Опис
Словник-довідник містить художню і наукову інформацію з української літератури ХІ—XVIII ст.: основні поняття медієвістики, відомості про актуальні персоналії і художні твори. Сукупність його статей (їх 650) — своєрідна літературознавча мозаїка, яка відображає особливості розвитку української художньої словесності Середньовіччя і доби Бароко, а також стан супровідних явищ — фольклору, конфесійних орієнтацій, суспільно-політичних обставин, історичних умов та естетичних концепцій.
Прислужиться дослідникам культури і літературного процесу, викладачам і студентам вищої школи, філологічно й історично зорієнтованим учням середніх загальноосвітніх навчальних закладів, а також усім, хто цікавиться самобутністю української літератури давнього часу.
Уривок словника-довідника “Давня українська література” надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.
Світло зниклих світів
Українська література ХІ—XVIII ст.
Становлення української літератури зумовлене завершенням формування Київської Русі як ранньофеодальної держави, офіційним запровадженням християнства, проникненням візантійської культури, писемності та книжності. Хронологічно цей період, що охоплює вісім століть (від перших датованих серединою ХІ ст. пам’яток — до творчості Григорія Сковороди у другій половині XVIII ст.), називають «давнім», а сукупність створених тоді художніх текстів — «давньою літературою». Її ознаки — естетизація християнського віровчення, пов’язаність із біблійними та богословськими джерелами, рукописний характер творення і побутування пам’яток, авторська імперсональність і відсутність індивідуалізованої творчості, специфічна система жанрів, полімовність і суспільно-історична заангажованість текстів, сакральний ореол навколо творчої праці.
У розвитку давнього письменства простежуються два періоди — середньовічний і бароковий. Середньовічний період (ХІ — перша пол. XVI ст.) характеризується зверненням до християнських ідей, мотивів, образів, сюжетів і художніх засобів, увиразненням книжних стереотипів, авторською безособовістю (за незначними винятками), наскрізними темами та образами у творах різних жанрів, запозичених переважно з візантійського літературного континууму. Тодішня література мала переважно службове, офіційне призначення: обслуговувала ідеологічні та морально-етичні настанови церкви, обстоювала державні інтереси, зображувала князів і церковних діячів, а її авторами були книжники-ченці, зрідка — світські особи. Основана на біблійній ідеології та символічно-алегоричному тлумаченні світу образність творів відповідала світоглядним та естетичним настроям доби.
Національна специфіка українського бароко (кінець XVI—XVIII ст.) полягає в синтезі світоглядних і художніх елементів Середньовіччя, Ренесансу і Просвітництва. Доповнюють її релігійність, багатомовність, фольклорні мотиви та образи, базована на життєвих реаліях тематика і проблематика, урізноманітнення стильових тенденцій (розвиток «високого» та «низького» бароко). Бароко зумовило переструктурування жанрової системи української літератури, де у XVII—XVIII ст. співіснували псалми, канти, вірші про Богородицю та Ісуса Христа, панегірики, елегії, пародії, травестії, геральдичні та героїчні вірші; оповідання (агіографічні, апокрифічні, чудесні), байки, сказання (літописні), хроніки, проповіді, промови, передмови, листи, полемічні трактати; шкільна драма, інтермедія, вертепна драма. Завдяки бароко українська література стала відомою в Європі, опанувала новий тип відображення дійсності, який набув розвитку в Новий час.
У пізнанні давньої української літератури сучасній людині неможливо цілковито перейнятися віддаленими в часі емоціями і думками, бо з переважної більшості тих творів уже звітрилися «всякий аромат і всяке зачарування» (Й. Гейзінга, «Осінь Середньовіччя»). Однак вона здатна раціоналізовано заглибитись у зміст давнього тексту і пробудити в собі актуальні асоціації. За такої ситуації безумовно спрацьовує особливо цінне в культурі: «Ad fontes!» («До джерел!»), як і міркування Івана Франка про те, що й «перед Котляревським у нас було письменство, і були писателі, було духовне життя».
Вивчення давньої української літератури має велику історію, кожен етап якої зводив в одну площину напрацювання попередніх років і новітній погляд на неї. Осягнення її відбувається і тепер, а словник-довідник репрезентує одну із граней цього процесу. Основна його спрямованість — представити ідейно-тематичну цілісність, етнічно-національну образність, своєрідність художніх виявів давнього слова. Містить словник понад 650 статей, які охоплюють відомості про персоналії давнього письменства та художні твори, подають інформацію про особливості розвитку української літератури доби Середньовіччя і Бароко, а також відображають контакти літератури з фольклором, особливості релігійного життя, суспільно-політичні обставини, історичні умови та естетичні концепції у давній Україні.
Петро БІЛОУС,
доктор філологічних наук, професор
Відгуки
Відгуків немає, поки що.