенітету, який забезпечується створенням і розбудовою національної державності.
Проблематика національної макроекономіки є важливим чинником розбудови національно-демократичної правової держави і створення самодостатньої національно-економічної системи. Адже позитивні зрушення у державотворенні й економічному зростанні здатні забезпечити професійно підготовлені, патріотично налаштовані кадри.
Суспільні процеси в будь-якій країні визначають особливості системи суспільно-політичних, соціальних, економічних знань. Загалом систему суспільно-політичного, соціального, економічного мислення в Україні відображає структура політичних сил, яку спрощено можна подати за такою схемою:
— праві політичні сили — сформовані на ідеях національної демократії, які переважно є прихильниками радикальних економічних і державотворчих реформ;
— центристські політичні сили — об’єднані на ідеях соціальної демократії, виступають прихильниками еволюційних економічних і соціальних перетворень;
— ліві політичні сили — сповідують ідеї побудови економічної системи на суспільній власності, колективному суспільному господарстві тощо.
На межі ХХ—ХХІ ст. дія цих сил у суспільстві зрівноважена, але консенсусу щодо принципів побудови високоефективної економічної системи в Україні вони не дійшли. Аналіз полеміки українських економістів може навести на думку, ніби Україна — перша і єдина країна, яка зіткнулася із складнощами створення ринкової системи. Десятки країн намагаються розв’язувати аналогічні проблеми: високу інфляцію, приватизацію, відкриття зовнішніх економічних кордонів, ліквідацію планової системи; створюють власні економічні теорії для організації національних економічних систем. Як засвідчує їх досвід, виробництво, раціональне використання ресурсів, ефективна економічна політика держави неможливі без надійного і послідовного ринкового реформування на основі теорії національної макроекономіки. Її основою є вчення про економічну систему країни як самодостатню господарську систему, здатну саморозвиватися завдяки власному виробництву і торгівлі з іншими країнами.

Сутність національної макроекономіки

Економічну систему країни ще називають національною економічною системою, створений нею продукт В — національним продуктом, витрати В* — національними витратами. Аналогічно вживають поняття «національні продуктивні сили», «національна грошова одиниця» тощо. Сутність поняття «національна економіка країни» обґрунтовують тим, що організація виробництва, розподілу й обміну кожної країни регулюється її конституцією і законами. Отже, економічна політика країни втілюється у законах, які регулюють процеси формування національних продуктивних сил, систему фінансів, виробництва, товарообміну тощо. У змісті продуктивних сил і наслідках їх функціонування втілюються особливості «мистецтва ведення господарства» нації, окремої країни.

Національна макроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає особливості господарювання в окремій країні, обґрунтовує теоретичні положення і заходи щодо вдосконалення організації її господарського механізму відповідно до вимог об’єктивних економічних законів та положень теорії макроекономіки.

У функціонуванні національної економіки задіяні різноманітні економічні, політичні, соціальні, психологічні, історичні та інші чинники. Одним із найважливіших серед них є продуктивні сили суспільства. Поняття «продуктивні сили» взаємопов’язане з поняттями «виробляти», «створювати». Оскільки йдеться про виробництво, створення корисного продукту (їжі, одягу тощо), то процес виробництва продукту можна означити як «продукування», а чинники, що його здійснюють, як «продуктивні сили». З поняттям «продуктивні сили» пов’язана здатність залучених у виробництво чинників створювати певну кількість продукту за певну одиницю часу. Чим більша продуктивна сила задія-них у виробництво чинників, тим менше часу потрібно на створення нового продукту і тим більше людей зможуть задовольнити власні потреби, споживаючи його.
Світовий досвід свідчить, що країни, які постійно забезпечують підвищення продуктивної сили чинників національного виробництва, оптимально і збалансовано розташовують їх на своїй території, неминуче отримують високий виробничий, економічний і соціальний ефект. З ним пов’язані основні принципи функціонування сучасної ринкової економічної системи:
— продукувати (виробляти) продукт, кількість, структура і темпи збільшення якого задовольнятимуть потреби суспільства загалом і всіх його верств зокрема;
— досягати зростання виробництва продукту за рахунок переважаючого зростання продуктивної сили задіяних чинників виробництва, що забезпечуватиме зменшення затрат на одиницю виробленого продукту та всього продукту, тобто його ефективність;
— створювати високопродуктивне і високоефективне виробництво для забезпечення умов соціального захисту верств суспільства, які не зайняті у сферах економіки і не мають доходів.
Сучасна економічна наука вивчає різні аспекти господарювання, виявляє нові особливості економічних процесів, намагаючись визначити закономірності їх перебігу, налагодити на практиці досконале функціонування економічного механізму. Успішно розвинулись такі напрями економічної науки, як макроекономіка, розміщення продуктивних сил, мікроекономіка, економіка окремих видів діяльності тощо. Однак з різних причин одні країни процвітають, постійно розвиваються, інші помітно відстають від загальноприйнятих у світі стандартів виробництва, а відповідно, і споживання (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Систематизація країн світу
за показниками господарювання

Групування країн за рівнем їх розвитку запропоновано ООН і використовується у всьому світі. Макроекономічні показники відображають економічну політику, національну ідеологію, форми організації виробництва, ставлення нації до праці, споживання тощо. Тобто макроекономічні показники відображають рівень мислення нації, національного самопізнання і гідності, відповідність сповідуваної ідеології законам і формам ефективного господарювання та раціонального споживання результатів виробництва.
Аналіз наведених у таблиці даних у контексті вищезазначених міркувань ще раз переконує, що загальна і регіональна економічні теорії розкривають дію об’єктивних економічних законів, їх вимоги щодо надійного розвитку, стабільного функціонування економіки, держави і суспільства загалом. Однак не існує єдиної моделі розвитку економіки для всіх країн і регіонів, як не може бути єдиної внутрішньої економічної політики. Економіка кожної країни та її регіонів розвивається власним шляхом. Очевидно, що не всі країни вміло застосовують загальноекономічні напрацювання, створюючи власні національно-економічні системи. Наслідком недооцінки економічної науки є постійні економічні кризи, соціальні напруження, політична нестабільність, а деколи і втрата державності, національної свободи тощо. Для економічних систем незалежних держав надбання економічних теорій повинні стати основою політики національно-економічної самодостатності. Жодні ідеологічні системи, побудовані на філософсько-абстрактних розмірковуваннях, не можуть слугувати основою політики економічних реформ, переходу до економіки ринкового типу, становлення самодостатніх національно-економічних систем.
Економічну систему кожної країни визначають такі чинники:
— реальні продуктивні сили: чисельність зайнятих працівників, кількість задіяного основного капіталу, залученого оборотного капіталу та їх розміщення на території країни;
— реальні фінансові відносини: системи податків, бюджетів, банків, кредитування, стимулювання виробництва і праці, швидкість обертання грошей, ресурсів і товарів;
— реальне управління і регулювання національно-економічними, регіональними, мікроекономічними виробничими і соціальними процесами.
Взаємодія цих чинників в окремій країні визначає стан її економічної системи. Критеріями оцінки економічного стану є найзагальніші показники затрат і результатів виробництва. Такі показники називають макроекономічними, тобто такими, які характеризують економічну систему загалом.
Чинники, що визначають економічну систему країни, взаємодіють на основі вимог об’єктивних економічних законів. Макроекономіка обґрунтовує причинно-наслідкові зв’язки їх взаємодії, розкриваючи вимоги об’єктивних законів. Положення макроекономіки є теоретичними обґрунтуваннями взаємозв’язку виробничих витрат і виробничих результатів, руху товарів і грошей, цін і споживання. Вони служать орієнтиром для створення економічних систем, адекватних вимогам об’єктивних економічних законів. Головною вимогою економічних законів є оптимізація співвідношення валового випуску — В і валових витрат — В*.
Національна макроекономіка має прикладне призначення і висвітлює переважно суб’єктивний чинник економічної системи — економічну політику країни, відношення суб’єктів управління, виробництва, розподілу і споживання до валового випуску — В і валових витрат — В*. Вона базується на положеннях загальної макроекономіки, її категоріях, взаємозалежностях чинників і наслідків виробництва та національних особливостях організації економіки, традиціях господарювання, менталітеті нації, країни тощо. Предметом її вивчення є економічні процеси в окремій державі, перебіг яких зумовлений положеннями конституції та відповідним законодавством.
Об’єктивні економічні закони діють в усіх країнах через одні й ті ж виробничі процеси, однак національні особливості організації економіки різних країн зумовлюють їх відмінності. Кожна країна має власні територіальні особливості в розподілі праці, рівнях економічного розвитку територій, галузей виробництва, окремих підприємств. У процесі поділу праці між національними економіками та окремими виробниками формуються світові господарські зв’язки, які є основою формування світового господарства. Воно є своєрідною глобальною системою національних економік, кожна з яких постачає на світовий ринок власні товари, спосіб виробництва, технології, культуру господарювання, господарського мислення.
Національна макроекономіка покликана з’ясовувати особливості господарювання в окремій державі, розробляти теоретичні засади вдосконалення організації її господарського механізму відповідно до вимог об’єктивних економічних законів. Явища, які вона вивчає, стосуються не лише країни загалом, а й певного регіону, підприємства і навіть конкретної людини. Адже стан національної економіки зумовлює відповідну поведінку людей: безробітні намагаються знайти роботу, малозабезпечені — збільшити доходи, процвітаючі фірми — зберегти і примножити успіхи, боржники — повернути кредиторам запозичення тощо. Місце і роль конкретної національної економіки серед інших економічних систем визначаються тим, наскільки успішно вона задовольняє потреби власного суспільства, яким попитом користується її продукція серед продукції інших країн.
Національні макроекономічні проблеми є предметом безперервного дослідження парламентів і урядів країн. Більшість державних міністерств і відомств відстежує перебіг економічних процесів, шукає шляхи і ресурси оптимізації функціонування економіки або виходу з соціально-економічної кризи. Населення кожної країни безпосередньо відчуває імпульси економічних змін, а владні структури усвідомлюють важливість правильного вибору пріоритетів економічних реформ і узгодженого впрова- дження їх у життя.
Не менший інтерес становлять для національної макроекономіки зовнішньоекономічні відносини. Основним індикатором зовнішньоекономічної діяльності країни є її платіжний баланс.

Платіжний баланс — систематизований запис усіх економічних операцій, які здійснюють резиденти протягом конкретного періоду.

У платіжному балансі відображені експортно-імпортні операції країни, їх залежність від стану обмінного курсу національної валюти до інших валют. Наприклад, Україна загалом більше імпортує товарів і послуг, ніж експортує, бере кредити у міжнародних фінансових організаціях, залучає прямі інвестиції розвинутіших країн, закуповує енергоносії, що збільшує її зовнішню заборгованість та ускладнює загальноекономічну внутрінаціональну ситуацію.
Національна макроекономіка вивчає економіку своєї країни як єдине ціле, відстежує соціально-психологічні, ідеологічні процеси в країні, які мають неабиякий вплив на рівень організації та ефективність функціонування економічної системи. Метою її досліджень є не лише з’ясування соціально-економічних явищ у країні, а й удосконалення внутрішньої та зовнішньої економічної політики, оскільки, наприклад, кредитно-грошові, бюджетно-податкові методи державного регулювання можуть впливати на економіку як позитивно, так і негативно. Зважаючи на те що не всі засоби, які дали позитивний ефект в одній країні, забезпечать такий самий ефект в іншій, національна макроекономіка покликана визначити сприйнятливість чи несприйнятливість положень конкретної теорії для країни за певних обставин на кожному етапі її розвитку.

Питання національної макроекономіки в Конституції України

Теорія національної макроекономіки значною мірою ґрунтується на положеннях конституції країни, які визначають статус і використання національних ресурсів, праці, капіталу, власності, міжнаціональних відносин тощо. На основі положень конституції законодавчий орган країни приймає відповідні закони щодо регулювання процесів виробництва продукту, використання праці, капіталу, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. З метою поглиблення міжнаціональної економічної інтеграції країни навіть уніфікують національне законодавство. Конституція кожної країни стверджує законність функціонування національних економічних та соціальних систем. Її положення стосуються особистості, колективу, регіонів, держави і суспільства загалом. Ці засади реалізовані й у Конституції України.
1. Конституція України втілює в собі багатоаспектний комплекс важливих для народу національних макроекономічних положень:
а) політична сфера:
— утвердження проголошеної незалежності, гарантій незалежності, принципів розбудови Української держави, що дає змогу самостійно розвивати всі сфери діяльності на користь українського народу;
— утвердження стабільності в країні, морально-психологічної та національної єдності народу, піднесення його духовності;
— формування засад, які є основою механізму конструктивної взаємодії всіх гілок влади в інтересах розвитку і зміцнення України;
— вироблення правових регуляторів, які унеможливлюють залежність держави і суспільства від вузькоідеологічного світогляду політичних сил;
— формулювання засад, які забезпечують утвердження України у світі;
б) економічна сфера:
— вироблення засад, формування та фунціонування незалежної національної економічної системи;
— визнання природних ресурсів в Україні національними ресурсами, національною власністю;
— створення умов для розбудови самодостатньої національної економічної системи;
— створення інвестиційного клімату для вітчизняних і зарубіжних інвесторів;
— створення, утвердження й розвиток національної фінансової, грошової та кредитної систем;
— формування засад входження України в європейські й світові фінансово-господарські структури і об’єднання;
в) соціальна сфера:
— формування багатоетнічної, вільної від ідеологічних догм суспільної формації, української нації;
— забезпечення умов самовияву націй і народностей, розвитку національної самосвідомості;
— створення кожному умов для забезпечення соціального стану за здібностями і працею.
2. Конституція України утвердила риси української держави, які є важливою передумовою політичної, економічної та соціальної життєдіяльності народу і кожної людини. Її положення дають підставу стверджувати, що українська держава є:
— суверенною і незалежною, тобто самостійною у внутрішній і зовнішній політиці;
— демократичною, в якій народ бере участь в управлінні державними справами (вибори, референдуми);
— соціальною, основою якої є принцип: «Держава для людини, а не людина для держави»;
— правовою, в якій закон захищає право людини, а не визначає норми її поведінки.
3. Конституцією України визнано людину найвищою соціальною цінністю. Стаття 3 Конституції України проголошує: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Проголошені цінності є природним правом кожної людини, основою законодавства, яке захищає соціальні права, забезпечує існування і розвиток та рівні соціальні можливості всім людям. Кожний досягає певного соціального стану своєю працею, інтелектом.
4. У положеннях Конституції України відображені деякі засади теорії ринкової економіки, «економічної людини», зокрема підтверджено:
— основою економіки є «людина-власник», «людина-виробник», а не держава;
— лише економічною свободою і підприємливістю можна надбати власність, майно, капітал;
— важливість розвитку виробничої конкуренції та недопущення надмірної монополізації;
— забезпечення умов для вияву «невидимої руки», тобто саморегулювання в економіці;
— правові умови забезпечення людині-власнику, людині-виробникові економічного і соціального інтересу, вигоди.
5. У Конституції України виділено і затверджено економічні, соціальні права і свободи людини.
Економічні:
— право власності;
— непорушність права приватної власності;
— право на підприємницьку діяльність;
— право на працю.
Соціальні:
— право на гідний життєвий рівень;
— право на соціальний захист;
— право на житло;
— право на охорону здоров’я;
— право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;
— право на охорону державою сім’ї, дитинства, материнства і батьківства;
— право на освіту;
— культурні та інші права і свободи.
Положення Конституції України свідчать, що мікроекономічні процеси, переплітаючись, у масштабі країни виявляються як макроекономічні. Конституція також чітко поділяє функції в національній економічній системі, зокрема: виробничі функції та виробничі ініціативи передано конкретній людині, а функції соціального захисту непрацюючих здійснює держава. Але основою такого захисту може бути лише ефективна та самодостатня національна економічна система.

Національно-економічне мислення

Одним із важливих елементів методології національної макроекономіки є формування національно-економічного мислення у всіх суб’єктів політичної, правової, господарської та інших видів діяльності. Необхідність формування в Україні економічного мислення, адекватного вимогам об’єктивних економічних законів, зумовлена перспективою створення ринкової економіки. Альтернативи ринковій економіці немає, оскільки немає альтернативи ефективності функціонування праці та капіталу, на якій базується теорія ринкової економіки, що є передумовою зростання виробництва і добробуту народу. Світовий досвід демонструє, що країни з ринковою економікою значно перевищили інші за всіма показниками виробництва і соціального процвітання. Одним із чинників їхнього успіху є відповідна система економічної освіти та економічного мислення залучених у сферу господарської та політичної діяльності людей.
Рівень економічного зростання залежить від рівня глибини пізнання дії об’єктивних економічних законів і пристосування економічної системи будь-якого рівня організації до їх вимог. Пізнавати дію економічних законів властиво тільки людині, що залежить від її інтелектуального рівня і способу мислення. Економіка як «мистецтво ведення господарства» цілком узалежнена від способу економічного мислення. А різні рівні організації економічної системи — підприємство, галузь, регіон, країна загалом вимагають і відповідного економічного мислення від суб’єктів управління. Отже, роль суб’єктивного чинника у зростанні економіки і соціального добробуту є вирішальною.
Економічне мислення повинно бути притаманне всім членам суспільства. Спосіб економічного мислення нації неодмінно відображається у способі, характері та результатах виробництва — чим вищий його рівень, тим вищими будуть економічні та соціальні результати. Національно- економічне мислення є основою теорії макроекономіки, яка дає змогу виявити спосіб мислення нації через аналіз і порівняння причинно-наслідкових зв’язків у сфері виробництва і споживання.

Національно-економічне мислення — пізнання господарських законів і усвідомлення всіма громадянами того, що зростання добробуту залежить від їхньої працездатності, професіоналізму, національно-державного патріотизму та від створених ними конституційних засад держави, економіки, законодавчих актів господарювання.

Теорія національної макроекономіки має не лише власний предмет, а й інструментарій, який утворюють: аксіоми національно-економічного мислення, суб’єкти і рівні національно-економічного мислення, використання економічних моделей.
Отже, економічне мислення мусить бути підпорядковане певній логіці, яка випливає з вимог об’єктивних економічних законів. Ці вимоги зведені у правила, аксіоми, якими повинні володіти суб’єкти мислення. Для того щоб продукти мислення суб’єктів були переконливими, слід використовувати методи економічного моделювання причинно-наслідкових зв’язків на основі реальних кількісних параметрів задіяних праці, капіталу, створеного продукту тощо.
Аксіоми національно-економічного мислення. Особливістю національної макроекономіки є те, що вона разом з вивченням дії загальноекономічних законів обґрунтовує напрями національного самопізнання, самоусвідомлення, адекватності національного мислення дії економічних законів. Єдине суспільство, організоване на основі незалежної демократично-правової держави, яке будує самовідтворювальну національно-економічну систему, повинно мати сформоване єдине національно-економічне мислення.

Аксіоми економічного мислення — упорядковані положення про дію об’єктивних економічних законів, які не залежать від волі та свідомості людини і визначають поведінку суб’єктів господарювання щодо організації виробництва, розподілу, обміну і споживання продукту.

Громадяни повинні мати переконаність, що їх добробут залежить від них самих, від створених ними конституційних основ держави, законодавчих актів господарювання, що господарський професіоналізм забезпечує економічне зростання, а національно-державний патріотизм — саморозвиток держави і суспільства загалом. Основою концепції національно-економічного мислення є визнана в державі національна ідея, яку формують:
— національна соціально-суспільна ідеологія — формує національно-громадянський блок відносин, визначає насамперед внутрішній зміст людини, сім’ї, колективу; розвиток загальнолюдських (громадянських) і національних (локалізованих на державно організованій групі) людських цінностей, інтелекту, творчості, мислення, розуміння свободи, праці на себе, переконання, що економіка і держава призначена для людини, нації, суспільства, а не людина для економіки, держави;
— національна правова демократична держава — забезпечує основи життя людини, сім’ї, громади і суспільства загалом: свободи і права людини на працю, розвиток, власність, наслідки власної праці, відпочинок, освіту тощо; люди створюють державу для вирішення власних потреб, для особистих і спільних інтересів; держава, в свою чергу, згідно з її функціями і наданими повноваженнями, забезпечує задоволення соціальних і матеріальних потреб людини і суспільства загалом через механізм формування і функціонування економічної системи; держава створює законодавчі норми виробництва, розподілу, обміну, здійснює організацію планування і регулювання економічного та соціального розвитку;
— національна соціально-ринкова економічна система — є засобом і механізмом створення матеріальної та духовної основи життя суспільства, його добробуту; відображає зміст і структуру національної економіки, її продуктивні сили, структуру та обсяги виробництва продукції, систему розподілу, обміну і споживання, соціальну інфраструктуру; система економічних відносин залучає всі верстви населення, інтегруючи їх матеріальні та соціальні інтереси, створюючи передумови задоволення матеріальних і духовних потреб; визначає мету виробництва, заходи її реалізації і можливості задоволення потреб людей різного віку і статі.
Складові національної ідеї є основою самоусвідомлення і логіки національно-економічного мислення, яке базується на незаперечних соціально-економічних аксіомах незалежного розвинутого суспільства, тобто випливає:
— із самоусвідомлення кожною людиною того, що вона є продуктом певної національної спільноти і носієм рис її самоорганізації, державного ладу, мови, культури, моралі, інтелекту, побуту тощо: людина не може існувати поза самоорганізованою спільнотою людей, самовідтворюватися, саморозвиватися і задовольняти соціальні потреби; самовідтворювана спільність людей характеризується відповідним ставленням кожної людини до забезпечення власного самовідтворення і суспільства загалом, тобто кожен живе і розвивається так, щоб приносити користь собі та суспільству;
— із необхідності виробництва матеріальних і духовних продуктів для забезпечення життя і розвитку нації як форми національно-суспільного самовідтворення: немає готових продуктів задоволення матеріальних і духовних потреб кожної людини, їх необхідно створити конкретною працею кожного громадянина в кількості, яка задовольнятиме життєві потреби працюючих і непрацюючих членів суспільства;
— із необхідності узгодження особистих, колективних, державних і суспільних або національних інтересів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання: в самовідтворюваній національно-економічній системі не можна допускати гіперболізації, наприклад, державних інтересів, оскільки внаслідок цього будуть порушені інтереси людини, колективу та суспільства загалом; так само не можна надавати переваги інтересам окремої людини чи колективу при розподілі ресурсів, організації виробництва тощо, бо ослабне держава;
— із розуміння того, що економіка — це мистецтво ведення господарства, основна роль у якому відводиться продуктивній людині: в суспільстві створюються умови формування національного інтелекту, свободи підприємництва, встановлення горизонтальних зв’язків між підприємливими людьми, стимулювання виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, можливості кожному виявляти себе у виробництві;
— із переконаності в тому, що організація підприємництва, бізнесу та економіки загалом повинна відповідати закону ефективності, тобто вкладені у виробництво чи бізнес капітали мають відшкодуватися та забезпечити виробництво додаткового продукту; інвестований трудовий, основний і обіговий капітали повинні використовуватися так, щоб їх віддача перевершувала вартість залученого капіталу; маса капіталу повинна відносно зменшуватися, а його рух і продуктивність — зростати; задіяний у виробництво капітал частково чи повністю не повинен переміщуватися у неформальну (тіньову) сферу руху, оскільки це призводить до загальної розбалансованості економіки, зниження ефективності використання капіталу у формальному секторі та нетрудового нагромадження доходів у неформальному;
— з підпорядкування форм організації виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг їх змістові, тобто ефективності функціонування підприємства, регіону, галузі, національної економіки загалом; первинним в організації виробництва є його економічний зміст, тобто ефективність вкладеного капіталу та соціальна доцільність, яка визначається потребою в певній продукції та послугах; ніякі ідеологічні концепції, теорії та їх організаційні системи не можуть визначати форму організації виробництва, якщо не забезпечується його ефективність;
— з доцільності формування єдиного погляду на зміст, структуру, пріоритети розвитку національно-економічної системи та її входження в систему світової економіки і міжнародного співробітництва: національно-економічна система не може розвиватися замкнуто, в такому разі вона приречена на хронічне відставання в економічному розвитку та на тривале зниження рівня життя народу;
— із залежності макроекономічних процесів від мікроекономічних: на мікроекономічному рівні відбувається виробництво фізичної одиниці продукції ( робіт, послуг) q з ціною одиниці продукції (робіт, послуг) ц, створення вартості виробленої продукції (робіт, послуг) в = qц і її грошовооборотного еквіваленту г:
в = qц = г.
Головними суб’єктами на мікроекономічному рівні є підприємства, фірми, бізнесмени (виробники), з одного боку, і домашні господарства (споживачі) — з іншого.

Мікроекономіка — наука, яка вивчає діяльність окремих господарських суб’єктів — виробників і споживачів.

Макроекономіка простежує процес прийняття рішень і взаємодію на ринку виробників і споживачів. Рішення споживачів зводяться до отримання максимальної корисності, а виробників — максимальної прибутковості. Взаємозв’язок і залежність макроекономіки від мікроекономіки полягає в тому, що на основі використання зведених до спільного знаменника показників (найчастіше вартісних), мікроекономічні явища і процеси утворюють єдине ціле, виводячи узагальнені зміни і тенденції розвитку на загальнонаціональний або макроекономічний рівень.